ЩОДЕННИК КУХАРУКА

ЩОДЕННИК КОЧУКОВА

Україна
ІНФОРМАЦІЯ
Герб Прапор

Основні дані

Столиця:Київ

Найбільше місто:столиця

Державна мова:Українська

Гімн

«Ще не вмерла України і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Приспів:
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду».
АР Крим Вінницька Волинська Донецька Житомирська Закарпатська Запорізька Івано-Франківська Київ Київська Кропивницька Луганська Львівська Миколаївська Одеська Полтавська Рівненська Севастополь Січеславська Сумська Тернопільська Харківська Херсонська Хмельницька Черкаська Чернівецька Чернігівська
РОЗМОВИ

ТРИМАЙ ЖИВЕ СЛОВО ЗІ СВІТЛАНОЮ МАКАРЕВСЬКОЮ

ТРИМАЙ ЖИВЕ СЛОВО ЗІ СВІТЛАНОЮ МАКАРЕВСЬКОЮ

Р. Кухарук: Доброго дня, шановні друзі. «Інститут політичного управління», «Український дім», «Український клуб», пропонують вашій увазі чергову програму, яка називається «Тримай живе слово». Сьогодні у нас в гостях експерт «Українського клубу», поетеса Світлана МАКАРЕВСЬКА. Христос Воскрес!

С. Макаревська: Воістину Воскрес!

Р. Кухарук: Оскільки ви поетеса, то передовсім і перш за все пишете вірші, я попрошу розпочати нашу передачу з ваших семи найкращих, на вашу думку,  віршів. Прошу.

С. Макаревська: Я не вибирала найкращі, а обрала ті, які найкраще знаю напам’ять.

*Світлана Макаревська зачитує вірші*

Р. Кухарук: Дякую, пані Світлано. Оскільки ми познайомились із вами на «Літературному форумі», на одному з засідань, навіть на першому засіданні, яке відбулось у музеї Лисенка. А ми знаємо, що Микола ЛИСЕНКО створив «Український клуб». Він був його першим головою. Що ви скажете про «Літературний форум»? Хто вас привів туди і чому ви залишились в ньому?

С. Макаревська: Мене привела в «Літературний форум» збірочка маленька поезій «Материнська молитва», яка побачила світ ще під час Майдану. Під час Майдану дуже активно віртуальне життя паралельно буяло. І жінки, які з маленькими дітьми сиділи вдома, жінки, які приходили час від часу на  Майдан приносили їсти, теплі речі. Вони писали вірші, присвячуючи їх своїм чоловікам, які в цей час стояли на Майдані, і всім цим подіям, які відбувались. Тетяна Череп-Пероганич - засновниця порталу «Жінка-Українка», запропонувала мені теж приєднатися до складання цієї збірочки. І, коли була презентація цієї антології, я познайомилася, зі мною поряд сиділа симпатична жіночка, вірш якої також був у цій збірці, Тетяна Іванчук. І коли, йдучи додому, ми з нею розговорилися, вияснилося, що вона з сусіднього з моїм чоловіком села. Що вони земляки. І вона запросила мене на «Літфорум». Вона мене туди привела, як співавторка. А чому я там залишилась? Мені цікаво. Я можу з чимось не погодитись, я не можу сказати, щось не до смаку, щось більш близьке, щось менш близьке, але мені цікаві взагалі творчі люди. Мені цікаве українське слово. Мені цікаво, як розвивається в наш час поезія. І це все я можу пізнати на «Літературному форумі». Мені ще там подобається те, що там є такий музичний блок. Дуже гарні творчі особистості. І це все мені подобається.

Р. Кухарук: Кажучи про музей Лисенка, Лисенко без музики не існує. Тому треба було музичного блоку. Зрозуміло. Одного разу ви навіть вели «Літературний форум» в цьому музеї Лисенка.  Як відчувати коли сидиш в залі і споживаєш це все, і коли ведеш, коли маєш відповідальність. Інколи письменники неслухняні, шарудять кульочками, вірші свої шукають.

С. Макаревська: У мене не було ніяких таких незручностей чи якихось несподіванок неприємних. Все було дуже гарно, ніхто не шарудів, телефони не дзвонили. Всі були слухняні. Нічого, я справилась, мені здається.

