ЩОДЕННИК КУХАРУКА

ЩОДЕННИК КОЧУКОВА

Україна
ІНФОРМАЦІЯ
Герб Прапор

Основні дані

Столиця:Київ

Найбільше місто:столиця

Державна мова:Українська

Гімн

«Ще не вмерла України і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Приспів:
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду».
АР Крим Вінницька Волинська Дніпропетровська Донецька Житомирська Закарпатська Запорізька Івано-Франківська Київ Київська Кіровоградська Луганська Львівська Миколаївська Одеська Полтавська Рівненська Севастополь Сумська Тернопільська Харківська Херсонська Хмельницька Черкаська Чернівецька Чернігівська
ПАНОРАМА

НЕДИПЛОМАТИЧНІ УРОКИ ДИПЛОМАТИЧНИХ СЮЖЕТІВ

НЕДИПЛОМАТИЧНІ УРОКИ ДИПЛОМАТИЧНИХ СЮЖЕТІВ

Надзвичайний і Повноважний посол України, відомий український дипломат Володимир ХАНДОГІЙ є знаковою для української дипломатії фігурою. Він звернув на себе мою увагу ще у 1998 році у Ялті на одній з міжнародних конференцій (вів це дійство незабутній Ігор Слісаренко, а участь брав незабутній великий письменник а тоді Посол Киргизії при місії НАТО у Брюселі Чинґіз Айтматов). Чинний український дипломат виголосив свою доповідь перфектною англійською. Це було незвично, сміливо і викликало повагу.

Тепер пан Хандогій очолив Українську асоціацію зовнішньої політики і написав томище на майже 600 сторінок під назвою ДИПЛОМАТИЧНІ СЮЖЕТИ з підназвою невигадані історії кар’єрного дипломата, що її видало видавництво «Саміт-Книга».

Це і мемуари, і історія української дипломатії, і виклад позиції автора щодо реформаторських потуг чинного міністра закордонних справ.

Під суперобкладинкою ховається синього кольору том з майже радянською позолотою, яка дуже швидко облітає під пальцями чіпкого а уважного читача.

Текст написано чудовою українською мовою, стиль – впевнений, чіткий, вартісний.

Дуже точно автор означив свій твір, як невигадані історії кар’єрного дипломата. Слово КАР’ЄРНОГО тут ключове. Він не приховує, що свідомо, крок за кроком, вперто і цілеспрямовано торував кар’єру – щоправда, у чотирьох країнах: УРСР, СРСР,РФ і Україні.

МОЇ УНІВЕРСИТЕТИ – майже як у Горького. Клопи у гуртожитку №6 знакові, бо дожили аж до 1986 року, коли я у тому ж гуртожитку проживав на абітурі. Ось така клопи на інституційна пам’ять.

Щодо версії Костянтина Тищенка про трактування  прізвища автора – вона має право на існування. Проте на мій хлопський буковинський розум – походить вона з румунської: хана – корчма, шинок (звідси чайхана), доґе – управляючий, правлячий. Тобто правлячий шинком – шинкар. Реалія – як і слова, що позначають сі реалії – походять з Туреччини, яка панувала у свій час над Молдовою і Басарабією.

Хандогій добре згадує своїх університетських викладачів і адресує сучасним студентам чимало аксіом, народжених його особистим досвідом: «шукай причини власних невдач у собі», «іноземну мову треба вчити, а не вивчати», «наукою займатися «на півставки» не варто, оскільки результат також буде на 50%», «».

Свою майбутню дружину Наталію Шевченко Хандогій знаходить у відділі кадрів МЗС.

ПАКИСТАНСЬКІ КОНТРАСТИ. Перше відрядження за кордон. Автор мовить про те, що зведення металургійного заводу в Карачі (як і зведення аналогічного заводу в Індії) – перший крок до творення ядерного арсеналу. А ще мовить про Пешавар, де панувала вулична наркоманія, яка нарешті докотилася і до нас. Цікаві свідчення самовидця про прем’єра Зульфікара Алі Бхутто та його юну доньку, майбутнього прем’єра Пакистану Беназір. Перебуваючи у Карачі молодий батько з трепетом у своїй душі сприйняв новину з Києва про народження доньки Юлії.

