ЩОДЕННИК КУХАРУКА

ЩОДЕННИК КОЧУКОВА

Україна
ІНФОРМАЦІЯ
Герб Прапор

Основні дані

Столиця:Київ

Найбільше місто:столиця

Державна мова:Українська

Гімн

«Ще не вмерла України і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Приспів:
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду».
АР Крим Вінницька Волинська Дніпропетровська Донецька Житомирська Закарпатська Запорізька Івано-Франківська Київ Київська Кіровоградська Луганська Львівська Миколаївська Одеська Полтавська Рівненська Севастополь Сумська Тернопільська Харківська Херсонська Хмельницька Черкаська Чернівецька Чернігівська
РОЗМОВИ

ТРИМАЙ ЖИВЕ СЛОВО З ІРИНОЮ СОКОЛОВОЮ

ТРИМАЙ ЖИВЕ СЛОВО З ІРИНОЮ СОКОЛОВОЮ

Тримай живе слово

від 11 жовтня 2017 року

Роман Кухарук.  Нашим глядачам нагадаю, ви дивитися програму «Тримай живе слово», яку спільно творять Інститут політичного управління, Український дім, Український клуб. На початку програми нагадаю просту істину  НАЦІЯ – ЦЕ ГІДНІСТЬ, і ми – гідні представники своєї нації робимо те, що можемо – цю телепередачу. Якщо дивиться нашу програму сьогодні Сергій Злючий з Кам'янського, бачите, ми виконали ваше доручення, горнятка є! Я був у Чернігові на ювілеї великого українського письменника Михася Ткача і в одній із крамниць знайшов ці горнята з роботами великого українського графіка Георгія Нарбута. На однім горняті поезія, на иншім горнятку проза, я так розумію, з молотом, вони нам будуть протягом нашої програми сьогоднішній, завтрашній, позавтрашній, скільки вона буде тривати, допомагати розмовляти, слухати і творити у нашому прямому ефірі українську поезію. Сьогодні у нас у гостях завідуюча бібліотекою Дружби народів Ірина Соколова.

Пані Ірино, почнемо з Луганщини, від вашої новели відштовхуючись, розкажіть про свою родину про свій рід, про свою сім'ю, звідки ваші батьки родом, як вони потрапили на Донбас, чи вони там народилися. Будь ласка.

Ірина Соколова.   В мене згадка про батьків завжди викликає дуже теплі почуття. Народилася я на Донбасі у місті металургів і батьки мої теж були металургами.  Мій батько сам із Сумщини, приїхав туди у молодому віці так і залишився жити на Донбасі.

Роман Кухарук. А мама?

 

Ірина Соколова.  Матуся народилася там, ув Алчевську, там народилася і я. Матусині батьки самі з Курської області, мама в мене росіянка, тато українець. Але така, ви знаєте, у нас родина цікава, хоча вони й прості робітники, але вони були незвичайні. Матуся дуже рано залишилася сиротою, не було їй і рочку, коли в неї померла матуся від тифу, було їй десь дванадцять-тринадцять років, коли загинув  її тато, у Другій Світовій, і вона залишилася з мачухою. Не буду говорити, як їй дісталося те життя, ну ви розумієте самі, слово мачуха і саме у поганому значенні цього  слова, саме мами моєї це й торкнулося. Мама у 15 років пішла вже працювати на завод. Вона закінчила всього-на-всього 3 класи.

 

Роман Кухарук.   На Алчевський металургійний?

Ірина Соколова. Так, на Алчевський металургійний. Вона працювала спочатку розсильною, тому що вона маленька, метр п’ятдесят росточку та може тих 40 кілограмів було ваги. Вона така чуйна, красива, з шикарним волоссям, з чудовою душею, яка все життя любила не тільки нас, дітей, а всіх людей навкруги, вона всіх старалася нагодувати, тому що вона сама пережила недоїдання і коли приходили гості, вона завжди була дуже гостинна.

