ЩОДЕННИК КУХАРУКА

ЩОДЕННИК КОЧУКОВА

Україна
ІНФОРМАЦІЯ
Герб Прапор

Основні дані

Столиця:Київ

Найбільше місто:столиця

Державна мова:Українська

Гімн

«Ще не вмерла України і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Приспів:
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду».
АР Крим Вінницька Волинська Дніпропетровська Донецька Житомирська Закарпатська Запорізька Івано-Франківська Київ Київська Кіровоградська Луганська Львівська Миколаївська Одеська Полтавська Рівненська Севастополь Сумська Тернопільська Харківська Херсонська Хмельницька Черкаська Чернівецька Чернігівська
РОЗМОВИ

ТРИМАЙ ЖИВЕ СЛОВО З ОЛЬГОЮ РОМАНЮК

ТРИМАЙ ЖИВЕ СЛОВО З ОЛЬГОЮ РОМАНЮК

Доброго дня, шановні друзі. Сьогодні середа, сімнадцяте  січня і у нас традиційно програма Тримай живе слово. На початку програми скажу просту істину Нація -- це гідність і ми -- гідні представники своєї Нації, робимо те, що уважаємо за потрібне і те, що можемо робити. Сьогодні ми можемо робити програму Тримай живе слово, яку спільно творять Інститут політичного управління, Український дім, Український клуб. Сьогодні у нас у гостях директор публічної бібліотеки імени Лесі Українки міста Києва Ольга Романюк. Пані Ольго, доброго дня.

О.Романюк: Доброго дня.

Р.Кухарук: Дякую вам за те, що  добралися такими великими снігами а  хуртовинами до нас. У нас поети починають передачу зі своїх віршів, а ви, мабуть, розпочнете з Ліни   Василівни, яку ви дуже любите. Будь ласка.

О.РОМАНЮК: Коли йшла, думала який сьогодні такий день і як його почати, якими словами і напевно попри те, що у мене  на  роботі у бібліотеці    багато справ, скажу словами Ліни Костенко: Нехай підождуть невідкладні справи Я надивлюсь на сонце і на трави Наговорюся з добрими людьми. Не час минає, а минаєм ми.

Р.Кухарук: Дякую, пані Ольго, за такий початок. Давайте розпочнемо з вашого родоводу, з вашої Житомирщини рідної, з вашого села. Розкажіть нам про родину – маму, тата, родичів.

О.РОМАНЮК: Родовід  у мене чисто український  і мій  брат, який вивчав архіви у Житомирі,   в архівах досліджував   наш родовід по реєстрових церковних книжках, і відновив наш родовід з тисяча сімсот двадцять восьмого року, з самого початку – відтоді, відколи  збереглися  записи. У роду були і Кожум'яки, і Гринюки, і Ковтонюки, і Рудики, мій тато Гайдайчук, тобто усі українські прізвища, весь мій рід звідти, з Житомирської области, з волинського краю-- тоді був Новоград-Волинський повіт, на разі це Баранівський район, село СмОлдерів. Я колись, ви  знаєте, цікавилась, чому така назва – Смолдерів -- у принципі смолу там ніколи не дерли, не виготовляли, але якось трапилась мені стаття про те,  що походження саме цієї назви -- вона давня ще з санскриту, тобто  маленька там річка Смолка,  тобто -- над річкою Смолкою.

Р.Кухарук: Зрозуміло. Ну закінчили ви школу, що далі робили?

О.РОМАНЮК: Я завжди була відмінницею.

Р.Кухарук: І що, золоту медаль маєте після школи ?

Р.Кухарук: Так. Вісім класів закінчила з похвальною грамотою і вирішила навчатися у Житомирському культ- освітньому училищі на бібліотекаря. Чому? Тому, що сільська родина і ми завжди  були задіяні господарством, читати дуже любила, дуже хотілося і часу не так багато, тому, що домашні завдання, а те, що для душі, те, що цікаво, дуже цікаво було, не завжди мала час. Мені так тоді здавалося дитиною, що у бібліотеці буду читати скільки захочу і що захочу. Бібліотека була у сільському клубі невеличка зовсім. Там було декілька стелажів. Були вони  перечитана декілька разів мною уздовж і упоперек, і ну таке рішення було прийнято дійсно від любови до читання.

Р.Кухарук: План річний ви виконували  бібліотеці?

О.РОМАНЮК: Через дорогу  від нашого будинку булла, через те я там була як у себе удома.

Р.Кухарук: А батьки не ремствували, коли ви читали?

О.РОМАНЮК:  Мама уесь час казала -- гаси світло, що ж ти там сліпкуєш, зір посадиш і лежачи, коли мама засинала, то я тихенько вмикала світло і читала під ковдрою.

Р.Кухарук: Ну і що вас ув училищі навчили доброго?

О.РОМАНЮК: Училище я закінчила з червоним дипломом і вирішила вступати до київський інституту культури імени Корнійчука, тоді теж на бібліотечний факультет, вибрала спеціаліст художня література бібліографія. Через  чотири роки закінчила з червоним дипломом і перше направлення у мене було -- ще тоді був розподіл --  Вінницька обласна бібліотека для юнацтва і перших півтора року.

Р.Кухарук: Ви були у Вінниці.

О.РОМАНЮК: Так, я була у Вінниці.

Р.Кухарук: Але тепер ви маєте причетність до президентської області як кажуть.