Р. Кухарук: Тетяна ІВАНЧУК з Красилівки, а ваш чоловік з Розумниці. І всі знають, що в цій Розумниці є голова сільради, яка сама пише вірші і інколи приїжджає на «Літфорум». Розкажіть про це село, що воно дало, як ви з свекрухою уживались.

С. Макаревська: Мій чоловік з села, яке дуже гарно називається – Розумниця. «Мабуть там всі розумні», - думала я, коли познайомилась з чоловіком. Мій чоловік таки розумний. Я зі своїм чоловіком, розкажу вам відверто, живу вже 51 рік. Так довго люди не живуть, а ми отак поєдналися свого часу. Село в якому він народився і виріс. Він розказував мені про своє дитинство, він трошки старший за мене, тяжке воно було. І зараз часи не ліпші в селі. Закриваються школи, немає фельдшера. Село міліє і ниціє. Дуже прикро. Моє перше враження про це село. Ми поїхали в травні. Було вже дуже тепло, але ще болото було, а я вдягнула білі черевички. І ви знаєте, я їх відмити не могла, тому що там такі масні чорноземи, що вже відмити після них світле взуття було неможливо.

Р. Кухарук: Потрібно було в білих кирзаках ходить.

С. Макаревська: Ви знаєте не всякі дерева на цих чорноземах ростуть. На них не ростуть вишні, не родять в них вишні чомусь. Напевно ґрунт не підходящий. Там горіхи хороші ростуть. Городина середня така.

Р. Кухарук: А вірші добре пишуться?

С. Макаревська: Вірші пишуться добре в дорозі туди-назад. Там краєвиди чудові.

Р. Кухарук: Я знаю, що Тетяна вас запросила поїздити по селах. Не в Розумницю, а в Красилівку, щоб ви зустрілись зі своїми подругами молодості, які ж тепер пишуть вірші. Як читач сільський, як сільські діти сприймали вашу поезію? Які запитання задавали?

С. Макаревська: Ми поїхали в село Тетяни ІВАНЧУК, а в Розумницю ми не встигли тоді поїхати. Потім нас ще запрошували, але якось так обставини складалися, що не вийшло туди поїхати. А були ми в Бесідці, так село називається, і в Красилівці. В Бесідці ми були в школі, але там більше вірші сприймалися Тетяни, бо вона пише дитячі вірші. Я знаю, що ви вважаєте, що ті хто не пише дитячих віршів не поет, так що в мене все попереду. Я дитячих віршів ще не написала.

Р. Кухарук: Я так не вважаю. Дитячі вірші дуже складні, насправді.

С. Макаревська: Я знаю. Мені це поки що не дається. Вірніше не пишеться, тому що я взагалі не сиджу і не пишу. Як прийшло так і написалося. А от уже в Красилівці в бібліотеці були старші. В основному жінки. Там чоловіків майже не було. От жінка – це мій читач. Жінка будь-якого віку, від молоденьких дівчат до вже таких свідомого віку. Кожна собі щось візьме, кожна скаже «То ви про мене написали». А пишучи про себе в мене взагалі поезія така, вона якось називається щоденникова, чи повсякденна. От що мене сьогодні вразило, що я сьогодні відчула, що сьогодні зі мною сталося чи кимось з моїми близькими, про те й написалося. Про мої враження, про мої переживання. В мене не вистачає фантазії писати якісь вигадки. Я пишу про своє життя, а моє життя таке саме, як у інших жінок. Тому це їхня поезія.

Р. Кухарук: Але треба так писати, щоб воно не зникло з календарем, з тими історичними подіями.  Тобто воно має свою художність.

С. Макаревська: Ви знаєте, я не знаю щодо художності, а щодо змісту, щодо жіночих тривог, жіночих мрій, жіночих почуттів вони які були 100 років тому, 200, 300, 500 вони такі самі й сьогодні.

Р. Кухарук: Шановні друзі, нагадаю вам це програма «Тримай живе слово», яку спільно творять «Інститут політичного управління», «Український дім», «Український клуб». У нас сьогодні в гостях поетеса Світлана МАКАРЕВСЬКА. Ми говоримо про її доробок, про її творчість, про її книжки і от бачу, що до одної з ваших книжок ілюстрації робив, або ви використали, Івана МАРЧУКА. Розкажіть про знайомство з Іваном МАРЧУКОМ. Як він вплинув на вас? Що ви можете про нього сказати?

