ЩОДЕННИК КУХАРУКА

ЩОДЕННИК КОЧУКОВА

ІНФОРМАЦІЯ
Герб Прапор

Основні дані

 

Утворений:XI ст.

Населення:126 200

Площа:27 км²

Влада

Адреса адміністрації:01010, вул. Суворова, 15, Телефон : 226—2693, Електронна пошта : letter@pechersk.kmda.gov.ua

Веб-сторінка:
http://www.pechersk.kiev-city.gov.ua/

Голова : Сущенко Сергій Миколайович

Гімн

Ще не вмерла Україна,
И слава, и воля!
Ще намъ, браття-молодці,
Усміхнетця доля!
Згинуть наші вороги,
Якъ роса на сонці;
Запануємъ, браття, й ми
У своій сторонці.
Душу, тіло ми положим
За свою свободу
И покажемъ, що ми браття
Козацького роду.
Гей-гей, браття миле,
Нумо братися за діло!
Гей-гей пора встати,
Пора волю добувати!
Наливайко, Залізнякъ
И Тарасі Трясило
Кличуть насъ изъ-за могилъ
На святеє діло.
Изгадаймо славну смертъ
Лицарства-козацтва,
Щобъ не втратить марне намъ
Своего юнацтва.
Душу, тіло и д.
Ой Богдане, Богдане,
Славний нашъ гетьмане!
На-що віддавъ Україну
Москалямъ поганимъ?!
Щобъ вернути іі честь,
Ляжемъ головами,
Назовемся Украіни
Вірними синами!
Душу, тіло и д.
Наші браття Славяне
Вже за зброю взялись;
Не діжде ніхто, щобъ ми
По-заду зістались.
Поєднаймось разомъ всі,
Братчики-Славяне:
Нехай гинуть вороги,
Най воля настане!
РОЗМОВИ

Валерій БЕВЗ : Закон покликаний бути зрозумілим для громадян.

Валерій БЕВЗ : Закон покликаний бути зрозумілим для громадян.

-         Розкажіть коротко про себе, звідки Ви?

-         Народився 63 року в с. Козинці Вінницької області в сім’ї селян. Батько працював водієм, війну всю пройшов водієм і після війни працював аж до кінця 70-х років. Мама теж працювала в колгоспі, потім як домогосподарка, бо було 4 сина, а це багато. Я наймолодший, в мене 3 старших брата, з них ще один генерал-лейтенант міліції так як і я, старший брат Олександр Ананійович. І так було в свій час, що він керував міліцією у Київській області, а я в цей час керував міліцією в Чернігівській області, було так, що в нашій сім’ї було два начальника УВД. Анатолій, найстарший брат – фізик, вчитель за фахом, працював в школі вчителем, завучем, потім працював в райкомі партії,  начальником відділу, секретарем райкома партії, дружина його також фізик за фахом, отака в нас сім’я була. Микола працював на заводі, істинний інтелігент серед нас, тому що він працював з особистим клеймом на заводі, отк його не перевіряло, настільки він добросовісно відносився до своєї роботи.

-         Як Ви обрали свій шлях, хто вплинув на вибір професії?

-         Безумовно приклад старшого брата. Олександр старший від мене на 11 років, в свій час також працював на заводі, потім пішов навчатися в Кишинівську школу міліції, відпрацював 35 років і завершив роботу в званні генерал-лейтенанта. Його приклад безумовно підштовхнув мене до того, що я після служби в Збройних силах я поїхав до Горького (тепер це Нижній Новгород) навчатися в Вищу школу МВС СРСР. Це єдина вища школа було в Союзі, яка готувала працівників ОБХСС – це підрозділ по боротьбі з економічною злочинністю. Після закінчення школи зрозуміло, що  повернувся у Вінницю і там вже ріс вже від інспектора ОБХСС до начальника відділку і там вже з цієї посади мене направили на навчання в Московську академію МВС Союзу. Після закінчення призначили на посаду начальника штабу, заступника начальника УМВС, першого заступника, а потім на посаду начальника УМВС в Чернівці, з Чернівців у Чернігів, а з Чернігова у Вінницю. Таким чином я був в трьох областях начальником УМВС, загальний стаж на цій посаді 9 років. В грудні 2003 року я звільнився, відтак життя вивело чи повернуло в політику. Я просто повернувся в лави Компартії, оскільки державна служба не дозволяла мені знаходитися в партійних лавах. Ось такий коротенький шлях, а політика вже привела сюди – у стіни Верховної Ради.

-         На якій посаді Ви найбільше себе зреалізували, на якому рівні міліцейської кар’єри Ви відчули найбільше сил, найбільше самореалізації?

-         В свій час, так склалося, я був наймолодшим начальником міліції у Вінницькій області, але із 30 років загального стажу роботи в МВС 20 років я був на керівних посадах. Скажу таким чином: повага, шана від людей давала мені таке задоволення від роботи, хоча категорія специфічна, контингент міліцейський, всі в погонах, існувала й існує сила Статуту внутрішньої служби, але при цьому це головне. Хто б що не казав, але треба сказати, що основу будь-якої соціальної системи, будь-якої державної інституції складають люди. Від того як ти до них ставишся, наскільки ти демонструєш професійні якості колективу, так і він буде до тебе ставитись. Якщо говорити про те, де я себе найбільше реалізував і отримав задоволення від професійної діяльності, то це буде не стільки юриспруденція, скільки робота з людьми, з особовим складом.

