ЩОДЕННИК КУХАРУКА

ЩОДЕННИК КОЧУКОВА

ІНФОРМАЦІЯ
Герб Прапор

Основні дані

Утворений:1930

Населення:    55 608

Площа:    1276,8 км²

Густота населення:43,580 осіб/км²

Поштові індекси:09130—09185

Телефонні коди:380-4463

Населені пункти та ради

Районний центр:Біла Церква

Кількість міських рад:1

Кількість селищних рад:1

Кількість сільських рад:34

Кількість міст:1

Кількість смт:1

Кількість сіл:58

Районна влада

Адреса адміністрації:09117, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Я. Мудрого, 2, 5-33-73

Голова РДА:Немна Андрій Якович

Голова районної ради:Олійник Валерій Павлович

Гімн

Ще не вмерла Україна,
И слава, и воля!
Ще намъ, браття-молодці,
Усміхнетця доля!
Згинуть наші вороги,
Якъ роса на сонці;
Запануємъ, браття, й ми
У своій сторонці.
Душу, тіло ми положим
За свою свободу
И покажемъ, що ми браття
Козацького роду.
Гей-гей, браття миле,
Нумо братися за діло!
Гей-гей пора встати,
Пора волю добувати!
Наливайко, Залізнякъ
И Тарасі Трясило
Кличуть насъ изъ-за могилъ
На святеє діло.
Изгадаймо славну смертъ
Лицарства-козацтва,
Щобъ не втратить марне намъ
Своего юнацтва.
Душу, тіло и д.
Ой Богдане, Богдане,
Славний нашъ гетьмане!
На-що віддавъ Україну
Москалямъ поганимъ?!
Щобъ вернути іі честь,
Ляжемъ головами,
Назовемся Украіни
Вірними синами!
Душу, тіло и д.
Наші браття Славяне
Вже за зброю взялись;
Не діжде ніхто, щобъ ми
По-заду зістались.
Поєднаймось разомъ всі,
Братчики-Славяне:
Нехай гинуть вороги,
Най воля настане!
РОЗМОВИ

Тетяна ПОДАШЕВСЬКА : Головне в житті – бути просто людиною !

Тетяна ПОДАШЕВСЬКА : Головне в житті – бути просто людиною !
інтерв"ю з першою в історії України жінкою – генерал-майором міліції

Склалося так, що «жінка» й «міліціонер» – слова нібито не зовсім сумісні. Робота в міліції завжди вважалася чоловічою прерогативою. Цей стереотип міцно закарбувався у свідомості. Тож коли бачиш жінку в міліцейській формі – мимоволі виникає подив, а коли на її погонах сяє велика генеральська зірка – у пересічної людини в голові паморочиться.

     Свої генеральські погони Тетяна Подашевська отримала 2004 року, ставши першою в історії України жінкою – генерал-майором міліції. Чимало «доброзичливців» тоді досить скептично поставилися до цього, мовляв: не варто створювати прецедент. Однак про те, що за плечима цієї тендітної жінки було 25 років неймовірно важкої праці, багато хто з них навіть не здогадувався.
     Її міліцейська історія розпочалася на рідній Маловисківщині Кіровоградської області понад тридцять років тому. Випускниця філологічного факультету тоді ще Київського державного університету імені Тараса Шевченка працювала в школі вчителем української мови та літератури. І не відомо, як би склалася її доля, якби не направлення райкому комсомолу про переведення на посаду інспектора зі справ неповнолітніх районного відділу міліції. Тетяні Подашевській на той час було лише 22 роки. У відділенні, окрім неї, з жінок працювала тільки начальник паспортного столу.
    Чоловіки новому працівникові не особливо зраділи. І відразу дали зрозуміти, хто в домі господар.
– Пригадую, як вперше прийшла на співбесіду до начальника районної міліції. Він, безцеремонно мене оглядаючи, категорично заявив: «Не будеш встигати – вилетиш. Що вам, жінкам, тут робити?» Я, звісно, обурилася таким словам. На що він відповів: «Сперечатися з керівництвом – марна справа. Виконуйте накази». З його кабінету вийшла з твердим переконанням довести, що вмію працювати не гірше, ніж чоловіки.
Робота в міліції кардинально відрізнялася від педагогічної. Звикнути, втягнутися в міліцейські будні молодій дівчині було непросто. То був зовсім інший світ, інша специфіка роботи. Особливо запам’я­талися роки, проведені в карному розшуку, коли молодому офіцеру міліції доводилося виїжджати на місця скоєння злочинів, чи не щодня спілкуватися з тими, хто переступив закон, скоївши тяжкі злочини – вбивства, пограбування, розбійні напади. Однак і про таку, зовсім нежіночу, службу Тетяна Подашевська нині згадує з вдячністю. Адже карний розшук навчив її, насамперед, оперативно реагувати на життєві виклики та приймати адекватні рішення.
Згодом Тетяна Леонтіївна починає писати на правоохоронну тематику статті в газету, готувати сюжети на місцевому телебаченні, пізніше – телепрограми. Тож, коли 1992 року їй запропонували очолити ЦГЗ Кіровоградського управління внутрішніх справ, Подашевська була готова до такої роботи. Чітко знала, як потрібно готувати матеріали та сюжети про роботу міліції, на що треба звернути увагу і що може зацікавити читачів і телеглядачів. Окрім роботи з пресою та телебаченням, працівники ЦЗГ постійно виїжджали в глибинку, де організовували зустрічі населення з міліцейським керівництвом.

