РОЗМОВИ

Людмила ДРИГАЛО: ВІДПОВІДАЮ ЗА КОЖЕН ВАРЕНИК

Людмила ДРИГАЛО: ВІДПОВІДАЮ ЗА КОЖЕН ВАРЕНИК

Чим відрізняється бізнес олігархів від малого та середнього бізнесу? Мабуть, одна з основних відмінностей у тому, що власники провідних фінансово-промислових груп щодня розповідають нам, як вони піклуються про країну, як вони розуміють соціальну відповідальність і демонструють свою безмежну добродійність. У цьому плані у скромніших підприємців зовсім інші, а інколи й просто нульові можливості. Найчастіше вони в нашій країні просто виживають, покладаючи всі свої надії виключно на себе, а ще, хіба що, на Бога. І, незрідка, всупереч несприятливим обставинам, піднімаються і, навіть, виходять на той рівень, який, насправді, недосяжний олігархами. Ці люди починають щиро піклуватися про свою країну і її людей. І такий висновок ми зробили не на підставі одних лишень умовиводів. Перед нами конкретний приклад: Людмила Дригало — засновник і власник майже однойменної торговельної марки. Ось витяг із її сайта (рубрика «Новини»): компанія продовжує втілювати в життя програму оздоровлення нації і нещодавно вивела на ринок продуктів харчування ще одну ексклюзивну страву — оладки «Оздоровчі». Це унікальна та корисна страва, яку споживачі національної кухні ще не куштували!». Саме із продукції Дригало й почалася наша з нею розмова.

— Людмило Борисівно, ви захоплюєтеся смачними речами. А чи ви їсте продукцію своїх підприємств, чи вважаєте за краще готувати самій? Що найчастіше буває на вашому столі?

— Чесно кажучи, гурманом я ніколи не була. Готувати їжу — терпіти не можу. Тому й звернула увагу на виробництво продуктів швидкого приготування. Хочу допомогти таким як сама. Ви вгадали: нашу серійну продукцію купуємо та їмо постійно всією родиною. Повторюю, це серійна продукція і ніхто спеціально для нас нічого не готує. Їмо, отримуючи подвійне задоволення: і через те, що смачно, і через те, що, за великим рахунком, самі все це зробили.

— А ким мріяли стати в дитинстві? Вочевидь, не підприємцем, і, мабуть, не кондитером чи кухарем? Чи не відчуваєте ви тепер дискомфорту через те, як розпорядилася доля?

— З того часу, як себе пам’ятаю, я завше мріяла стати лікарем. Постійно намагалася когось лікувати. Пізніше батько, який працював у обласному театрі, прищепив мені потяг до акторської майстерності. Потім я відчула пристрасть до режисури й хотіла присвятити себе їй. Навіть стала режисером клубних масових дій. Але, гадаю, що все, що відбувається з нами, не є випадковістю. Коли, за певних обставин, я поміняла професію, то знайшла застосування і для творчості, і для турботи про здоров’я людей у своїй новій справі. І немає ніякого дискомфорту — я живу в гармонії зі своїми уявленнями про те, що добре, що погано і як усе повинно бути.

— Яким був ваш перший крок у бізнесі? Чи довелося при цьому ламати якісь стереотипи? І що, врешті-решт, удалося збудувати?

— Наприкінці 80-х ми з чоловіком відкрили один із перших у нашому місті кооператив «Палітра». Провадили ремонтно-будівельні та художньо-оформлювальні роботи. Справи йшли успішно, але 1990 року я пішла в чергову декретну відпустку і кооператив закрився. Це була перша спроба створити свою приватну справу. Тоді багато чого навчилися, причому на своїх помилках, і зрозуміли, що потрібні певні знання. Разом із чоловіком вирішили йти вчитися, щоб стати економістами.

— Тепер у вас солідне підприємство, точки в столиці. Чи приємно мати найнятих працівників і чи легко відповідати за їхню долю?

— З третьої спроби мені вдалося створити підприємство з виробництва продуктів харчування. І тоді я зрозуміла, що головне для лідера, господаря, керівника (назвіть як хочете) брати відповідальність на себе. І тепер я відповідаю як за кожного конкретного працівника, так і за кожного споживача, за його здоров’я. Мені потрібно мати в своєму розпорядженні довіру людей, а на нього можна розраховувати лише в тому випадкові, якщо прагнеш на нього заслужити. І, звичайно ж, відповідаєш за свої вчинки.

— Як вам дався перший кредит? Що було легше: отримати його чи повернути? Чи користуєтеся ви зараз банківськими кредитами чи вистачає обігових коштів? Чи легко зараз отримати кредит і чи реально віддати?

— У мене був принцип — працювати лише на своїх грошах. Спочатку, створюючи бізнес, доводилося позичати в приватних осіб під відсотки (банки кредити приватним підприємцям не давали). Це був дуже важкий для мене процес. Треба було постійно думати про цю позику і все розраховувати так, щоб мати можливість вчасно і копійка в копієчку його повернути. Тому, зміцнившись у бізнесі, кредитів я більше не брала.