 

Не дивлячись на те, що вона закінчила яких-то 3 - 4 класи, мала чудову пам'ять, цифри вона рахувала в голові, поки хтось рахує на рахівницях або на калькуляторі, вона вже знала відповідь.

Роман Кухарук. Дивіться, батьки металурги, а ви пішли в бібліотечну справу. Чому?

Ірина Соколова.  Ви знаєте, пішла в бібліотечну справу тому, що це моя мрія з дитинства. Коли ще навчалася у школі, нас з подругою Тетяною Григоровською з бібліотеки витягти було неможливо, ми були всі у книжках. Читали у публічній бібліотеці, в міській, змагалися з моєю подругою, хто більше книжок прочитає, у кого швидше закінчиться формуляр, грались у бібліотеку, то це була моя мрія.

Батько також металург, пізніше, коли він вийшов на пенсію, працював на воєнній катедрі ДонДТУ, в університеті, який  є в нашому місті.

Вони дуже любили не тільки людей, а й тварин, підгодовували їх завжди. Матусю зустрічали голуби, коти, і всі, всі на світі. Що хочеться згадати про своїх батьків? Пам'ятаю, як висіли на стіні репродукції картин Брюллова «Італійський полудень», Перова «Мисливці на привалі». Ось ми виховувалися у такому середовищі, яке несло культуру.  У нас була домашня бібліотека, батьки завжди виписували купу журналів: і «Сім'я і школа», і «Здоров'я» і «Оґоньок», і «Крестьянка», і  «Работница».  Із моєю сестрою ми завжди читали  їх усі. Ось у такій прекрасній родині я виховувалась.

Роман Кухарук. У скільки років Ви заміж пішли?

 

Ірина Соколова.  У 19… Рано, рано.

Роман Кухарук. І що, гарбузи не вродили у вас чи що?

Ірина Соколова. 

Ну то може й треба було тоді гарбуза дати і трошки ще погуляти. Ну це, як на мій погляд зараз.

 

Роман Кухарук. Ну, ми в Алчевську були у 98 році, жінка досі на мене зизом дивиться, бо ми тільки повінчалися, й каже куди ти їдеш, я кажу ну їду, якусь луганчанку собі знайду. В нашій делегації був Ярослав Ярош з Івано-Франківська, Яр Славутич покійний, Юрій Михайлович Мушкетик і якийсь журналіст з Українського радіо. Мене вразило те, що це українське місто, ясно що це там Алчевський мав до нього стосунок, на жаль він покінчив життя самогубством у Петербурзі, там його дочка була письменниця і все це воно десь там витає, десь воно є. І була ця установка -- їм все показувать, виступать перед ними, але слова їм не давать, а то навіть можливо, у вашій бібліотеці дитячій виступали.  Скрізь нас вітали, танцювали, співали, квіточки дарували, слова не давали… І вже у будинку культури міському, увечері Мушкетик каже: «Романе Васильовичу, зробіть щось, щоб нам дали слово. Тоді я повірю, що ви могутній чоловік». Я кажу: «Ну, я не знаю»...

Підійшов я до цього, до начальника управління культури, кажу: «Якщо ви нам не дасте слова, через дві години ми будемо у Луганську буде зустріч з Єфремовим, він тоді був керівником обласної Держадміністрації, молодий такий з банкірів, ще в нього не було того шлейфу неґативного, який зараз у нього склався.  Ну може я не знаю як, політик є політик, нашаровується багато, він тоді був молодий, у такому напівфренчі, тоді модні такі були.  Відкривали пам'ятник Шевченкові у Луганську і там ці синьо-жовті прапори, я розумів, що до Луганська дійшла хвиля Незалежности, яка у нас на Західній Україні, була у 90-х роках. А це вже 98 рік, це дуже пізно…. А він любить коней, він там любить книжки читати краєзнавчі, цей Єфремов, і цей завкультурою каже: добре, я зараз мерові скажу, щось пошептав мерові, і тут нам дають слово, ми виходимо на сцену, Юрій Михайлович каже, ну-ууу я вам премії Шевченківської не ґарантую, каже, але премію таки випишу як повернемося до Києва.

