ЩОДЕННИК КУХАРУКА

ЩОДЕННИК КОЧУКОВА

Україна
ІНФОРМАЦІЯ
Герб Прапор

Основні дані

Столиця:Київ

Найбільше місто:столиця

Державна мова:Українська

Гімн

«Ще не вмерла України і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Приспів:
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду».
АР Крим Вінницька Волинська Дніпропетровська Донецька Житомирська Закарпатська Запорізька Івано-Франківська Київ Київська Кіровоградська Луганська Львівська Миколаївська Одеська Полтавська Рівненська Севастополь Сумська Тернопільська Харківська Херсонська Хмельницька Черкаська Чернівецька Чернігівська
РОЗМОВИ

ТРИМАЙ ЖИВЕ СЛОВО З НАТАЛІЄЮ ШВЕНЬ

ТРИМАЙ ЖИВЕ СЛОВО З НАТАЛІЄЮ ШВЕНЬ

Кухарук: Доброго дня, шановні друзі,  сьогодні середа, знову в ефірі програма «Тримай живе слово»,  яку разом творять Інститут політичного управління, Український дім, Український клуб, Літературний форум.

Сьогодні у нас у гостях експерт Українського клубу, поетеса Наталія Швень. Для початку у нас традиційно  всі поети і поетеси читають свої найкращі або найсильніші або найулюбленіші  вірші. Будь ласка.

 

Швень: Я прочитаю кілька віршів з другої збірки, а потім уже більш свіжі.

.........

Зараз я хочу прочитати вірш, присв'ячений Ярославу Олійнику, дуже співчуваю, що загинув його батько, він насправді дуже талановитий музикант і композитор. І тоді, коли він грав для нас у музеї Лисенка, це було настільки емоційно й експресивно, що я після того написала вірша.

...........

Кухарук: Дякую, Наталю, нашим глядачам нагадаю, що що ви дивитеся програму «Тримай живе слово»,  її спільно творять Інститут політичного управління, Український дім, Український клуб, Літературний форум. Сьогодні у нас у гостях експерт Українського клубу, поетеса Наталія Швень.

Ну, розкажіть про себе, де ви народилися, коли почали писати?

 

Швень:  Народилася на Київщині, є таке чудове село Роскішна в Ставищенському районі, але звідти батьки переїхали в Білу Церкву, так що свідоме життя моє в Білій Церкві проходило, там закінчила середню школу, поступила до гідрометеорологічного інституту в Одесі, потім працювала в Молдові.

 

Кухарук: Де в Молдавії?

 

Швень: Це була воєнізована служба по боротьбі з градом. В протиградовому загоні я працювала.

 

Кухарук: А де саме, під Кишиневом, чи де?

 

Швень: Ні, в Корнештах ми жили взимку, а влітку це був Каларашський загін. Я відпрацювала там чесно 3 роки.

 

Кухарук: Молдавську мову вивчили?

 

Швень: Ну, дещо.

Кухарук: Що саме?

Швень: Буна дзіуа, Кетей оара, Друм бун, Дуті а каса.

Кухарук: То добре.

Швень: Це було давно, 30 років тому.

Кухарук:  А напилися на все життя?

Швень: Не зовсім.

Кухарук: Не пили ще тоді?

Швень: Ще тоді ні.

Кухарук: А кажуть, що в молдаван відро стоїть коло ґанку.

Швень: Так вони звичні до цього, то така традиція з дитинства. Вино натуральне, це майже сік.

Кухарук: Колись мене сусіди покликали на молоде вино, налили горня літрове, я випив, воно як компот, нічого страшного, після третьої кварти кажуть: «Ну, що, може, підеш додому?» Я встаю, а ноги не йдуть, вони взяли мене й принесли додому, поклали на поріг, мамі кажуть: «Ззабирайте свого алкоголіка». Хоча в голові все було порожньо, все було світло.

Швень: Це теж досвід.

Кухарук: Так, але не зовсім позитивний. Як у Вишгород добралися?

Швень: Після 3-х років відпрацювання я повернулася ближче додому. В Києві, звичайно, пробувала влаштуватись, але тоді з пропискою були проблеми.

Кухарук: Це ж радянські часи були.

Швень: В обсерваторію, яка тепер Центральна геофізична, мене взяли на роботу, працювала, одержала гуртожиток у Вишгороді, потім квартиру, й так уже....

 

Кухарук: Прижилися.

Швень: Прижилася, так.

 

Кухарук: В граді княгині Ольги.

Швень: Не тільки княгині Ольги, а й Володимира, і Борис і Гліб там же були.