О.РОМАНЮК: Так, ну напевно що і тоді я такого прізвища не чула, от, але це перша була моя школа професійна тому, що мені одразу доручили відділ обслуговування:  і читальний зал, і абонемент, і дуже непроста категорія юнацтва -- там дуже багато було професійно-технічних училиш, -- і її треба було долучати до читання, до книжки і я хочу зауважити, що уже тоді зрозуміла, що хто пішов у ПТУ -- це не ті  трієчники, що не вступили десь у якийсь престижний виш, то вже пішли у ПТУ, навпаки я подивилась, наскільки було серед тієї молоді глибоких, знаючих і дуже інтелектуальних хлопців і дівчат. Я вдячна долі, що з приємністю згадую той час .

Р.Кухарук: Колись батьки мені казали іди в учіліщє, будеш мати професію на руках. Я дивився н аних -- яка професія, яке ПТУ? Мене чекають Київ, університет.

О.РОМАНЮК: Але дуже часто, закінчуючи вищий навчальний заклад, ми отримуємо освіту, а  професію не отримуємо.  Таке часто буває.

 

Р.Кухарук: Ну ви ж здобули і працюєте за професією.

О.РОМАНЮК:Звичайно, я здобула професію, але професія, яка не приносить прибутків і на якій не розбагатієш. Але це  віддача себе иншим -- так улаштована ця професія.

Р.Кухарук:Я зрозумів. Як ви до Києва потрапили знову?

О.РОМАНЮК:Вийшла заміж і потрапила до Києва.

 

Р.Кухарук: Вийшли заміж вигідно чи ні?

О.РОМАНЮК:Ні, це мій однокласник.

Р.Кухарук: Що у вас -- шкільна любов?

О.РОМАНЮК: Товариш. Ні, не було шкільної любови, але так склалося, що по закінченні школи наші хлопці пішли служити до лав армії -- хто куди потрапив: хто до Рівного, хто десь У москву, а мій чоловік майбутній потрапив до  Афганістану -- два з половиною роки дуже тяжкої служби: смерті, втрати, стреси,  взагалі нерозуміння, що вони там роблять, для чого це все і ми листувались -- це в нас був дуже дружній клас і якось потім з частиною хлопців переписка обірвалась, а моєму чоловіку треба була підтримка моральна, я пам'ятаю ми висилали листи, чисто дружні листи як однокласниця однокласнику і описували свої якісь події у житті, новини від наших однокласників, малювала якісь там малюночки  -- я непогано малюю. От я підтримала його, він звик до моїх листів і потім.

Р.Кухарук: І він вже без них не міг.

О.РОМАНЮК: Так і потім, коли повернувся, шукав зустрічі зі мною і так воно склалося, навіть не знаю як воно склалося .

Р.Кухарук:Ясно. Так ви потрапили до Києва, а в бібліотеку Лесі Українки коли ви потрапили?

О.РОМАНЮК: Було так все це, ви знаєте, що кажуть не буває нічого просто так, іноді нас доля якось веде, заводить. Коли я приїхала уже з Вінниці до Київа, потрібно було знайти роботу. Я звернулася на базу практики своєї студентської, але там були зайняті усі місця і я подумала, чому б не звернутися до бібліотеки Лесі Українки, якою ми користувалися у часи свого студентства – бігали, конспектували твори класиків марксизму-ленінізму і думаю, ну дуже така потужна бібліотека, колектив професійний, директор дуже така знана на всю Україну і книжки такі, яких не було в инших бібліотеках. Коли я звернулася, директор тоді не вийшла, навіть сказали мені просто відповіли, що вакансії немає. Я влаштувалась у центральну районну бібліотеку імени Олександра Пушкіна Оболонського району і там працювала довгий час, поки підростали мої діти, коли  я була постійно потрібна їм, коли водила на заняття до художню школи, спортивної, і так далі. А потім так склалося, що мене запросили до бібліотеки Лесі Українки і я перейшла у відділ методичної роботи. У відділі тоді не було зовсім працівників, якось так сталося. Тоді була працювала досвідчена методистка знана на всю Україну -- Ніна Олексіївна Мацуріна, яку дуже поважали, до якої прислухалися не тільки київські бібліотеки, а  і вся Україна. Вона звільнилась і перейшла до парламентської бібліотеки -- пішла на підвищення, а місце було вільне і я, звичайно, ішла з острахом, тому, що не знаючи міста було складно на новому місці і  не маючи підтримки, товариша, який уведе тебе у курс справ і підкаже, навчить. Я в принципі не боюся роботи ніякої, мені складно зриватися з місця, я людина, що звикає до певного коллективу, до певних людей. Я така осідла .

Р.Кухарук: Пускаєте коріння.

О.РОМАНЮК: Пускаю коріння  --то це для мене, звичайно, стресс був,  але цей перехід -- я вирішила -- я відчувала, що маю потенціал, що  можу щось зробити і ухвалила таке рішення для себе. Складно було на новому місці звикати, але не жалкую тому, що це вже певний рівень, певне зростання професійне і зараз я знаю усе місто і  мене знають. Дуже багато коллег, яких я дуже ціную, поважаю і які дають підтримку, і бачу результат своєї роботи -- це дуже важливо.

О.РОМАНЮК: А який результат вашої роботи?

