ЩОДЕННИК КУХАРУКА

ЩОДЕННИК КОЧУКОВА

Україна
ІНФОРМАЦІЯ
Герб Прапор

Основні дані

Столиця:Київ

Найбільше місто:столиця

Державна мова:Українська

Гімн

«Ще не вмерла України і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Приспів:
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду».
АР Крим Вінницька Волинська Донецька Житомирська Закарпатська Запорізька Івано-Франківська Київ Київська Кропивницька Луганська Львівська Миколаївська Одеська Полтавська Рівненська Севастополь Січеславська Сумська Тернопільська Харківська Херсонська Хмельницька Черкаська Чернівецька Чернігівська
ПАНОРАМА

ІВАН КУРІС - ГЕРОЙ ЧИ ПРИСТОСУВАНЕЦЬ ?

ІВАН КУРІС  -  ГЕРОЙ  ЧИ    ПРИСТОСУВАНЕЦЬ ?

Неоднозначна постать  нашої історії

  Серед неозорих спепів півдня України зненацька   наче марево зростають над виднокраєм шпилі мавританського палацу. Здається що ти в  іспанській Андалусії, а не в нашій Україні, не на Одещині.  Як? Звідки він тут взявся? Хто його збудував тут у степу в селі  Курисово-Покровське?

 

 

 

  Це руїни родового палацу Курісів,  будівництво якого  почав Іван Онуфрійович Куріс у 1810 р. Тобто на тридцять років раніше відомого алупкінського  Воронцовського палацу.

  То хто він такий Іван Куріс?  І чому своїм  його вважають і Москальщина, і Україна? Чому федерація греків  України вважає його своїм і навіть ввело його ім'я в з перелік  видатних діячів грецького походження? Чому його ім'я згадується в башкирській енциклопедії?

   Російська «Википедія» стверджує, що Іван Онуфрійович Куріс (1762-1834 рр.) – герой Кримської війни, «етнічний грек» та «близький товариш  А.Суворова»;  що його предок грек поселилися у  Ніжині при царі Олексії Михайловичі; що Іван пройшов шлях від простого селянського хлопчика до високопосадовця Російської імперії; що дворянський титул отримав у 1791 р. після того, як отримав орден Георгія 3 ступеню. Кавалер такого ордена автоматично ставав дворянином. Після російсько-турецької війни отримав землі в новій  Малоросійській губернії, тощо.

  В цій інформації багато облуди та перекручень. Адже   бурхливе життя Івана Куріса сповнене загадок та містерій. 

    Перша облуда – рік  народження та  походження.  Народився Іван у Ніжині у родині сотенного отамана Полтавського полку Онуфрія Курися. Був молодшим сином в родині, де крім нього було двоє старших синів. Отримав непогану домашню освіту. Загальновідомо, що козацька старшина була доволі освічена. Отже Іван - не простий він селянський син.   

 З датою народження Івана взагалі плутанина. У більшості довідників стоїть 1762 р., але  Башкірська  енциклопедія наводить  інше- 1751р. Друге вірогідніше, якщо взяти до уваги роки служби Івана Куріса.     З 1773р.  по 1780р. він на військовій службі –  спочатку рядовим у Дніпровському піхотному полку, далі -  капрал та у 1778 – вахмістр. Малоймовірно, що у військо він пішов у одинадцять років. Але й 1751 р. викликає деякий сумнів…                                         

    Друга облуда  – дворянство.  Адже у  1763- 1765рр. було проведено скасування козацького устрою в Слобідській Україні, що привела к   ліквідації автономії козацьких  полків. У наслідку реформи в Україні почали діяти російські державні установи, а козацькі полки було реформовано у регулярні війська. Козацька старшина була інтегрована в політичне тіло імперської Росії. І всю козацьку старшину зрівняно з російським дворянством. Таким чином Ніжинський сотник Онуфрій Курись беззаперечно мав  спадковий  дворянський стан Російської імперії.

 На доказ цього  - подальша доля Івана. З 1780 по 1784 він у штаті канцелярії Новоросійської губернії у Кременчуці,  тимчасовій столиці краю. Це зумовило його кар'єру, адже він попав в канцелярію до князя Потьомкіна, де в цивільному чині реєстратора прослужив два роки, вивчив канцелярську справу та дізнався про « підводні течії» державної політики.  У 1784 році Іван повернувся на військову службу в Малоросійський Полтавський полк сотенним. А у 1786 р. він вже капітан у Таврійському гренадерському полку, в рядах  котрого він брав участь у  Російсько-Турецькії війні 1787-1791рр.

  Облуда третя – прізвище. Десь саме в цей період Іван елінізував своє прізвище  на Куріс, маючи до того отримане від козацьких предків - Курись. Вочевидь цей його крок зроблено задля кар'єри, бо навкруги були  Рішельє,  де Рібас, Ланжерон,    Багратіон,   Поль Джонс, де Толі,  Вінгенштейн тощо. Так що, грецьке походження  - суцільна вигадка.

