ЩОДЕННИК КУХАРУКА

ЩОДЕННИК КОЧУКОВА

ІНФОРМАЦІЯ


Герб Прапор

Основні дані

Код КОАТУУ:5922600000

Утворений:1923

Населення:40 809

Площа:1 300 км2

Густота населення:34 осіб/км2

Поштові індекси:42300-41355

Телефонні коди:+380-5453

Населені пункти та ради

Районний центр:Кролевець

Кількість міських рад:1

Кількість селищних рад:0

Кількість сільських рад:21

Кількість міст:1

Кількість смт:0

Кількість сіл:72

Районна влада

Адреса адміністрації:41300

Сумська обл,Кролевецький р-н

м.Кролевець,пл.Миру 1

    т.5-15-75

Веб-сторінка:
http://www.krolrda.gov.ua/

Голова РДА:Шприндель Олег Олександрович

Голова районної ради:Авраменко Микола Вікторович

Гімн

Ще не вмерла Україна,
И слава, и воля!
Ще намъ, браття-молодці,
Усміхнетця доля!
Згинуть наші вороги,
Якъ роса на сонці;
Запануємъ, браття, й ми
У своій сторонці.
Душу, тіло ми положим
За свою свободу
И покажемъ, що ми браття
Козацького роду.
Гей-гей, браття миле,
Нумо братися за діло!
Гей-гей пора встати,
Пора волю добувати!
Наливайко, Залізнякъ
И Тарасі Трясило
Кличуть насъ изъ-за могилъ
На святеє діло.
Изгадаймо славну смертъ
Лицарства-козацтва,
Щобъ не втратить марне намъ
Своего юнацтва.
Душу, тіло и д.
Ой Богдане, Богдане,
Славний нашъ гетьмане!
На-що віддавъ Україну
Москалямъ поганимъ?!
Щобъ вернути іі честь,
Ляжемъ головами,
Назовемся Украіни
Вірними синами!
Душу, тіло и д.
Наші браття Славяне
Вже за зброю взялись;
Не діжде ніхто, щобъ ми
По-заду зістались.
Поєднаймось разомъ всі,
Братчики-Славяне:
Нехай гинуть вороги,
Най воля настане!
ПАНОРАМА

Наші кольори – жовто-блакитні або Безальтернативний варіант початку нової ери У

Наші кольори – жовто-блакитні
або 
Безальтернативний варіант початку нової ери У

Сучасний стан державного розвитку вчергове змушує звертати особливу увагу на історичне минуле, в якому проблема єдності та самоусвідомлення нації, ідентифікація національної належності виходила далеко за межі фахового дискурсу, бо була ідеєю народною (козацькою). Численні спроби визначити Україну як незалежну державу, в якій титульною нацією є українці й українки,а поруч з ними – численні національні меншини, стали реалістичними лише з розпадом СРСР. Вдивляючись в історичну далечінь, тобто в минуле, так само складно розгледіти чіткі обриси явищ, об’єктів і ідей як і в спробі зазирнути в майбутнє. Але ж минуле – це те, що було, а значить були свідки, учасники, ініціатори, відповідальні особи та групи населення. Хто відповідатиме за майбутнє з нас, тих, що живуть зараз? Образи лідерів, пантеон національних героїв: М. Грушевський, П. Скоропадський, В. Вінниченко, С. Петлюра, С. Бандера. Конкретні людські долі й доля України. Чи могли б вони, люди з минулого, допомогти в цьому питанні? Навряд чи, бо справа в руках сучасників. Ця стаття покликана долучити до проблеми не лише великих сучасників, а й кожного українця, всіх, хто має честь носити українське громадянство.   

