Донецька
область
РОЗМОВИ

Євген Клеп: Ми знайшли варіанти зберегти всі «приречені» школи Горлівки


Євген Клеп: Ми знайшли варіанти зберегти всі «приречені» школи Горлівки

Про політика-початківця Євгена Клепа на Донбасі заговорили після місцевих виборів, що відбулися минулої осені. Тоді лише в поодиноких населених пунктах індустріального краю перемогли кандидати не від правлячої Партії регіонів — і серед них, дещо несподівано, опинилася 300-тисячна Горлівка. Промислове місто з історією і, поза сумнівом, зі своїм особливим характером.

Спочатку міському голові-новачкові готували не такий уже великий набір варіантів розвитку кар’єри: або виявитися похованим під горою місцевих проблем, що накопичувалися роками, або неминуче прийняти старі правила гри, перетворившись на урядовця традиційної радянської закваски, яких Горлівка вже перебачила доволі... Проте Клеп навдивовижу швидко зумів виробити й запровадити в практику міської влади свій індивідуальний стиль керівництва, який поєднує прагматичність із відкритістю для населення. А коли нещодавно в ході дискусії, яка виникла в суспільстві з приводу скороспішної «оптимізації» освіти, міський голова Горлівки заявив, що в його рідному місті школи ліквідовуватися точно не будуть, його приклад почали брати на замітку в усій країні. І, звичайно ж, помітили в «Дні». Редакція доручила мені зустрітися й поговорити з цією людиною.

— Євгене, мабуть, найбільш актуальне запитання, яке варто поставити вже на самому початку розмови: навіщо взагалі, за якими мотивами активні представники молодого покоління йдуть сьогодні у владу? Прекрасно уявляючи, що масивна бюрократична машина може зробити з ними, на який, даруйте, фарш перекрутити. Ось ви, наприклад, закінчивши транспортний виш, вибрали кар’єру приватного підприємця, успішно розгортали власний бізнес — і раптом 2009 року вирішили балотуватися на посаду селищного голови у 8-тисячній Пантелеймонівці, селищі настільки околичному, що воно вже ближче до обласного центру — Донецька чи Ясинуватої, ніж до самої Горлівки.— Вибори в Пантелеймонівці сталися, дійсно, дещо «раптово», достроково: попередній селищний голова виявився замішаним в недобру історію, пов’язану зі спробою продати на сторону місцевий ставок. Але прийняте мною рішення не було раптовим. До цього я вже декілька років організовував громадські акції, був помічником народного депутата, займався благодійністю. Те, що я вирішив балотуватися на посаду селищного голови, було зроблено усвідомлено. Тобто я розумів, що за тих надзвичайних умов виборці вже ніяк не спокусяться набором красивих риторичних штампів. Була потрібна конкретна програма повороту місцевого життя на краще. Не взагалі, скажімо, «підняти рівень комунгоспу», а точні адреси невідкладних ремонтів дахів, балконів, ковбань на перехресті, з термінами виконання. Пантелеймонівці мені повірили — а далі залишалося лише чесно зробити обіцяне. До речі, з тієї передвиборної програми невтіленими в життя залишилися лише два пункти, для реалізації яких якраз і були потрібні повноваження міського голови.

 

Саме в той період я зрозумів одну важливу річ: місцева громада — це потужна, багато в чому ще не розбуджена сила. Простих людей довго привчали «сидіти тихо, не висовуватися», але якщо переконати їх у протилежному, в тому, що без громадської ініціативи сьогодні неможливі світлі зміни — це гори допомагає звернути.

У Пантелеймонівці мені доводилося спочатку особистим прикладом агітувати мешканців за участь у регулярних загальних суботниках. Але незабаром це стало очікуваною місцевою подією, можливістю поспілкуватися з сусідами, разом, колективною «толокою» облаштувати дитячий майданчик, зелені насадження. Не говорю вже про те, що в кого підніметься рука поламати лавку біля під’їзду, яку ти напередодні сам же пофарбував?

Ці принципи я сьогодні успішно переношу і на всю Горлівку, вже як міський голови.

— Але велике індустріальне місто ставить проблеми зовсім іншого масштабу.— Принципові підходи залишаються незмінними: слухати людей і не брехати їм у відповідь, а коли не можеш осилити завдання, не боятися запропонувати: візьмімося ж за вирішення спільно.

 

— За визначенням, ви не могли прийти до міського «білого дому» зі своєю сформованою командою — їй просто нізвідки було взятися. Нині, опісля півроку, чи вдалося зібрати надійне коло однодумців? Чи ж залишається відчуття, що «один у полі воїн»?— Сьогодні команду міського голови повністю організовано. Якщо конкретизувати: апарат міськвиконкому функціонує як єдиний механізм, є тісний контакт із районними адміністраціями, керівниками комунальних, а також державних підприємств Горлівки. Розпочато ротації в другій-третій ланках міських керівників. Але ніхто не ставить завдання стовідсотково замінити старих управлінців. Навіщо? Головний критерій у визначенні цінності працівника — це його професіоналізм, добросовісне ставлення до справи. Наприклад, мій перший заступник Володимир Оленєв працював на такій же посаді під час позаминулої каденції міського голови. Я ціную його досвід, але не менше — ту обставину, що в певний період він був відлучений від влади і, отже, міг об’єктивно оцінювати її дії зі сторони.