Але на початку 2008 року я була змушена порушити це правило й узяла кредит у доларах... Це був необачний вчинок, до якого, втім, підштовхнули й самі банкіри, які відчайдушно боролися за кожного, хто потребував грошей і мало не заманювали... Зараз я про це дуже шкодую. Буквально за три місяці стався обвал гривні, а долар неймовірно зріс. І тут же нагрянула криза — виробництво впало. Отже, ця спроба була невдалою. Зараз віддати кредит нереально, але я інтенсивно шукаю вихід. Упевнена, що знайду його, але далі вже дотримуватимуся свого принципу.

— Чи часто у вас з’являються ідеї про нові бізнес-проекти? Де ви берете гроші для їх здійснення?

— Нові ідеї, плани, проекти виникають весь час — без цього немає бізнесу і не буде прогресу. Я зараховую себе до людей активних, неспокійних. А тому бізнес-проектів багато, а бажання їх утілити в життя — ще більше. Але постійно бракує грошей. Тому шукаю стратегічного інвестора... і впевнена, що мій бізнес ще заблищить новими гранями.

— Яке враження у вас склалося про українських чиновників — вони працюють для людей чи проти них?

— На жаль, в Україні державний службовець йде не слугувати народові, а заробляти гроші. Створені такі умови, що він змушений брати, а людина, якій він зобов’язаний надавати послуги, змушена давати. Але в країні повинні діяти не урядовці, а закони. І ніякі ухвали не повинні залежати від чиновників. Потрібно мінімізувати їх роль і значення в суспільстві. Візьміть, наприклад, дозвільну систему. Я її називаю «сім кіл пекла», хоча там кіл значно більше. Якщо її звузити до мінімуму, то тут же вдвічі спаде рівень корупції.

— На кого ви спираєтеся в роботі: на бізнес-партнерів, на менеджерів своєї компанії, на родину?

— Працювати в бізнесі сьогодні дуже складно. Природно, одному з такою круговертю не впоратися. Я, як правило, завжди спираюся на найближчих і найрідніших мені людей. Іще — на колектив, із яким я працюю вже не перший рік. Наш бізнес родинний, але без професійного колективу працювати було б набагато складніше. Отже, можна сказати, моя родина складається з великого колективу однодумців.

— Чи побоюєтеся ви нового Податкового кодексу чи, навпаки, вважаєте, що він полегшить роботу?

— Зараз говорити про новий Податковий кодекс будь-що — це нажити собі небезпечних ворогів. Тому я тримаю нейтралітет. По-перше, ніхто цей кодекс повністю не вивчив. По-друге, в чомусь я згодна з його авторами, в чомусь підтримую тих, хто активно протестував і протестує. При обговоренні ми вносили свої пропозиції, але ніхто на них не звернув уваги... Отже зараз я утримаюся від коментарів — практика краще за все покаже, хто має рацію.

— Що ви розумієте під соціальною відповідальністю бізнесу? Чи відчуваєте ви суперечності між цим поняттям і своїми можливостями власника та керівника? Чи ви намагаєтеся поліпшити життя своїх земляків?

— Кожен працедавець повинен брати на себе відповідальність за соціальну захищеність своїх працівників. І тут працює добре відоме правило: чим менше побутових проблем у тих, хто працює, тим більша віддача в них на виробництві. Тут є спільна зацікавленість. Розуміючи це, ми спочатку максимально звертаємо увагу на обставини та рівень життя наших працівників, і взагалі мешканців міста. Для цього було створено добродійний фонд, який повністю перебуває на утриманні підприємства. Ми щороку відраховуємо від чистого прибутку певну суму для допомоги незаможним. Окрім того, допомагаємо бюджетним організаціям (школам, лікарням, дитячим садкам), а також спортклубам, самодіяльним гуртам, організаціям інвалідів, пенсіонерів, беремо участь у благоустрої нашого міста, у відтворенні храмів, створюємо соціальні аптеки та крамниці.

— Як почувається в бізнесі українська жінка взагалі та ви зокрема? Чи не встановили ви в своєму бізнесі своєрідний «матріархат», який полягає в тому, що саме жінки на перших ролях?

— Українська жінка в бізнесі почувається досить комфортно. Адже у жінки є багато переваг, якими вона користується за певних обставин, і перед якими не може встояти чоловік. А дискримінація існує, хіба що, лише в тому, що чоловіки-бізнесмени, які постійно зустрічаються і дискутують у неформальній обстановці, не запрошують нас, жінок, на полювання чи до сауни.

Про «матріархат» у нашій родині, та, й на роботі теж, звичайно, не йдеться. Але в кожній родині є лідер і ведений. Ми з чоловіком розподілили функції таким чином, що на підприємстві лідер я, а вдома — він. Уся родина — діти, невістки, онуки, теща знають: господар удома чоловік — і крапка. Я, як жінка, вдячна Богові і долі за те, що маю таку прекрасну родину. Ми будуємо бізнес разом, допомагаємо одне одному, а також — підтримуємо в радощах і невдачах. Гадаю, що саме в цьому — початок нашого оптимізму і наших успіхів.

Розмовляв Віталій КНЯЖАНСЬКИЙ
ДЕНЬ