О.РОМАНЮК: Ну так сказати? Просто конкретно назвати… Ви знаєте, що мережа публічних бібліотек Києва дуже різна: є бібліотечки-філії тридцять сім метрів квадратних, є великі тисяча метрів квадратних. Коли ми говоримо про те, що у нас мережа бібліотек в Україні дуже велика. Такої ніде немає.  Потрібно скорочувати, бо це неправильно, тому що, дійсно, бібліотеки тридцять сім метрів площею -- хіба їх можна називати бібліотекою? То просто пункт видачі, там не можна реалізувати всі ті функції, які  сьогодні притаманні сучасній бібліотеці. Книгозбірня – так, це має бути книгозбірня. Але зараз ми вийшли за межі цієї книгозбірні, бібліотека сьогодні -- це майданчик для усіх відкритий у межах міста, вітальня. Ще у вісімдесятих роках минулого століття виникло таке поняття третє місце, можливо чули.

Р.Кухарук: Перший раз чую.

О.РОМАНЮК: Це ще економіст амереканський  Рой Олденберг, якщо я не помиляюсь, він сказав, що є у житті кожної людини, особливо у меґаполісі яка проживає, два основних місця – дім і робота. Куди вона може ще піти, де може задовольнити свої культурні, освітні, комунікативні потреби, особливо самотній людині або тій людині, яка не має достатньо коштів, аби піти до кав'ярні або у якийсь платний воркінг, або платний тренінг там, гуртки, музей потрібно завжди кошти на це і він сказав, що публічна бібліотека є ось цим третім місцем – майданчиком, що відкритий для кожного.

Р.Кухарук: Ну це гарно він сказав, гарно робив. Взагалі ми коли приїжджаєм з українським клубом, з Літфорумом у районний центр, перше, що ми робимо -- ми йдемо до бібліотеки, тому, що там вся інформація про район, про місто.

О.РОМАНЮК: Це дуже правильно, що місцева влада підтримує бібліотеки і дає їм гарні приміщення і фінансує на гарні меблі, айті-технології, то це візитівка міста, і європейські бібліотеки саме так – там – кажуть, що публічна бібліотека у місті -- це є найкраща установа, найкраще приміщення у центрі міста, на перехресті доріг.

Р.Кухарук: Але залежить від керівника, від завідувача бібліотеки. От у нас є проект Тримай живе слово по київських бібліотеках -- вони різні, може бути бібліотека у центрі Києва, але занедбана, може бути на периферії -- на Троєщині, на Виноградарі,  на Нивках -- там гарна бібліотека номер одинадцять -- але вони живуть, вони працюють, там цікаво, там люди, там життя, там рух.

О.РОМАНЮК: Однозначно людський фактор є визначальним тому, що навіть маючи там обмеження ресурсів, можна все одно створити з нічого, розумієте, продукт .

Р.Кухарук: Ну звичайно це культурний центр.

О.РОМАНЮК: Ти залучиш партнерів, ти залучиш спонсорів, благодійників, але для цього потрібно активно функціонувати перед усім завідувачу. У нас немає обмеження у часі ми там працюємо з дев'ятої до вісімнадцяти вечірній час це різні презентації у книгарнях.

Р.Кухарук:Ну ви, ваша бібліотека подаєте приклад

О.РОМАНЮК: Це зустрічі, в нас їх дуже багато. Я в принципі скромна, весь час як вам сказати, весь час уважаю, що я не допрацювала, і ще треба більше, і ми, маючи статус головної публічної бібліотеки,  маємо ступати на крок вище і тому уесь час у пошуку -- нових ідей, співпраці, партнерства, де роздобути кошти ще додатково, аби запровадити якісь ще послуги, щоб залучити нову авдиторію і так далі. Минулий рік був дуже насичений у цьому плані, ми започаткували багато проектів, залучили нову категорію читачів, в нас бібліотеки ще мало відвідує категорія людей тридцять-тридцять п'ять до сорока, тому що вони зайняті добуванням грошей. Але вони вже  встигли і освоїли  нові технології  -- смартфони, і інформація виникає завжди, якщо потрібно -- з собою, але вони недооцінюють, що роль бібліотеки,  що вона може дати їм. Це ще і  вина бібліотекарів, тому, що  у нас нема ще такої наступальної реклами, розумієте, агресивної. Ми маємо де тільки можна заявляти про себе, скромні чомусь бояться можливо. Звичайно, є і певна категорія в нас працівників бібліотек, які не  взагалі не сприймають нові форми роботи бібліотеки, вони звикли -- це що, бібліотекар цим повинен займатися, це я повинна це робити, я це маю ще роздрукувати, набрати на комп'ютері, тобто це має робити відділ нових технологій для їхнього поняття є таке але час вимагає свого і я бачу, як уже і свідомість їхня починає змінюватися .

Р.Кухарук: У вас в бібліотеці довгий час працював Микола Сом.  Розкажіть трошки про цю співпрацю, про Миколу Даниловича .

О.РОМАНЮК: Микола Данилович залишиться у пам'яті і наших колег моєї бібліотеки, колег всіх бібліотек міста, як такий, ви знаєте, світлий промінчик, позитив, людина-свято, попри те що йому було непросто, нелегко у цьому житті, він прийшов до бібліотеки уже після того, як вийшов на пенсію на своїй письменницький ниві, але він  бібліотеці нашій дав дуже багато, самовіддача була дуже велика і відчутна, він нас вів, очолював клуб бібліотекарів, запросила його на цю посаду Людмила Іванівна Ковальчук -- це відділ соціокультурної роботи,  тобто це вся наша соціокультурна діяльність – заходи, презентації, так як він добре знав коло письменників, був вхожим до Український фонду культури, з Борисом Іллічем  Олійником гарно співпрацював, спілка письменників то це просто було зараз легше ми можемо в фейсбуці звернутися до письменника, запросити. а раніше треба було шукати контакти, номери телефонів.

