ЩОДЕННИК КУХАРУКА

ЩОДЕННИК КОЧУКОВА

Україна
ІНФОРМАЦІЯ
Герб Прапор

Основні дані

Столиця:Київ

Найбільше місто:столиця

Державна мова:Українська

Гімн

«Ще не вмерла України і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Приспів:
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду».
АР Крим Вінницька Волинська Донецька Житомирська Закарпатська Запорізька Івано-Франківська Київ Київська Кропивницька Луганська Львівська Миколаївська Одеська Полтавська Рівненська Севастополь Січеславська Сумська Тернопільська Харківська Херсонська Хмельницька Черкаська Чернівецька Чернігівська
ПАНОРАМА

АНКЕТА ПИСЬМЕННИКА: ІВАН САВИЧ

АНКЕТА ПИСЬМЕННИКА: ІВАН САВИЧ

Анкета письменника

1. Імя, прізвище: Іван Савич (Лук’яненко Іван Савич)
2. Місце проживання: м. Старобільськ, кВ-л Ватутіна, 4, к. 60
3. Чи знайомі Ви зі статутом Спілки письменників?: так
4. Чи довіряєте Ви керівництву Спілки письменників?: в цілому довіряю
5. Коли вийшла остання Ваша книжка і за чий рахунок?: 1999 Львів, фонд «Джерело».
6. Перелічіть свої рукописи: не варто, й сил нема
7. Які літературні часописи Ви читаєте (передплачуєте)? : Вітчизна, Дніпро, Березіль.
8 Чи передплачуєте (читаєте) Ви «Літературну Україну»?: так
Ваше ставлення до газети: позитивне, але часто дає величезні статті.
9. Чи потрібні зміни у Спілці письменників?: не знаю
10. Чи Варто проводити позачерговий з’їзд Спілки письменників? Не знаю
11.Чи хотіли б Ви взяти у цьому участь? : я вже своє від’їздив
12. Інші міркування: побажання, ЩОБ НЕ ПРОПАВ ДАРМА «ВАШ СКОРБНИЙ ТРУД»

 

Іван Савич (справжнє ім'я Лук'яненко Іван Савич19 січня 1914, село СавинкиКорюківського району Чернігівської області — 28 листопада 2000) — український поет та журналіст.

народився в родині селянина. Закінчив Український комуністичний інститут журналістики в Харкові та філологічний факультет Київського університету. Працював у редакції київської газети «Пролетарська правда», викладав українську літературу в Кременецькому та Старобільському вчительських інститутах також працював вчителем на Донбасі.

Від початку німецько-радянської війни в діючій армії. Був командиром взводу, помічником начальника штабу полку з розвідки. 30 липня 1942 року в Сальських степах був тяжко поранений у груди й потрапив до полону. Перебуваючи в режимному офіцерському таборі, брав участь у підпіллі (писав і розповсюджував листівки, проводив політичну роботу серед військовополонених). Після звільнення до березня 1946 року був бійцем військово-будівельного загону. По війні працював учителем української літератури на Донбасі.

9 лютого 1948 року його було арештовано у Старобільську, а 30 травня 1948 року військовим трибуналом Прикарпатського військового округу засуджено на 25 років виправно-трудових таборів. Обвинувачений за узвичаєною в той час схемою, перебування в полоні трактувалося як «зрада батьківщини». Покарання відбував у таборах міста Інта (Комі АРСР).

12 червня 1956 року рішенням Комісії Президії Верховної Ради СРСР Савича було визнано засудженим безпідставно і звільнено із зняттям судимості.

 

Після реабілітації повернувся до педагогічної і літературної роботи. Вступив до Спілки письменників 1959 року.