ЩОДЕННИК КУХАРУКА

ЩОДЕННИК КОЧУКОВА

Україна
ІНФОРМАЦІЯ
Герб Прапор

Основні дані

Столиця:Київ

Найбільше місто:столиця

Державна мова:Українська

Гімн

«Ще не вмерла України і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Приспів:
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду».
АР Крим Вінницька Волинська Донецька Житомирська Закарпатська Запорізька Івано-Франківська Київ Київська Кропивницька Луганська Львівська Миколаївська Одеська Полтавська Рівненська Севастополь Січеславська Сумська Тернопільська Харківська Херсонська Хмельницька Черкаська Чернівецька Чернігівська
ПАНОРАМА

ЧОРНОБИЛЬ Б'Є НАВІДЛІГ

ЧОРНОБИЛЬ Б'Є НАВІДЛІГ
Вчорашня хвиля жартів в мережі про Чорнобиль цілком зрозуміла, і взагалі цей спосіб емоційної розрядки нам дуже притаманний. Та крім мемасів ситуація наштовхує на серйозніші роздуми. Хай навіть у день дурнів.
Широкомасштабна путінська агресія проти України – це авантюра. Одна з рис, яка поєднує авантюри, – їх важко прогнозувати. Бо вони спираються не на тверезий розрахунок, а на віру в удачу. Авантюри нехтують об’єктивними обставинами.
Складовими стратегічної авантюри Путіна є авантюри рівня оперативного, такі як вторгнення через Чорнобильську зону відчуження. Цього не змогли передбачити навіть ті нечисельні аналітики, які розгадали намір кремлівського упиря окупувати Україну.
Просто дивовижно, як абсолютно ясні та науково обґрунтовані ризики були цілковито зігноровані російськими генералами. Навіть більше. Очевидна неймовірність сценарію, певно, вважалася його головною перевагою – застати противника зненацька, там де він цього ніяк не чекав.
Перейматися екологічними небезпеками, боятися радіаційного забруднення і зараження – це все для слабаків, це вигадані світовою закулісою інструменти панування над плебсом, такі ж як пандемія коронавірусу. Враховувати цю слабкість противника у плануванні і водночас щиро зневажати її – ось він, підхід російських стратегів.
Хоча насправді важко оцінити з чим ми маємо справу на рівні ухвалення рішення: з нерозумінням і невірою у загрозу чи з цинічною байдужістю до всіх, передусім до своїх солдатів. Якщо ж спуститися на рівень виконавців, тобто представників «простого народу», тут на основі емпіричного досвіду можемо собі дозволити висувати більш сміливі припущення.
Перш ніж Росія потрапила в економічну ізоляцію, її правителі та державна пропаганда загнали росіян в ізоляцію ментальну. Визначною рисою російського національного характеру здавна була недовіра до чужинців. Відколи Москва остаточно програла Заходу технологічне змагання, недовіра до Заходу почала конвертуватися в недовіру до західних технологій та передової науки як такої. А далі буйним цвітом розквітла конспірологія. Популярність теорії «Місячної змови» (американців не було на Місяці) – лише один із видимих симптомів. Зрештою, людину, яка вірить у зловмисну чіпізацію, легко змусити вірити також у нацизм в Україні.
Зона відчуження, радіоактивні ґрунти якої безтурботно місили і колесили російські ванькі, аж ніяк не була якоюсь Terra incognita для покоління призовників з ерефії. Неповних три роки тому відбулася прем’єра нашумілого мінісеріалу НВО «Чорнобиль». І навіть, якщо майбутні «захисники Росії від фашизму в Україні» не бачили самого кіно, то навряд чи вони не звернули уваги на тони бруду, який вилила на «Чорнобиль» державна пропаганда. Зрештою, в прокаті не забарилася і скрєпна «отвєтка» англосаксам. Нічого дивного в тому, що Москві йшлося не про глобальну трагедію, а про відстоювання монопольного права розповідати цю історію. Те, що лишилося за кадром, потім стало буквально вбивати російських солдатів.
Ще один аспект проблеми – це ставлення до Чорнобильської аварії в Білорусі, з території якої наступали російські загарбники. Білорусь у 1986 році постраждала навіть більше, ніж Україна. По той бік кордону від Чорнобильської зони відчуження знаходиться її білоруський аналог – Поліський державний радіаційно-екологічний заповідник. Не можу стверджувати зі 100% упевненістю, але здається, що група, яка захоплювала безпосередньо ЧАЕС, пришла якраз звідти, так само порушивши спокій радіоактивних ґрунтів.
Білоруська зона-заповідник майже невідома у світі і мало цікава самому Мінську. Тут не зустріти великого потоку туристів, як в українських Чорнобилі та Прип’яті. Офіційна політика пам’яті про аварію в РБ дуже неоднозначна. А справа в тому, що як і в Україні, в Білорусі цю тему активно піднімав національно-демократичний рух. Чорнобиль став символом не лише екологічного лиха, але й морального банкрутства СРСР. Саме трагедія підштовхнула досі інертні широкі маси до усвідомлення потреби незалежності.
В Україні національно-демократичний дискурс переміг, незважаючи на те, що державний апарат та економіка ще довго лишалися під контролем «червоних директорів». Відтак тема Чорнобиля у нас отримала офіційне визнання і належне вшанування. Але Лукашенку вдалося побудувати державу на ідеологічних засадах БРСР. І для білоруської демократичної опозиції залишився актуальним порядок денний ще протестів кінця 1980-х. Чорнобильські гасла та ідеї були неодмінним атрибутом всіх невдалих Плошч і Майданів у Мінську. Тому це вже тригер для влади. Голосно порушувати тему Чорнобиля в РБ означає протиставляти себе режиму.
Але Чорнобиль не веде переговорів про компроміси з агресором. Він не пробачає ані банальної тупості, ані зухвалої зневаги, ані диктаторської образи. Чорнобиль жорстоко мстить своїм кривдникам: на когось чекає швидка розправа, інші страждатимуть і чіплятимуться за надію роками. Як писали вчора дотепники, можна забрати окупанта з ЧАЕС, але забрати ЧАЕС з окупанта – вже ніяк.
Максим МАЙОРОВ