Так що від Алчевська у мене дуже добре враження і на мапі моїй воно десь є, це місто і коли воно замерзало через бездарну владу, то було прикро, ну а коли воно опинилася в окупації, це було прикро удвічі. Ще я розумію, що вам нелегко про це говорити, але запитаю про вашого старшого сина, який зник безвісти 11 років тому, як це сталося, розкажіть може трохи про нього.

Ірина Соколова.  Ви мене вибачте, для мене це дуже болюча тема, якщо можна її проминути… Я дуже прошу вас… Краще про молодшого поговоримо.

Роман Кухарук. Добре. Давайте про молодшого скажіть.

 Ірина Соколова.  Про молодшого. Син  виїхав з окупованого міста улітку 2014, приїхав до Києва. Він після Луганської академії мистецтв, пройшов великий кастинґ і влаштувався працювати на 1+1 у програму «Гроші». Він працює тележурналістом. Я дуже вдячна долі, що у мене двоє дітей, тому, що матері пережити пропажу першого сина… І, якби не було цього, молодшого, я не знаю як можна було б це пережити…

Роман Кухарук.  Я розумію. Добре. Тепер давайте про вашу бібліотеку, Дружби народів. Ви приїхали з Алчевська і що зразу стали завідуючою бібліотеки, чи якийсь шлях пройшли?

Ірина Соколова.  Ні, ви знаєте, коли я приїхала сюди, я навіть не мріяла бути керівником, тому що я керівником стала у 30 років. Керувала там досить великою бібліотекою в Алчевську, яка  друга по величині була після центральної бібліотеки і займала три під'їзди житлового будинку першого поверху і було в ній фондів десь біля 56 тисяч одиниць.  То я вже, знаєте, «накерувалася», їхала сюди з метою влаштуватися на роботу, може навіть і не в бібліотеку, бо я була вже пенсіонерка і не знала, чи візьмуть мене на роботу чи ні.

Але за збігом обставин, мене доля звела таким чином, що я почала телефонувати і шукати роботу саме з Подільської централізованої бібліотечної системи і натрапила на директора, на Антоніну Михайлівну Ошкало, поспілкувалася з нею. Вона говорить: «А скільки вам років?»  Я сказала, що я на пенсії, а вона каже: «Та у нас таких багато, нам таких не треба», я їй: «То я молода пенсіонерка, то будь ласка прийміть мене. Вона призначила мені зустріч, була у нас співбесіда, я взяла з собою резюме, розповіла про себе. Ну я не знаю, якимось чином я запала, мабуть, в душу до Антоніни Михайлівни.. Я дуже за це дякую. А ще мене брали в бібліотеку Вернадського, також у мене була співбесіда, мені надавали там місце, хоч я далеко не науковий працівник, а просто бібліотекар публічної бібліотеки. І в мене був вибір, чи туди піти, чи туди. Я вибрала Централізовану бібліотечну систему. Не зразу я стала завідувачкою, а аж через три місяці, тобто до мене придивлялися.

Роман Кухарук.  А ваша попередниця де ділася, на пенсію пішла?

Ірина Соколова.  Пішла на пенсію. Я з нею не співпрацювала. Я прийшла, бібліотека була вільна, не було завідувачки, була виконуюча обов'язки завідуючої. Я працювала провідним бібліотекаром три місяці, і ось уже три роки, як завідувачка бібліотеки. Я дуже люблю цю бібліотеку, я пропустила її через душу. Я її може навіть більше люблю ніж ту бібліотеку, яку я створювала там.

