Івано-Франківська
область
ПАНОРАМА

ПРО ПАМ'ЯТНИК ШЕВЧЕНКУ В ЯРЕМЧІ

ПРО ПАМ'ЯТНИК ШЕВЧЕНКУ В ЯРЕМЧІ

                                                            Тарас Марусик

Про пам’ятник Тарасові Шевченку в Яремчі (Дорі)

 

Пам’ятник Тарасові Шевченку в яремчанському присілку Дора було відкрито 30 травня 1964 року – до 150-ї річниці  від дня його народження і, фактично, до 103-ї річниці з часу перепоховання домовини з його тілом. Як відомо, дата перенесення праху 22 травня була заборонена для вшанування в радянські часи. Не один справжній громадянин омріяної й уявної тоді України постраждав лише за декламування безсмертних Кобзаревих рядків.

Про історію пам’ятника мій тато Павло Марусик, який виступив ініціатором його спорудження, залишив спогади. Чимало дорянців досі пам’ятають свого вчителя географії, який дуже любив поезію і знав напам’ять багато віршів, у тому числі й тих, що ходили в списках.

Восени 1963 року П.Марусик поділився своїми думками про побудову пам’ятника з тодішнім директором Дорянської восьмирічної школи Іваном Пірусом. Той підтримав цю ідею і запропонував поставити Шевченкового «Назара Стодолю», а вистави зробити платними. Вчителі й учні спільно з сільською громадою взялися за втілення цього задуму. Було організовано драмгурток і створено оргкомітет на чолі з І.Пірусом.

До комітету ввійшли місцеві мешканці, які заслуговують на згадку і пам’ять. Більшість із них, і мій тато в тому числі, дивляться на нас, як співається в пісні, з небес. Це Микола Сіщук, Василь Тимкович Якуб’як, Василь Демчук, Василь Платко, Іван Баюрак, Йосип Гарасимчук, Марія Бойко, Степан Ковалюк, Микола Спасюк, Петро Топольницький, Василь Баюрак, голова сільської ради Василь Маркович Якуб’як, а також вчителі (крім І.Піруса і мого батька) Михайло Стефаник, Дмитро Андрійків, Павлина Товста, Романна Пірус, Сильвестр Ґеник. Долучилися до участі в благородній справі й інші люди, які формально не були членами оргкомітету: Григорій Головач, Марія Тис, Василь Бойко, Іван Карашевський.

Підготовлену за короткий час п’єсу Т.Шевченка зіграли кілька разів в Яремчанському міському будинку культури, в яремчанських санаторіях, у довколишніх населених пунктах: Делятині, Ворохті, Заріччі, інших селищах і селах. Зібрані кошти, а також гроші від колядників і пожертви громадян акумулювали «касири» В.Т.Якуб’як і М.Сіщук. До речі, відома письменниця Ірина Вільде, яка мала там будинок і відпочивала в Дорі, переказала на спорудження пам’ятника 50 крб.

Оскільки це були не бюджетні кошти, а народні гроші, значних бюрократичних перепон не було, і робота закипіла. Місцеві мешканці збудували залізобетонні сходи, впорядкували майданчик, а каменяр Микола Німчук витесав постамент із суцільного ямнянського пісковика, в якому залишив нішу для мармурової плити. На ній майстри з Коломиї вирізьбили Шевченкові слова:

«Учітеся, брати мої,

Думайте, читайте,

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь».

         На цих поетових рядках народний проект «спіткнувся». Всевидюще око цензури догледіло крамолу, бо, мовляв, Шевченкові слова взяті не з радянського «Кобзаря», а дореволюційного. І справді, в радянських виданнях ці чотири рядки зі знаменитого твору «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє» перетворилися в три:

«Учітесь, читайте,

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь».

         Щоб не змінювати напис, потрібна була доказова база. Тодішній голова Яремчанської міськради Григорій Михайленко звернувся до вчителя української мови та літератури місцевої середньої школи Миколи Хоми, а той, не знайшовши шуканого у своїх виданнях, зайшов до мого батька (в нас була велика бібліотека). Справжній, не спотворений Шевченків текст було знайдено у двох свіжовиданих книжках: тритомнику «Світова велич Шевченка» і «Народні пісні на слова Т.Г.Шевченка». Однак ніхто з «компетентних» органів та інстанцій брати відповідальність за ці слова на себе не хотів. Лише обласний архітектор погодив напис, і таким чином «правда перемогла силу».

Унікальність пам’ятника Тарасові Шевченку в Дорі авторства івано-франківського скульптора Миколи Мацієвського – у цьому написі. Це  чи не єдиний такий в Україні.  

         Але була ще одна перешкода – вже на урочистому відкритті пам’ятника. Перед початком мітингу позаштатний кореспондент газети «Прикарпатська правда» М.Заворотило переглянув підготовлений І.Пірусом виступ і запропонував йому вилучити кілька абзаців. На це І.Пірус     зреагував гостро: «То беріть самі читайте!» Врятував ситуацію присутній на мітингу член бюро Надвірнянського райкому компартії, лікар Бохотниця, який, ознайомившись із текстом, дозволив виголосити його повністю.