ЩОДЕННИК КУХАРУКА

ЩОДЕННИК КОЧУКОВА

Україна
ІНФОРМАЦІЯ
Герб Прапор

Основні дані

Столиця:Київ

Найбільше місто:столиця

Державна мова:Українська

Гімн

«Ще не вмерла України і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Приспів:
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду».
АР Крим Вінницька Волинська Донецька Житомирська Закарпатська Запорізька Івано-Франківська Київ Київська Кропивницька Луганська Львівська Миколаївська Одеська Полтавська Рівненська Севастополь Січеславська Сумська Тернопільська Харківська Херсонська Хмельницька Черкаська Чернівецька Чернігівська
РОЗМОВИ

ТРИМАЙ ЖИВЕ СЛОВО З КОСТЯНТИНОМ БОМБЕЛОМ

ТРИМАЙ ЖИВЕ СЛОВО З КОСТЯНТИНОМ БОМБЕЛОМ

Кухарук – Шановні глядачі, доброго дня, сьогодні п’ятниця 13 жовтня. Сьогодні у нас програма «Тримай живе слово». Сьогодні у нас мала гостювати велика художниця з Канева Любов Міненко, ми з нею домовились за місяць до того, але вона відмовилась від нашої програми, не знаю з яких причин. Які можуть бути поважні причини не зустрітися з вами, але бог їй суддя, це її справа. Але добре що у нас в Українському клубі, в Літературному форумі є багато письменників, мислителів, яйце голових, які завжди готові прийти до вас на розмову. Нагадаю – «Тримай живе слово» творить спільно Український клуб, Український дім і Інститут політичного управління. На початку нашої програми скажу, як я кажу завжди: нація – це гідність, ми гідні своєї нації, і робимо все від нас залежне і можливе. В тих умовах, яких є, ми можемо сьогодні з ласки божої і зі сприяння Українського дому робити цю телепрограму, що ми і робимо. Сьогодні у нас в гостях експерт Українського клубу карикатурист, гуморист, артист оригінального жанру, композитор, науковець і ін. , Заслужений артист естрадного мистецтва України Костянтин Бомбело. Він живе в Українці Обухівського району Київської області. На початку у нас всі пишучі читають, що вони пишуть. Будь ласка – сім найкращих гуморесок.

Бомбело – Доброго дня, дякую.

 

      ЖИВА ВЕНЕРА

 

      В Москві проходить конкурс піаністів.

      Суворі судді, пильні глядачі

      Очікують появу нових Лістів,

      Музичного прориву сіячів.

      Аж ось на сцені нова конкурсантка.

      Сідає, грає. Тут глядач один

      Вола: – Красуня! Справжня амазонка!

      Хапа сусіда: – Та не спи, Мартин!

      Дивись на сцену: вилита Венера

      Мілоська. Незрівнянная краса!

      А очі й рухи – наче у пантери.

      Стан, груди, вуха, нігті – чудеса!

      Музичний критик, це почувши, мовить:

      – І справді, є чим очі милувать.

Та більша схожість щоб була, панове,

Потрібно руки їй повідбивать!

 

        АВТОРИТЕТНА ДУМКА

 

      – Ну що знайшли в Карузо того?

І слуху й голосу нема.

Реве, неначе та корова,

І гроші заробля дарма!

Гаркавить, гика, шепелявить. 

І ноти геть не дотяга.

Ну що там слухать, що там славить?

      – Ви чули того співака?

      – Не чув. Але з репертуару

Його мені оце на днях

Щось наспівала тьотя Сара.

Аж пес заскиглив у кущах!

 

       ТВОРЧА МЕТОДА

 

Звернувся до Степана Наливая

Любительського хору керівник:

– Записуйся в наш хор, приходь, чекаєм.

– Я відчуваю: наш ти чоловік.

По п’ятницях приходь, не пожалкуєш.

Спочатку анекдоти ми печем,

Опісля в карти граємо, у дурня,

А потім дружно всі горілку п’єм.

Міцну, домашню. Вип’єм по стакану,

По два, по три, а дехто і по п’ять.

      – Ну, а коли співаєте ви, пане? 

      – Як вип’єм починаємо й співать.

 

        ЧАРІВНИЙ ГОЛОС

          

      – Степане, чом ти з хати вибігаєш, 

Коли дружина милая твоя

Співати дзвінко раптом починає?