Роман Кухарук.  Ну, у вас не просто бібліотека, а центр культурний, там ви виставки проводите, малярські, і фотовиставки, і вечори літературні, і це ж додаткові клопоти, навіщо бібліотеці цим займатися, видавали б собі книжки, звітували, птички ставили і все…

Ірина Соколова.  Я розумію, про що ви говорите. Зараз бібліотека, сучасна публічна, –  це не тільки видача книжок, як декому здається, а це інформаційний центр, це культурний центр, це центр для проведення дозвілля усіх людей, бажаючих, не тільки району, навіть міста. До нас вже приїздять на заходи, навіть з інших районів. У нас дуже гарні зв'язки із художниками, з поетами, прозаїками, у нас багато вже друзів у бібліотеці, вони були і є. І я дуже вдячна долі, що я потрапила саме до цієї бібліотеки, я її просто обожнюю.

Роман Кухарук.  Вона гарна, світла і там,  де круглий стіл у вас, ну цей зал де виставки відбуваються, для зустрічей, там аура  дуже добра, там легко виступати, ну і публіка у вас добра, ці діточки які проходять зі шкіл, з фінансового ліцею, вони живі, вони слухають, вони цікаві.

Ірина Соколова.  У нас чудові партнери, у нас укладені договори співпраці:  з Фінансовим ліцеєм, з Спеціалізованою школою № 193,  № 93, співпрацюємо і  з  школою № 6 й також уклали угоду. Навіть, якби не було цих угод, ми все одно співпрацювали б.   Часто проводимо заходи у стінах нашої бібліотеки, поза стінами, тобто приходимо до них у школу і у нас життя вирує.

У нас протягом місяця відбувається від трьох до п'яти заходів. Тобто, ми ледве встигаємо, але це треба робити, це потреба людей відпочити душею, відволіктися від цього сьогодення, такого, яке зараз є. У нас багато майстер-класів проходить, то ми запрошуємо користувачів мотанки робити, обереги. До речі, я навчилася це робити завдяки Валентині Василівні Луцюк і дуже гарно вже це роблю. Вже може 300, a може більше виготовила, роблю і роздаровую.

Роман Кухарук.  Добре. Нагадаю нашим глядачам, ви дивитися програму «Тримай живе слово», яку спільно творять Інститут політичного управління, Український клуб, Український дім.  Сьогодні у нас в гостях завідуюча бібліотекою Дружби народів Ірина Соколова.  Як вам вдається будувати взаємостосунки з художниками, вони прикрі, письменники прикріші, журналісти найприкріші у спілкуванні, треба мати такт, витримку, як вам це вдається?

Ірина Соколова.   Справа у тому, що вони усі чудові.

Роман Кухарук.  Вони всі чудові коли окремо, а коли разом збираються -- то це страхіття…

Ірина Соколова.  Я, не знаю чому, у мене ніколи не було проблем у спілкуванні і в домовленостях. Я дуже дякую усім, і маючи таку нагоду подякувати з екрану вашої чудової програми, тому що нема проблем, зовсім нема, в мене художники стають у чергу,  щоб виставити свої роботи, письменники.  Я, навіть, знаєте, обожнюю багатьох письменників, але не встигаю протягом року запросити усіх тих, яких ми хотіли б побачити, наші люди хотіли б побачити і почути, я не встигаю протягом року їх втулити у той план, тому що не тільки заходи є в нашій бібліотеці, нам треба робити бібліотечну роботу. Ну таким чином, я обіцяю що…

Роман Кухарук.  Ну а ваші підлеглі вони  не ремствують, що мусять додаткову якусь роботу робити?

Ірина Соколова.  Ви знаєте, це не додаткова робота, це наша робота. Може наша бібліотека занадто багато робить цих заходів, але ми виходимо з потреб наших користувачів, наших читачів, наших друзів. Ми не можемо менше робити, бо  потреба така у людей є. Мої співробітники – вони допомагають, вони однодумці, вони великі трудяжечки. Я їм за це дуже вдячна.

