ЩОДЕННИК КУХАРУКА

ЩОДЕННИК КОЧУКОВА

Україна
ІНФОРМАЦІЯ
Герб Прапор

Основні дані

Столиця:Київ

Найбільше місто:столиця

Державна мова:Українська

Гімн

«Ще не вмерла України і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Приспів:
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду».
АР Крим Вінницька Волинська Дніпропетровська Донецька Житомирська Закарпатська Запорізька Івано-Франківська Київ Київська Кіровоградська Луганська Львівська Миколаївська Одеська Полтавська Рівненська Севастополь Сумська Тернопільська Харківська Херсонська Хмельницька Черкаська Чернівецька Чернігівська
ПАНОРАМА

На висоті 76 метрів

На висоті 76 метрів

 

Найсвятіша вершина Києва – дзвіниця Софії. На ній ти лише точечка, один кінець відрізка, на другому кінці якого бані Михайлівського. Своєрідний дзеркальний ансамбль, де дві дзвіниці споглядають одна одну – єдиний в Україні. Однак за часи радянської навали на місці Михайлівського були пустоти. Мала постати копія головного будинку ЦК КПУ. Нічого дивного – штампувати й імітувати – повсякчас у дусі Кремля. Радянські вершителі просто стаханівськи горіли бажанням стерти з лиця землі святиню. І для цього спершу знищували людей – за відмови підписати акт на знесення. Українськиї археолог та мистецтвознавець Микола Макаренко – як «останній з могікан», єдиний вчений, хто відмовився ставити підпис, і за це був страчений. Навіть Довженко тоді дивним чином ратував за якийсь ефемерний парк культури, а не монастир.

Урядовий центр залишився витати в повітрі – його так і не збудували. Зате поповнили запаси «збираних» російських музеїв. Фрески та мозаїки ХІ ст. спадщини Київської Русі поїхали в Москву і Ленінград, аби потім співуни-пропагандисти глаголили про колиску, братні народи і велику російську культуру.

Вулицю, яка з’єднувала дві святині колись називали Святою. Але так було допоки київськими шляхами не стали їздити «чорні воронки». Почалися арешти інтелігенції. Одного київського ранку 1972-го року «чорний воронок» постукав в гості до Василя Стуса, українського поета, а надвечір уже ідейного ворога радянської системи.

Якщо хтось бодай коли-небудь переглядав збірки Василя Стуса, мав би помітити, що найчастіше у поетичних текстах В.Стуса згадується Софійський собор (Софія) – 15 разів (без урахування варіантів). Частотність оніма Софія перевищує частотність усіх інших назв київського топосу.

Поблизу Софії поет впродовж довгого часу працював. А потів глядів на неї крізь решітку ґрат. Адже з вікон камери попереднього ув’язнення Київського КДБ, де перебував під слідством В.Стус, було видно дзвіницю Софії.

Стус писав: «В віконних ґратах майне Софія / тонка, як шклянка. Лякливий дзвін / і сяйво леза осердя гріє / живим подзвінням живих годин…»  Тонка, як шклянка, Софія Київська була майже через дорогу, але у мурах КДБ, здавалося, що за півсвіту.

Тринадцятим серпня 1972 р. датовано рядки: «Десь цвіте Софія, мов бузок, / десь під нею мева походжає, / та сумний у меви кожний крок. / <…> Стало меві жити осоружно, / бо розтав зелено-синій мир…»

З вірша у вірш Софія повільно ставала все далі і далі, цяткою, яка відмерехтіла бузковим гроном у тісній шпарині камери.

Мотив щезання у Стуса символічний: «…а брама Заборовського сховалась, / почезли бані золоті Михайла, / вже на Почайну гору не зведуть. / Так незбагненно белькотять тополі, / так хижо сонце свище над Софією, / і віщий вітер Видубичів носить / в твоїх очах ослаблих пам’ять літ.»

«В твоїх очах ослаблих пам’ять літ» – очевидно, пам’ять про епоху московської навали. Тоді Стус вже споглядав Михайлівські руїни. А споглядаючи Софію знав, що ця цитадель історичної пам’яті колись була за крок до знищення.

У 40-х перед відступом червоної армії «бравий» радянський офіцер мав замінувати святиню, перетворивши її на гору каміння.

Мазепа і тут був поперек горла новим господарям «нової» імперії. Бо саме він, відбудувавши Софію, був певний час її патроном. На другому ярусі Тріумфальної дзвіниці найстаріший і найбільший бронзовий дзвін – «Мазепа». На ньому герб і янголята у пишному орнаменті.

У Софії били в дзвони і молилися українською мовою за волю й Незалежність у часи революцій, тому нічого дивуватися, що радянські окупанти жахалися святині як чорт ладана.

Софія дивом уціліла, поставши у 70-х рядками поета Стуса: «Завійно-голуба Софія, / не видзвонена голубим, / до мене бігла, наче мрія, / і виривалася з обійм. / А на Михайловім узгір’ї, / на Володимира горі / мені світило надвечір’я, / зорю клечавши до зорі…»

У 30-х рр.Київ став столицею. Радянські окупанти, аби в новій столиці не стало «ні бога, ні пана» задумали позмагатися з Премудрістю Божою. Біля верхньої станції фунікулеру поблизу поблизу Михайлівської мав вирости Ленін. Партійне керівництво лихоманило монументальною гігантоманією. Київський фунікулер враз мав згинути геть з очей. Натомість передбачалися величезні сходи до набережної. Між ними підносився монумент товариша Леніна заввишки щонайменше 75 метрів – обличчям до ріки, спиною до площі, заради створення особливо дивовижного враження з боку Дніпра.

Спершу планувалося, що Ленін буде 70-метровий, але впоперек горла знову стала Софія. Дзвіниця, мовляв, буде підкреслювати, що пам’ятник маленький. Чи не забагато честі для церкви змагатися із вождем пролетаріату? Стурбованість тим, що Ленін почне комплексувати, запевнила владу у необхідності збільшити ріст вождя.

Однак історія зняла з порядку денного гігантського Леніна. Будувати передумали.

Дзвіниця Софія – найвища історична архітектурна споруда Києва, найвища духовна точка. «Над цей тюремний мур, над цю журу / і над Софіївську дзвіницю зносить / мене мій дух», – писав Стус із підземель НКВД.

У мордовських снігах за тисячі верст від Києва поету Стусу Софія написалась на мурах тюрми: «На колимськім морозі калина / зацвітає рудими слізьми. / Неосяжна осонцена днина, / і собором дзвінким Україна / написалась на мурах тюрми…»

Дзвіниця Софії впродовж віків була центром історичних діагоналей. Тисячоліттями вона писалася на мурах таборів і катівень, але ні разу не стала камінням. Про це варто думати, коли вкотре доведеться обстоювати Незалежність.

Сьогодні з висоти 76 метрів історії дзвіниця Софії чекає Незалежності Церкви – Томосу про автокефалію.

 

 

 

 

                                                                      Андріана Біла