ЩОДЕННИК КУХАРУКА

ЩОДЕННИК КОЧУКОВА

Україна
ІНФОРМАЦІЯ
Герб Прапор

Основні дані

Столиця:Київ

Найбільше місто:столиця

Державна мова:Українська

Гімн

«Ще не вмерла України і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Приспів:
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду».
АР Крим Вінницька Волинська Дніпропетровська Донецька Житомирська Закарпатська Запорізька Івано-Франківська Київ Київська Кіровоградська Луганська Львівська Миколаївська Одеська Полтавська Рівненська Севастополь Сумська Тернопільська Харківська Херсонська Хмельницька Черкаська Чернівецька Чернігівська
РОЗМОВИ

Костянтин Корчемний: Я НЕ ПОТИС БИ РУКУ ПОРОШЕНКУ/«КУХАРУК».

Костянтин Корчемний: Я НЕ ПОТИС БИ РУКУ ПОРОШЕНКУ/«КУХАРУК».

 – Доброго дня, шановні друзі. Інститут політичного управління, ТБ-7, Український дім і Український клуб пропонують вам програму зі скромною назвою «КУХАРУК».

Я, Роман Кухарук, голова правління Українського клубу приступаю до нового телевізійного  політичного сезону. Сьогодні у нас у гостях поет, експерт Українського клубу Костянтин Корчемний.

Давай почнемо з твого родоводу: де ти народився, у якій родині?

– На Житомирщині. Я народився в Овруцькому районі, село Полісся.

–  Скільки дітей було у родині?

–  У родині було четверо дітей.

–   Ти наймолодший?

–   Ні, був брат ще молодший. Мати вийшла заміж, у неї уже була дитина. Батько загинув. А потім від другого чоловіка народилось ще троє. Ну що я хочу сказати: найважливіше отримати з дитинства любов, добро від села, від матері.

–  Чому ти село покинув? Чому не пішов працювати?

–  Батько сказав, коли я прийшов з армії: “ Сину, зараз будемо будувати хату”. Він вже привіз дерево, каміння, все. Якась випадковість: товариш поїхав у  Київське училище вступати. А моя сестра старша: “Що він тут буде робити? Хай він теж їде”. І я поїхав.

–  Перша твоя освіта була річковик.

–  Річковик. Точніше -- токар. Рік я навчався, отримав третій розряд токаря і пішов у життя.

–  А потім що? Як ти до Політехнічного потрапив?

–  Політехнічний я закінчив трохи дорослим, почав ума набиратися.

–  Скільки років тобі було?

–  Ну щоб не збрехати 28-29 було.

–  Так пізно пішов до інституту?

–  Так, а чому? У нас був підшефний факультет, дуже такий тяжкий, розумний.

–  Ну добре. Після закінчення чим ти займався, яка твоя професія була?

–  Посада  була  -- заступник  начальника цеху на підприємстві.

–  На якому?

–  “Генератор”. Є таке підприємство. До речі, дуже секретне.

–  Ти працював на ВПК?

–   Весь час я там працював. Починав я з токаря, а закінчив заступником директора підприємства.

–  Футбол завжди любив?

–  Дуже!

– З дитинства?

– З дитинства.

– І гуляв, і дивився?

– І гуляв, і дивився. Дуже любив.

– Ну я бачив ти Щербачова зустрів як рідного брата.

– Так, я його любив і зараз люблю.

– Любиш як він коментував футбольні матчі?

– Так, якось по душі.

– Ну і як тобі український футбол сьогодні?

– Зараз я не знаю. Мабуть, гроші зіпсували.

– Тебе за життя великі гроші не зіпсували?

– Ні.

– Просто не було.

– Не було. Ви знаєте я кажу:

 Щоб гривня нас усіх не зжерла,

 а криза впала д’наших ніг,

неправда на віка померла –

духовним людям Бог поміг.

– Ти інтелектом, мабуть, забиваєш у родині всіх. Коли жінка борщ варить, ти їй поезії читаєш.

– Вона мені каже: “Не мели дурниць”.

– Слухай, як ти приблудив до Літфоруму? На літературних п’яницях ми тебе зустріли перший раз.

– Ні. Ви знаєте, що я був у Будинку письменників у “Радосині”. Там сказали: художня виставка є на Драйзера 6, піди подивись.

– Ти не дальтонік, тому пішов і  подивився малярство.

– Так, пішов, подивився.

– Прийшов, а там поети якісь читають.

– Так, кажу Горовому, що теж щось шкрябаю.

– Ну ти ж поет.

– Ні, я не сказав, що я поет. Сказав, що трошки шкрябаю. Він каже: “Приходьте до нас”.

– Літературні п’яниці.

– Так, літературні п’яниці. Розумні хлопці.

– Дівчата.

– Дівчата теж. А п’яниця сюди не підходить – розумні люди. Просто розумні.

– П’яниці теж розумні бувають?

– П’яниці не підходить, не хочу цього казати.

– Ні, ну насправді вони називаються літературні п’ятниці. Що тобі дав Літфорум?

– Перше, що він мені дав -- це свободу. І слово. Маєш думку – кажи. Ось це мені сподобалось. Не кажи те, що я тобі сказав.

– Спілкування позитивне з людьми?

– Дуже.

– Ти знайшов собі друзів, однодумців?

– Так, друзів, однодумців. Я ж вам кажу, що дуже подобається те, що ведеш себе спокійно.