Роман Кухарук. А ваші колеги з инших бібліотек инколи ревно ставляться до вас,  инколи буває таке, що не дають вам телефона якогось письменника чи письменниці. Як ви до цього ставитеся?

Ірина Соколова.  Я ще ніколи не стикалася з тим, а взагалі, я не звертаю уваги ні на що, я працювала таким чином на Луганщині і таким же чином з віддачею, ну може й 100-відсотковою, я працюю і тут, і я на ревнощі не звертаю уваги, може у мене є якісь люди, які… Але я не стикалася з якоюсь з такою, знаєте, відвертою…

Роман Кухарук.  Я зрозумів. Що ще хотів у вас запитати… От ви коли звітували, презентували свою бібліотеку на Історичний робітні в Історичній бібліотеці, я вам дуже вдячний за це. Це дуже вичерпна інформація скільки фондів російськомовних, україномовних, коли заснована, як працює, все.

Інші завідуючі бібліотеками, вони трошки легковажно ставляться до цих речей, думають, що це так: ми прийшли побалакали, ні це насправді, публічне представлення вашої роботи, вашої бібліотеки і є якісь параметри скільки фондів, коли, за якими можна  визначити ефективна бібліотека чи не зовсім ефективна, порожня чи не порожня. І там була ваша подруга, яка має фонд, який співпрацює з Італією, розкажіть трохи про неї.

Ірина Соколова.   В мене є подруга Аліна Юріївна Ґреґуль, яка є заслуженою артисткою України, вона є композиторка, вона є перекладачка з італійської на українську і навпаки, вона є музикознавцем, вона є піаністкою, у нас дуже багато заходів проходять у стінах бібліотеки і за стінами. Ми вже у музеї Тичини проводили з нею захід, який стосується репресованого поета Леоніда Бондаря. І вона була ініціатором проведення цього, а я читала вірші Леоніда Бондаря, я прониклася ними…

Роман Кухарук.  Ну вірші ви читаєте добре, Симоненко би порадів. А от Ліна Василівна дуже строга цінителька.

Ірина Соколова.   Дякую, дякую вам за те, що ви високо оцінює моє читання, підходили слухачі й казали, що ви гарно читаєте. Мені це дуже приємно. Ну я в драмгуртку була в Алчевську, в українському, у школі, я читала вірші завжди, я співала у вокальному ансамблі, у мене багато було захоплень.

Роман Кухарук.  Коли ми були в Алчевську, мене дуже вразили дві речі, ну з мером у нас була зустріч, мер тоді був такий, в 98 році якийсь нашорошений, але біля пам'ятника Алчевському, там перед мерією вишикували цих школярів з квіточками, ми там проходили, як не знаю, якісь царі, боги. Юрій Михайлович каже, це що таке, куди ми потрапили, це якась Північна Корея, чи що? Я кажу, ні це Алчевськ, звикайте, ну потім він каже, ну я вас запрошую на обід. Були ми на обіді там водосховище там десь, хібара така була дерев’яна, я так зрозумів, що мер  собі ні в чому не відмовляє. А потім ми були у Фінансовому чи технікумі, чи коледжі, як там він називався, і мене вразило наскільки там високий рівень технічного забезпечення, які аудиторії, там аудиторія була з великим екраном, де можна робити відеоконференції і коли я побачив, що це все окупанти російські, які прийшли з своїм руцкім мірам, вони це все знищили, знищили те, чого у 98, у нас в Києві такого можливо не було десь, те що було там, того рівня. А вони що, вони перетворили цей фінансовий коледж у казарми.

І я переконаний, що вони все там понищили, понівечили і вже того немає і для того щоб відродити, треба стільки ресурсів, скільки ресурсів було вкладено для того, щоб це зробити, це вже якійсь ентузіаст це зробив, це страшна робота,  треба день і ніч працювати для того, щоб задумане, написане на папері зреалізувати, а вони знищили за один тиждень, за два тижні. Ну вже 4 роки вони там «вщедряють» цей свій «руцкій мир», якого ніхто там не очікував.