Р.Кухарук: А вони ще прохані:

О.РОМАНЮК: Так, ще треба знайти підхід до кожного. Звичайно, коли до них звертається їх колега, то це інакше. Сом  приводив не тільки письменників, він ще приводив і творчі колективи, і в нас на засіданні клубу бібліотекарів було чисто свято кожного місяця, свято було з письменниками,  з піснями, із читанням віршів, із грою на українських народних інструментах. Миколу Сома згадуємо із вдячністю і намагаємося зробити все, щоб пам'ять про нього назавжди залишилась у читачів і взагалі у киян. Ми дружимо із Требуховим, з селом де він народився, Броварського району.

Р.Кухарук: Де вчителем працював .

О.Романюк: Так, де він працював учителем і требухівці були частими гостями у нашій бібліотеці і пісня його «Вишиванка»: «З вечора тривожно до ранку Дівчина вишивала вишиванку». Пісню його уважали народною, не знаючи і навіть не запідозрючи, що це авторська пісня, і пісня це Миколи Сома. Коли я почула цю пісню у виконанні юної львів'янки Діанки Глухової, вони теж не знали, що у цієї пісні є автор, який написав слова, і коли я звернулася до них і кажу, а у моєму відділі поруч зі мною автор цієї пісні працює. Вони трішки злякалися -- тут же діє авторське право, от, але Микола Данилович із радістю цінував тих, хто популяризує його творчий доробок, -- а вона популяризувала -- і він навіть вислав -- надіслав поштою -- свою збірку поетичну у знак вдячності. Я багато спілкувалась із ним, але мені здавалося, що Микола Данилович із тих людей, які ніколи не помирають -- стільки у ньому було життєрадісности,  дитячої такої простоти, він ото так як був хлопчиком, у нього оце таке  дитяче якесь -- відкритість до світу -- вона збереглася до такого вже поважного віку. Це було легко спостерігати, дивлячись на нього: він про щось згадує, але як він розповідає, як він це все передає -- можна було легко уявити, яким він був хлопчиком. Я читала його поезію недавно: «красивим ти знаєш, не був я ніколи, дівчата мене ж любили за те, що як воду возив я у поле на коней гукав щосили». Ну можите уявити, як Микола Сом сидить, поганяє коника.  Він пише далі, що коні були старі, ледачі, йшли як воли поволі, а там же ж дівчата чекали водицю у полі, як же йому хотілося, щоб орлами стали коні. От ну такий він був і ми були на похороні, плакали навзрид просто, тому, що і зараз, коли я згадую, то у мене виступають сльози на очах, тому,  що це була нам близька така рідна знаєте енергетична людина.

Р.Кухарук: Василь Іванович тепер на його посаді працює.

О.РОМАНЮК: Так Василь Іванович Вальваричний прийшов до нас з пропозицією очолити клуб бібліотекарів він теж досить відомий у письменницькому середовищі, теж дуже великий у нього творчий доробок -- наразі він працює над творами, що висвітлюють події сторічної давности -- українська революція сімнадцятого-двадцять першого років і його романи, особливо «Розчахнута душа Симона Петлюри» у нас запитують у бібліотеках, читають. Василь Іванович також організовує зустрічі з багатьма цікавими людьми. Формат зустрічей трошки стриманий більш такий.

Р.Кухарук: Як характер Василя.

О.Романюк: Так, різні характери. Також завдяки Василю Івановичу ми маємо багато цікавих зустрічей з письменниками -- і от завтра, ой, не завтра, то було сьогодні -- і я не потрапила на цю зустріч. Сьогодні об одинадцятій годині була зустріч у спілці письменників київських бібліотекарів з Михайлом Шевченком.

Р.Кухарук:  Гарний поет.

О.Романюк: Так так.

Р.Кухарук: Шановні друзі, нагадаю вам -- ви дивитесь програму Тримай живе слово, яку спільно творять Інститут політичного управління, Український дім, Український клуб. Сьогодні у нас у гостях директор публічної бібліотеки імені Лесі Українки міста Києва Ольга Романюк. Продовжуємо нашу программу. Я усіх запитую про, це тому ви не виняток -- мушу вас теж запитати: які у вас стосунки з Богом, чи ходите ви до церкви, чи сповідаєтесь, чи причащаєтесь?

О.Романюк: Я православна, ходжу до церкви не так часто, як би хотілося, але коли я не можу піти у неділю, то тоді я читаю молитви дома, однозначно альтернативи немає ніякої, я навіть не знаю  -- це з дитинства. Моя бабуся… У нас церкви не було у селі, у нас був клуб і бібліотека…  але на ніч вона завжди казала молитву, хрестилась, вона була в мене неграмотною, вона була такого багацького двору. Хлопців навчали грамоти, а дочку вирішили видати за хазяйновитого хлопця, аби вона доглядала і ростила дітей, але вона в ім'я отця і сина і святого духа амінь завжди читала на ніч -- це я пам'ятаю дуже добре. А стосунки з Богом – іноді, звичайно, покладаюся багато у чому на себе, але я знаю, що якщо це во благо, то Господь допоможе. Звичайно -- на Бога надійся, але ж маєш робити все, щоб збулося те, що ти дійсно вважаєш за потрібне. Але дуже часто те, що ми уважаємо  потрібним виявляється, що воно зовсім не потрібне -- це з часом починаєш розуміти.

