ЩОДЕННИК КУХАРУКА

ЩОДЕННИК КОЧУКОВА

Азербайджан
ІНФОРМАЦІЯ


Герб Прапор

Основні дані

Столиця:Київ

Найбільше місто:столиця

Державна мова:Українська

Гімн

Ще не вмерла Україна,
И слава, и воля!
Ще намъ, браття-молодці,
Усміхнетця доля!
Згинуть наші вороги,
Якъ роса на сонці;
Запануємъ, браття, й ми
У своій сторонці.
Душу, тіло ми положим
За свою свободу
И покажемъ, що ми браття
Козацького роду.
Гей-гей, браття миле,
Нумо братися за діло!
Гей-гей пора встати,
Пора волю добувати!
Наливайко, Залізнякъ
И Тарасі Трясило
Кличуть насъ изъ-за могилъ
На святеє діло.
Изгадаймо славну смертъ
Лицарства-козацтва,
Щобъ не втратить марне намъ
Своего юнацтва.
Душу, тіло и д.
Ой Богдане, Богдане,
Славний нашъ гетьмане!
На-що віддавъ Україну
Москалямъ поганимъ?!
Щобъ вернути іі честь,
Ляжемъ головами,
Назовемся Украіни
Вірними синами!
Душу, тіло и д.
Наші браття Славяне
Вже за зброю взялись;
Не діжде ніхто, щобъ ми
По-заду зістались.
Поєднаймось разомъ всі,
Братчики-Славяне:
Нехай гинуть вороги,
Най воля настане!
ПАНОРАМА

БАКУ ВІДКРИВАЄ ДРУГИЙ ФРОНТ ПРОТИ ПУТІНА

БАКУ ВІДКРИВАЄ ДРУГИЙ ФРОНТ ПРОТИ ПУТІНА

Нагірний Карабах прекрасний край, який своєю суворою красою та величчю гір та долин вражає мандрівників. На превеликий жаль, зараз цей край все більше асоціюється саме з війною і міжетнічною ненавистю.

Складно сказати, що було всьому виною. Аналіз причин зіткнень між вірменами і азербайджанцями наприкінці 80-х років минулого сторіччя залишимо для історії. У даній статті, хотілося б сконцентруватися на перспективі можливої ​​ескалації цього конфлікту.

Війна 1990-1994рр. між Вірменією та Нагірно-Карабахської республікою з одного боку і Азербайджаном з іншого закінчився фактичною поразкою останніх. В результаті Нагірно-Карабахська Республіка фактично стала незалежною, а Азербайджан відповідно втратив більше 13% своєї території.

НКР за час своєї фактичної незалежності не змогла створити сильної економіки, виробництва, армії, і стала фактично сателітом Вірменії. Азербайджан же за цей час зумів модернізувати армію, підняти економіку (хоча заради справедливості слід зауважити, що сталося це в першу чергу завдяки нафтодоларам) і заручитися міжнародною, хоч і в реґіональному плані, але підтримкою.

Після падіння всіх правових інститутів міжнародного захисту, яке відбулося через анексію Криму Російською Федерацією, Азербайджан почав дуже активно готуватися до «повернення» Нагірного Карабаху. Про наміри Азербайджану 20 березня 2014р. дуже чітко висловився її президент Ільхам Алієв: "Ми, азербайджанці, повернемося в Нагорний Карабах, інші окуповані землі і на всі свої історичні землі, я в цьому впевнений."

http://www.interfax.ru/world/365953

 

В унісон зі своїм президентом  висловився і міністр оборони Азербайджану Закір Гасанов, який, виступаючи  у військовому ліцеї імені Джамшида Нахічеванського 19 квітня ц.р. заявив: "Ми готові у будь-який момент звільнити свої землі з-під окупації за наказом Верховного головнокомандувача".

Використання терміну «окупація» достатньо обґрунтоване у даній ситуації, адже Нагірно-Карабахська Республіка займає не тільки території, які були їй підконтрольні на момент проголошення Незалежності 6 січня 1992 року, але також і території Кельбаджарского, Лачинского, Кубатлінского, Джебраїльського, Зангеланського районів і значну частину Агдамського і Фізулінського районів Азербайджану.

Згідно Резолюції Ради Безпеки ООН №822 від 30 квітня 1993 року, Резолюції Ради Безпеки ООН №853 від 29 липня 1993 року; Резолюції Ради Безпеки ООН №874 від 14 жовтня 1993 року; Резолюції Ради Безпеки ООН №884 від 12 листопада 1993 року, дані території є окупованими, а відповідно такими, що можуть бути «повернені» державою-жертвою, якої на даний момент і є Азербайджанська Республіка.

Також не варто забувати і п'ять азербайджанських анклавів, які перейшли під контроль Вірменії у результаті збройного конфлікту, і які також є предметом суперечки між двома державами.