Не любиш жінку й співи, бачу я.

Кажи вже, що ти б’єш себе у груди?

      – Здурів ти, куме, – я ж її люблю!

А вибігаю з хати я, щоб люди

Не думали, що я її луплю.

 

Бомбело – ну ви бачите, що у мене гуморески в основному музичні, тому що у мене перша освіта – музична.

 

 МАРНІ ЗУСИЛЛЯ

 

На концерті віртуоза-піаніста

Кишеньковий злодій Филимон Ведмідь

Відірвать очей не може від артиста:

      – Я дивуюсь і не можу зрозуміть:

Грав ото він все етюди, п’єси, гами …

Як на те все міг він час свій марнувать?

Та такими, люди, спритними руками

Можна тисячі мільйонів зароблять!

 

 ОРІЄНТИР

 

П’яний Опанас Хильбуль

Перехожого спиняє.

      – П-пробачайте, скільки гуль

Я на свому лобі маю?

      – …Вісім. – Добре…, відступ-пи.

Ситуація знайома.

Значить так…, ще два стовпи

Телеграфні і… я вдома.

 

 

 

 

       ВИГІДНА ПРОФЕСІЯ

 

       Зайшов Петро у гості до Миколи,

      А той сидить і на гармошці гра.

      – Оце тебе я знаю вже відколи,

Лиш чути: “тру-ля-ля і та-ра-ра!”

Весь час Микола на гармошці грає.

А жінка де ж коханая твоя?

      – Та он – рубає дрова у сараї.

      – Але ж ти, куме, трутень, бачу я.

Тобі лиш грать, співать, в теплі сидіти.

А жінку ти не хочеш шанувать.

      – А що їй залишається робити?

Вона ж не вміє на гармошці грать! 

 

Кухарук – Дякую – це Костянтин Бомбело, наш сучасник, який пише гумор. А зі свого боку прочитаю низку байок українського поета ХІХ сторіччя Левка Боровиковського. Він народився перед Шевченком, помер після Шевченка. Але талант неймовірний і на превеликий жаль забутий, не оцінений належним чином, бо коли ми дивимося, от звідки взявся Шевченко? Як він виникнув? От не може бути, щоб була пустеля в українській літературі, в українському мистецтві, і з’явився Шевченко. Шевченко з’явився якраз на дуже доброму грунті. До нього були і літописи, і бароко, і Іван Величновський, і метрополіт Ілларіон, і «Слово о полку Ігорові», і Сковорода, і серед його попередників і Левко Боровиковський: (Роман читає вірші Боровиковського).

 

Левко Боровиковський – геніальний український поет ХІХ сторіччя, треба його друкувати, читати зі сцени, бо це великий поет.

Шановні друзі, нагадаю ви дивитесь програму «Тримай живе слово», яку разом спільно творять Інститут політичного управління, Український клуб, Український дім. Сьогодні у нас в гостях експерт Українського клубу Костянтин Бомбело. Ще раз доброго дня, Костя. Ну що, почнемо з твого родоводу. Звідки ти взявся в Українці, коли народився, хто твої батьки, хто діди, прадіди.

Бомбело – Народився у Вінниці, ми всі Вінницькі.

Кухарук – Президентська область зараз.

Бомбело – Батько у Вінницькій області народився, мати у Вінниці. І цікаве спів падіння – що мати і я народились в одній і ті й же лікарні, і в одній і ті й же палаті. Це така дивна у нас в сім’ї історія. Потім ми переїхали у Львів. У Львів  переїхала половина наших родичів, по батькові всі переїхали.

Кухарук – А чого вони переїхали?

Бомбело – в Університети поступили. Батько і його брат закінчили юрфак Львівський.  І там всі родичі батька двоюрідні. Частина на Хмельниччині живе. Мамині родичі лишились всі у Вінниці. А батькові           поступили у Львівські вузи – консерваторія та ін..

Кухарук – Ну добре а Українка як з’явилась?

Бомбело -  Українка – пізніше. Ми у Львівській області років 7 жили. Я там у музичну школу поступив, років три провчився. Мій батько трохи їздив по Україні, була людина досить суспільна. І йому запропонували під Києвом роботу і житло під Васильковом у селі Кодаки. Він юристом працював. І одночасно влаштував мене у музичну десятирічку ім.. Лисенка.