 

А ось на міське житлово-комунальне господарство спеціально було рекомендовано молодих фахівців, які раніше не стикалися зі сферою ЖКХ. Тут розрахунок на те, що таким чином удасться здолати вкорінені стереотипи, мовляв, комуналка — це та сфера, де вічно п’яні сантехніки ставлять непотрібні «хомути» на проіржавілі труби, і скрізь панують хаос, безвідповідальність.

Безперечно, зросла роль інформаційної служби міськвиконкому; це для того, щоб надійно забезпечувався зворотний зв’язок із горлівчанами. Наприклад, питання міському голові можна поставити через спеціальну сторіночку на інтернет-сайті, й проблему оперативно буде вирішено.

Взагалі, команда міського керівника не може бути таким собі закритим клубом для обраних, вона має змінюватися залежно від пріоритетності вирішуваних завдань. Сьогодні це головні пункти з передвиборної програми, схваленої городянами: поліпшення умов побуту, ремонт місцевих доріг, а також транспорт, природне середовище, збільшення зарплати й створення нових робочих місць.

— Перераховане (а список, напевно, неповний) вимагає, крім ентузіазму виконавців, чималих фінансових вкладень. Де брати гроші на здійснення планів при традиційній обмеженості міського бюджету?— Для початку непоганий ефект дає наведення елементарного ладу, активізація наявних ресурсів. Наприклад, житлово-комунальні структури на рівні районів кожного ранку розподіляють працівників згідно з завданнями, які поставлені, а наприкінці дня скидають нам звіт про те, що вдалося зробити.

 

— Ви що ж, контролюєте кожного двірника?— Не я особисто й не міськвиконком, але в цілому, що ж тут дивного? Набагато менш природно, коли жеківський працівник з’являється в конторі в день видачі зарплати, а решту часу — належить сам собі. До речі, у сфері ЖКГ проглядається варіант створення єдиної керуючої компанії, яка зніме з ЖЕКів адміністративні функції, залишивши лише безпосередньо послуги населенню. До того ж у майбутньому це полегшить перехід до прогресивної системи об’єднань співвласників багатоквартирних будинків.

 

За весь минулий рік у місті було відремонтовано лише 12 ліфтів, і це при тому, що фінанси виділялися з держбюджету за спеціальною програмою. Ми вже підняли темпи цих украй необхідних ремонтів у рази. Або такий приклад: Горлівку включено до програми «Впровадження енергоефективного освітлення в Донецькій області з використанням механізмів Кіотського протоколу», в рамках якої в установах бюджетної та соціальної сфер міста вироблено заміну 32 000 ламп розжарювання на енергозберігаючі. Спочатку міська скарбниця зазнала витрат, але витрати компенсуються значною економією в платежах за електроенергію.

Cтворено три мобільні групи, які провели 5800 перевірок підприємств і підприємницьких структур, проконтролювавши дотримання законодавства з працевлаштування, оренди, земельних відносин, інших гострих позицій. Як результат — у лютому надходження до міського бюджету збільшилися до 118 відсотків від плану. Ще один приклад із життя, можливо, дещо несподіваний, проте показовий. Спеціалізована комунальна контора, яка обслуговує цвинтарі, до перевірки перераховувала місту 40 тисяч гривень на місяць зі своїх доходів, а на сьогодні — 178 тисяч.

Хочу підкреслити, що підприємці, які спочатку зустрічали в багнети посилену опіку горлівської влади, сьогодні стають нашими союзниками, розуміючи, що місто в нас одне, й проблеми спільні.

— Ви сьогодні тісно співпрацюєте з міським бізнесом, самі нещодавно були в цьому середовищі. Чи доводиться стикатися з фактами корупції, спробами «домовитися» з міською владою?— Через свою суспільно-політичну молодість я розумію, що варто мені хоча б на крок відступити від виконання передвиборних обіцянок, похитнути довіру городян — і на моєму майбутньому буде поставлено хрест. Таке не варте жодних хрустких папірців у конверті.

 

За результатами перевірок, про які я згадував, ряд матеріалів було передано до правоохоронних органів. Припускаю, що в якийсь момент можуть з’явитися ті, хто хоче натиснути на нового міського голову, мовляв, молодий, нестійкий. Що ж, подивимося, хто кого.

