ЩОДЕННИК КУХАРУКА

ЩОДЕННИК КОЧУКОВА

Україна
ІНФОРМАЦІЯ
Герб Прапор

Основні дані

Столиця:Київ

Найбільше місто:столиця

Державна мова:Українська

Гімн

«Ще не вмерла України і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Приспів:
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду».
АР Крим Вінницька Волинська Донецька Житомирська Закарпатська Запорізька Івано-Франківська Київ Київська Кропивницька Луганська Львівська Миколаївська Одеська Полтавська Рівненська Севастополь Січеславська Сумська Тернопільська Харківська Херсонська Хмельницька Черкаська Чернівецька Чернігівська
ПАНОРАМА

ЛЮДЯНІСТЬ

ЛЮДЯНІСТЬ
Декілька років тому, відвідавши меморіальний комплекс Яд Вашем, я довго не могла оговтатись. Комплекс історії Голокосту створено таким чином, аби давати відвідувачу не лише інформацію, але занурення, досвід, навіть катарсис. Однак, виходячи, я думала тільки про одне – як? Як таке взагалі могло статися? Як люди – начебто? – могли дійти до такого?
Після цього візиту мені було фізично погано, і лише якийсь час по тому я змогла сформулювати для себе, чому. Знищення цілого народу – це не просто вбивство, де можлива іще така-сяка людська взаємодія. Це зовсім інший масштаб. Убивство, поставлене на потік, настільки девальвує людське життя, що людина перетворюється навіть не на худобу – на річ, на матеріал. Для людини, наділеної хоч дрібкою емпатії, така ситуація абсолютно нестерпна. При виході з меморіалу наша група не могла віддихатись, а одна з учасниць, психологиня, взагалі знепритомніла.
Звичайно, між Шоа та «розв’язанням українського питання» багато відмінностей, але всі геноциди мають однакову передумову – позбавлення певного народу людської суб’єктності. Можна говорити про те, що війна завжди дегуманізує противника. Але геноцид іде далі – він викривлює саме поняття гуманності, він його практично нівелює. В такій взаємодії людську сутність передусім втрачає сам агресор.
Пригадую, як невдовзі після початку вторгнення, польський волонтер обурювався тим, що росіяни не хочуть забирати своїх убитих. «Це ж солдати! – писав поляк. – Їх потрібно поховати з почестями!» Наші тоді просто не знали, що відповісти. Для людини західної цивілізації повага до полеглих – навіть до ворога! – важлива цінність. Це говорить якраз про те, що людина – не річ, і навіть в смерті заслуговує на особливе ставлення. Російське ставлення до власних полеглих – ну, ми знаємо, яке. Найпростіше покинути, але краще знищити, аби приховати кількість втрат. Ставлення до живих у них не набагато краще. Вони добивають поранених, не рахуються з втратами, женуть у бій під дулами автоматів. Для них власні солдати – не так люди, як матеріал.
Не дивно, отож, що, діставшись до беззахисних цивільних, окупанти скаженіють від крові і безкарності, оскотинюючись остаточно.
В нормальної людини усе це викликає ступор. Мозок відмовляється приймати усі жахливі подробиці, психіка тікає у витіснення і заперечення. Тому часом і політики, і прості люди городять відверті дурниці. Поступитися територіями, аби Путін зберіг лице? Ну так, дозвольте тигрові-людожеру відгризти вашу ногу; це його, звісно, вгамує. Нинішня росія не керується ні гуманністю, ні честю, ні логікою, ні навіть вигодою – лише жагою крові. Зупиняти її розмовами – умовляннями, молитвами, дипломатією, що там іще? – все одно, що зупиняти балачками зграю акул.
Гуманність, повага до прав людини – основа сучасної західної цивілізації. Все інше – надбудова, яка руйнується при першому ж серйозному струсі. Втім, якщо зберегти основу, комфорт і добробут можна відбудувати. Якщо ж поступитися найголовнішим, то вже не допоможе нічого; така спільнота поволі вироджується і дичавіє.
Ми звикли вважати, що цивілізація – заслужений трофей, взята висота. Проте досвіт Голокосту, а також досвід нинішньої війни говорить про інше. Цивілізація – динамічна рівновага, для збереження якої слід боротися щосили, щодня. Варто зупинитись, і цивілізація завалиться, як незграбний роверист.
Наша країна зараз – наче один великий Яд Вашем. Іноземці приїздять сюди, аби доторкнутися до свіжої рани, аби відновити розуміння тієї ціни, яку люди платять за право бути людьми. Ця ціна дуже висока. Але поразка у цій боротьбі коштує набагато дорожче.
Марина СОКОЛЯН
Першоджерело: фейсбук.