Кухарук – Лисенко засновник Українського клубу, 1908 рік.

Бомбело – Ми три роки пожили там, а потім вже переїхали в Укаїнку. В Кодаках у нас не було нормального життя – ми жили в пожарці. А тут пообіцяли житло. Спочатку в бараку прожили років 5. А потім дали квартиру. І от ми вже в Українці з 1972 року.

Кухарук – Музичну школу ти закінчив, а далі що робив?

Бомбело – Потім я закінчив 3 курси консерваторії. Але ж взагалі я був театралом, Роман. Ти ж мене добре знаєш. Я завжди прагнув до цього. Всі капусники, всі театральні вечори, сценки. Зараз у мене театральна група, свій театр «Весела компанія». Я мріяв бути артистом. І хотів поступити в театральний інститут, але не встиг підготуватися. З консерваторії я пішов за власним бажанням. Але поступати в театральний інститут дуже важко, не було у мене ніяких штовхачів, хоч талант у мене, ти знаєш, є. Я зараз постійно виступаю на сцені. Хоч я ніколи не вчився. Але я не поступив.

Кухарук – А далі?

Бомбело – А потім батько на БАМ поїхав, трохи побільше грошей заробити, машину заробити. Тоді це важко було. Зараз купуй машину   навколо де хочеш. А раніше спробуй купи. Чеки де ти візьмеш? Я там перебув рік і поступив у Педінститут в Благовещенську. Так як у мене були математичні здібності. Алгебра, геометрія – все 5-ки. Це для мене насіння було. Я вирішив у науку піти.  2 курси провчився. І в армію забрали. Тді забирали прямо з інститутів.  Відслужив в Хабаровську в духовому оркестрі.

Кухарук – На чому грав?

Бомбело – Навчився там на тромбоні. Коли нас везли, капітан питає – Хто музикант? Кажу – я! - Ну тоді будеш в штатному оркестрі. Приїхали. На другий диригент біжить, питає – хто музикант? Кажу –я. На чому граєш? Кажу – піаніно, контрабас, гітара. Каже – на тромбоні будеш. Я здивувався. Забрали в оркестр.

Кухарук  - Наказ є!

Бомбело – Наказ є диригента. Йому не вистачало тромбоніста в оркестрі. Дав тромбон і каже  - через місяць 40 маршів напам’ять. – Єсть, товарищ майор! І я зранку до вечора дув. І 40 маршів напам’ять грав.

Кухарук – Ну в армії, в учебке найважливіше це був духовий оркестр, який грав дуже гарно, і це була єдина насолода. І вони грали кожного дня, коли ми йшли і верталися, і це було приємно.

Бомбело – Так,  і зорьки всі. Крім того ми грали і весілля. Бо у нас був ансамбль ВІА  при палаці культури в гарнізоні. Я там був клавішніком.  То ми вже і танці і весілля крали. А у оркестра важлива функція була – паради у Хабаровську.

Кухарук -  Ну повернувся ти в Українку. Далі що робив?

Бомбело – Ще ні, потім я повернувся з Благовещенська у Львівський держуніверситет. Я закінчив фізичний факультет з відзнакою, з червоним дипломом. До речі у мене був зав кафедри Іван Вакарчук – відомий науковець який потім довгий час був ректором університету. Ну а потім влаштувався на роботу в Київ в Інститут теоретичної фізики. І таким чином повернувся в Укаїнку.

Кухарук – Мабуть, написав кандидатську?

Бомбило – Нажаль не встиг, бо тоді у нас почався злам, перехід держави – це 1991 рік. І тоді у нас почались дуже серйозні фінансові проблеми. Всі це знають, тому що будувалась нова держава. Гроші не виплачувались роками. І ми були вимушені підробляти хто де може. Наука дуже пригальмувалась на той час на багато років. І науковці були бідні, нещасні.

Кухарук – Добре, музична школа. Був в Українці духовий оркестр, не знаю чи є зараз. В будинку культури ти щось робив?

Бомбело – Так от з будинку культури і почалась моя театральна діяльність, про яку я мріяв, де я зараз і працюю.

Кухарук – А як ти потрапив у літературне середовище? На літературну студію до Зайця покійного.

Бомбело – Я спочатку захопився малювати карикатури.

Кухарук -  Десь друкував їх?