Кухарук: І пам'ятник Святославу там дуже гарний, кращий, ніж у Києві.

Швень:  Святославу? Борису і Глібу я знаю пам'ятник.

Кухарук:  Святославу є там. Він у вигляду фонтану, але є, є Святослав у Вишгороді. Я вам покажу, як буду там, ми Вишгород любимо, ми туди їздимо. Коли Черняхівський був директором школи, то ми там виступали, там Микола Дудар був у Хотянівці під Вишгородом, то ж ми вважаємо, що Вишгород – це наша земля, а не тільки князів і князят, а й Літературного форуму й Українського клубу.

Коли вірші почали писати?

Швень: Вірші почала писати, напевно, ще в школі, але то було, по-перше, російською мовою...

Кухарук: В школі в Білій Церкві.

Швень: Так, по-друге, вони були такі дуже учнівські, дуже примітивні, тоді ще під час навчання в інституті трохи писала, а вже десь із 90-го року перейшла на українську мову.

Теж ті вірші нікому не показувала, писала для себе, а потім, коли прочитала об'яву про те,  що оголошується конкурс «Поетична зима» в Білій Церкві, я відправила туди свої вірші, і через деякий час мене запросили на Літературний форум.

Кухарук: На Ярославів Вал.

Швень: Так. Я туди приїхала, на першому засіданні була нищівна критика...

Кухарук: Страшна.

Швень: Страшна критика.  Валерія Богуславська...

Кухарук: Валерія Богуславська сказала, - не пишіть, покиньте.

Швень:  Так. Але після того Микола Дудар сказав: „Не звертайте уваги, пишіть”.

Кухарук: Дудар молодець, прислужився українській поезії.

Швень:  Ну, я врахувала, там були слушні зауваження, там дійсно було багато помилок...

 

Кухарук: Ви така трудова бджілка, ви так step by step мотали на вус, щось робили, працювали над собою. Взагалі коли ми презентували вашу першу книжку «Вулиці снів», то в Гідрометцентрі,(насправді – в Обсерваторії,(Н.Ш.)) там половина поетів, всі пишуть чи ні. Через раз?

Швень:  Директор пише щось іще, і читає з задоволення те, що  раніше написав. Є, є ще поети, які так підпільно пишуть, поки що не виходять на загал.

 

Кухарук: Бояться. А ви смілива жінка  - пішли й перемогли.

Швень:  Не знаю, чи перемогла.

 

Кухарук: А що Літфорум? Ви прийшли і залишилися, вже так давно в нас?

Швень:  Літфорум дав мені багато в тому плані, що дійсно допоміг вдосконалитися. В мене ж немає філологічної освіти, це все самотужки якось.

 

Кухарук:  В нас у більшості нема філологічної освіти, все математики якісь, зоотехніки, ветеринари.

Швень:  І навіть люди просто з села і без усякої освіти.

 

Кухарук:   Люди з села і без всякої освіти, але мають талант і пишуть, і хочуть щось сказати.

Швень:  Але тому, хто вчився цьому професійно, значно легше в цьому плані. І через те я з радістю чую критику, тому що вона дозволяє бачити якісь нюанси, які не помічала раніше, виправляти щось.

 

Кухарук:  Технічно ви пішли далеко, написали вінок сонетів, це дуже тяжко, взагалі сонет тяжко написати, а вінок сонетів - це ще тяжче.

Швень:  Я вважала, що я ніколи не зможу написати сонета, є в мене такий вірш „Я не вмію писати сонети, я не  вмію молитися богу...”

Кухарук:  Але бог дав вам написати вінок сонетів.

Швень:  Так, і тоді стало цікаво, і якось отак один за одним вони пішли, і мені самій подобається цей вінок.

Кухарук:  Бачте як добре. З ким дружите? Що вам приносить спілкування з собі подібними?

Швень:  Дружу я з собі подібними.

 

Кухарук:  З письменниками, я маю на увазі.

Швень:  Я ж не тільки письменник, а й науковець, через те з науковцями також дружу. Моя колежанка, якщо так можна сказати, подруга з молодих років, вона дуже розуміється на поезії, вона сама не пише, але от в неї відчуття поезії є. Вона – перший читач моїх творів, перший критик, вона підмічає теж деякі деталі просто як професіонал.

 

Кухарук: Бачте, як добре.

 

Швень:  Так, я їй довіряю в цьому плані. Ну, звичайно, дружу з Оксаною Щербань з Білої Церкви. Вона не так часто приїздить на Форум, але ми зустрічаємося в Білій Церкві, звонимо одна одній.

Кухарук: Там є де погуляти, в Білій Церкві. В Олександрії, там десь на площах...