– Зрозуміло. Політика. Як ти ставишся до політики? Що тобі політика є?

– Де може бути більше бруду, як не в політиці?

–  Зрозуміло. Цієї неділі бачив тебе біля церкви Андріївської. Коли ти в останній раз сповідався? Які стосунки з Богом у тебе?

– Беру приклад. З Богом у мене так: я був маленький ще. У нас церква була у селі.

– Збереглася?

– Збереглася. Я хотів би, щоб ви поїхали, побачили. Коли було свято Паски, бабки там спали, чекали, поки батюшка пройде, ми маленькі вкрали яйця. От із цього і почалася моя церква. Зараз я ходжу до  церкви на Мостицькій. Вона така старовинна, вона все витримала. Мені дуже подобається, вона намолена. Ну а в Бога вірую так, як я вірую. Я не можу сказати, що я аж настільки віруюча людина. Але Бога не забуваю.

– Ти віриш у Бога? Чи кажеш, що його нема?

– Кожного ранку я підіймаюся і кажу: Господи, іди зі мною. Ти попереду, а я за тобою. Дякую, що ми маємо, і бережи нас, Господи, коли ми відпочиваємо. От і все.

– Це добре. Скажи мені будь ласка: Порошенко твій однодумець чи ворог?

– Ні. Ну як може людина бути однодумцем, коли він був у Азарова у команді і каже: “Ви мій учитель”.

– Хто? Порошенко?

– Порошенко.

– Азаров був його учитель?

– Ну а хто? Якщо він був у Азарова у команді.

– Тобто, він не твій однодумець?

– Ні, ви що ?

– Ти його не підтримуєш?

– Ні.

– Він твій ворог?

– Він не ворог, він президент. Я не маю права про свого президента так казати. Це дуже некоректно.

– Некоректне питання?

– Некоректне. Як я про свого президента так скажу?

– Він не ворог. Зрозуміло.Тимошенко?

– Ну Тимошенко вона дуже така по-старому десь живе, а хоче щось зробити по-новому. Ну це взагалі. Я не знаю, що вона хоче зробити.

– Що вона хоче зробити?

– Я не знаю. Людина по-старому думає, а хоче зробити нове.

– Ти знаєш, скільки коштують білборди? Один білборд коштує 600 доларів.

– Куди йти, де 600 доларів дають?

– Де дають? Ні, беруть. Якщо ти захочеш на Виноградарі раптом зробити білборд “Я люблю свою хіврю“,то ти маєш заплатити 600 доларів.

– Ні, я продаватися не буду.

– Не продаєшся. Добре, ніхто не купує поки що. Що робити з олігархами в Україні?

– Потрібно зібрати хлопців і сказати -- допоможіть.

– В одному місці?

– Так, і допоможіть людям трохи.

– Поділіться.

– Так, поділіться трохи, допоможіть, хлопці.

– Вони діляться: фінансують футбол твій улюблений, вони фінансують засоби масової інформації, телебачення, партії, громадські організації, соціологічні опитування. Вони дають.

– Романе Васильовичу, це дуже мало.

– Мало?

– Звичайно.

– Половину нехай віддають?

– Ну я не знаю скільки, але щоб люди сказали -- хватить.

– Я зрозумів.

– Дякую.

– Тобто, ти не закликаєш їх знищити?

– Ні. Хай будуть. Це ж наше надбання.

– Ні, багато сказав. Не наше надбання. Це просто наші люди.

– От уяви собі, що ти зустрівся з Порошенком віч-на-віч. Що ти йому скажеш?

– Доброго здоров’я. Хай тобі Господь допомагає.

– Це все, що ти скажеш?

– Все, а що я йому скажу?

– Більше нічого?

– Він не член мого кола.

– Руку йому даси?

– Ні.

– Не потиснеш?

– Ні. Немає за що.

– Я зрозумів. Побажання українцям. Прошу.

– Терпіння. Хоч і сусід нас образив, але я б хотів, щоб хоч би трохи дружили. Хоч і Роман Васильович не дуже любить це слово. От курка перебігла, мати кричить, але потрібно хоч трохи мізки включити, не йти в оцей конфлікт. Я хочу, щоб ми з сусідами якось виплутались з цього блудного клубка. Ну як, я не знаю. Коли мене попросять, коли старійшини зберуться, я скажу.

– На виборах? Підеш на вибори голосувати у березні місяці? Там будуть ті, що за дружбу і ті, що не за перемогу. А ти вже будеш вибирати.

Шановні глядачі, ми завершуємо нашу передачу. У нас у гостях був експерт Українського клубу, поет Костянтин Корчемний. Ми йому вдячні за це. Нагадую, що програму нашу творили Інститут політичного управління, ТБ-7, Український дім, Український клуб. Наступного разу ми з вами зустрінемося в понеділок 15 жовтня цього року. У нас в гостях будуть актриса Вікторія Микитенко і експерт Українського клубу Антон Варварич. Антон Варварич є у книжці “Український дім. Будь господарем”. До речі, він був на програмі Юрія Івановича Стельмащука і говорив мудрі речі, аж такі мудрі, що вони були включені в оцю книжку. Він був на презентації в Укрінформі. Антон Миколайович Варварич – полковник ҐРУ у відставці. Я думаю, що ця розмова і та розмова будуть цікаві. Вам бажаю успіхів, здоров’я, щастя і до зустрічі.

До друку підготував Богдан Братусь.