ЩОДЕННИК КУХАРУКА

ЩОДЕННИК КОЧУКОВА

Україна
ІНФОРМАЦІЯ
Герб Прапор

Основні дані

Столиця:Київ

Найбільше місто:столиця

Державна мова:Українська

Гімн

«Ще не вмерла України і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Приспів:
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду».
АР Крим Вінницька Волинська Донецька Житомирська Закарпатська Запорізька Івано-Франківська Київ Київська Кропивницька Луганська Львівська Миколаївська Одеська Полтавська Рівненська Севастополь Січеславська Сумська Тернопільська Харківська Херсонська Хмельницька Черкаська Чернівецька Чернігівська
ПАНОРАМА

Федералізація України і Мінськ 2

Федералізація  України і Мінськ 2

      Міжнародна спільнота, і лідери Західних країн зокрема, привітали Мінські домовленості, сприйняли як певний прорив на шляху мирного врегулювання конфлікту. Якщо відсторонитися від проблеми практичних ускладнень на шляху їх реалізації й зосередитись на ідеологічному фундаменті домовленостей, то цілком очевидно що їх поява узгоджується на думку Кремля з ідеями федералізації України.
                 Відповідний проект конституційної реформи в Україні кремль просуває у якості дорожньої карти з нейтралізації конфлікту. Яким є цей ідеологічний зв’язок, поміж Федералізацією і Мінськом, який забезпечує участь РФ у Норманському форматі? Як це випливає з послідовної позиції РФ:
                  1. Зовнішній фактор не є вирішальним при розв’язанні внутріполітичної кризи в Україні. Де склались основні передумови конфлікту між народами.
                  2. Суперечності, що призвели, за версією Кремля до розпаду країни, були об’єктивним наслідком історичних процесів,  прагнення народів України на самовизначення.
                  3. Проте є безперечним вплив зовнішнього чинника на суттєву корекцію ситуації, кожна сторона конфлікту має свої орієнтири на міжнародній арені.
                  Мінськ для Кремля це можливість проголошення власної Декларації «Незалежності» України і дарування їй Конституції, в обхід України як суб’єкта міжнародних відносин. Розгортання власної логіки міжнародних відносин поза урахуванням міжнародної практики і правового узгодження інтересів. Кремль прочитує історію новітньої України спереду назад, переконуючи себе у тому що історію можна переписати і пропонуючи міжнародному співтовариству повірити у запропоновану Москвою версію засобом участі у Мінському мирному процесі. Мовляв, систематичні утиски корінного російськомовного народу Донбасу і Криму, обмеження його права на самовизначення, призвело до боротьби народів з імперським  центром у Києві, і врешті, після багаторічної боротьби за політичні свободи й права народів, увінчалась успіхом, за участі гуманітарної місії РФ. При цьому Москва робить вигляд що вірить у те, що Захід має достатні інтелектуальні резерви аби збагнути всю прелєсть цього світоглядного підходу до історії незалежної України.
(Що між іншим кидає тінь на розумові здібності інших підписантів й вихвалянтів). А якщо ні, то у Московії прийнято рішення з визнання на найвищому рівні власної «Конституції» федеративної України, дотримання якої вона забезпечує, й відповідно до неї мир, стабільність й захист прав людини. У тому числі засобом Мінських домовленостей, які трактує як частину колективної безпеки - підтримання якої є священним обов’язком РФ з підтримки миру у Європі, незалежно від того, хто і що думає про федералізацію України і Мінський процес зокрема, особливо Україна.

Ігор ФІЛІПЕНКО