Р.Кухарук: А Житомирське земляцтво не цікавиться вами -- чи ви ним? Що для вас узагалі земляки, от Житомирщина там.

О.Романюк: То дуже рідні люди. Житомирщина --  це  наші традиції, наші пісні, тому, що Україна -- вона дуже багатолика і у кожного свої є якісь певні традиції і навіть стиль вишивання, і навіть те, як виконуються якісь пісні. Розумієте, у кожного по своєму.  А то коли я чую щось таке, то звичайно -- це Житомирщина. Навіть оце зовсім недавно згадала про наше таке -- таку страву святкову: підбиванка. От і мій чоловік каже: скільки ми у Києві, а ти ніколи не готувала, а мені так колись подобалось -- от моя мама готувала. І я згадала -- почала готувати, потім в тому мабуть у мене щось не вийде треба подивитись в інтернеті може десь знайду цю підбиванку, ось я знаходжу баранівська підбиванка. До бабусі завітали -- там вона дістала в'язку сухих грибів і все це почалось, але я зробила, нагодувала свою родину -- дуже задоволені тому, що згадали бабусене, звідти, що це наше -- це традиційне, місцеве. Слідкую за літературним процесом, і коли житомирських відзначають, то вельми радію з того.

Р.Кухарук: Житомирські взяли Спілку письменників -- голова спілки з Житомирщини, київської організації голова з Житомирщини, так що.

О.Романюк:Так, багато творчих людей, дуже багато. І я сама колись пописувала віршики, ну то не віршики, то рими. Зараз не пишу ці віршики, тому, що передовсім намагаюся викроїти час написати якусь статтю ув авторський блог чисто професійний і методичну службу в публічних бібліотеках Києва, але аудиторія у мене велика  -- читачів так вже до трьохсот і переглядів шістсот п'ятдесят тисяч і це чисто там всі статті бібліотечної тематики.

Р.Кухарук: І що вони коментують там щось?

О.Романюк: Коментують, дискутують, бувають деякі дописи по одинадцять коментарів. Я намагаюсь відповідати. Буваює нападають, буває перепитують, а більше дякують, тому, що, звичайно, якщо це у бібліотеці Данії, то не кожен зможе перекласти. Я вмію, тобто я у темі і навіть, якщо ґуґл-перекладач перекладе не зовсім коректно, я все одно зрозумію про що, і  це все донесу і багато з того, що я пишу там запозичюється, впроваджуються у бібліотеках київських і мене це дуже тішить і я радію.

Р.Кухарук: В нас у Києві є програма КМДА -- підтримики української літератури. От розкажіть кілька слів про цю программу, про Олексія Шепетовича, як він мучиться з нами в комісії.

О.Романюк: Я хочу подякувати. Він дуже великий молодчина, він так ревно  переживає за цю програму і намагається довести все до пуття, тому, що нападки різні бувають, зацікавлені люди, які певні тиски чинять або починають звинувачувати у тому, що до них необ'єктивно поставились, але тут усе чесно і правильно, відкрито, і я з радістю  входжу до експертної ради, ви ж теж входите.

Р.Кухарук: Ну так, ми з вами з великою радістю  мучимося там разом з Шепетовичем.

О.Романюк: По відбору розповідаю ось це відкрито і чесно яким чином це відбувається. Мені  надсилають на електронну пошту рукописи без зазначення автора, тобто це чисто текст і цього року мені надіслали тоді, коли  я була у Східниці. Перед тим, як їхати, мені надіслали на пошту, я пішла у місцеву бібліотеку і скачала все звідти у свою електронну читанку і два тижні, які я відпочивала, я читала ці твори – поезія, проза, п'єси збірки, все це без зазначення автора. Шукати щось в інтернеті, щоб визначити, хто це -- не було сенсу, тому, що перед відбором аби прийняти цей рукопис до розгляду, була важлива умова, що твір не мав бути ніде опублікований. Я ставила бали, я читала твір, якщо бачила графоманство чистої води -- а там були такі зразки, що це просто жахіття -- я думаю невже людина ну мабуть все таки вважає себе письменником, коли таке подають і ставила десь або нулик, або одиничку, або п'ятірку, ящо це дійсно достойний твір. Я читала і переймалася, і переживала, і мені подобалися сам стиль викладення, грамотність автора, ну безперечно уже не підкопаєшся -- п'ятірку, і рекомендувала цей твір до опублікування не знаючи, хто автор, байдуже але класна книжка, хороший сюжет, гарно написано і вона потрапить в фонди публічних бібліотек Києва, ну  що ще можна бажати.

Р.Кухарук:  У нас колись ходила на Літфорум Марія Некрасова, її прізвище зараз ой забув… І вона написала книжку, подала на комісію і виграла, отримала там п'ятсот примірників, Дорога додому, своєї книжки і зараз…

О.Романюк: Марія Карп’юк.

Р.Кухарук: Карп’юк, і зараз вона презентує по Україні, у Києві -- і це дуже добре.

О.Романюк: Дивіться,  коли автори відібрані, уже їх озвучили, хто переміг, а потім проводиться тендер, аби видати видавництва беруть участь, виграють, звичайно, хто запрпонує меншу суму, той і отримує собі роботу, а потім ці книжки уже перші зразки Олексій Шепетович привозить нам, показує нам, як будуть виглядати, дивимося і знаєте перші сигнальні.

Р.Кухарук: Він фанат, кожну книжку голубить -- там руки трясуться – чисто видавничий фанат.