Швень:  Та й просто в місті знайти кав’ярню, попити кави.

Кухарук:  Ну зараз там є де, колись не було.

Швень:  Чого не було? Кав’ярень не було?

Кухарук: Так, було мало, тепер багато.

Швень:  Тепер так, вибір більший. Звичайно. З Танею Іванчук теж спілкуємося, перемовляємося.

Кухарук:  Колись приїхали на Червону Руту до Чернівців у 1988 р., львів’яни, кияни, вони ж всі кавомани величезні, а тут Чернівці, таке маленьке містечко, тоді ще не розвинута була кавоманія. Стоїть черга, і там якийсь кавоман з Києва чи Львова  каже:” Мені дві в одну”, а той каже:”Що дві в одну?”. Не розуміє,тоді витягає чайника, а там кава запарена. І цн був шок для кавоманів але вже тепер у Києві і віденська кава і львівська, і празька, і яка завгодно.

Швень:  Ну, я каву, на жаль, рідко вживаю.

Кухарук:  А що ви п’єте – чай, коньяк, горілку?

Швень:  Якщо з алкогольних напоїв, мені подобається медовуха.

Кухарук:  Всі секрети видаєте. Як дехто каже, що без коньяку не може писати добре, а ви без чого не можете писати?

Швень:  Ой, то є ціла теорія, знаєте, про стан зміненої свідомості.

Кухарук:  Давайте.

Швень:  Щоб до нього увійти, комусь треба алкоголь, комусь і наркотики, комусь медитація чи розслаблення.

Кухарук:  Що вам треба?

Швень:  Мені? Щоб мене ніхто не турбував якийсь час, щоб не було поруч телевізора і комп’ютера, а так от чисто спокій і якесь розслаблення.

Кухарук:  Ви ручкою пишете на папері?

Швень:  Я люблю олівцем писати, чорним.

Кухарук:  Олівцем пишете, щоб легше стирати.

Швень:  Та ні, олівцем я навіть не стираю, так же закреслюю,  він якось м’яко пише і це якось додає мені не екзотики, а такого настрою.

Кухарук:  А що приносить вам натхнення ? Якісь враження, якісь люди, якесь читання чужої поезії, музика, кіно, театр?

 

Швень:  Музика, кіно, театр? Певно, музика. Буває, що якісь враження, чужа доля, коли просто чиюсь історію почула. Кіно? Не пам’ятаю, щоб мене так вражало. Чужа поезія – так, дає натхнення. Для того, щоб саме налаштуватися на таку гарну високу поезію, треба чужу гарну поезію прочитати.

Кухарук:  У вас велика бібліотека?

 

Швень:  Я навіть не знаю, скільки там книг. Колись рахувала, каталог намагалася зробити.

Кухарук:  Ви їх читаєте, даруєте, перечитуєте? Є непрочитані книжки?

 

Швень:  Є. Колись отак купувала, думала, піду на пенсію, та й буду тоді читати. А з часом інтереси міняються, і зараз мені цікаве зовсім інше, ніж тоді було. Але і поповнюється бібліотека, нові книжки купую, і дарую. Тобто, там іде весь час такий кругообіг.

Кухарук:  Зрозуміло. У бога вірите?

 

Швень:  От тут теж однозначно не можу сказати. Переважно вірю. Іноді сумніваюсь.

Кухарук:  До церкви не ходите?

Швень:  Ходжу. Але не кожної неділі. А так – коли душа покличе або на якісь великі свята. Іноді просто відчуваю потребу, треба зайти, і люблю, коли нікого там немає, коли я наодинці з Богом. До якоїсь певної ікони, яка вже моя, підходжу, молюся, тоді відчуваю певне полегшення, або за рідних помолюся, яких уже немає.

Кухарук:  У вас перша книжка називається „Вулиці снів”, Друга – „Голоси”. Третя як буде називатись?

Швень:  Варіантів там чимало, я ще не вибрала. Я думала вже цього літа її надрукувати, але не вистачає часу. Вірші вже підібрані, але ще треба їх скомпонувати, і основне – вибрати видавництво з більш-менш прийнятною ціною.

Кухарук:  Так, це проблема завжди. Зрозуміло. Прозу не пишете? Рецензії, есеї.

 

Швень:  Рецензії – недавно була спроба, есеї не пишу ...

Кухарук:  Ту, що ми розміщали в Літфорумі?

Швень:  Ні, на Тамару Корсунську.

Кухарук:  А, на Корсунську, так, гарна рецензія. Володимир дякував вам за неї.

Швень:  Це щиро було написано, я так дійсно думала.

