ЩОДЕННИК КУХАРУКА

ЩОДЕННИК КОЧУКОВА

Україна
ІНФОРМАЦІЯ
Герб Прапор

Основні дані

Столиця:Київ

Найбільше місто:столиця

Державна мова:Українська

Гімн

«Ще не вмерла України і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Приспів:
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду».
АР Крим Вінницька Волинська Донецька Житомирська Закарпатська Запорізька Івано-Франківська Київ Київська Кропивницька Луганська Львівська Миколаївська Одеська Полтавська Рівненська Севастополь Січеславська Сумська Тернопільська Харківська Херсонська Хмельницька Черкаська Чернівецька Чернігівська
ПАНОРАМА

Оксана ШАЛАК: українська література здатна говорити до світу зрозумілою мовою

Оксана ШАЛАК:  українська література здатна говорити до світу зрозумілою  мовою
  1. 1.   Чи можете Ви чітко означити своє місце у літературі?

 

Місце у літературі визначає не письменник. Його визначають час, обставини, саме життя. А ще літературна критика, яка має працювати і помічати не тільки великі планети на небі, а й зовсім крихітні. Таким критиком був світлої пам’яти Петро Сорока, чиї «Денники» засвідчують, як ретельно трудилася його душа. Видається, щохвилинно, щосекундно… Ми ніколи не були знайомі особисто. Він відгукнувся на мої вірші для дітей. Згодом на кілька останніх добірок і книжку поезії: «Поетеса Оксана Шалак – одне з моїх найсвітліших відкриттів останнього часу. Стоїть вона для мене поряд із Властою Власенко та Ольгою Кіс… У невеличкий простір вірша їй вдається замкнути так багато: і осінню радість спогадів, і плач роси, і світлу печаль дощу, і тишу ночі, що шерехом шерхне, сни і дні, слова і ночі… Поетична атмосфера її віршів, енергія мислі й почуття полонять і магічно притягують, щасливі метафоричні знахідки, стрій образів і промовисті деталі глибоко западають у душу, а особливе відчуття слова хвилює. У поетеси свій неповторний стиль, що проявляється в сумливій тональності, гострій екзистенційній заданості, мислительній вибудові строфи, що прозраджує рідкісний інтегральний тип думання» (Сорока П. З далин і знадовкруж. Літературний денник. Дзвін. № 4 (882). Квітень. 2018. С. 42).

 

  1. 2.   Ставлення до клясики. Кого бракує у літературному обігу?

 

Я за фахом – фольклорист, працюю в ІМФЕ ім. М.Т. Рильського. Інститут люблю за теплу атмосферу, світлі обличчя друзів, доброзичливе керівництво академіка Ганни Аркадіївни Скрипник, яка робить усе задля того, щоб українські етнологія, фольклористика і мистецтвознавство жили повноцінним життям, мали змогу розвиватися, здобувати нові вершини… Отже, як фольклорист читаю і перечитую літературу наукову, зокрема наукову класику. Праці тих, хто творив українську фольклористику, хто доклав чимало зусиль, аби ця наука жила, була повноправна у колі досліджень про традиційну культуру інших народів, хто записував і видавав український фольклор – попри заборони і переслідування. На моєму столі – «Лірники» Володимира Гнатюка, «Українські думи та пісні історичні» Дмитра Ревуцького з блискучою передмовою музикознавця, лауреатки премії ім. Миколи Лисенка п. Валентини Кузик, «Студії з української етнографії та антропології» Федора Вовка…

У царині красного письменства (такою була література у ХІХ ст.) щоразу повертаюся до Михайла Коцюбинського, Володимира Свідзинського, Івана Багряного, Богдана-Ігора Антонича…Якщо казати про літературний обіг, то нині бракує саме його – літературного обігу: пропагування української літератури  на телебаченні, радіо, у вишах, середніх школах, ба навіть у дитсадках, де дітям часом просто бракує української книжки…

 

 

  1. 3.   Чи бракує Вам ринку продажу книжок  та ринку авторського права в Україні?

 

Нині бракує не ринку продажу книжок, бракує, очевидно, видавничої потужности. Не кожен письменник має змогу опублікувати написане. Хай би яким якісним те написане було. Видавництва мають своїх постійних авторів і не поспішають публікувати «нерозкручених», як люблять казати видавці. Бо хто тих малознаних, невідомих, мовляв, захоче читати?!