О.Романюк: Так ми також радіємо, коли бачимо що дійсно прекрасно вийшло, а яка то радість для автора, який не маючи коштів але маючи рукопис такий, не може видати і тут видає. Це теж держава у даному випадку місту сприяє, тому, щоб люди теж, не маючи коштів для того, щоб самореалізуватись, тобто стартувати як письменник, вона їм допомагає -- це класно і тим паче ті книги, які йдуть як дарунок у фонди київської бібліотечної системи і ми потім уже знаходимо у фейсбуці, запрошуємо на презентацію. У нас були теж -- унашій бібліотеці -- зустрічі з Оленою Рижко , Марією Карп’юк, у спілці письменників у рамках клубу бібліотекарів було  з рештою переможців, книги яких видані і це просто супер. Я коли  цього року у департаменті суспільних комунікацій розглядала бюджет на наступний рік скільки всього, на що закласти кошти, то я там раз пішла на це засідання і сказала, що це дуже важливо, якби бюджет не обмежували і не закривали дуже таку потрібну справу і для читачів, і для авторів узагалі для нашої української літератури.

Р.Кухарук:Бачите, Олексій веде від рукопису до книжки переможця, а ви вже далі провадите.

О.Романюк: Звичайно.

Р.Кухарук: І ви вже можете відслідковувати, кого як читають.

О.Романюк: Звичайно, у нас у бібліотеці видача електронна, тобто у нас немає паперових формулярів ні  в читальній залі, ні в абонементній, але коли ми заходимо у системну програму ми бачимо  кожну книжку -- скільки разів видавалася, які люди брали і статус: чи вона зараз на полиці, чи вона у когось -- тобто видана користувачу, чи до якого терміну цей користувач має тримати цю книгу, бо потім вже пеня буде, чи ще наші користувачі можуть через наш сайт через електронний каталог зарезервувати  книжку, яка зараз у когось.

Р.Кухарук: Треба ставати в чергу.

О.Романюк: Так, себе поставити, що він у черзі на цю книжку коли вона повертається на полиці наші колеги з відділу працівників відділу абонементів одразу повідомляють смс користувачу, що вже вона на полиці його чекає на вас .

Р.Кухарук: Бачите, як добре.

О.Романюк: Але те, що  ми працюємо по дуже потужній бібліотечній програмі  Алеф,  і вона дорога, і потребує щороку підтримки -- теж не малі кошти -- і ми дуже хочемо, щоб місто теж працювало, щоб створити оцей єдиний інформаційний простір, тому, що минулого року бібліотеки Солом’янки придбали ліцензію і підключились до нашого електронного каталогу і ми вже бачимо їхній фонд, їхніх користувачів, як у них циркулюють книжки: чи на полиці, чи у користувача, скільки разів бралась і так далі, і якщо ми бачимо, що у нас на полиці її немає, вона видана, то ми бачимо -- у Солом’янському районі у бібліотеці вона ще на полиці, ми можемо взяти її по бібліотечному абонементу або  користувача відправити туди або  сказати йому -- точно вона є на полиці, вже вона на вас чекає, саме на вас.

Р.Кухарук: Як ви боретеся з крадіями книжок або з тими, хто рве книжки?

О.Романюк:  Ви знаєте, я ставила це питання в європейських бібліотеках, вони абсолютно не переймаються, якщо крадій і він вкрав, хай йому вже буде, ви розумієте в них такий підхід -- вони потім це списують, але у них кожних п'ять років фонди публічних бібліотек поповнюються  повністю, оновлюють, це такий стандарт у них. Кожних п'ять років оновлюють фонди, а у нас велика частина -- до шістдесяти відсотків -- література тих часів, класика, яких ми вивчали -- російська і українська, і екземплярні, і науково популярна література, ну ми її списуємо, але знаєте коли в умовах дуже низького фінансування нових видань, то у бібліотек страх такий буває, що полиці можуть бути порожні і що ми будемо пропонувати, був певний період штучного такого утримання цього фонду, зараз звільняються активно, тому, що за  кошти міського бюджету -- я дуже хочу подякувати департаменту культури зокрема міській владі за те, що з приходом цієї команди дійсно ми відчули підтримку -- нас фінансують на придбання книжок. Минулого року тільки в бібліотеки для дорослих ми придбали на мільйон сто двадцять тисяч гривень. Цього року теж виділено мільйон коштів, хоча цього року трошки сладніше з бюджетом, менше, знаєте причини є цьому от але і на книжки, і  на передплату, і на періодичні видання, і на оновлення комп'ютерної техніки, на ремонти. І цього року за кошти міста традиційні перетворюємо у сучасні полі функціональні бібліотеки міста: є дві з них центральні районні у Святошинському районі і у Дніпровському, а одна бібліотека – філія, це районний інформаційний центр, вони себе так назвали бібліотека Костомарова, окреме приміщення, побудували двоповерхове, таке було такого зразка часів вісімдесятих, потребувало ремонту, оновлення, але там дуже активна робота завжди велась і я думаю, якщо вони оновлятся будуть такими сучасними з інтер'єром відповідним, як це зараз таких бібліотеках європейських, а з куточками для релаксації відпочинку, зони відпочинку, спілкування будь які інформаційні технології і програми різні, і скап, зустрічі і тренінги, ну все, що потрібно для бібліотеки буде, то я думаю,  цей колектив ривок потужний зробить і ще більше залучить громади для користування бібліотекою. Великі кошти -- по п'ять мільйонів гривень -- вкладаються у бібліотеки, хоча це недаремно, часто так кажуть, що у бібліотек нема перспективи -- паперову книжку витісняє електронна, інтернетним замінюють все але відкрийте зараз інтернет і спробуйте знайти там достовірну інформацію. У бібліотеці теж  може бути не завжди на сто відсотків достовірна інформація, але якщо заглянули в інтернет, то ви можете поставити  запит, вам вийде декілька тисяч відповідей, а яке з них вірне, дуже складно і не в усіх є інформаційна культура грамотности, як користуватися, як шукати.