    Робота в Кіровоградській міліції була гарною школою для наступного професійного зростання. Найголовніше, що засвоїла з тих непростих уроків майбутній генерал міліції, – це вміння спілкуватися, любити та поважати людей, незалежно від того, з ким доводиться спілкуватися – пенсіонером, учителем, медиком чи особою без певного місця проживання. Адже в центрі такого спілкування, насамперед, – особистість з її багатогранним характером, пристрастями та слабостями. І вже 2003 року на посаді начальника Центру громадських зв’язків МВС України Тетяні Подашевській став у нагоді досвід її роботи «на землі».
    Після призначення в Міністерство внутрішніх справ їй, як не багатьом керівникам, успішно вдалося поєднувати вимоги нової посади з простим життєвим досвідом спілкування з людьми. Хоча перший час перебування на посаді засвідчив: легко тут не буде. Адже вся система МВС України потребувала перебудови. І головним критерієм у роботі міліції мала бути не статистика розкриття злочинів, відсотки та порівняння, а довіра людей до представників влади в міліцейських погонах. 
    Задля цього, звичайно, треба було змінити й принципи діяльності Центру громадських зв’язків, як підрозділу, що має, насамперед, запобігати злочинності, розповідати про здобутки міліції, а не просто «жахати» людей повідомленнями про злочини. Саме за ініціативою Тетяни Подашевської Центр громадських зв’язків МВС України було реорганізовано в Департамент, а для розміщення служби – відведено новозбудовану чотириповерхову будівлю європейського рівня, оснащену потужною матеріально-технічною базою. У Департаменту з’явилася сучасна телерадіостудія зі своїм студійно-апаратним комплексом, робочі місця обладнали ком’ютерною технікою.
Якраз на ті роки й припадає «міліцейський ренесанс» у засобах масової інформації. Про міліцію говорять усі, пишаються її досягненнями та вболівають за поразки. Саме тоді МВС України стало відкрите для критики та реагувало на кожен критичний матеріал у засобах масової інформації, здійснюючи службові перевірки за викладеними фактами та надаючи аргументовані відповіді редакціям і громадянам. Можливо, й ця діяльність вплинула на підвищення авторитету міліції, про який засвідчували соціологічні дослідження.
    – Підрозділ зв’язків з громадськістю – чи не найважливіший у системі МВС України. Саме міліцейські журналісти є з’єднувальним місточком між міліцією та народом, і від їхньої роботи великою мірою залежить авторитет органів внутрішніх справ, – говорить Тетяна Леонтіївна. – Я щиро вдячна людям, які були біля мене, колективам ЦГЗ на місцях за розуміння та надійне плече, адже будь-які ініціативи та зусилля керівника без підтримки та розуміння колективу апріорі приречені на поразку.
    У  грудні 2004 року Тетяна Подашевська стає першою в історії української міліції жінкою, якій Указом   Президента України присвоюється спеціальне звання генерал-майор міліції. А потім розпочинаються буремні для держави події осені 2004-го, коли політики різних масштабів намагалися втягнути міліцію в політичне протистояння та створити їй образ «ворога» народу. У цій ситуації Департамент, який очолювала Тетяна Подашевська, розгортає громадські приймальні безпосередньо на Хрещатику, де в наметах правоохоронці миттєво реагують на звернення людей та всіляко допомагають їм, чим вкотре засвідчують: міліція завжди працювала й працюватиме винятково в інтересах народу. 