Кухарук:  Вона достойна жінка. Ми її теж на поетичній зимі знайшли, в Житомирі, Вінниці вона була кілька разів у нас, життєрадісна, соковита жінка, і так пішла швидко з життя.

Швень:  Так, це було несподівано.

 

Кухарук:  Вона казала, що я буду приїзджати, брати участь, а потім дзвонить і каже, я вже не буду, я вже не можу. Я тоді приїхав, у Вінниці з нею зустрівся, це була остання зустріч з нею, а через два місяці її не стало.

Але залишилися книжки, і добре, що що вона має вірного чоловіка, який продовжує її справу, видає ці книжки. Недавно приходив на зустріч до літературної майстерні, історичної майстерні і розказав, показав ці книжки, подарував, так що процес триває.

 

Як ви ставитеся до молодих поетів? Чи не хотіли б мати своєї поетичної школи?

Швень:  Щодо школи, тут я не знаю, чи вона в мене є, щоб створювати вже свою школу. Власний стиль не знаю, чи є.. Є певні уподобання, є певні теми, яким надаю перевагу. А молоді - є молоді гарні поети, наприклад, такий поет, як Ігор Астапенко, дуже талановитий насправді, і я читала його вірші (підбірку) в Літературній Україні, там були чудові вірші. Але потім деякі вірші пізніше я прочитала, там уже відчувається якась натужність. Тобто, молоді поети теж можуть писати по різному.

 

Кухарук:  Він себе повторює, йому треба розвиватися, або зупинитися, або писати прозу, або якусь п’єсу написати, або щось ще. Він... це є небезпека така для кожного письменника, не тільки молодого. Просто вже в тому стилі одне й те саме, одне й те саме, воно відганяє читача від тебе.

Швень:  Ну так, треба міняти і стилі, і розміри якось міняти.

 

Кухарук:  Звичайно. Вінок сонетів написати, ронделі, як закликала Інна Ковальчук.

Швень:  От Інна Ковальчук мені подобається. Не знаю, вона до молодих відноситься чи ні, це, певно, середній вік, чи молодий ще.

Кухарук:  До молодих вона нещадна. Розкритикувала Марусю Карпюк на Літфорумі. То таке.

Швень:  Ну це критика. Критику треба слухати і враховувати.

 

Кухарук:  Буває критика, як вам сказати? Буває критика толерантна, буває критика обережна, буває голубина. Що там не пиши, покинь писати. Або там, от в тебе не така мова, не таке. Треба обережніше трошки з авторами.

Швень:  Ну так, автор може і не погодитися з критикою, може й послухати, але подумати, ні, тут таки критик неправий.

 

 

Кухарук:  Звичайно. Ну,  Інна любить,  от сидить на Літфорумі – все, поезія мені надоїла, давайте музику, як в ресторані. Це теж не дуже добре, бо Тетяна Іванчук же... удар по ній, а то сиджу, як весільний генерал, а їй вести це все, зкомпонувати, і щоб ніхто не образився, ...є деякі проблеми але... іі думка цікава в тому оркестрі, тим більше вона киянка, вона.. в неї мова така, я б сказав, дистильована трохи. От ви мову як виробляєте, де шукаєте гарні слова

Швень:  В словниках. В чужій поезії і в словниках.

 

Кухарук:  Буває таке, що вам сподобалось якесь слово, і ви його до себе забрали?

Швень:  Є такий вірш один, написаний, можна сказати, із словника. Я якраз читала, знаходила такі слова, які по-перше, я не думала, що то українські слова,.друге – я взагалі не знала такого слова, йього сенсу, і з таких слів у мене вірш сформувався досить непоганий, пейзажний. А Інна Ковальчук, вона недавно,  цього роцку, презентувала свою нову збірку „Крещендо”, у Спілці письменників, то дуже гарна збірка, мені сподобалися ті вірші.

 

Кухарук:  Напишіть рецензію, якщо вам сподобалось.

Швень:  Напишу.

 

Кухарук: Ловлю вас на слові. Добре. Трамвайні вірші ви не пишете, так?

Швень:  Іноді буває. Зараз я не можу пригадати, котрий саме написаний в трамваї.

 

Кухарук: Буває, що людина їде на Літфорум, Мошуренко особливо, і каже, от у трамваї їхав, написав.

Швень:  Щоб саме по дорозі на Літфорум – точно такого не було. Було, їхала колись в автобусі, і навпроти мене сиділа дівчина, і в неї був такий мрійливий вигляд, такий замріяний-замріяний, от вона мене вразила, я приїхала додому і написала вірша.