С. Макаревська: З Іваном МАРЧУКОМ ми познайомились на початку 80-тих років. Коли він ще був маловідомим, вірніше він був дуже відомим, але в дуже вузьких колах інтелігенції київської, навіть не скажу української, саме київської, хоча навіть в Москві вже тоді про нього знали, але тут чиновники, спілка художників не давали йому дихнути. Вони на нього навішали клеймо націоналіста. А ми з ним, вірніше, спочатку я побачила його картини, а не його самого. І перша картина, яку я побачила, вона мене настільки вразила, це було «Яблуко на снігу». Це українські хатки і яскраве червоне яблуко, яке самотньо лежить на снігу. Я захотіла дізнатись щось про цього художника. Я знайшла людей, які були з ним знайомі. Відтоді ми з ним спілкуємося впродовж цих всіх років і, звісно, він спеціально для моєї книжки не робив ілюстрацій, але він дозволив використати ті, які мені сподобалися і я вважаю, що вони прикрасили мою книжку. До нього ставлення  ж знаєте, напевно, дуже радикально-протилежне. Є люди, які його вважають генієм, не просто пересічні громадяни вважають його таким, але це всесвітньо вже визнано. Я знаю людей, які його не сприймають, навіть вороже ставляться, ну це таке проросійське товариство. Вони так зберегли таке до нього ставлення до цих часів й досі.

Р. Кухарук: Я знаю, що його однофамілець Євген МАРЧУК приходив дозволяти його виставку в спілці письменників. Вони спілкуються, не знаю чи дружать, але, принаймні, великий націоналіст МАРЧУК і великий борець з націоналістами МАРЧУК, колишній начальник п’ятого управління.

С. Макаревська: Щось їх поєднало. Може прізвище?

Р. Кухарук: Може прізвище. Добре. Тепер давайте поговоримо про Анатолія ГОРОВОГО, оскільки в нього в «Українському домі» 26 квітня буде вечір «Анатолій Горовий скликає друзів». Я так розумію, що ви там теж будете в якості друга Анатолія ГОРОВОГО, оскільки я знаю ви його привели на «Літературний форум», ви за нього відповідальність несете.

С. Макаревська: За нього важко нести відповідальність. Він сам за себе відповідає.

Р. Кухарук: Дорослий чоловік, так.

С. Макаревська: Він досить така конфліктна людина, але я впродовж більше 20 років, що його знаю і я з ним ніколи не конфліктувала. Я кажу, що я його убратила, а він мене усестрив. Він ровесник мого брата і його так само зовуть Анатолій, і в нього такий самий характер. Я звикла в дитинстві до свого брата і він мені отакий, як брат. Я ціную в ньому оце різноманіття ідей, які не завжди правда мають втілення, нажаль. Але він розпорошується, він малює, він і пише прозу, він пише верлібром вірші, він сценарист, історик, ще там десь трошки актор. Я його впізнала, і я йому дуже вдячна, що він був перша людина, яка вивела мене на люди, на публіку. Коли він прочитав мої вірші, а в мене взагалі так складається в житті, багато людей, з якими я дружу, спочатку познайомились з моїми віршами, а потім зі мною.

Р. Кухарук: Так само, як і ви з МАРЧУКОМ. Спочатку яблуко, а потім із ним.

С. Макаревська: Саме так. Напевно, когось привабили мої вірші от у Горового є один вірш, який він завжди просить його прочитати, і сьогодні я його читала «Заговір». От він йому подобається. Він організував мій перший творчий вечір, ще й на території Києво-Печерської лаври заповідника-музею. Я йому за це звісно вдячна і ніколи не забуваю. Він дуже хороший організатор в цьому плані. Я була свідком не одного такого творчого вечора, творчих зустрічей талановитих людей. Він влаштовував виставки Любові МІНЕНКО, художниці, і дівчат, які пишуть хороші вірші, Тетяни ДОБКО… Ну навіть не буду зараз всіх перелічувати. Він здібна людина.

Р. Кухарук: І ви його надихаєте.

С. Макаревська: Ні. Я його не надихаю.

Р. Кухарук: Надихаєте, надихаєте.

С. Макаревська: Я не думаю. Треба його питати.