Бомбело –Так, друкував. Я художником з дитинства був. На БАМі я працював художником-оформітелем. Всі ці лозунги – «БАМ –стройка века!»…

Кухарук – помилок не робив в російських речення?

Бомбело – Ні. І от захопився карикатурами. Друкувався у центральній пресі – «Киевские новости», «Перець», «Вечірній Київ», «Молодь України», «ВУС» і ін..

Кухарук – Гонорари гарні були?

Бомбело – та які там гонорари були? Нічого фактично не платили. Що тоді платити могли, коли зарплат не було. В ті часи ледь-ледь кінці з кінцями зводили. Бо такий перехідний час був, коли треба було налагодити економіку. Ну а в літературне середовище як попав?

Бомбело – Попав через карикатури. Спочатку я познайомився з Драндаром. Прекрасний поет, людина.

Кухарук – Але він такий принциповий.

Бомбело – Принциповий дуже.

Кухарук – Може і покусати.

Бомбело – Кусав добре. Завдяки йому вийшла оця книжечка – фізична поема «К теории о природе света». Вони готували свою збірку «Українка». Там були поети, прозаїки, і мене туди включили як карикатуриста.

Кухарук – Ну, ти ходив на цю студію.

Бомбело – Звичайно ж я пішов зразу  на студію, познайомився з поетами. І завдяки спілкуванню з ними я почав писати гуморески.

Кухурук – Тобто, від карикатур ти перейшов до гуморесок?

Бомбело – Так, я з дитинства писав віршики, але так незграбно, але писав.

Кухарук – Там ще Степан Гриценко був Українці. Талановитий чудовий артист.      

Бомбело – Так. От, коли я намалював перші карикатури, я зустрівся з ним і він дав мені таку цікаву думку. От, я приніс йому свої твори і кажу – от я боюсь їх друкувати. Він каже – занеси їх в газету, занеси туди, туди. Ні, кажу я не знаю. Тоді він каже – ти злочинець, що не хочеш подавати свої твори, які дала тобі природа для людей.

Кухарук – Так.

Бомбело – Це була геніальна думка, якої я і не знав.

Кухарук – Якось було так. Я працював в спілці в київській організації, і був у нього ювілей – 60 років. І от присилають буса з Українки. Нема кому їхати. Письменники – той хворий, той не може. Ну я набрав своїх. Був Сорока, Горловий, Сокол, Соловей, ну пташок багато було. А я – Кухарук. Ми їдемо у цьому бусі, а я регочу – ви всі пташки, бо Горловий теж ніби-то пташка – горло, а я – Кухарук, ще й Гайовий був. Я кажу в гаю вас засмажу… Ми там гарно виступили, закусили, було цікаво. Ну а потім Дранадар запрошував на ці студії. Я застав Миколу Зайця, дуже талановитий дядько. Дуже гарний поет, і для дітей він дуже гарно писав. Але не поцінований  належним чином, помер. Як не маєш доброї вдови, добрих дітей, внуків і правнуків, або друзів, які будуть продовжувати твою справу, то… Ми приїзжали в Українку часто і мене дивувало, що студія в будинку куль тури, а ми йшли в музичну школу де базувався духовий оркестр, де тромбони, труби, бубни, ну і там друга частина була. І мене вразило, що кожен витягає свої огірки, помідори, своє вино. Я там назюзявся так, що ледве приїхав додому. Ми тоді с Кавезнєвим своїм товаришем були, гарним поетом. Я без пам’яті приїхав до Києва. Але це дуже добре було, і ми взяли це за взірець. І вже коли запустили свій форум  і не кожного разу, але час  від часу ми таке практикуємо, тому що одна справа, коли парадно люди читають свої вірші, а інша справа, коли вони за столом розкріпачуються, хтось співає, хтось грає на гітарі, хтось щось розказує. І це є спілкування, і це є дуже добре. Шановні друзі, я нагадую - ви дивитесь програму «Тримай живе слово», яку спільно творять Інститут політичного управління, Український дім, Український клуб. Сьогодні  у нас в гостях експерт Українського клубу Костянтин Бомбело. Розкажи про своє прізвище, звідки воно походить, чи з Вінниці, чи зі Львова, чи з Хмельниччини, чи якесь італійське, чи грецьке?

Бомбело – Ну. якісь корні є. Це не перевірено.