 

  1. 4.   Охарактеризуйте стан сучасної української поезії, назвіть імена.

 

Змалювати образ сучасної поезії не так просто, як видається на переший погляд. Образ цей далеко неоднозначний, полісемантичний – не тільки за змістом, а й за формою. І не тільки тому, що пишуть поезію представники різних поколінь, а й тому, що належать поети до різних шкіл. Та й самі шістдесятники, сімдесятники чи дев’яностники творять не зовсім однорідне  полотно, точніше – зовсім неоднорідне…Мені близький за своїм величним духом верлібр Ярослави Павличко, шляхетна і болісна поезія Галини Кирпи, сувора, карбована строфіка Наталки Клименко, розлогий інтелектуальний вірш Ірини Мироненко, тонка лірика Віктора Мельника, блискуче вистилізуване слово Юрка Бедрика, складна метафорика Тетяни Винник, грайливі й легкі образи поезії для дітей Оксани Кротюк… Імен можна називати багато. Картина поетичного світу від них ставатиме різнобарвнішою і об’ємнішою.

 

  1. Охарактеризуйте стан сучасної української прози, назвіть імена.

 

Проза, мені видається, набирає нових висот, занурюється в інші глибини, нехарактерні для неї досі. Розширюється діапазон прозових жанрів, змінюється регістр звучання. Не втомлююся захоплюватися прозою Валерія Шевчука, не може не вражати мудре письмо Мирослава Дочинця. Новелістика Василя Портяка, який так невчасно відійшов від нас, – високий взірець сконденсованості емоції, живого слова, його збірка «У снігах» для мене варта не тільки найвищої в Україні премії імені Тараса Шевченка, це – проза борхесівського рівня відчуття слова.

 

  1. 6.   Охарактеризуйте стан сучасної української драматургії, назвіть імена.

 

Українську сучасну драматургію знаю менше. І не тільки тому, що менше ходжу до театру за браком часу. А тому, що якоїсь миті розчарувалася. Слово зі сцени перестало вражати, набуло пафосності і фальшу…Чи так тільки видається? Цікава драматургія Олександра Ірванця, багате неповторними сценічними засобами слово Олександра Денисенка…

Хто мене досі захоплює і змушує хвилюватися в театральній залі, то це Михайло Мельник – не просто актор, а актор-театр. Унікальний театр одного актора «Крик» забути не зможе той, хто його бодай раз бачив  на сцені. Коли вперше відкрила для себе сценічного «Парфумера» за романом Патріка Зюскінда, зрозуміла, що український театр, як і за часів Леся Курбаса, – явище світового рівня.

 

  1. 7.   Чи здатна українська література  не просто вижити  в  лавині бездуховності, яка вкотре  захопила спільноту,  а створити індивідуальні стації спротиву?

 

Українська література не просто ЗДАТНА вижити, вона має потужні можливості, щоб говорити до світу своєю мовою, яку б почули і зрозуміли. Для мене ознакою світового рівня є не Нобелівська премія, як це не дивно прозвучить сьогодні. Рівень літературі задають твори, які можуть порушити і розв’язати питання, що непокоять світ. Зрештою, хвилювали завжди питання життя і смерті. Чи зможе цей світ вижити нині, коли зло гіперболізується не міфологічно, а набуває нових обширів, кордоном же спротиву цьому злу стає Україна? Українська література ЗДАТНА відтворити у слові це протистояння, а, отже, вона має цікавити світ, хай би як він збайдужів і до себе, і до Слова, яке було «на початку».

 

  1. 8.   Яким Вам бачиться майбутнє української літератури?

 

Світлим. І однозначно таким, що показує людині Світло. Хай і в кінці тунелю, якому, видається, кінця не видно. Література, яка здатна врятувати соціум від бездуховності і зла, має найсвітліші перспективи. Їх треба тільки осмислити, відкрити кожному – для себе, збагнути, що без літератури, як і без економіки (а хтозна, ЩО нині важливіше?!) держави бути не може.

Оксана ШАЛАК,

м. Київ.