ЩОДЕННИК КУХАРУКА

ЩОДЕННИК КОЧУКОВА

Україна
ІНФОРМАЦІЯ
Герб Прапор

Основні дані

Столиця:Київ

Найбільше місто:столиця

Державна мова:Українська

Гімн

«Ще не вмерла України і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Приспів:
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду».
АР Крим Вінницька Волинська Донецька Житомирська Закарпатська Запорізька Івано-Франківська Київ Київська Кропивницька Луганська Львівська Миколаївська Одеська Полтавська Рівненська Севастополь Січеславська Сумська Тернопільська Харківська Херсонська Хмельницька Черкаська Чернівецька Чернігівська
ПАНОРАМА

СИНІВ ГОЛОС: до 70-річчя письменниці Ольги Страшенко

СИНІВ ГОЛОС: до 70-річчя письменниці Ольги Страшенко

 

Розказує мій син Сергій:

Роль мистецтва в моєму житті важко переоцінити. Мати прививала цю любов ще з раннього дитинства, часом удавалась до хитрощів. Якось, було, стали ми з нею збиратися на прогулянку в центр міста, а жили ми тоді на Корчуватому, на південній околиці столиці.

“Тільки не на художню виставку! – попередив я, малий, - мені вони вже набридли!” “Добре, не підемо на художню виставку”.

Але коли ми вийшли з метро, я побачив, що стоїмо ми якраз навпроти Виставкового центру на Хрещатику. Я ще був малий, у Києві орієнтувався погано, мене можна було завести будь-куди. “Я ж казав, не хочу на виставку, - став я вередувати. - Не піду! Ви самі йдіть, а я залишуся на вулиці”. А мама й каже: “Але ж як я тебе залишу під дверима? Знаєш, синочку, пішли на виставку вдвох, бо я дуже хочу подивитись нові картини... Ти можеш на ті картини не звертати уваги, а дивись на підлогу, просто йди біля мене.”

Отак і відбувалася моя чергова екскурсія. Звісно, хіба ж утримаєшся та й не глянеш та ті витвори пензля? Потроху я входив у смак, а потім, вертаючись із виставки, ми з матір’ю жваво обговорювали, що нам сподобалося найкраще. Отой танк, а біля нього легенька кульбабка... або пучок редьки... виглядає, хоч зараз криши в салат!

А фільм “Борис Годунов” у 1986 році увірвався в моє життя, як метеор! Ми саме проходили з матір’ю біля кінотеатру “Київ”, були нав’ючені сумками, бо йшли з гостини від нашої доброї бабуся Полі. Вже добряче притомились. А тут афіша - кінофільм “Борис Годунов” із Сергієм Бондарчуком у головній ролі. Я ще зовсім юний, пройшов би мимо. Але мати сказала: “Сергію, цей фільм обминути не можна. Пішли до каси!” А незабаром у школі я став вивчати Пушкіна і його історичну драму, і мені було про що сказати, й отримати вищий бал. Ще пізніше в університеті я писав реферат “Історія та вигадки в трагедії “Борис Годунов Олександра Пушкіна.” І мій керівник, відомий професор Ісай Заславський, похвалив: “Бачте, Сергію, як вам згодилися ваші дитячі запаси!”

Мати ділилась зі мною своїм творчим життям, якось ще малого школяра  взяла мене на літературну студію “Криниця” в Бровари. Бо дуже мені кортіло знати хто ж він такий отой іскрометний, задерикуватий поет Микола Сом, про якого наслухався від мами вже чимало!

 І от я в коридорі міської районної газети “Нове життя”. Потроху сходять студійці. От входять молоді поетеси Марія Воробей, Валентина Ковалівська, гумористка Віра Холошвій... а тільки-но заявиться хтось із чоловіків, я тихо смикаю маму за рукав: “Це Микола Сом?” “Ні, це Іван Шарапов”. Знову хтось увійшов чоловічої статі. Я тихенько питаю: “Мамо, це вже Микола Сом?” “Ні, це Володимир Якубовський.” І так багато разів, що матері надокучило мені відповідати не той, не той... І вона сказала: “Сину, як прийде Микола Данилович Сом, то ти його зразу впізнаєш! Усе кругом закрутиться-завертиться, всі студійці посхоплюються, побіжать йому назустріч...” Аж тут невдовзі входить чолов’яга, стрункий, бадьорий, із хвилею русого волосся, голубоокий погляд так і проймає... і всі заворушились, як під поривом дужого вітру. І мене підкинуло, наче пружиною, я вже не питав у матері. А застрибав, наче зайченя: “О, Сом, Сом, я впізнав - це він!”

Мама завжди любила співати. Вона й зараз любить співати, пам’ятає багато популярних арій. Якось ми з нею забрели в лісок, що в Корчуватому, за пляжем “Галерний”. Я ловив рибу, а мама відійшла в сторону і стала співати. Арію Віолети, арію Йолани, далі романси Анатолія Кос-Анатольського, Юлія Мейтуса... одним словом, одвела душу. А потім стало тихо. Через хвилину-дві з гущавини висувається голова. І чоловік питає:

“А чого ви, дамочко, замовкли? Продовжуйте! Ух, я наче в філармонії побував!”

 

Отож, моя мати для мене завжди була потужним генератором ідей, або сказати точніше, “домашнім університетом” із потужним бібліотечним фондом на додачу. А вже від них рукою подати до моїх улюблених професорів Станіслава Семчинського та Ісая Заславського, Василя Німчука та Віталія Жайворонка, Олени Старикової та Фіонілли Нікітіної, душі яких уже полинули за край світу. А також нинішніх філологічних корифеїв – Володимира Чумака та Івана Мегелу, Юрія Мосенкіса та Михайла Конончука, Ірини Голубовської та Надії Гаєвської.

 

2005 рік

Ольга Страшенко

Із книги «На перехресті двох Муз: діалоги в Пущі-Водиці»

(співавтор – заслужений артист України Станіслав Малганов, 2005 рік)