Кухарук – Ну треба десь в Вінницю, в ратушу пошукати. Зараз мода родоводи виводити.

Бомбело – Так, рідке прізвище.

Кухарук – Ну, ти один в Українці?

Бомбело – Ну звичайно. Я навіть в інтернеті дивився. Дуже мало навіть в Україні.

Кухарук  - Які в тебе стосунки з богом? До церкви ходиш?

Бомбело – Я православний. Православна українська церква київського патріархату. На свята інколи ходжу. Я не сприймаю всі оці іноземні церкви. Я по них пройшовся в свій час, поцікавився, цікаво було, що це таке. Але ж у нас наше рідне православне. Я до цього ближче.

Кухарук – Олега пам’ятаєш? Русскоязичного поета?

Бомбело – Пам’ятаю.

Кухарук – Це дуже гарний поет був. В Питере працював в «Ленинградской правде». А Володю Мельника пам’ятаєш?

Бомбело – Ну звичайно.

Кухарук – Ми останнього разу у нього вдома були. Вареники наминали. Він показував панораму Дністра. У нього однокімнатна квартира, і на балконі він зробив свій кабінет. І там над робочим столом панорама Дністра і його село на березі Дністра. А на другому боці вже Молдова. Колись Андрій Мясківський написав таку повість діточу Називалась «Фед Крумос і Котигорошко». Там якраз дія відбувається на березі Дністра. Котигорошко з цього боку, а Фед Крумос, це майже Котигорошко, такий народний герой епосу молдовського, той там. Ну що ще тебе запитати?

Бомбело – Ну може про театр свій?

Кухарук – Ну розказуй про музику…

Бомбело – Ну в палаці культури я створив гурток. Я почав писати гумористичні сценки, про прапорщика, суд, тематичні такі прозові гумористичні. Я підбирав артистів різного віку, сам робив костюми. І роки три ми виступали на сцені, на концертах. Все було цікаво. А потім прийшла нова ідея, щоб було більш весело,  я спочатку створив музичний гумористичний вокальний дует, далі – гурт. І спочатку почали співати веселі гумористичні пісні. А потім став писати музичні пародії, дуже веселі, свій жанр. Такі театралізовані, костюмовані на пісні «про пана полковника», «Чёрные глаза», на чукчу, на сало…

Кухарук – Але ж наші високочолі літфорівці не зовсім сприйняли ці пародії, казали, що недостатній рівень.

Бомбело – Але ж то не все. То були більш корпоративні. Ми на корпоративах виступаємо. Нас замовляють. Людям треба, щоб було весело. У нас просто є різні рівні.

Кухарук – Я пам’ятаю, як ти виступав зі своїм напарником у Сорочинцях, то там всі збігались вас слухати. Якраз для Сорочинців, для такої буфонади, для кафе, для ресторану, для шинку.

Бомбело – У нас в основному розраховано для людей, щоб їх розвеселити. Ми на конкурсах виступали, на фестивалях, займали ГРАН-ПРИ, І-і премії неодноразово, на телебаченні не один раз.

Кухарук – Крім того, що ти на корпоративах працюєш, ти даєш і уроки музики?

Бомбело – Ну звичайно ж, це у мене певний заробіток. Музична освіта. Викладаю музику, фортепіано, гітара.

Кухарук – По пальцям не б’єш?

Бомбело – Та ні, у мене ж ще і аніматорська робота. Працюю з дітьми як аніматор в дуеті з дівчинкою. Вона у мене ведуча, вокаліста шикарна, а я – герой – клоун, гномік, лісовичок та ін. Тобто у нас цікава динамічна програма. Не просто один герой виходить, а виходить ведуча і герої. І дітям це біль цікаво – зміна героїв. Тим більше, що я люблю з дітьми бігати, гратися. Їм подобається. А також я Миколай, Дід мороз для дорослих і дітей. У нас цікаві і веселі музичні програми.

Кухарук – Але тим не менше ти береш Хмельовського за хоботок і ідете ловити рибу взимку.

Бомбело – Ну так, це ж хобі, це ж здоров’я.

Кухарук – Ну і що, там можна щось відморозити?

Бомбело – І зимою і літом все буває.

Кухарук – Ну і що, ви там квасите на льоду чи ні?

Бомбело – Ну на льоду це не бажано.