Р. Кухарук: Ви йому приготували сюрприз на 26 квітня?

С. Макаревська: Так.

Р. Кухарук: Добре, не кажіть. Будемо чекати.

С. Макаревська: Не скажу, це ж сюрприз.

Р. Кухарук: Добре. Скажіть будь-ласка, у вас багато лірики, у вас багато жіночої лірики, інколи не хочеться написати просто публіцистичні речі, політичні речі? І чи не шкодить це художності?

С. Макаревська: В минулому році, починаючи з травневих днів Перемоги у Вітчизняній Війні і закінчуючи Днем Незалежності, на Донбасі були такі гарячі події, в суспільстві було таке напруження, що в мене написався цілий цикл віршів, саме як ви кажете не ліричних, я їх об’єднала назвою «Війна». Напевно це публіцистика, я не знаю. Я їх виставляла на сайті, на порталі «Жінка-українка» вони там є у розділі «Слово – зброя». Якщо комусь цікаво, то можуть зайти подивитися. Я ж кажу, я пишу про те, що торкає мою душу. Коли в мене були струни мої душевні були налаштовані на ці події написалися відповідні вірші.

Р. Кухарук: Ви зараз перейшли до прози. Що вас покликало в прозу? Чим вам, може, не задовольняє поетична мова, поетична форма? В якій формі оповідання? Це документальне оповідання, це художнє оповідання, це вигадка?

С. Макаревська: На вигадки не здатна , нажаль. Оповідання…

Р. Кухарук: Це життєва бувальщина?

С. Макаревська: Життєва бувальщина… Можливо вони є такі художні, а деякі більш біографічні, можна навіть сказати, от недавно на «Літфорумі» моє оповідання «Світка» з’явилося воно. Біографічне, це доля української жінки, реальної жінки.

Р. Кухарук: Ви не боїтеся, що читачі впізнають там себе? Чи знайомі, чи подруги ваші? Образяться…

С. Макаревська: А на що вони образяться? Я ж ніяких компроматів не пишу. Я дотримуюся фактів. Я можу, якщо щось сталось особисто зі мною, я можу його трошки там розмалювати трошки фарбами ліричними, або іронічними, тут я сама вже відповідаю. А що стосується таких біографічних, то є в мене два оповідання про жінок. І обидва я написала після того, як я лежала в лікарні. Одного разу сусідкою в палаті була жінка, якій виповнювалося через кілька місяців 100 років. Не могла ж я про неї не написати.

Р. Кухарук: Гарна сусідка у вас була, оптимістична.

С. Макаревська: Жінка взагалі була неперевершена.

Р. Кухарук: Що вона там робила?

С. Макаревська: Трішки серце прихопило. І ще про одну жіночку я написала, теж яка мене вразила своєю поведінкою в лікарні. Лежачи в лікарні, дійсно важко хворою, вона була настільки оптимістичною, настільки запальною, настільки привабливою, що просто теж не можна було про неї не написати.

Р. Кухарук: Інколи ви пишете про своїх колег, про їхні книжки, наприклад, про Василя МОШУРЕНКА.  Ми навіть надрукували в газеті «Нація» повністю вашу рецензію. От що вас спонукає? Якусь цікаву книжку прочитали і ви хочете поділитися з читачами, щоб вони теж звернули увагу, чи які спонукання?

С. Макаревська: Так, саме це. Ознайомившись із книжкою, яка мені сподобалась…

Р. Кухарук: Називається «скромно» шедеври.

С. Макаревська: Назва ж яка!!! Ну не можна ж оминути такої книжки, а там дійсно шедеври. Мені подобається проза Мошуренка.

Р. Кухарук: Ви не боїтеся, що Василь загордиться?

С. Макаревська: Ну так він за себе сам відповідає.

Р. Кухарук: Добре. Тоді будемо з вами прощатися. Нашим глядачам нагадаю, це була програма «Тримай живе слово», яку спільно творять «Інститут політично управління», «Український дім», «Український клуб». У нас в гостях була поетеса Світлана МАКАРЕВСЬКА. Бажаємо вам успіхів, нових книжок, нових читачів, нових зустрічей. А ми з вами зустрінемось через тиждень у середу. До зустрічі.

До друку підготував Володимир ШТЕРНОВ.