   У 1787 р. за хоробрі дії  під час оборони Кінсбурга Іван ( вже Куріс) отримав звання секунд-майора. Саме там і відбулось його знайомство з А. Суворовим. В наступному році після  очаківської оборони був переведений в Санкт - Петербургський карабінерний полк. Далі була були бої в Молдавії, за які він був нагороджений орденом св. Володимира 4 ступеню з бантом. Потім у бою при Фокшанах за успішне відбиття атаки турецької кінноти отримав наступне звання прем'єр-майора. В цьому бою він був поранений  у праву  руку. І після цього  він служить у штабі О.Суворова офіцером для особливих доручень. Кажуть, що в бою біля Хаджибею (майбутній Одесі), коли  Суворов прорвався наперед, а коня під ним було вбито, саме Іван передав свою кобилу командиру. Так чи не так, але відтоді їх знайомство переросло в довгу дружбу, котра тривала до самої смерті Суворова. Серед селян Курисово-Покровського ще на початку минулого сторіччя ходила байка, що нібито Суворов віддав Івану ту кобилу та наказавши об'їхати на ній місцевість за   день,  сказавши, що буде  клопотати про виділення тому цієї землі. Це легенда, але  єкатеринославський намісник виділив Курісу 6000 десятин землі північніше  Одеси.

    До кінця війни Іван завідував секретною частиною армії, попросту кажучи, очолював розвідку. Хоча як писав в реляції А. Суворов: він був  « посылаем в важнейшие места и доставлял приказания с точностью».

  Після укладання «Ясського миру»  Іван за  був нагороджений орденом св. Георгія 3   ступеню ( №.102 за кавалерським списком) та автоматично отримав графський титул.

  Цікаво те, що за штурм Ізмаїла  то був єдиний орден такого штибу. Навіть сам Суворов не отримав тоді такого, не кажучи вже про герцогів де Рібаса, Рішельє та Ланжерона, князя Багратіона та козацького отамана війська Запорізького Головатого. Існують дві взаємовиключні легенди про це. Згідно першої, імператриця Катерина надала право Суворову нагородити орденом найгіднішого з підлеглих. А Суворов обрав Куріса. Згідно іншої версії, яка поширена серед офіцерів-ветеранів, Суворов нібито сказав : « У мене всі найдостойніші. Тому я віддаю орден найнікчемнішому».

   Вища нагорода керівнику канцелярії «низького» походження, що навряд чи сам розвозив пакети під вогнем ворога, виглядає досить дивно. Вочевидь нагороду було призначено за інші заслуги. Опосередковано підтвердженням цього є графський герб  Курісів  з девізом «Да будет правда», над котрим рука тримає не меч, а дубову гілку – символ «дипломатичних заслуг». Тобто,можливо,  його служба у канцелярії є прикриттям шпигунської діяльності. У той час професія шпигуна не була ще романтичною.

 

 

  В наступному 1794р. Іван у Польщі разом з Суворовим штурмує Варшаву, приймаючи участь у придушенні   польського повстання Т. Костюшко, за що отримав орден «За заслуги» від прусського короля Вільгельма.

  В тому ж році Іван оженився на Уляні Ханенко із знатного українського роду, найвідомішим представником якого був  Гетьман Правобережної України Михайло Ханенко (дід Уляни). Її батько Іван  Ханенко служив ад'ютантом у графа Румянцева- Задунайського, а мати була правнучкою гетьмана Данила Апостола. Від цього шлюбу народилися четверо синів та дочка.

 У 1799 році Іван Куріс залишає військову службу і був переведений до цивільної служби з чином «действительного статского совітника». Спочатку він був віце-губернатором  у Новгороді, потім губернатором у Оренбурзі. Там разом із   військовим губернатором Н. Бахметьєвим провів кілька реформ, що мали призвести до процвітання краю. Звідси і башкирський слід.

  У 1800 році  Іван Куріс - губернатор  Волинської губернії. А вже в наступному залишає службу та повністю займається облаштуванням свого маєтку у Покровському.

Проживаючи тут «герой Новоросії» веде листування з багатьма ветеранами тої війни та літераторами, зокрема з поетом Державіним. Темою того листування   був все  той же     А. Суворов – улюблений його командир, котрий був для Куріса  не тільки начальником, але й товаришем. Залишок свого життя він посвятив міфологізації  образа «батька-командира».

   Остання загадка – масонство. Майже всі сподвижники  Суворова – Кутузов, Ланжерон, де Рібас, Рішельє  - були масонами. Тож обертаючись  у колі  високопоставлених та високо посвячених   масонів Курись також мав бути масоном та ще й високої посвяти. Доказом можуть  бути багаторівневі підземелля палацу. Серед багатьох інших  там є центральна готична зала з двома колонами та масонською пентаграмою  – класична зала для посвяти нових братів-масонів. До того ж відомо, що в його маєтку зупинялись відомі особи, зупиняючись на шляху  Одеси – Петербург.

  Помер Іван Куріс  у 1834 році в своєму маєтку Петрівці від апоплексичного удару і був похований у покровській церкві, збудованій за його кошти.

 

    О. Курись

Р.S.  Автор ні в якому разі не претендує на  спорідненість з  Іваном Курісом, оскільки знає свій родовід  із середини 19 сторіччя.