Кухарук – Ну, але щось ловиш? Умієш ловити?

Бомбело – Ну а як же. Це таке захоплення, як наркотик.

Кухарук – Ну добре, ти ловиш, але з тою рибою щось робиш? Умієш готувати її, чи ні?

Бомбело – А як же. Смажимо, юшку робимо, тараньку робимо, друзів пригощаємо.

Кухарук – Добре, ну а на Хмельовського ти  пародії не писав. Взагалі тобі треба почати літературні пародії писати, на Драндара.

Бомбело – Так можна, але у мене свій напрямок – пародії на пісні, на жанри – треш, реп…

Кухарук – Так, але ти так добре виконуєш ті пародії, що люди не розуміють, що це пародії. Вони думають, що це оригінал. І в тебе є різні партнери – один мертвий. Тм там дригаєшся, щось робиш мімічно, а він не тягне. А другий є, то той тягне. Головне ж рухливість.

Бомбело – Ну, що є то є. Що маємо, то маємо.

Кухарук – як тобі цей інформаційний простір, де не можна пробитися на телевізор, на радіо, в концерти якісь, велику сцену? В чому проблема? Українці такі бездарні?.. Що ці Зеленські бездарні, вони, як таргани з кожної дірки. Або цей серіал «Віталька», знущання з українців. Я коли перемикаю дуже рідко раз на рік телеканали, попадаю або на «Золотий гусак» або… Зараз з’явився телеканал «Прямий». Знов ці анти українці, шмоки, сидять і щось там варнякають проти українців. Як це українцю дивитися, якщо з нього знущаються, а його не пускають, щоб він там щось говорив. Там притула щось намагається, але він бідака не може, або йому не дають, або він не тягне. Ну як пробитися?

Бомбело – Ой, Роман, це для мене теж питання…

Кухарук -  Отой дядько з Ніжина був. Читав пародії на президентів. Чудова річ. Пускайте його. Ну це ж другий Галкін. Хай іде. От, що робити?

Бомбело – Я вже скільки років і на концертах виступаю. Нас запрошують регулярно.

Кухарук – Ну це рівень районний, обласний.

Бомбело 3 це там, де ми можемо себе запропонувати, можемо вийти до людей і сказати – ми таке і таке можемо. Нас подивились і потім пере замовляють ще не один рік. От в Трипіллі ми вже мабуть років 10 в підряд виступаємо. І всі ж нас запрошують. Не ми напрошуємось. І в Українці ми регулярно виступаємо. Телебачення нас засняло. Ми десь з’являємося. Але нас не бачать так, щоб ми десь там попали.

Кухарук – Як мама ставиться до твого хобі?

Бомбело – Мама задоволена від усього, чим я займаюсь. Я ж творчістю займаюсь. Я ж все життя займався творчістю. Музику пишу. Написав вже кілька пісень. Пишу інструментальні твори.

Кухарук – треба, щоб ти прийшов у музей Лисенка  і пограв щось без цих скоків чок-чок мужичок. Здивуй їх. А  то все про сало.

Бомбело – Нічого-нічого. У мене є твори серйозні. Я займаюсь і тим і тим. Це веселі речі. Людям хочеться інколи розслабитись і послухати веселе. Нас слухають з радістю і пере замовляють. І завжди зустрічають радісно бо їм подобається, як ми весело виступаємо.

Кухарук – Те, що Доандар став членом Спілки письменників і депутатом міської ради, це допомагає вашому середовищу, українківському, чи ні?

Бомбело – Він намагається. Він людина відповідальна. Він бореться за все. Мабуть допомагає. Я не зовсім контролюю.

Кухарук – Але в нього котів багато, штук 20. І ще в дворі штук 300. Він їх годує. Кожну суботу іде на базар, купує рибу, відварює, щоб кісток там не було.

Бомбело – Ну це його хобі. У нього дома багато котів. Він їх годує, він їх любить.

Кухарук – А ти не маєш ні котів ні собак?

Бомбело – Ні. Я вважаю, що тварина    має жити на вулиці.

Кухарук –А піаніно в тебе є вдома?

Бомбело – У мене синтезатор, комп’ютер. Я пишу фонограми.

Кухарук – Ну добре. Дякую тобі за розмову. Бажаю тобі успіхів, щастя і великої сцени. І ми докладемо зусилля, щоб це відбулося.