От ви зі своїм чоловіком ходите майже на всі заходи Літературного форму, і у галереї, де художнім керівником працює Горовий, на Драйзера, 6, на літературні п'ятниці, і до музею  Лисенка теж, що це вам дає, навіщо завідуючій бібліотекою, замість того щоб, відпочити у суботу, неділю чи в п'ятницю, зайнятися якимось своїми речами, ходите на наші заходи, от що воно вам дає, як завідуючий бібліотеки?

Ірина Соколова.  І як людині, і як завідуючій бібліотекою, – від літератури і від культури нам не можна відхрещуватись, ми у цьому купаємося, ми черпаємо звідціля наші сили, духовні сили. Я вам дуже дякую за те, що ви запрошуєте на такі чудові заходи. Це спілкування з високою поезією, це спілкування з високими митцями, художниками, ви знаєте, після ваших заходів, хочеться жити, хочеться творити. Навіть уже і я почала писати.

Роман Кухарук. Це добре. Новелу ви нам дасте, в Літфорумі ми її оприлюднимо. Ваш чоловік дуже гарно фотографує, де він навчився?

 Ірина Соколова.  Він заочно навчався, по-моєму, ще  у Радянському Союзі була якась заочна школа і він туди надсилав своєї роботи, свої фотографії. Тоді ще фотоапарати були на плівці, він займався серйозно, багато літератури він читає, він сам головний інженер, за фахом – радіоінженер.

Роман Кухарук. Він не сидить на місці, він так то там, то там, я не встигаю його відстежувати, він знаходить такі ракурси. Письменники кажуть: та мене ніхто так не фотографував.

Ірина Соколова.  Так, у нього чудово це виходить і зйомки і фотографії, він працює над цим, літературу вивчає, в Інтернеті вивчає, яким чином це зробити. Я його обожнюю.

Роман Кухарук.  Добре, Ірино Іванівно, скажіть будь ласка, коли Україна поверне Алчевськ до своєї юрисдикції, ви повернетесь туди, чи залишитеся у Києві?

Ірина Соколова.   В мене, таке, знаєте, по-чесному 50 на 50, дуже тягнеться туди душа, тому що там могили наших батьків, ми не можемо їх провідати, ми не їздили ні разу, молодший син -- журналіст, він потрапив у список невиїзних і він нас теж туди не пускає. Але я думаю, що це вже відрізане життя, хоч ми тут мешкаємо на квартирі, не маємо свого житла, і оце нас дуже тримає 50 на 50, бо там в нас 3 кімнатна квартира у центрі міста залишилася, а тут наша дитина, наше життя, наше серце, наша душа. Ось таким чином виходить.

Роман Кухарук.  Ну, я бажаю вам успіхів, вашій бібліотеці, дякую вам за те, що ви знайшли час до нас пройти, з нами поділитися тим, чим ви поділилися, ну і до нових зустрічей у бібліотеці Дружби народів, це найкраща бібліотека у Києві, у якій нам приємно і вона вже наша рідна, ми вважаємо її базовою бібліотекою Українського клубу і «Літературного форму».

Шановні друзі, вам нагадаю, це була програма «Тримай живе слово», яку спільно творять Інститут політичного управління, Український дім, Український клуб.

У нас в гостях була завідуюча бібліотекою Дружби народів Ірина Соколова.

Наступного разу ми з вами зустрінемося не в середу, а в п'ятницю в нас буде в гостях експерт українського клубу, карикатурист, гуморист, музикант, інженер, боюся щось пропустити, Костянтин Бомбело, з Українки Обухівського району Київської області. На завершені нашої програми сьогодні, нагадаю просту істину: Життя коротке - нація вічна. До побачення.

Ірина Соколова.   До побачення.