ЩОДЕННИК КУХАРУКА

ЩОДЕННИК КОЧУКОВА

Україна
ІНФОРМАЦІЯ
Герб Прапор

Основні дані

Столиця:Київ

Найбільше місто:столиця

Державна мова:Українська

Гімн

«Ще не вмерла України і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Приспів:
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду».
АР Крим Вінницька Волинська Дніпропетровська Донецька Житомирська Закарпатська Запорізька Івано-Франківська Київ Київська Кіровоградська Луганська Львівська Миколаївська Одеська Полтавська Рівненська Севастополь Сумська Тернопільська Харківська Херсонська Хмельницька Черкаська Чернівецька Чернігівська
ПАНОРАМА

СВЯТО ДИТИНСТВА

СВЯТО ДИТИНСТВА

В дитинство є можливість повернутись. І не тільки повернутись, а і зануритись у нього, або як кажуть у народі - «впасти в дитинство» і зовсім цього не соромитись. Бо коли така подія з тобою станеться, то радощів і насолоди вистачить на довго-предовго. Так сталося і зі мною. Мені пощастило побувати на виставі «Благослови мати весну зустрічати» дитячого фольклорного театру «ДАЙ БОЖЕ!», що пройшла в Національному музеї Т.Шевченка 10 травня 2017 року і була присвячена святкуванню Дня матері.  Офіційне відзначення Дня матері в Україні започатковане Указом Президента від10.05.1999р. за ініціативою Державного комітету у справах сім’ї та молоді., Міжнародної організації «Жіноча громада», Спілки жінок України та ГО «Союз українок».

    І ось я уже поринула у прадавні українські обрядово-календарні дійства у природніх зв’язках пісні, танцю, примовок, ритуалів та ігор. Вразило розмаїття кольорів українського убрання, вишиванок, віночків, поясів та капелюхів. Начебто розквітла перед нами чарівна галявина, де кожна квітка додавала своїх пахощів та барв. Кожен маленький актор, діти віком від трьох до тринадцяти років, вирізнявся від інших  чи візерунком на сорочці, чи кольором шараварів , чи райдугою стрічок. І тільки їх усміхнені обличчя світилися сонечками і, в тому світлі, було ясно і тепло усім присутнім. Кожен сантиметр підлоги був задіяний у виставі. На передньому плані кошики з квітами, паперовими  жайворонами.   Актори  невимушено сидять, стоять або лежать на ряднах, тихенько спілкуються  або наспівують. Поруч з ними дорослі, які теж починали свій шлях в театрі, адже цього року йому виповнилося 28 років. Дорослі виконавці не керують, а водять з ними веснянки, починають заспіви. Кортіло полічити скільки їх. Та де там – перед очима сцена текла потічком, рухалась в різних напрямках, злітала догори кольоровими стрічками.  А ось вже поїхали по ній дерев’яні возики на дерев’яних коліщатах,  де за коників – хлопчаки.  Весело стрибають дітлахи через мотузку під вигуки – один, два, три, чотири… Крутяться живі каруселі, хлопці тягнуть  рядна, на яких, кумедно склавши рученята, сидять дівчатка. Весело маленьким акторам, весело глядачам.  Вслухаюсь, в такий знайомий з дитинства, наспів «Десь тут була подоляночка, десь тут була молодесенька…»  Один за одним діти декламують вірші про весну, любов до матусі, до України. Щиросердні слова летять і заповнюють повітряний простір.

   На імпровізованій сцені невидимо керує дійством Соломія Мельник, дочка сценариста, режисера і керівника театру Ольги Мельник. В музичному супроводі звучить музика всесвітньо відомого українського композитора Кирила Стеценка, яку майстерно виконує на сопілці та скрипці його онук і тезка Кирило Стеценко. Справжнє свято української пісні влаштував на завершення Тарас Компаніченко. Слухачі та глядачі тихенько підспівували, поринаючи у спогади, в минуле. Кожен у своє. І тільки гімн України виконували, поклавши руки на серце, впевнено, з почуттям гідності.  І ось зовсім неочікуване!  Дітлахи розбігаються по залу , даруючи присутнім квіти, паперових жайворонів, а також пригощають випічкою в вигляді тих же пташок, які приносять в країну таку очікувану, теплу  весну.  Можна сіяти! Хай проростає добро, мир, краса і щастя на нашій землі, на рідній Україні.

   Живу в Києві 26 років. Театру «ДАЙ БОЖЕ!» - 28. За ці роки випадково вперше отримала запрошення  на виставу. Я не бачила по місту яскравих оголошень, які б за пів року анонсувало про таку подію. Адже ця вистава – дійсно ПОДІЯ! Я не проти виступів співаків, на концерти яких пересічні українці не можуть придбати квитки по «захмарним» цінам. Виступи дорогі, бо дорого облаштовувати їх так званими «спец ефектами» які, на мій непрофесійний погляд, нічого не додають до таланту виконавця, хоча як підеш проти світових  тенденцій. Та хоч би по одній десятині з їх прибутків, як заповідав Господь, виділяти для тих  митців, яким рукоплескали глядачі Німеччини, Франції, Бельгії, Туреччини,Болгарії, Угорщини, Хорватії, Швеції, Литви та Латвії.  Які самовіддано збагачують і зберігають скарби свого народу, не про свій гаманець дбають, а про скарбницю прадавнього українства. Але, хоч як вже не буде, але «ДАЙ БОЖЕ!» виживе. Бо я підслухала, як чиясь матуся запитувала Ольгу Мельник – А чи можна привести до вашого театру мою доньку… -

Віра СВИСТУН