Україна
ПАНОРАМА

Про мову як зброю у гібридній війні

Про мову як зброю у гібридній війні

 

     Особи, що стоять горою за відкладення мовного питання в порядку денному України, або до сміхоти наївні, або цілком свідомо ллють воду на млин її ворогам.

     За будь яких обставин, мова – одна з твердинь, які підтримують добробут держави, її рівень захищености від зовнішніх загроз. Обов’язком будь-якого сумлінного лідера, хай би там що, є оборона символів самодостатности країни, серед яких, крім уже згаданої вище мови, слід зазначити культуру, традиції, історичну пам’ять.

     Не просто так верхівка сусідньої, ворожої проти України, держави діє відповідно до принципу «Росія закінчується там, де закінчується російська мова». З огляду на це, Росія впродовж довгих літ провадить політику росифікації корінних народів і культурної експансії розташованих у сусідстві країн. Усе задля того, аби з плином часу гордовито виголошувати своє право на володіння своїми «споконвічними територіями».

     Беручи до уваги все вищеперелічене, не зостається і крихти сумніву, що турбота про збереження й розвиток національної мови є першочерговою задачею. Загарбник, що жадає підневолити собі чужі землі, насамперед візьметься до знищення корінної на тих землях мови, а на її місце стане насаджувати свою. Цитуючи видатну українську письменницю Ліну Костенко: «Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову».

     Питання мови – це питання державної безпеки. А коли справа стосується неї, про ніяку ласку йтися не може – українізація повинна бути рішучою, безапеляційною, словом, «лютою». Україна остаточно утвердиться як держава тільки тоді, коли в усіх її куточках стане чути українську мову, а мова окупанта стане для її громадян  такою ж чужою, як будь-яка иншоземна.

 

Діонисій Виноградів