Опріч заяв про наміри повернути «окуповані землі» про готовність до ескалації можуть свідчити такі факти:

- Новий Міністр оборони Азербайджанської Республіки щомісяця проводить розширені засідання міністерства оборони за участю представників усіх силових відомств поблизу «лінії зіткнення»;

- Азербайджан заручився лояльністю Тегерана при можливому конфлікті, задекларувавши неможливість надання своєї території для нападу на Іран;

- Проведення великомасштабних військових навчань у Нахічевані за участю більше 20 тис. військовослужбовців Збройних сил Азербайджанської республіки;

- Активізовано співпрацю з силовими відомствами Туреччини. 5 лютого у Міністерстві оборони Азербайджанської Республіки було проведено зустріч з делегацією турецьких військових, на чолі з начальником Академії Військово-повітряних сил Туреччини, бригадним генералом Самі Озтаком і генеральним директором компанії Roketsan Сельджуком Яшаром. На даній зустрічі обговорювалося в тому числі і питання «врегулювання нагорно-карабахського конфлікту»;

- За повідомленням офіційних сайтів Армії оборони Нагірно-Карабахської Республіки та Міністерства оборони Азербайджану починаючи з лютого не припиняються військові зіткнення між збройними силами обох сторін. Під час останнього такого зіткнення ( 2 серпня) загинуло 12 азербайджанських військових.

Я не буду прогнозувати, як може закінчиться, ще війна, яка ще навіть не почалась, але для наочності співвідношення сил наведу такі факти:

Про співвідношення сил у реґіоні:

s

 

s

 

s

Окремо хочеться зазначити, що вся військова техніка армії Нагірно-Карабахської Республіки і велика частина військової техніки Вірменії, є застарілою, що дісталася «у спадок» від Радянського Союзу.

Якщо розглядати геополітичні аспекти можливої ​​участі у вірмено-азербайджанському конфлікті інших держав, то слід зазначити, що Вірменія знову ж залишається у програші так, як, з чотирьох країн-сусідів дві (Туреччина і Азербайджан) не підтримують з нею дипломатичних відносин, а дві (Грузія і Іран) ставляться досить прохолодно. Особливо Грузія, яка навряд чи колись пробачить Вірменії підтримку Росії у конфлікті навколо Південної Осетії 2008 року.

Звичайно, Вірменія бере участь  ув Організації Договору про колективну безпеку, до якого також входять Російська Федерація, Республіка Білорусь, Казахстан, Киргизія, Таджикистан. Однак даний військовий блок є оборонним. І можливість використання військ союзників, може виникнути тільки, у випадку прямої аґресії проти Вірменії, Азербайджану ж цілком достатньо «звільнити» території Нагірно-Карабахської республіки. Також не варто забувати про Туреччину, яка, маючи найсильнішу армію у реґіоні, в разі військового конфлікту може виступити на боці Азербайджану, якщо на боці Вірменії відкрито виступить Росія.

Російська Федерація при будь-якому розвитку подій, не стоятиме осторонь, і не спостерігатиме, як останнього її союзника у Кавказькому реґіоні вбивають у підлогу. Ще раз хочу підкреслити, що Путін навряд чи буде використовувати в нагірно-карабахському конфлікті регулярні війська, навіть не дивлячись на російські військові бази на території самої Вірменії, інакше це може перерости у глобальний конфлікт. Проте зброєю, грошима і «зеленими чоловічками» Вірменія буде забезпечена. Азербайджан  намагатиметься провести блискавичну війну, метою якої стануть захоплення Нагірно-Карабахської Республіки, і захоплення території частини Вірменії з метою організувати сухопутний коридор між Азербайджаном і Нахечіванню. Вірменія ж буде прагнути всіма силами намагатися затягнути конфлікт і всіляко волати до міжнародного співтовариства у надії санкцій проти Азербайджану. Однак шансів у неї буде мало так як, по-перше, вони згідно вищеозначених Рішень ООН є окупантами, а по-друге, як би хто не заперечував, ООН крок-у-крок перетворилася на інструмент впливу США на міжнародну політику.

У будь-якому випадку з локального цей конфлікт цілком може перерости у глобальний. У нього можуть бути залучені в більшій чи меншій мірі всі серйозні геополітичні гравці, разом зі США і Росією по різні боки фронту. Україна, як би це не цинічно звучало, повинна всіляко сприяти ескалації конфлікту, для того, щоб Росія, загрузнувши на Кавказі, послабила б військову хватку і дала перепочинок Україні. Нагірно-карабахський конфлікт має стати для Путіна таким собі «другим фронтом», на який він волею не волею змушений буде направляти фінансовий, військовий і людський ресурс, який у Росії все ж таки обмежений. І якщо уже цьому конфліктові судилося трапитись, то Україна зобов'язана усіляко підтримувати Азербайджанську Республіку, і питання тут не у симпатіях і антипатіях до вірмен чи азербайджанців, а у чіткому розрахунку й розумінні тієї геополітичної гри, яка зараз ведеться між РФ і США.

Миколай МЕЛЬНИК,

Аналітична група ЛЕВІАФАН