Київська
область
РОЗМОВИ

Дмитро ХРИСТЮК: ЛИШЕ В ЄДНОСТІ МИ ПЕРЕМОЖЕМО АГРЕСОРА

Дмитро ХРИСТЮК: ЛИШЕ  В ЄДНОСТІ МИ ПЕРЕМОЖЕМО АГРЕСОРА

На запитання інформаційного агентства НАЦІЯ та редакції газети СЛОВО І ДІЛО відповідає заступник голови Київської обласної державної Адміністрації Дмитро ХРИСТЮК

Який найяскравіший спогад з дитинства Ви можете назвати?

Мабуть, це моя перша медаль, яку здобув на змаганнях всього лише через два місяці від початку занять. Виграв достроково три поєдинки, до того ж останній – яскравим прийомом. Мені тоді було всього десять років. На змаганнях була моя мама. Я дуже пишався перед нею цією перемогою.

Діти часто намагаються наслідувати своїх батьків. Чи не було у Вас бажання піти батьківськими стежками?

У мене в дитинстві не було мрії стати спортсменом, чемпіоном. Мріяв бути машиністом локомотивного електровоза, як мій батько. З п’яти років він брав мене у локомотивне депо, часом у відрядження. Коли мені було одинадцять, я вже сам вмів водити електровоз. Після п’ятої поїздки сам умів чіпляти локомотив до потяга. Спеціалісти знають: у чіплянні необхідна ювелірна точність, аби надто не штовхнути вагон. Згадую, як брав у батька кашкет і чіпляв потяг до локомотива. Звісно, у дорозі батько не давав мені керувати потягом.

Але залізничником Ви так і не стали…

До останнього мріяв ним стати. Мій друг подав документи у Харківську залізничну академію , але моє життя склалось по-іншому. Так трапилось, що мені довелося після дев’ятого класу іти працювати. Згодом вступив до Житомирського автодорожнього коледжу. Фактично у транспортну галузь, але, на жаль, не по моїй мрії. Й зараз можу спокійно сісти в електровоз і рухатись. А якщо виникне потреба, то й машиністом можу працювати. (сміється).

Відомо, що Ви у свій час проходили службу в спецпідрозділі «Альфа». Розкажіть про це детальніше.

У дитинстві  мені завжди хотілось захищати свою країну. Особливо після перегляду фільму про «альфівців» та прочитавши книгу, яку мені згодом подарували. А коли вступив до університету у Києві, задумка піти на службу у спецпідрозділ СБУ «Альфа» стала ще твердішою. Однак, тоді не знав, як туди потрапити. На змаганнях познайомився з хлопцями, які служили там. Вони розповіли, яка процедура. І вже на останньому курсі університету я проходив перевірку до спецпідрозділу. Отримуючи другу вищу освіту, отримав наказ від голови СБУ про зарахування. Одна з моїх мрій збулася. Пишаюся, що служив із достойними офіцерами. Фактично всі хлопці, з якими проходив службу, зараз знаходяться в зоні АТО. Троє з них загинули. Один з них – Лужевський Руслан, мій дуже добрий друг. З ним тренувався, кроси бігав і в збірній країни був. Нещодавно, Президентом йому було присвоєно звання Героя України (жаль, що посмертно). Він загинув, виводячи молодих бійців з оточення, будучи пораненим. В оточенні наших хлопців було всього тридцять, а терористів – біля трьохсот. Всі вижили, а він загинув.

Розкажіть у кількох словах про роль Київщини в АТО, як працює Штаб допомоги бійцям АТО.

Згідно статистики найбільша кількість бійців в АТО – хлопці із Київської, Житомирської, Кіровоградської та Львівської областей. З добровольців, мешканців Київщини, сформовано 11 та 25 батальйони територіальної оборони «Київська Русь» та  батальйони міліції особливого призначення «Київщина» та «Миротворець».

Взагалі, коли створювалися батальйони територіальної оборони, не було відомо, як вони функціонуватимуть та як забезпечуватимуться. Ми розраховували, що ці батальйони мають на меті оборону Київщини, охорону стратегічних об’єктів. Вже починаючи з кадрового забезпечення, розуміли, як це виглядатиме. На той момент штат нараховував біля чотирьохсот осіб. Та ситуація на сході стала складнішою. Виникла потреба збільшити кількість добровольців. Була створена розвідгрупа, мінометні роти.