Кухарук:  Ясно. Шановні глядачі, нагадуємо, ви дивитеся програму „Тримай живе слово”. У нас в гостях експерт українського клубу поетеса Наталія Швень.

 

Кухарук: Що скажете про сучасну українську літературу? Хто вам близький, хто не близький, чи читаєте літературну критику, чи тільки поезію?

Швень:  Читаю, звісно і прозу, і літературну критику, з задоволенням читаю деякі статті, виписую „Літературну Україну”, з великим задоволенням читаю Володимира Базилевського, і поезія його мені подобається, і критика. З прози – Оксану Забужко читаю з задоволенням.

Кухарук:  І що, подужали отой великий роман її багатотомний, хвалений поляками?

Швень:  Спочатку він читався важко.

Кухарук: Але ви прочитали...

Швень:  Як він там називається, „Музей забутих секретів”, чи таємниць?

Кухарук:  А бог його знає.

Швень:  Так от, після першої сотні сторінок воно пішло вже, я не могла відірватися. По-перше, мова, по-друге, сюжет.

Кухарук: Бачте. Першу сотню перегортаємо і йдемо далі.

Швень:  Ні, перегорнути не можна, бо то ж тоді незрозуміло буде. Звичайно, вона пише складно, в тому сенсі, що там є одне речення, я колись звернула увагу, на півтори сторінки.

 

Кухарук:  Одне речення? Майже Лев Толстой.

Швень:  Так. Але дійсно, то таки видатний роман, я вважаю. І інші теж. Той роман, з яким вона, можна сказати, прогриміла, перший, „Польові дослідження українського сексу”, там нічого такого особливого...

Кухарук:  А сексу там було мало?

Швень:  Не так багато, як очікується по назві.

Кухарук:  Але маркетинг зробила дуже добрий, це перший роман в українській літературі, який пройшов західний маркетинг. Вони надрукували в кількох газетах уривок, і назва, і все, воно спрацювало, люди читали, купували.

Швень:  В мене є збірочка, де цей перший роман, і там новели, оповідання – теж чудові.

 

Кухарук:  Вона дуже гарна поетеса. Вона поетеса блискуча. Тяжко було їй іти в літературу, батько – священник, волиняк, і їй, і Володі Вознюку з Чернівців теж було тяжко, бо тато теж священник, і дітям священників було важко йти.

Швень:  Чому, не дозволяється священникам писати?

Кухарук:  При радянській владі. Одна справа, коли в тебе тато директор радгоспу, і інша справа, коли тато священник, це не дуже. Вони добрі священники були, за покликанням. Священники бувають різні, бувають такі, бували сякі. А це справжні священники, вони своїм дітям дали великий багаж, а бог дав іскру божу, і вони поєдналися.

 

Швень:  Щоб писати, треба, щоб духовність була розвинена...

 

Кухарук: Їм було легше, з одного боку, з іншого боку тяжче. Як вам робота, не шкодить доробку, не шкодить творчості?

 

Швень:  Напевно не шкодить. Тому що був час, я близько року не працювала (так склалося). І думала – от уже скільки часу буде, стільки напишу! А насправді від цього не залежить, чи ти працюєш, чи не працюєш.

Кухарук: Просто вільний час є, і все.

 

Швень:  Так. Так що робота не шкодить зовсім. Якщо пишеться, то пишеться в будь-якій обстановці.

Кухарук:  Прозу не пробували писати?

 

Швень:  Єдина проза, яку я намагалася написати, – Родовід, з діда-прадіда, хто ким був, чим займався... Для своїх родичів.

 

Кухарук: Попросили написати?

Швень:  Навіть не просили, з власної ініціативи, тому що бачу, що молодь зараз цим не цікавиться, а десь коли вже років за 50 починає цікавитися, а хто ж ми, звідки, якого племені, ким були наші діди-прадіди, вже немає в кого спитати.

Кухарук:  Зараз молодь створила сайт Родоводу, і там кожен українець може зайти на той сайт, шукати там документи якісь, якісь програми.

 

Швень:  Я не знала, що є такий сайт.

  Кухарук: Є такий сайт. Я вам скину посилання.

 

Швень:  Добре.

 

Кухарук:  Є такі сайти. Це добре, бо я коли почав цікавитися своїм родоводом, то пішов – у селі   нічого немає,  в районі – вивезли в Чернівці, бог знає де, ну і треба знати румунську мову, німецьку, тому що там були румуни, австріяки на Буковині, і ті всі документи, вони писалися тими мовати, які були.

Як ви ставитеся до своїх читачів, як ви спілкуєтеся зі своїми читачами, чи є зворотній зв’язок читачів ваших книжок, ваших добірок?