          Не належачи до числа фахових істориків, словосполучення «жовто-блакитний» сприймав виключно як ознаку українського, навіть не знаючи про давню дискусію щодо того, яким має бути порядок кольорів на національній символіці: зверху – жовтий, а знизу – блакитний, чи навпаки. Так, ми, як громадяни України, усвідомлено сприймаємо офіційні символи, нам подобаються поетичні порівняння в асоціації з кольорами прапора як небо і засіяне колоссям поле… Але, і це якось дивно, інтуїтивно  усвідомлюємо, що жовто-блакитний означає сонце над водою, і цей горизонт такий же прекрасний. Час від часу, аналізуючи власний досвід, стикався з випадковою (ненавмисною) зміною порядку кольорів на елементах української символіки, виконуючи ті чи інші дизайнерські проекти (буклети, календарі тощо). Зараз відчуваю, що це невипадково. Після того як спробував заглибитись в тему, довідався, що єдності серед фахівців в питанні про те, яким був перший національний стяг, немає. Пригадалось, як в одній сільській школі на стенді з національними символами, на який випадково звернув увагу, була представлена історія, в якій відводилось місце і періоду, коли жовто-блакитний (а не синьо-жовтий) прапор був державним символом України. Так само і в надрукованих до 1993 року книгах достатньо багато посилань на те, що М. Грушевський у 1918 році національним вважав саме жовто-блакитний стяг. І не тільки Грушевський, а й у багатьох військових національних формуваннях використовувалась символіка з таким порядком розташування кольорових смуг. Література пізніших років вже більш однозначно трактує історію, вказуючи, що не існувало чіткого підтвердження про порядок, який мав на увазі Грушевський, говорячи про жовто-блакитність… І якщо колись був той, хто прийшов за Грушевським і змінив прапор, то варто про це більш детальніше говорити. Чому сталось так? Хто знає, які факти приховує реальна історична правда, чи можливим є підняття цього вікового історичного пласту і встановлення істини? Невдячний труд та марна справа? Причини подій, їх наслідки, реальність і майбутнє. Здавалося б непомітно, але символіка відіграє визначальну роль в житті цивілізації людства. Це – аксіома і апріорі визнається цивілізованим світом. Саме тому існує геральдика, вексилологія. Мова не про те, щоб закликати до термінової зміни, мова про те, щоб створити можливість об’єктивного, всебічного, а не егоцентричного підходу до розгляду існуючої проблеми.

          Що може заважати загальнонаціональному діалогу в цьому зв’язку? Чи не варто спільно і відкрито шукати джерело особливого національного натхнення, дороговказу змін та розбудови нового устрою життя в Україні без корупції, без «совка», «вати» тощо? Не бачу проблем в тому, щоб розглядати альтернативний варіант у відношенні до розміщення кольорових смуг на символіці та здійснити спробу консолідації інтелектуального ресурсу з акцентом не лише на сприянні культурному розвою нації, а й з метою приведення нового розуміння символів як ознак нового етапу будівництва держави з усіма наслідками, аж до суспільної легітимності й успішного поступу громад країни. У результаті хочеться бачити натхненні зміни, вірити, що саме в цьому році, через 100 років після початку подій Української революції 1917-1919 років, нами, українцями, може бути відкрито нову еру українськості – жовто-блакитну, по-справжньому благодатну та життєдайну. Потрібно не протиставляти сучасність з минулим і з майбутнім поготів. Важливим і таким, що перебуває виключно в раціональному сприйнятті завданням або навіть усвідомленою місією, є експліцитна необхідність знайти сили і суспільну мужність для консолідації в процесі відкриття нової ери, нового етапу – корінних змін в світовідчутті через символіку суверенної й незалежної європейської країни – України.

          Не все є однозначним в історії України, так само, як і в житті кожної людини, яка виконувала історичну місію. У процесі розгляду проблематики, читаючи Грушевського, статті окремих сучасників, які вважаються істориками і фахівцями в питаннях геральдики, вексилології, звернув увагу на те, що не викликає особливої довіри спроба переконувати в протилежному (виключно синьо-жовтому розташуванні кольорів) через опирання на очевидні речі. Далі наводжу витяг зі статті, розміщеної в Інтернеті:

http://www.istpravda.com.ua/articles/2014/01/14/140850/

«Вже згадувалося про специфіку залучення таких джерел як кіно- та фотодокументи, тому можемо показати складність ідентифікації колористики на прикладі фото складання присяги членами Директорії УНР у серпні 1919 р. в Кам’янці на Поділлі.

 

 

Присяга членів Директорії, серпень 1919 р., Кам’янець-Подільський (блакитно-жовті прапори, хоча на фото жовтий колір виглядає темнішим)

 

Прапори на фото мають світлу верхню та темну нижню смуги, однак вони блакитно-жовті. Це підтверджують і спомини учасників цих подій, і офіційні затвердження прапорів цього періоду.