Друге питання, яке виникло – забезпечення. Доки Міноборони почало фінансувати ці батальйони, їх забезпеченням займались волонтери. Тоді були створені Обласний, районні та міські штаби допомоги учасникам АТО та їх сім’ям. Розпочав свою роботу благодійний фонд «Розвитку та захисту Київщини». Ідея створення Фонду – бізнесменів. Оскільки обласна адміністрація обмежена коштами, тому ми не раз зверталися до бізнесменів по допомогу. Основною задачею було по-максимуму скоординувати дії, об’єднати громаду, волонтерів, владу.

На сьогодні за рахунок залучення позабюджетних коштів спецбатальйонам надано більше 400 тонн допомогу на суму більше 23,5 мільйони гривень. Не рахуючи особистих волонтерських коштів. За кожною родиною учасника АТО закріплена посадова особа на місці, даємо юридичний та соціальний супровід. І це – не весь перелік напрямків роботи.

Скільки разів Ви відвідували зону АТО?

Шість раз я був з нашою гуманітарною делегацією і тричі їздив із спецпідрозділом «Альфа», якому допомагаю у створенні спецбатальйону по боротьбі з диверсійними групами. Також ми зараз їм допомагаємо продуктами, одягом. Кожна поїздка займала, як мінімум, п’ять днів.

Був період, коли хотів піти добровольцем. Не пішов, бо не відпустили. Адже на місці повинна здійснюватись робота по забезпеченні життєдіяльності області.

Кілька слів про навчання в Академії при Президенті України.

Я закінчив навчання в цьому році. В ніч був на Майдані, а вранці – на захист диплому. Отримав диплом з відзнакою. А нещодавно склав останній іспит і вступив до аспірантури. Писатиму кандидатську дисертацію на кафедрі державного менеджменту. Думаю, тема буде пов’язана з стратегією антикризового планування на реґіональному рівні. Оскільки вважаю цю тему важливою в розрізі реформи децентралізації.

Вам допомагає ця освіта?

Що стосується просування по кар’єрі – вона нічого не дає. Що стосується нових знань – безумовно, що так. Мені було цікаво навчатись, я не пропускав пар. Навчався в Інституті вищих керівних кадрів на факультеті управління суспільним розвитком. В основному, піднімалися питання загальнодержавного управління. Було дуже багато цікавих лекторів, професорів.

Хто хоче отримати знання – отримує. Можна навчатись у найпрестижнішому закладі і ніяких знань не отримати, якщо бажання нема. Все залежить від людини.

Під час навчання я отримав багато нових знайомих, друзів. П’ятеро моїх одногрупників стали народними депутатами України. Двоє з них пройшли з «Самопоміччю», двоє з Блоком Петра Порошенка і один – самовисуванець.

Ви були головою Баришівської районної ради. Чи велика різниця між обласною адміністрацією та районною радою?

Переконання,  децентралізація назрівала вже давно. Змінити державну систему без глобальної зміни фактично не можливо. Всі повноваження повинні віддаватися на місця обраним посадовим особам. Адже вони отримують кредит довіри безпосередньо від громади,  їх обрали на термін, протягом якого саме вони нестимуть відповідальність за розвиток у цьому реґіоні.

Тут стоїть питання повноважень та відповідного фінансового розподілу. Якщо є повноваження, а немає фінансового розподілу, то реформа не вдасться. Це так, як було раніше. Проблема місцевого самоврядування полягає в тому, що з однієї сторони народ обирає місцеві ради, сподівається на якісь зміни, а з іншої сторони у ради фактично немає ніяких повноважень, крім декларативних: ухвалення меморандумів, резолюцій. Тому проведення реформи децентралізації – серед важливих.

Що стосується різниці між районною радою та обласною адміністрацією, то звісно, що в обладміністрації робота має свою специфіку. Адже потрібно відповідати за багато напрямків, знаходити баланс.