Швень:  Ну звичайно, зворотній зв’язок є. Звичайно, в основному це колеги, вони з задоволенням приходять на презентації, які я проводжу.

Кухарук: Вони є читачами?

Швень:  Вони є читачами, і прихильниками, і  просять, що якщо десь буде якийсь захід, то кличте, прийдемо з задоволенням.

Кухарук: А бувають несподівані читачі, які не знайомі, просто причитали вашу книжку чи вашу добірку і вам щось кажуть?

Швень:  Буває. В мене був дзвінок якраз за 5 хв. до засідання по роботі, часу було мало спілкуватися, так от, дзвінок, хто – незнайомий, це вам дзвонить ваш читач, вашої збірки, я вже не пам’ятаю деталі розмови, але виявилося, що він у тюрмі.

Кухарук: А як попала та книжка до нього?

Швень:  Каже, мені принесли вашу збірку. Йому сподобалося.

Кухарук: А читача вашого за що арештували?

Швень:  Не знаю. Але виявилося, що він сам пише вірші, і я порадила йому якийсь сайт, де можна надрукувати ці вірші, якщо у вас, кажу, є доступ до комп’ютера і можна вийти в Інтернет. От, він подякував і більше не дзвонив.

Кухарук: Такі несподівані читачі бувають.

Швень:  Так.

Кухарук: А на зустрічах з читачами ви не боїтеся публіки? Не боїтеся читати свої вірші, відповідати на запитання?

Швень:  Я не боюся ніяких зустрічей.

Кухарук: Бо їх нема?

Швень:  Їх немає, так. Ні, іноді бувають, я ж кажу, презентації були в мене, декілька. От. А чого мені боятися, я от тиждень тому перезахищала дисертацію на спеціалізованій вченій раді, там і доповідь, і запитання, і все що завгодно.

Кухарук: А що, чого ви перезахищали?

Швень:  Бо я 10 років тому, ні, вже 11 років тому захистила дисертацію в Петербурзі, так склалося.

Кухарук: І що?

Швень: Ну, і в мене диплом російський, як мені директор казав, кандидат російських наук. От,  в Україні він нічого не дає, та мені нічого і не треба було, але зараз я перейшла на роботу в наукову установу, і там мені директор конкретно поставив завдання.

 Кухарук:  Що треба перезахиститися?

Швень:  Так, що треба перезахиститися, підтвердити статус в Україні.

Кухарук: Підтвердили, все нормально?

Швень: Підтвердила. Спеціалізована вчена рада проголосувала „за”, подали в Міністерство освіти і науки, тепер чекаю їхнього вердикту, вони повинні видати якесь свідоцтво чи сертифікат.

Кухарук: Ксіву, що ви вже український кандидат?

Швень: Так.

Кухарук: Я зрозумів. Які у вас задуми, що ви хочете ще зробити в українській літературі?

Швень: Якихось планів я не маю, тому що... воно таке...

Кухарук: Ви поетеса, що прийде, те й написали.

Швень: От якщо нема ніякого натхнення, то я вже більше року точно перекладаю того ж таки Лєрмонтова, тому що це з російських улюблений поет.

Кухарук:  І Порошенко його полюбив, я так зрозумів.

Швень: Не знаю.

 

Кухарук: Ну, він констатував, коли нам дали безвіз, процитував – „Прощай, немытая Россия, страна рабов, страна господ, и вы, мундиры голубые, и ты, им преданный народ”. Путін дуже образився, його зачепило за живе.

Швень: Так він на кого, на Лєрмонтова образився?

Кухарук: На Порошенка. Порошенко не тямить у Лєрмонтові нічого, але думаю, що і Путін не тямить.

Швень: Так, Лєрмонтов – це така потужна дуже поезія. Оця сила мені подобається. От в Росії два поети – потужність і сила – це Лєрмонтов, лірика і ніжність – це Пушкін. А у нас Шевченко поєднує обох, в нього і ніжна лірика, і мужність і сила. От Кавказ тільки згадати, наскільки це сильна поема. Так що два в одному.

 

Кухарук:  Два в одному. Бачте, як в Чернівцях, коли вимагали кави, а не було. Там все в чайнику, це таке.

Швень: Так я вже більше року намагаюся перекласти „Валєрік” на українську мову. Вже десь половину переклала, там теж...

Кухарук:  Мова пручається. Мова пручається, коли перекладаєш,  я мав досвід. В 1979р. мав їхати у Москву на нараду ”писателей” молодих, і мені треба було підрядники зробити своїх творів. Я вам скажу, досвід неперебутний. Я, звичайно, не поїхав, мене не взяли, але досвід, досвід величезний, коли дві споріднені мови, і ти  інакше дивишся на свою писанину, воно інакше виглядає російською мовою.

