- 1. Чи можете Ви чітко означити своє місце у літературі?
Його у мене, поки що, немає. Написано і надруковано дві російськомовних книги поезій. Готується до друку україномовна книга віршів для дітей. Мрію написати автобіографічний роман. Може тоді й притулюся до української літератури.
- 2. Ставлення до клясики. Кого бракує у літературному обігу?
Позитивне. Пам’ятаю зі дитинства передачі на радіо «Театр перед мікрофоном». Слухали щоденно.
- 3. Чи бракує Вам ринку продажу книжок та ринку авторського права в Україні?
Ринку продажу, як такого, на мій погляд в Україні не існує узагалі. Книга видана автором за свій кошт накладом 100 примірників, одразу стає «бестселером», бо недосяжна для масового читача.
- 4. Охарактеризуйте стан сучасної української поезії, назвіть імена.
Для мене слово поезія - це щось вишукане, незвичне і привабливе. Віршовані твори і поезія -- це дві близькі, але різні складові літератури. Аванґардна філософська поезія Анатолія Горового, історичні сонети Надії Чорноморець – «Поема про Оноре та Евеліну», сонети про українських гетьманів.
- 5. Охарактеризуйте стан сучасної української прози, назвіть імена.
Із прочитаного останнім часом -- трилогія Антонії Цвід про Т.Г.Шевченка. У ній погляд авторки на події і час, у якому творив Тарас Григорович та спільноту навколо нього. Щемлива і до болю знайома за відчуттям проза Мирослава Дочинця. По кожному, навіть невеличкому творі, можна знімати кінофільми, ставити спектаклі або просто читати їх зі сцени – настільки вони духовно глибокі та мовно привабливі. Поява історичної трилогії Олександра Курися «Шлях вітру» для юнацтва не відпускає увагу і дорослого читача.
- 6. Охарактеризуйте стан сучасної української драматургії, назвіть імена.
Із сучасною мало знайома. Її б на широкий екран телебачення.
- 7. Чи здатна українська література не просто вижити в лавині бездуховності, яка вкотре захопила спільноту, а створити індивідуальні стації спротиву?
Бездуховність кидається у вічі та вуха з телеекранів словами відомих, і не дуже, акторів та телеведучих – «капєц», «клас» і т.д. І цей вербальний непотріб не осучаснює мову і літературу, а викреслює із неї епітети, прикметники, дієприкметники - які здатні описувати і змальовувати героїв, події, охудожнювати місце і час.
- 8. Яким Вам бачиться майбутнє української літератури?
Майбутнє у «руках» та художньому слові молодих авторів, яким конче потрібні свої імпресаріо, ринок, державна зацікавленість для того, щоби зробити майбутнє прийдешнім.
Віра Свистун,
м. Київ.