    Звичайно, діяльність ДЗГ у той час не обмежувалася лише приймальнями на Майдані, адже доводилося опрацьовувати величезні масиви інформації, оперативно реагувати на події, пов’язані з охороною громадського порядку, багато працювати з молоддю, численними запитами журналістів та громадськості, проводити прес-конфе­ренції, брифінги, прямі включення, брати участь у прямих ефірах.
    А навесні 2005 року змінилася владна команда. І хоча Тетяні Леонтіївні, якби вона погодилася на певні умови, надходили пропозиції продовжити службу, вона залишилася вірною своїй команді та подала у відставку. 
– Скажу відверто, що в ті часи, люди, яких вважала своїми друзями, для яких багато чого зробила, щоб засвідчити лояльність до «помаранчевої» влади, уникали спілкування зі мною. І навіть під час випадкових зустрічей переходили на інший бік вулиці. Сказати, що мені було дуже боляче, – це нічого не сказати… Вочевидь, то були випадкові люди, які розцінюють політичні та службові дивіденди вище загальнолюдських цінностей, – розмірковує Тетяна Подашевська. – В житті зможу зрозуміти і пробачити все, єдине чого не пробачаю – зради дорогих тобі людей, які в обмін на «тепле» крісло міняють свої світогляд та переконання. Такі речі не пробачаються ніколи.
    Останні п’ять років Тетяна Леонтіївна працювала на різних посадах – помічником народного депутата, радником голови Правління ДАК «Чорноморнафтогаз». І за яку б справу не бралася, завжди виконувала її професійно, відповідально, старанно, викладалася, як кажуть, на всі сто. Якось в одному з інтерв’ю вона навіть зізналася: «Після служби в міліції, шаленого напруження та коловерті я не боюся вже ніякого навантаження». І це справді так, адже той тернистий шлях, який їй довелося пройти від лейтенатна до гене­рал-майора, від рядового інспектора райвідділу міліції до директора Департаменту МВС України, виховав у ній такі якості, як працьовитість, витримка, наполегливість, цілеспрямованість та завзятість. Нині Тетяна Подашевська займається абсолютно іншою роботою, зовсім не схожою на міліцейську. Коли 2010 року головою Київської облдержадміністрації призначили гене­рал-полковника Анатолія Присяжнюка, який десятки років свого життя також віддав службі в органах внутрішніх справ, Тетяна Леонтіївна очолила один із найсерйозніших напрямів діяльності облдержадміністрації – соціально-гуманітарний. Міліцейський досвід і на новій посаді стає в пригоді, Тетяна Подашевська знає, як мудро та правильно вийти з тієї чи іншої ситуації. Двері її кабінету завжди відчинені для простих людей, кожен з них може вільно зайти до заступника губернатора зі своїми бідами й бути впевненим на сто відсотків, що його обов’язково почують і допоможуть.
    – Служба в міліції навчила мене найголовнішому – вміти слухати людей, вдаватися в суть їхніх проблем та зараджувати їм. Зрозуміти людину, допомогти їй – без цього неможлива робота не лише в міліції, а й у будь-якій іншій структурі, – наголошує Подашевська.
    Користуючись нагодою, хочу привітати міліцейських журналістів з професійним святом – Днем журналіста. Щиро бажаю всім міцного здоров’я, бо без нього ніщо в житті не миле, родинного благополуччя, бо сімейний затишок важливий для кожного з нас, успіхів у роботі, адже всі ми їх прагнемо. Нещодавно, зустрічаючись з обдарованими та здібними дітьми Київщини, я запитала одного хлопчика: ким він хоче стати в майбутньому? Відповідь була неочікуваною: «Просто людиною». Тож бажаю кожному з вас, незважаючи на посади та високі звання, бути, насамперед, ПРОСТО ЛЮДИНОЮ!

 

Лариса ГРЕБНЬОВА, м. Київ

 

http://www.imzak.org.ua