Швень: У мене теж був випадок. Я вірші свої розміщую на сайті „Твои стихи”, він українсько-російський. От, вінок сонетів я туди по одному поміщала. І от одному з читачів і теж поету, який свої вірші теж пише, дуже сподобався один із сонетів, і він у мене попросив дозволу перекласти його російською мовою. І він не розмістив ще, а надіслав у повідомленні свій переклад. Я коли подивилася, подумала, ні, краще я свій переклад зроблю, я не хочу, щоб такий був. Там не ті почуття, не той сенс, і зовсім інше. І поезія не та. І я зробила власний переклад свого сонета російською мовою, розмістила, цьому читачу сподобалося.

Кухарук:  Бачте. Як ви до політики ставитеся, як вона ставиться до вас, чи не вривається у ваші твори, не заважає поезії, ліриці?

 Швень:  Політика до мене байдужа, але я байдужа не можу бути, тому що від цього залежить наше життя, життя країни. В поезію вона вривається досить часто, і дуже потужно. В мене в цій книжці теж є розділ громадянської поезії, знову ж таки війну не можна оминути, те, що там робиться на сході, і те, що на Майдані  було.

 

Кухарук:  Не думали колись, що Україна доживе до війни на своїй території?

Швень: Не думала такого.

Кухарук:  Я колись брав інтерв’ю у Івана Рибалка, і він казав дуже цікаву річ, що мир в Україні зберігається тому, що є покоління, яке пам’ятає ту війну і боїться повторення тої війни. За 26 років в українській державі виросло покоління, яке не пам’ятає тої війни, яке нічого не боїться і готве за цю країну воювати. Це дивно, але так воно є.

Швень:  Що зовсім люди не знали війни, це не можна сказати, тому що був Афганістан, були інші гарячі куточки, десь в Конго хтось воював, в Африці миротворчі місії були, в Іраку хтось був, тобто якийсь досвід все-таки був. Але на нашій території – оце страшно.

 

Кухарук:  колись, коли була грузинсько-російська війна, це був для нас дзвінок, і українські політики по-різному себе поводили. Там була прем’єр-міністр тоді, вона мовчала, а президент Ющенко, хоча й казали і продовжують казати, що він мамалига, що він безвольний, без м’язів, а він повантажив в цей літак трьох керівників НАТО і полетів у Тбілісі, виступив на мітингу і сказав, що ми з вами, ми проти Росії, ми не хочемо, щоб ця війна була в нас, на нашій території, і Лех Качинський сказав, що після України буде Польша. Це він сказав прямим текстом, і Путін розправився  з одним, з іншим, з третім, з усіма, хто там був.

Швень:  У мене було тоді таке враження, що ота кампанія, що була розгорнута проти Ющенка по дискредетації, про те, що це рівень сільського бухгалтера, таке говорили, і багато чого іншого, що це якраз було інспіровано Росією.

Кухарук:  Таке само маємо з Порошенком сьогодні. Щоби він не робив, щоб не казав, навіть ті успіхи, які є на зовнішньому фронті, а успіхи бесперечні, і докладати зусиль мусить і він, і дипломати, але все отак перевертається, перемішується, і вже ворог не Путін для багатьох, що мене дивує, ворог вже номер один це Порошенко, який прийняв країну воюючу, вже без Криму, що ви від нього хочете? Подякуйте йому за те, що він тягне цей віз, і готуйте йому заміну, якщо він вам не подобається.

 

Швень:  Звичайно, подякувати треба, але треба й критикувати, тому що не все робиться...

Кухарук:  Критикувати треба, я згоден.

Швень:    Робиться багато добрих справ, а  хто гальмує, теж їх видно, і треба якісь рішення приймати, в тому числі й кадрові.

Кухарук:  Я розумію, але... добре, треба ж показати когось, хто буде замість, я б не хотів, щоб бабушка с косой була.

Швень:  От мені не подобається пані з прізвищем Корчак. А вам?

Кухарук:  Мені? Хто це? Це та, що з корупцією бореться?

Швень:  Може її не Корчак прізвище?

Кухарук:  Корчак, це НАЗК.

Швень:  З ким вона бореться, це велика таємниця.

Кухарук:  Але гроші бере гарні.

Швень:  І не збирається покидати, бо хто ж таке тепле місце покине просто так.

Кухарук:  Совісті немає.

Швень:  Немає.

Кухарук:  Вона викладачка колишня нашого колишнього прем’єр-міністра Яценюка в Чернівецькому університеті, наскільки я розумію.

