НОВИНИ

ТИЛЯВКА. САМЧУК

ТИЛЯВКА. САМЧУК
ожив у промовах поважних осіб

Минулого вівторка (21 лютого ц.р.) літературний десант з Тернополя виїздив на побачення з Уласом Самчуком, гордістю і славою нашої землі. Саме землі. Позаяк батьків письменника сто чотири роки тому привабила під Шумськ, до тихої і затишної  у гаях села Тилявка, якраз вона годувальниця. Придбали батьки шмат поля для господарства, звели скраєчку його невеличку хатинку на тій землиці, виявилося, що поселилися на самій окраїні небагатого волинського села. З часом відійшли у вічність, все те, з чим навідалися, що надбали, залишилося людям. І ось він колишній лан Самчуків у снігу аж до виднокраю (чий він тепер?), і охайно вималювана синя хатина вросла у землю замало не по самі вікна, мовби намальована. Оглядаюся, наче хочу побачити білого вершника на гарячому коні, що виїхав звідси. А може він подався на коні вороному? Бо ж в Уласа Олексійовича є твір із назвою «На білому коні», виданий 1956 року, і «На коні вороному» (1979 р.).

         Одначе важлива, мабуть, не так масть мустанга, а те, що проблеми, які обіймали українців періоду малолітства, мужніння У. Самчука, і нинішні – майже ідентичні. Адже знову нависає над нашим людом тема землі і господаря на ній. Того, що нас вкотре вже силою зброї прагнуть загарбати у нове рабство, відстрілюють, як у сафарі на сході України. Наші втрати за неповних три роки сягають уже майже 10 000 життів українців.

І тут, звичайно ж, густа, запашиста прозора Уласа Олексійовича для нас, як підручник життя, як Біблія на кожен день. «Європейський суходіл», як називав свого часу У. Самчук Україну, і тоді, і тепер є кісткою в горлі для всіх, хто зветься сусідами. А тут іще на порі новий поділ землі всередині держави, начебто продаж її для багатих всередині України. Чекають лише товстосуми, аби народ побільше збіднів, озлиднів остаточно, щоб всю землю, і цей лан від синьої хати Уласа Самчука привласнити безкоштовно.

         Тому нам потрібні, нові публіцисти. Люди, які б вправно володіли вогнем в одежі слова, щоб не дати новим магнатам, олігархам ошукати всіх з головним і останнім нашим багатством – землею. Ті, хто володіє цим Божим даром, кого конкурсно  щорічно відбирають письменники і приїжджають під синю хату, на окраїну Тилявки, до літературно-меморіального комплексу під Шумськ, аби розкланятися Уласу Самчуку, найталановитішому з українських письменників і публіцистів.

         21 лютого 2017-го сюди завітав письменник із Києва Олександр Горобець, як переможець Міжнародної літературної премії імені Уласа Самчука в царині публіцистики за 2016 рік, автор уже відомого публіцистичного твору «Свічка на вітрі» (його можна почитати на сайті за адресою - http://vinnychany.kiev.ua/!_ata/data/140.pdf. Поклонився речам, які збереглися від старшого бояна-публіциста, синій хатині на околиці Тилявки, котра немовби рідна колиска струнчила, школила майбутнього генія слова, чиє ім’я, до речі, значилося в списку претендентів на здобуття Нобелівської премії в літературі.  Нині вона стоїть, як символ батьківського порогу з якого починався шлях до тріумфу Уласа Самчука, від якого від’їхав у світи наш доморощений геній, чи то на білому, чи на вороному коні…

 

         Василь БОГАЧУК,

народний депутат України п’ятого скликання, поет-пісняр.

 

 

         На фото: Олександр Горобець з дипломом переможця Міжнародної літературної премії в царині літератури і публіцистики імені Уласа Самчука за 2016 рік за книгу публіцистики «Свічка на вітрі»

         Фото Віктора Смоляка та Лесі Білик.