Робота у районній раді мені завжди подобались тим, що передбачає живе спілкування з людьми. Я завжди пояснював людям, що ми не маємо повноважень. Багато рішень потрібно було ухвалювати на рівні райдержадміністрації, обладміністрації. Мене обурювало те, що сьогодні один голова адміністрації, завтра другий. За час моєї каденції на посаді голови райради змінилось три чи чотири голови адміністрації. Як можна працювати в таких умовах? Тому це потрібно міняти, щоб людина розуміла, який період часу вона несе відповідальність. Тоді буде робота і люди зможуть дати оцінку.  Але звісно тут потрібний баланс, щоб не було узурпації влади місцевими «царьками».

Як відбувається співпраця з міліцією? Як сприйняли новопризначеного очільника УМВС в області?

Ми налагоджуємо конструктивну співпрацю з міліцією. Звісно, приходять скарги на деяких осіб в правоохоронних органах, і я впевнений, що заслужено в багатьох випадках. Та кожен випадок потрібно розглядати окремо.

Найближчим часом познайомимося з новим керівником, пропрацюємо механізми співпраці. Можливо, у нього і недостатньо менеджерського досвіду (про що я можу судити лише з його біографії), але головне, щоб людина патріотично налаштованою була. Довгий час на керівних посадах були професіонали, але толку від них не було. Якщо ти не живеш Україною, то навіть будучи суперпрофесіоналом, результату не буде. Важливим є поєднання цих двох напрямків. Перший – духовна складова, другий – професійна. Людина, яка погодилась на посаду, повинна розуміти, що кожен день їй потрібно вчитись, працювати над створенням сильної команди. Я сподіваюсь, що новий очільник міліції створить сильну команду, яка працюватиме на перспективу і на розвиток.

Попередній очільник був професіоналом. Ми разом з ним проробили багато роботи. Я досі не розумію, чому він підпав під люстрацію. Він був активним учасником Майдану. Хочеться вірити, що це помилка. В нас була гарна співпраця. Нам вдалося стабілізувати ситуацію на Київщині. Щодня затримували від п’яти до двадцяти озброєних людей. В цьому є велика заслуга Голомши. Він постійно був із хлопцями, не ховався, не був  кабінетним генералом. Сподіваюсь, що новий очільник буде сумлінно виконувати свою роботу. Ми маємо спільними зусиллями зробити все для того, щоб люди не боялися жити.

Які цілі ставите перед собою на даний момент?

В даний момент нам важливо, щоб область була  нагріта, щоб опалення кругом увімкнено було. Відбулись вибори, тепер прийшов час вибудовувати вертикаль влади, яка може взяти під контроль ситуацію в області. В нас є райони, де ще немає голів адміністрацій, і наше завдання полягає в узгодженні з кабміном кандидатур. Важливим завданням також є збалансування бюджету, вчасна виплата зарплат. На даному етапі ми працюємо і з податківцями. З одної сторони, ми не можемо вести агресивну політику відносно бізнесу, тому, що сьогодні їм дуже непросто, з іншої сторони ми проводимо з ними роботу щодо офіційного оформлення працівників, оскільки податок з працівника є головним джерелом наповнення місцевого бюджету.

Ще одним важливим завданням є реалізація реформ. Завдання Верховної Ради створити законодавче поле, а наше завдання – реалізувати ці закони. Я сподіваюсь, що наступні місцеві вибори пройдуть з новими повноваженнями для депутатів місцевих рад. На базі цього вже можна буде робити реформування і правоохоронної системи, і системи медичного забезпечення. Я не виключаю створення муніципальної міліції, і щоб судді обирались на місцях.

Що Ви побажаєте нашим читачам?

В першу чергу хочу побажати усім нам мирного неба. Важко втілювати в життя нові реформи, коли є загроза масштабної військової операції. Неможливо думати про розвиток, не зупинивши зовнішню агресію. Тому мир – це головне. Ну і звичайно здоров’я, терпіння і віри в себе і свою країну. Лише в єдності та з любов’ю до України ми переможемо агресора,  зуміємо відродити демократичну, європейську, сильну, суверенну державу.

Інтерв’ю записав Владислав КОЧУКОВ

Довідка:

Дмитро Вікторович Христюк народився 3 жовтня 1978 року в місті Шепетівка Хмельницької області. Весь трудовий шлях батька, Віктора Степановича, пов’язаний із Шепетівським  локомотивним депо: спочатку працював машиністом паровоза, потім тепловоза, а згодом – електровоза. Мати – Ніна Демидівна, працювала художнім керівником Шепетівського самодіяльного хору Українського товариства сліпих (УТОС), а також викладала співи у загальноосвітньому закладі. У вихованні панувала «залізна» дисципліна, де вимогливість поєднувалася з глибокою любов’ю. В сім’ї виховувались ще 2 сестри – Алла та Наталя.