Швень: Так, але ж очевидно вже, що людина не справляється , людина не на своєму місці...

Кухарук:  У нас багато людей на своєму місці?

Швень:  Механізм усунення, якщо його зараз немає, то є  Верховна Рада, яка може прийняти будь-який закон і створити будь-який механізм, якого не вистачає.

Кухарук: У нас судді приймають рішення, виправдовують сепаратистів, антиукраїнські рішення іменем України виголошують, у нас багато чого такого, що на голову не налазить, але є і позитивне. Нам треба навчитися бачити добре і не мішати його з поганим, і рухатися. Погане змінювати на добре.

Швень:  Так, але все-таки, колись будуть вибори, так? І пройдуть ті самі сили, і їх треба нарешті спитати, от ви йшли на попередні вибори з такими обіцянками, обіцяли новий закон про вибори, всі хто йшов, обіцяли новий закон про вибори. Зараз ніхто його не хоче, тому що за новим законом вони бояться, що вони вже не пройдуть.

Кухарук:  Але виборцю треба дати альтернативу. Альтернативу, розумієте, суспільство має створити альтернативу, суспільство має утримувати цю альтернативу, а не олігархи. А в нас суспільство делегувало свої повноваження олігархам і кажуть, ну давайте, ви крадіть там скільки можете, скільки хочете, а 10% давайте на футбол, на ЗМІ, на телевізор, на громадські організації, так же, чи ні?

Швень:  Зараз важко назвати політичну силу, за якою б не стояли олігархи.

Кухарук:   Нема такої, а чому українське суспільство не може створити з нуля, знизу якусь політичну силу, яка буде відстоювати їхні інтереси? В чому проблема? Дивіться, ми маємо один Майдан, він не ставив собі за мету докорінну зміну, нову політичну силу не привів. Мали другий Майдан, кривавий, після нього війна. Але система не міняється.

Швень:  Мені здається, що проблема все-таки в грошах. Тому що, щоб створити політичну силу, треба кошти на засоби масової інфррмації, щоб цю силу пропагувати, якусь газету мати, розповсюджувати її, для цього треба мати кошти.

Аби створити таку політичну силу (по ідеї, будь-яка партія повинна утримуватися на внески), зараз, здається, є такий закон, де держава виділяє кошти, і за рахунок внесків. Чи знайдуться у нас люди, які будуть внески сплачувати? Зараз, навпаки, на Майдани ходять, щоб заробити гроші, тому що там проплачувані всякі заходи, витрачають з кишені олігархів. 

Кухарук:  Якщо на заході, там члени партії платять членські внески, для політиків це не бізнес, тобто сама політична діяльність – це не бізнес, це політична діяльність для досягнення якоїсь мети. І прихильники партії в Америці, в Європі в позаурочний час працюють на партію, вони агітують, вони ідейні.

Швень:  Це зараз. А згадайте початок 90-х.

Кухарук:  Тоді були ідейні.

Швень:  Згадайте перші вибори Верховної Ради. Тоді попали люди свіжі, нові, дійсно з народу, і тоді дійсно, Народний Рух тільки починався, він дійсно був народний, люди не за гроші, люди за ідею, за вільну Україну виходили в свій вільний час, дечим ризикували, бо ще КГБ працював.

Кухарук:  Де ж воно все ділося? Добре, ви в політиці, я бачу, дуже, дуже, дуже. Може, вам в політику треба піти?

Швень:  Ні, це не для мене.

Кухарук:  Чому?

Швень:  Тому що зараз там надто багато бруду.

Кухарук:  Скрізь бруд.

Швень:  Я можу підтримувати ту партію, тих діячів, які, я буду вважати, що вони чесні і порядні, я буду підтримувати їх.

Кухарук:  Я зрозумів. Добре. Дякую вам за розмову. Нашим глядачам нагадаю, що це була програма „Тримай живе слово”, яку спільно витворюють інститут політичного управління, Український дім, Український клуб і Літературний форум.

У нас сьогодні в гостях була Наталія Швень, експерт українського клубу, поетеса, авторка покищо двох книжок, „Вулиці снів” і „Голоси”, а третьої ми не знаємо, це таємниця, це інтрига. Побажаємо пані Наталі успіхів, має написати рецензію на Інну Ковальчук для litforum.com.ua,  а вам нагадаю, що ми зустрінемося з вами наступної середи. Нашим гостем буде експерт українського клубу Олександра Мазіна.

А вам успіхів, гараздів, і пам’ятайте – життя коротке, нація – вічна . До побачення.

 

До друку підготувала Наталія ШВЕНЬ.

 Світлина Олександра СОКОЛОВА.