Кропивницька
область
ПАНОРАМА

Василь БОНДАР: БАЧУ МАЙБУТНЄ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ СВІТЛИМ І ПОТУЖНИМ

Василь БОНДАР: БАЧУ МАЙБУТНЄ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ СВІТЛИМ І ПОТУЖНИМ
  1. 1.    Чи можете Ви чітко означити своє місце у літературі?

Чітко не можу. Але теплі слова підтримки від дорогих мені людей (Микола Кравчук, Олександр Сизоненко, Микола Рябий, Олександр Михайлюта, Василь Марко, Микола Малахута, Михайло Слабошпицький, Микола Жулинський) дають право шукати те місце.

 

  1. 2.    Ставлення до клясики. Кого бракує у літературному обігу?

Без класики не було б сучасної літератури. Бракує тих, кого я не знаю, а вони варті того, щоб їх знали. Коли в студентські роки чув про Володимира Винниченка, а не міг його ніде знайти для читання (аж у Новомиргороді на початку 80-их), то міг бодай якось відповісти на це питання. А на сьогодні, мені здається, вся класика відома. Українську маю на увазі насамперед, а щодо світової, то – життя не вистачить знайомитись.

 

  1. 3.    Чи бракує Вам ринку продажу книжок  та ринку авторського права в Україні?

Бракує, бо ринок тільки в зародку. І то лише в великих містах.

 

  1. 4.    Охарактеризуйте стан сучасної української поезії, назвіть імена.

Наша поезія збилася з маршруту, мавпуючи бездуховні зразки поезії західного світу. Я писав уже про антологію молодих, яку впорядковував М.Лаюк, що вийшла кілька років тому у видавництві «А-ба-ба-га-ла-ма-га». Какофонія і «випендрьож», як кажуть москалі. На жаль, такий стан сьогодні характерний для більшості публікацій поезії у літературній періодиці. Іменами я не здивую, бо це однозначні авторитети: Ліна Костенко, Іван Драч (його останні книги «Дожити до соловейка» і «Золотий цап», поетична проза – непрочитані), Віктор Терен, Павло Гірник, Василь Герасим’юк, Василь Кухта, Світлана Короненко, Олександр Вертіль, Любов Проць, Наталка Пасічник.

 

  1. 5.    Охарактеризуйте стан сучасної української прози, назвіть імена.

В останні десятиліття українською прозою опановані всі жанри й напрямки настільки, що сміття побільшало на порядок у порівнянні з радянськими часами (матюклива еротика, самашедче фентезі, нестравний заум). Але й гордитись українській прозі є чим: твори Василя Захарченка й Юрія Мушкетика, які недавно покинули цей світ; сучасна проза Василя Шкляра, Василя Трубая, Любові Пономаренко, Оксани Забужко, Євгенії Кононенко, Мирослава Дочинця, Марії Матіос, наймолодших Марини Єщенко і Сергія Осоки.

 

  1. 6.    Охарактеризуйте стан сучасної української драматургії, назвіть імена.

Про драматургію судити складніше, бо ні українські журнали, ні книги не друкують п’єс (за рідкісним винятком, як фаховий «Кіно-театр» чи кропивницька «Вежа»). Та й на сцену нашим драматургам прорватись непросто. Але драматургія в нас є, це свідчать твори Валерія Герасимчука, Павла Ар’є, Наталії Ворожбит, Олександра Марданя,

 

  1. 7.    Чи здатна українська література  не просто вижити  в  лавині бездуховності, яка вкотре  захопила спільноту,  а створити індивідуальні стації спротиву?

Я не згоден, що бездуховність так уже сильно захопила спільноту: якраз за роки незалежності рівень духовності зріс. Інша справа, що письменники потерпають від невисокого запиту людей на книжку, газету-журнал. Це правда. І тому ми говоримо про «лавину бездуховності». Рівень матеріального достатку впав у людей у порівнянні з радянським часом, коли і книг купувалось більше, і газети й журнали передплачувались… А ще нині книгу й газету в людей відбирають десятки телеканалів і сотні сайтів та інших мережевих, майже безплатних духовних пожив. Ера книги не закінчується, просто вона поступається місцем своїм електронним формам. А про які «індивідуальні стації спротиву» ви запитуєте, я не знаю.

 

  1. 8.    Яким Вам бачиться майбутнє української літератури?

Світлим і потужним, бо ми народ талановитий і мудрий.

 

Василь Бондар, м.Кропивницький