Навчався у Шепетівській ЗОШ №6, брав активну участь у культурному та спортивному житті, за що отримав чимало нагород, добре вчився. У 1997 році закінчив Житомирський автомобільно-дорожній коледж із відзнакою. А потім уже за результатами співбесіди вступив одразу на ІІ курс Національного транспортного університету на спеціальність «Будівництво та ремонт автомобільних доріг і аеродромів», який закінчив у 2001 році. Також навчався в Інституті економіки та бізнесу на транспорті при Національному транспортному університеті за спеціальністю «Економіка підприємства», де здобув другу вищу освіту (2001-2002 рр.). Закінчив з відзнакою Національну академію державного управління при Президентові України, Інститут вищих керівних кадрів країни. На даний час, вступив до аспірантури Академії.

Навчаючись в університеті, подав документи до СБУ на зарахування до спецпідрозділу по боротьбі з тероризмом та захисту учасників кримінального судочинства «Альфа», і після проходження усіх потрібних тестувань отримав позитивну відповідь. Про службу в «Альфі»: «вона  дала мені багато. Я реалізувався у ній як захисник, воїн у найвищому і найсвятішому сенсі цих слів».

У 2005 році зайняв посаду головного спеціаліста відділу фінансових планів, контролю за надходженнями до бюджету та кредитної політики Управління економічного супроводження програм, бюджетного фінансування та кредитної політики Департаменту фінансово-економічного забезпечення промисловості Мінпромполітики України. Згодом став помічником міністра промислової політики України.

У 2006 році обраний депутатом Шепетівської міської ради V скликання, а також – головою постійної депутатської комісії з питань розвитку освіти, науки, культури, туризму, фізичної культури та спорту, соціального захисту населення.

Із 2009 по 2010 рік працював радником міністра України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

З червня 2010 року працював на посаді заступника голови Баришівської районної державної адміністрації Київської області. Незабаром, після місцевих виборів, отримав депутатський мандат у Баришівській районній раді й очолив представницьку гілку влади регіону. У 2012 року ініціював створення Асоціації органів місцевого самоврядування Баришівського району. 

З січня 2013 року по березень 2014 року – радник Голови Комітету Верховної ради України з питань сім’ї, молодіжної політики, спорту та туризму.

З березня 2014 року і по теперішній час – заступник голови-керівник апарату Київської обласної державної адміністрації.

Серед високих спортивних звань – чемпіон світу з бойового самбо серед професіоналів; чемпіон світу з рукопашного бою серед поліцейських; дворазовий віце-чемпіон світу з бойового самбо; чемпіон світу з вільного бою (без обмежень) серед поліцейських; чемпіон міжнародного турніру класу «А» на призи А.Аслаханова; п’ятиразовий чемпіон України з бойового самбо; володар Кубка України з бойового самбо. Нині – Президент Федерації змішаних єдиноборств ММА України. 

Вважає найбільшим досягненням у житті – донька Ніночка, яка народилася у березні 2009 року.

Усі мрії, плани та дії ґрунтуються на чітких і непорушних принципах.

У першу чергу, як людина православної, - дотримання та виконання десять біблійних заповідей. Це – душа принципів.

ДЕСЯТЬ ЗАПОВІДЕЙ БОЖИХ

Спецпідрозділ антитерору «Альфа», в якому прослужив шість років, доповнив внутрішній моральний кодекс іще одним важливим кредо: життя – Батьківщині, честь – нікому. Бійці «Альфи» справді жертвують власним життям заради безпеки людини в нашій державі.

У спорті – свій кодекс честі. Займаючись змішаними єдиноборствами, ініціював створення Кодексу честі бійця, який був урочисто презентований на одному з турнірів.

КОДЕКС ЧЕСТІ БІЙЦЯ

Працюючи на державній службі, добився прийняття Кодексу честі працівника органів місцевого самоврядування – вперше у Київській області.

КОДЕКС ДЕПУТАТСЬКОЇ ЕТИКИ