— Ще одне запитання «на характер»: ваші відносини з вищими за статусом Донецьком і Києвом. З одного боку, у столиці сьогодні повно земляків, з іншого — ви проводили виборчу кампанію, підкреслюючи свою принципову позапартійність, проте за підтримки «Сильної України». А це, якщо можна так висловитися, не наймодніша сьогодні політична сила.— Я якось говорив уже в одному з інтерв’ю, що моїм улюбленим читанням є закон про місцеве самоврядування. Беруся додати, що найбільш прийнятна на мій погляд система місцевих виборів — стовідсотково мажоритарна. Коли кандидат, який отримав мандат довіри, особисто відповідальний за виконання узятих зобов’язань, за конкретні справи. І непотрібно ховатися за партійні прапори.

 

Коли я ставлю горлівські проблеми в обласному центрі чи столиці, не намагаючись надати їм політичного забарвлення, це зазвичай знаходить розуміння.

— Навіть у гучній історії з відмовою закривати в Горлівці «неперспективні» школи?— Взагалі в місті існувала стара дорожня карта з оптимізації мережі навчальних закладів. Але я особисто побував у кожній із «приречених» шкіл, і в результаті ми знайшли варіанти їх збереження. Скажімо, в об’єктивно напівпорожній навчально-виробничий міжшкільний комбінат може підселитися міське управління освіти, що зменшить витрати на оренду приміщень. В інших випадках матеріальні міркування відступали на другий план — це коли школа розташовується в далекому селищі, й її ліквідація загрожує залишити місцевих дітей без грамоти.

 

Більше того, ми плануємо цього року розпочати будівництво нової школи в одному з житлових мікрорайонів. Але я не став би спрощувати болючу проблему, яка набула широкого розголосу, до примітивного рівня «чорне-біле». Ось у нас у Горлівці існує дитячий будинок «Надія», де на сьогоднішній день залишилося лише 36 вихованців. Коли обласний центр запропонував забрати цих сиріт до себе, до аналогічної установи, за інерцією піднеслася хвиля протестів громадських діячів. Я їм сказав: «Почекайте виставляти пікети, встигнете. Зробімо спочатку поїздку до Донецька, погляньмо на тамтешні умови, попросимо дозволити скуштувати дитбудинківський обід. Порівняємо». Тобто, я не відмовляв, я сам не був упевнений у результаті. Але коли така поїздка відбулася, активність захисників «Надії» помітно знизилася. Я не маю наміру квапити з остаточним вибором, нав’язувати будь-який погляд. Це питання цілком у компетенції громади.

— Культура, мистецтво рятують мешканців промислових міст, на зразок Горлівки, від відчуття провінційності. І ще — це добра база для пошуку нових друзів на іншому кінці країни, зміцнення єдності сходу і заходу України.— Часто, буваючи у відрядженнях у Києві, інших великих містах, ставлю співбесідникам запитання: «З чим у вас асоціюється Горлівка?» Зазвичай відповідають: хімічний гігант «Стирол», хвора екологія, шахти, терикони. Мало хто знає, що в нашому художньому музеї, наприклад, виставляються рідкісні твори мистецтва, такі як колекція Реріха, рівної якій немає. Що місто має унікальні зібрання книжкових мініатюр, яких лише декілька в усьому світі. Що тут протікає річка Бахмутка, де виникли перші поселення на території нинішнього Донбасу. Та й новітня історія міста багата на події. Все це —чудовий будівельний матеріал для творення нового іміджу Горлівки, неповторного та одночасно «людянішого».

 

Ми хочемо випробувати перші напрацювання в цьому напрямку вже під час майбутнього бізнес-форуму в рамках програми «Горлівка-Львів», куди запрошуємо підприємців із Західної України з метою укладення контрактів, пожвавлення ділової активності. А знаєте, що вселяє впевненість в успіху? Вже кілька років наші школярі проводять Різдво в родинах на Галичині, а потім, влітку, у відповідь приймають із візитом однолітків із Галичини. Так от, як наші діти потім захоплено діляться враженнями, так само і львівські хлопці та дівчата, вирушаючи додому, не приховують сліз, дякують за побачене на Донбасі. Діти — неупереджені судді, їх на чергові заходи, на паперовий пафос не візьмеш.

— Зрозуміло, що робочий день міського голови починається від світання й закінчується після смеркання. І що родина, скоріше за все, в «хронічній» образі за дефіцит уваги. Але наостанок хочеться запитати про світле: ось видалася все ж таки вільна хвилина — чому її буде присвячено?— Скоріше за все, спортзалу. Я кандидат у майстри спорту з боксу, так що знаю спосіб енергійного скидання накопиченого негативного потенціалу й одночасного збереження доброї фізичної форми.

 

— Мабуть, чимало є таких, хто бажає спробувати на рингу відлупцювати міського голову?— Та я, якраз, цього не сказав би...

 

Розмовляв Сергій КОРОБЧУК
ДЕНЬ