ДИПЛОМАТІЯ «ФАНТОМНОЇ» ДЕРЖАВИ. Про період УРСР і участі її МЗС у роботі ООН, якої Україна є фундатором. Кар’єра Хандогія розпочалась у відділі преси МЗС УРСР, який українізував його діяльність. А продовжилась у постпредстві УРСР в ООН, потім чотири роки у постпредстві СРСР, і трошки у постпредстві РФ. Аж потім уже у постпредстві України.

Цікавий досвід Хандогія щодо ухвалення резолюції ООН по миротворцях, візитів у колишню Югославію та в Чилі.

Що таке зовнішня політика і її провідник -- посол? Хандогій бачить її так: «зовнішня політика повинна базуватися на запиті суспільства і  бути зрозумілою суспільству», «робота на результат», «людина, для якої держава є лише місцем проживання, не може ефективно захищати інтереси цієї держави на міжнародній арені», «посол – взагалі фігура специфічна. Він вручив Вірчі грамоти Главі держави або керівнику міжнародної організації за підписом свого президента, де президент просить «вірити» послу як йому самому. Отже, допоки його не відкликали, посол представляє чинну владу, подобається вона йому чи ні. Прем’єру Бельгії чи генсеку НАТО наразі не цікаві політичні уподобання посла. Він їм цікавий лише як канал зв’язку з чинною владою своєї країни», «не буває справжнього дипломата без знання державної мови (у моєму випадку рідної української)», «відносини між країнами вибудовуються й отримують високий рівень довіри лише тоді, коли партнери розуміють цінності, на яких будується їхня політика», «цінності формують зовнішню політику», «наріжний принцип міжнародних відносин – «принцип взаємности»», «дипломатії без ідеології не буває», «кожен посол, який себе поважає, починає свій робочий день з перегляду місцевих ґазет», «монополії на правду не буває, «твоя» правда  повинна бути зрозумілою широкому загалу», «інституційна пам’ять у дипломатії – це основа успіху», «особисті зв’язки  у дипломатії – це запорука успіху, а вміння їх підтримувати в інтересах  своєї держави є однією з важливих складових дипломатичної роботи».

Цікавим для читача є кухня ООН, закулісся дипломатичного життя, роль дружини посла у його діяльності на посаді.

Контрастом є американське життя до життя у совку: американське («взаємоповага у відносинах, толерантність, терпимість до вибору инших, щира готовність до співучасти – це характерні риси американського народу»), уересерівське («грішну землю, де таланти й чесноти не завжди є гарантією успіху. Оцінка твоїх здібностей і можливостей иншими не відповідає твоїй власній самооцінці», памперо як привід до сварки з лікарем, діставання продуктів та інших товарів замість купити у супермаркеті).

Цікавим є перехід від радянсько-партійного буття  до українства. Що таке українство? Свобода пересування, свобода вибору, спілкування з українською діаспорою, хрещення дітей   в українській церкві. Відкриття у собі українства, беззастережне і безповоротне повернення до нього автор  викладає  однією місткою формулою – НЕЗАЛЕЖНІСТЬ ЗМІНИЛА ВСЕ НАШЕ ЖИТТЯ.

Уроком для вдумливого читача є серйозне ставлення до кожного документа, який у будь-який момент може стати приводом до дії. Я б це назвав конституційна можливість.  Ідеться про положення Конституції УРСР, що містила положення про право на вихід з СРСР та про право мати міжнародні зносини з іноземними державами. Цікава також історія з постановою Ради Безпеки ООН по рішенню російського парламенту про приналежність Севастополя у 1993 році.