 

Р.Кухарук: В Европі і Америці інтернет платний, там платні засоби масової інформації, платні джерела інформації, книжки так само. Це у нас трошки вільніше.

О.Романюк: І в публічних бібліотеках доступ до інтернету безкоштовний.

Р.Кухарук: Я кажу про те, що на Заході, у цивілізованому світі, є ринок авторського права, є ринок. У нас немає ні ринку авторського права, ні ринку інформації.  Людина знаходить інформацію і платить, а у нас так кричать на олігархів, що вони погані, вони такі, але  суспільство  їм делегувало такі функції – і вони багато що утримують, вони мають підтримувати.

О.Романюк: В нас є закон про авторське право і суміжні права, де прописано, що інтелектуальна власність і за неї треба платити, але  цей закон порушується на усіх рівнях і у нас дуже багато цих бібліотек нелегальних, які ще на етапі, коли ця книжка у рукописі, вона ще не видана і вже електронний варіант з'являється на якомусь сайті, то це треба різко  знижувати і карати. Ув Европі публічні бібліотеки, наприклад у Швеції, у них там є національний ресурс е бібліотека е-ліб і бібліотеки публічні підключаються до електронної бібліотеки і сплачують за користування електронною бібліотекою. І будь хто не може нею скористатися, а тільки ті, які є користувачами бібліотеки, мають квиток з-пін кодом, вони прописують свій пін-код і входять в електронну бібліотеку, і скачують але  теж  там обмежена кількість скачувань, там теж все не так просто, вони регулюються по різному: дехто сплачує абонемент бібліотека сплатила абонемент на місяць на користування електронною бібліотекою і користувачі, які зареєстровані в бібліотеці мають читацький квиток, можуть через нього користуватися, а є просто за кожне скачування бібліотека платить електронній бібліотеці певні кошти, а ця електронна бібліотека сплачує уже авторам,  у  яких вона купила право на те, щоб представити.

Р.Кухарук: Це і є ринок авторського права.

О.Романюк: Так воно повинно бути, а у нас цього немає, на жаль.

Р.Кухарук: У нас немає.  Письменники не розуміють, автори не розуміють, що у них авторське право, яке вони можуть продати, вони там виставляють в інтернеті свої тексти -- романи там, не знаю що, статті, есе, вірші, а потім дивуються, що у них хтось щось бере. Ви ж це викидаєте на вулицю, воно не захищене.

О.Романюк:Звичайно.

Р.Кухарук: По-перше. По- друге,  що таке відсутність ринку авторського права -- це коли у нас є книжкові виставки, ну це фактично ярмарок книжки. Там видавництво  продає книжки, а у світі цивілізованому на кожній книжковій виставці укладають контракти між автором і видавництвом, між видавництвом і видавництвом, між видавництвом і телестудіею або там радіо. Будь який текст, він має свою вартість і за нього треба платити. і це тоді ринок авторського права,  тоді письменники не злиденні,  а у нас письменники злиденні, вони не розуміють, що ринок авторського права мусить бути, і журналісти не розуміють, бо вони працюють там сьогодні, ти працюєш на олігарха, завтра в иншого, а післязавтра ти не зможеш працювати, але ти можеш щось написати, якщо є ринок, то ти на ринку можеш це продати, якщо нема ринку то проблема. Оці всі речі, якби був ринок, то і бібліотеки б розвивалися, і фонд заробітної плати теж міг би розвиватися у бік збільшення. Мені так здається, може, я щось не розумію.

О.Романюк:  Саме так це європейський досвід. Я думаю тут не треба винаходити велосипед -- просто подивитися у них і запровадити у себе, внести зміни до  законодавства, тому, що у нас звичайно теж закон про авторське право і суміжні права, він наприклад дозволяє відтворювати примірник тільки репрографічним способом ми можемо  тільки ксерокопію зробити електронним ні  але частину тобто частину книжки можна було б в електронну відцифрувати  якщо комусь треба відіслати не повністю але бібліотека придбала цей примірник, але ж знову тут уже якщо частина, то це не  відтворення примірника --  усю книжку ми не маємо права і зробити собі електронну копію з паперового, бо це відтворення примірника, ми забираємо у автора хліб, але якщо частина потрібно  там якусь статтю чи частину документа. Я знаю, що данські  бібліотеки, вони запроваджують таку послугу, вони залучають до читання, популяризують  книгу. Тобто приходить до них у фонд книжка і вони частину, декілька сторінок або найцікавіших місць показують.

Р.Кухарук: Для реклами.

О.Романюк: Так, відцифрували і роблять розсилки смс чи на електронні скриньки тих людей, які хочуть отримати інформацію від бібліотеки, тобто надкуси книгу  називається така послуга, тобто надкусив, сподобалось, так читач далі приходить і бере повний примірник для користування. Звичайно, теж  я дивлюсь тенденція така і світова, що кількість документовидач і у нас знижується і в європейських бібліотеках, тому, що способи отримання інформації інші, а в нас ще бібліотеки прив'язані до показників, за якими вони мають прозвітувати вкінці року про їх виконання і від  того залежить їхня зарплата.