Тож всі юридичні затвердження прапорів УНР, Української держави та ЗУНР протягом 1918-1921 рр. фіксували лише блакитно-жовті або синьо-жовті прапори, в яких жовтою була нижня смуга».

 

Якось непереконливо: невже фото може трактуватись як помилка кольорів? Очевидно, що світлішим буде жовтий. Якось по-дитячому повівся історик в цьому місці свого дослідження, не переконливо… Ось ще одна фотографія, на якій жовто-блакитні стяги у військових:

 

На фото: Українсько-галицька армія (1917-1919).

Чомусь не віриться, що сутність ініціативи в перегляді розміщення кольорових смуг на національному прапорі може породити внутрішній конфлікт в українському суспільстві. Закиди про Кремль і «руку Москви» так само як і про егоїстичне небажання змін з боку тих, хто має все в цій країні для щасливого життя відхиляють від суті проблеми. Якщо раціонально дивитись на проблему, що час від часу піднімається в суспільстві, то очевидним має бути пошук обґрунтованого шляху її вирішення. Саме життя (його рівень організації, комфортності, національної свідомості тощо та перебігу подій сучасності) немов вказує: «Щось на цій землі не так...» Якщо історія України як суверенної держави пишеться прямо зараз, то варто шукати правильні рішення про розстановку акцентів, особливо в частині національної символіки. Поки не пізно, бо коли регрес стає стабільним, то неодмінно наступає точка знищення. Ми – на дні і розхитувати корабель – марна справа. Потрібно підніматись нагору, швидко і рішуче. Всім разом, не поодинці…

Чи легко бути переконливим в цьому питанні? Ні, навіть історики нерішуче тупцюють на місці, не знаходять нічого іншого, як ставати на позицію необхідності збереження «статус-кво». З іншого боку, сам Грушевський зазначав про складність такого процесу «протидії консервативним авторитетам»: «В кожній справі, в кожній реформі чиїсь інтереси терплять, і ті, кого вона зачіпає за живе м’ясо, мають нахил уживати найбільш сильних виразів для своїх жалів на порушення своїх інтересів – аж до «святості включно». Але ж особисте ні до чого, коли мова йде про відкриття нового етапу життя нації, розвою держави на ім’я Україна. Якщо після зміни національного символу (прапора) Україна стане СПРАВЖНЬОЮ, а не ефемерною територію з можливістю для щастя сотень і прозябання мільйонів, я однозначно «за»! Хтось подумає: «Наївність і мрійництво...» Але ж Революція Гідності, яка вчергове сколихнула Україну у 2013-2014 роках, відкрила суспільне усвідомлення права людини як вищої цінності, права на гідне життя в найкращій країні світу. І тому переважною думкою, сподіваюсь, буде: «Навіщо себе шукати деінде, коли я українець/українка і люблю Україну?» Так що ж не так у нас? Чому життя безталанне? Консолідувати націю під жовто-блакитним стягом, зробивши рішучий крок до іншого, більш щасливого для українського народу майбутнього – декларативне прагнення всіх прогресивних сил країни. Маючи ліберально-демократичні ідеологічні переконання, опираючись на мудрість вікової історії України, виступаю за відкритий неполітизований громадський фронт-обговорення «Жовто-блакитний горизонт». Переконаний, що рано чи пізно зміни прийдуть, бо влада в Україні усвідомить важливість такого кроку, очолить цей процес і здійснить необхідні маніпуляції у прийнятний незаперечений (незаборонений) законодавством спосіб аби змінилось життя країни на краще. І тоді українська нація, громадяни України під видозміненим стягом знайдуть своє щастя під Сонцем. Завершу цитатою з промови Івана Малковича під час вручення Шевченківської премії 2017 року: «…Мова – найважливіший маркер національної самоідентифікації. Може видозмінюватися прапор, герб, і навіть, на превеликий жаль, територія, але, як цитувала Леся Українка слова ірландця Томаса Девіса: «Нація повинна боронити свою мову більше, ніж свою територію… Втратити рідну мову і перейняти чужу – се найгірший знак підданства…»  

 

                                                 Громадський діяч

                                                 Володимир Любивий, м. Кролевець