У книжці подячний читач побачить і дипломатичний жаргон («мідаки»), і дипломатичні тонкощі перекладу(слово «так» дипломатичною мовою означає «може бути», а «може бути» подекуди означає «ні»; «мова йде про формулювання щодо правонаступництва Росії. В англійському перекладі відповідних угод Росію називають «a successor state», що означає «одна з держав-правонаступників»»; сюжет з Палестиною і зміною фрази у вагомому міжнародному документі з  «якщо стане незалежною державою» на «коли стане незалежною державою»; сюжет з емблемою ООН з Філіппінами у вигляді крапки), і дипломатичні визначення – «непереможне відчуття меншовартости», «голосування ногами», «омнібусна постанова», «правила процедури», «схвалення шляхом акламації», «солом’яне голосування», «оонівська  процедура зупинки годинника», «неподільність безпеки».

Ідеться там і про дипломатів -- вітчизняних (Георгій Шевель, Володимир Мартиненко, Володимир Фуркало, Анатолій Головко, Володимир Кравець, Іван Непийвода, Володимир Чорний, Іван Грищенко, Іван Онищенко, Юхим Качуренко, Геннадій Удовенко, Анатолій Зленко, Олександер Тараненко, Михайло Дашкевич, Ігор Турянський, Юрій Костенко, Микола Макаревич, Анатолій Орел,  Володимир Скофенко, Віктор Кирик, Борис Гудима,Віктор Крижанівський, Антон Бутейко, Борис Тарасюк,Володимир Огризко, Костянтин Грищенко, Віктор Батюк, Ігор Хворостяний, Ігор Гуменний ), московських (Олександер Трояновський, Дмитро Лисоволик,  Сергій Кисляк, Андрєй Козирєв, Сєргєй Лавров, Юлій Воронцов, Віталій Чуркін) та оонівських. Цікава кухня ООН, історії генеральних секретарів цієї організації ( Даґ Гаммаршельд, Гав’єр Перес де Куельяр, Бутрос Бутрос-Галі, Кофі Анан), а також постпредів ріжних країн – Джін Кірпатрік, Радх Рамфул, Ельшад Насиров.

Уроком для сьогоднішнього МЗС є твереза оцінка відсутніх у сучасному МЗС вельми необхідних речей:

  1. Таємне діловодство і шифротелеграма.
  2. Перекладацька служба.

І присутність паралельного МЗС в адміністрації президента.

До цього додав би відсутність на посаді міністра політика-важковаговика.

Є у книжці неточності:

Антон Бутейко діяч не Української республіканської партії, а Української народної партії Костенка.

Батурин не міг бути резиденцією гетьмана Пилипа Орлика, бо обраний він був на гетьманство у Бендерах після смерти гетьмана Івана Мазепи і після того вже у Батурині не був. Та й Меншиков після втечі Мазепи спалив Батурин разом із його мешканцями, а відбудував уже Кирило Розумовський.

Ефіопія не могла вести громадянську війну з Еритреєю. То, мабуть, була просто війна.

Совкоштампом слід уважати вираз «братовбивча війна», ужитий двічі – у стосунку до московсько-української війни та до сербсько-горватської. Якби було уточнення -- братовбивча слов’янська війна, було б логічно і прийнятно,  а так… Ні горвати у свій час, ні ми зараз «братів» на нашу землю не кликали. А ще з часів київських князів знаємо просту істину– ХТО ДО НАС З МЕЧЕМ ПРИЙДЕ, ТОЙ ВІД МЕЧА І ЗАГИНЕ.

Золотою ниткою через усю книгу проходить ідея потреби інституційної пам’яті у зовнішній політиці країни. На презентації ДИПЛОМАТИЧНИХ СЮЖЕТІВ у ГЛАВКОМі Володимир ХАНДОГІЙ слушно зауважив, що теперішнє керівництво МЗС учинило три стратегічні помилки: скасувавши архів МЗС знищило минуле, скасувавши журнал МЗС знищує теперішнє, розформувавши Дипломатичну академію – знищує майбутнє. Гірка, але правда.

Обривається книжка на найцікавішому місці.

Сподіваюсь – далі буде.

Але і цих 600 вартісних сторінок SAPIENTI SAT.

Роман КУХАРУК.