Р.Кухарук: І вони, бідАки, цілий місяць мучиться.

О.Романюк: І група по оплаті праці і в нас якщо є така сімсот сорок п'ята постанова за якою прописано, що перша група по оплаті праці то  бібліотека має обслужити у рік тридцять п'ять тисяч користувачів і видати сімсот тисяч документовидач -- тобто кожному користувачу вручити двадцять книжок, якщо він навіть пішов в інтернет-центр працювати ми маємо його якось змусити, щоб він все таки двадцять книжок за рік у нас прочитав,  не усім подобається -- такий аґресивний наступ бібліотекаря, що  читайте, можливо, хтось хоче прийти попрацювати за ноутбуком, треба переглядати ці нормативи тому, що вони ще виходять із тих застарілих сімдесят дев'ятого року нормативів, які у нас були прописані, якими ми користувалися, втратили чинність, от але такі приписи щодо оцих цифрових показників  треба відходити від кількості переходити на якість тому, що може прийти на захід шістдесят людей можемо поприводити класи для масовості і ефекту, але  ні кого користи  не буде -- діти відбудуть, буде нецікаво, а ми прозвітували, що шістдесят діток пройшли через бібліотеку.

Р.Кухарук: Залежить, хто виступає.

О.Романюк: А може прийти п'ятнадцять людей, але вони винесуть стільки, що на все життя вистачить -- і емоції, і знання чогось корисного, тобто тут це не співставна кількість.

Р.Кухарук: Важко працювати директором, треба ухвалювати рішення, відповідати за потоки .

О.Романюк: Важко працювати, коли ти творча людина. У мене у планах не було бути директором. Я людина   творча, я люблю малювати, люблю писати, люблю віршики, щось розробляти, щось цікаве люблю,  якимось дизайном займатися, люблю вишивати,  плести гачком, багато чого люблю я весь час думаю, от як вийду на пенсію то буду тоді займатися чим я захочу і ошибаною, і екібаною, декупажем і чим тільки схочу, квілінгом дуже хочу, а часу на це не вистачає, але намагаюся вирвати годинку десь для себе, тому, що це  душу підтримує, живить  не просто тому, що  ну ви знаєте, менеджер, бюджетна організація, відповідальність величезна за кошти і коли ти проволиш торги, а зараз електронні торги і майданчики допорогові і за такими, і за такими, що просто іноді буває ставиш підписи у фінансових документах і хочеш ці гроші, які тобі дали, якнайбільше  використати для бібліотеки. Цього року ми отримали на ремонти триста тисяч і  ми намагались з колегами так їх використати найефективніше по максимуму, що встигли зробити -- нам вдалося і вестибуль фойє зробити, нова плитка, підлогу повністю замінили, зробили ще одну туалетну кімнату для відвідувачів, розпис на стіні красивий зробили, дуже хочу подякувати привселюдно театральному художнику просто чудовій людині дуже талановитому Олександру Павловичу Друґанову, якщо він мене почує.

Р.Кухарук: Почує і побачить.

О.Романюк: Ми вічні боржники його, тому, що за таку суму, яку ми там у кошторис заклали, це за ескіз треба було б заплатити художнику, тим паче такої величини, він працює з Боґомазовим, з Поклітару, він дуже багато оформив спектаклів, він виставлявся за кордоном, у Німеччині і мені здавалося тоді, що ну так складно буде за статую Володимира Михайловича Прядки, яка вже багато років у бібліотеці і на стіні висів килим, який зараз неактуальний -- уже багато років пройшло, розписати стіну, як, яким чином, як донести до користувачів цей месидж бібліотеки, яка носить ім'я великої Лесі Українки, ми вибрали дві цитати, які дуже співзвучні з нашою місією, із творчістю Лесі Українки: перша цитата з Лісової пісні,  але це Леся промовляє: Будуть приходити люди до бібліотеки так « будуть приходити убогі багаті веселі сумні радість і  тугу нестимуть  мені їм промовляти душа моя буде». Душа у книгах, у творчості, на полицях бібліотеки, мабуть тут статуя і тут ці цитати розпис красивий ну і ще одна цитата «довго цими словами промовлятиму  я». Лесю читають і у школі звичайно трошки інше сприйняття тому, що  це заскладно, я пам'ятаю свої шкільні роки « Досвітні огні, переможні урочі прорізали темряву ночі, ще сонячні промені сплять Досвітні огні вже горять то світять їх люди робочі». Тоді по іншому сприймалося заскладно, але уже коли тобі трохи туди, за тридцять, за сорок, ти тоді доростаєш до творчості Лесі Українки дійсно.

Р.Кухарук: Ясно, пані Ольго, дякую вам за розмову. Шановні друзі, наша програма добігає кінця, як люблять казати  ведучі теле-програм. Це була програма «Тримай Живе Слово», сьогодні у нас в гостях була директор публічної бібліотеки імені Лесі Українки міста Києва Ольга Романюк. Наступна наша зустріч відбудеться завтра у четвер в неурочий час але до нас приїде з Черкас письменниця Оксана Галаєва. Ми робимо виняток і будемо робити позачергову программу. На закінчення нашої програми скажу просту істину «Життя коротке, нація вічна» До побачення.

О.Романюк: До побачення.

До друку підготував Ярослав КАЙДАНОВИЧ.