-         Ваш професійних шлях можна розділити на 2 частини в умовах Радянського Союзу і в умовах Незалежної України. Яка різниця? На якому етапі Ви зрозуміли, що правила гри змінюються?

-         Дійсно, Ви абсолютно вірно кажете. З 30 років я 15 років пропрацював у Радянському Союзі і 15 в роки в умовах Незалежної України. Специфіка є там і там, і зрозуміло що різні соціально-політичні умови вплинули на суспільство, в тому числі і на міліцейський склад. На жаль хочу сказати, що негативу в роботі органів внутрішніх справ в другій половині було більше, ніж позитиву. Він полягає більше в сфері моральних відносин в самих міліцейських колективах, крім цього і у ставленні працівників правоохоронних органів до людей і навпаки, різко почав падати рівень довіри суспільства до системи. З чим це пов’язано? З тим, що в умовах «дикого капіталізму» різко почалася капіталізація правоохоронних органів, в тому числі і органів внутрішніх справ. Різко зріс рівень корупції в цій системі: діляги, хами і циніки більше визнавалися і поважалися ніж високоморальні співробітники. Це одна з причин, яка підштовхнула мене до звільнення з МВС у п’ятдесят років. Я генерал-лейтенант міг працювати до 60 років, але я написав рапорт і в 50 років пішов. Як кажуть, якщо не можеш змінити систему, то звільняй посаду. В даному випадку я так і поступив, це не було позерство, кокетство, це не було демонстративне грюкання дверима, це була реальна оцінка ситуації. І зараз багатьом керівникам в системі міліції складно, тому, що змінилася атмосфера, змінилася система відносин, система координат, і зрозуміло, що в таких умовах дуже складно управляти міліцейськими колективами, вимагати і моральності, яка мала б бути в стосунках правоохоронних органів з населенням.

-         Ви обрали політичний шлях після звільнення. Ви займаєтеся реальною політикою. Який на Ваш погляд має бути рівень представництва  людей, які займаються проблемами міліції в законодавчому органі?

-         В Законі України «Про Комітети Верховної Ради» сказано, що Комітети мають працювати на професійній основі. Ваше питання цілком логічне і зрозуміло. До Верховної Ради мають приходити люди як із професійним, так і з життєвим досвідом. Напевно, якесь співвідношення має бути і молодих, амбітних людей, але разом з тим ті хто приходить від конкретного життя, від конкретної профільної діяльності, він дещо по іншому дивиться на світ в тому числі і на законотворчу діяльність. Скажу відверто я з певним скепсисом дивлюся на те, яким чином ми перетворюємо глибоку, скрупульозну роботу над тим чи іншим законопроектом у кількісні показники – це не критерій оцінки роботи Верховної Ради. Верховна Рада за рік може прийняти один закон, але щоб цей закон працював, щоб цей закон був забезпечений відповідними ресурсами, щоб цей закон відповідав запитам кожної конкретної людини і суспільства в цілому – це головне покликання законодавчого органу нашої країни. Закон покликаний бути зрозумілим для громадян. А коли ми перетворюємо це на кількісні показники і в гонці за тим хто більше внесе законопроектів, які нічого абсолютно не вирішують в країні від цього стає сумно. Безумовно, нам на певному етапі доведеться повертатися до цієї проблеми і разом з фахівцями із юридичного управління та науково-експертного управління глибоко аналізувати, скільки, в які роки і в яких сферах Україна прийняла законодавчих актів і наскільки ці законодавчі акти працюють в суспільстві. Напевно це проблема інституту права Верховної Ради та всіх правників в державі, тому що це безумовна основа. Кажуть, що для того, щоб система працювала, в тому числі і держава в цілому, потрібно декілька моментів: треба законодавче поле, треба відповідно організаційно-управлінські зусилля, потрібні персонал чи кадри, і так звані ресурси. Ось чотири кита, на яких має будуватися як сама держава, так і кожна владна інституція в цій державі. Якщо цих елементів немає, або хоча б один  випадає – ситуація буде неефективною. В даному випадку потрібно визнавати, що нинішня Верховна Рада не зовсім ефективна  і з цих причин про які я говорив. Кількісні показники не завжди відповідають вимогам часу і суспільства, хоча існує філософський закон, який говорить, що з часом кількість переростає в якість, на жаль це підхід не зовсім підходить до оцінки роботи Верховної Ради.

-         Якого досвіду Ви набули під час роботи в міліції, чим відрізняєтесь від людей, які не працювали в міліції? Чим відрізняєтесь від інших депутатів в плані життєвого досвіду, в плані професійного досвіду?

-         Таке запитання можна задавати будь-якому представнику будь-якої професії. Людина, яка виходить з певних відомств та дає оцінки суспільству в цілому і процесам, які відбуваються в суспільстві з вузьковідомчих оцінок –загальної картини не відображає. Тому в парламенті мають бути представлені різні прошарки суспільства від молоді і до людей старшого віку з однієї сторони,  а з другої сторони мають бути представлені представники різних галузей, сфер суспільного життя, починаючи від юриспруденції і закінчуючи тою самою промисловістю, будівництвом і навіть тим самим агропромисловим комплексом. Я прагну того, що в стінах парламенту має бути сконцентрована найбільш кваліфікована, професійна гвардія, оскільки вона має допомагати суспільству і створити такі  умови, в яких суспільство і держава в цілому могли б нормально розвиватись.

-         Багато говориться про нові правила гри. Мається на увазі новий Кримінально-процесуальний кодекс і взагалі кодекси, які будуть регулювати цю сферу суспільного життя. Який стан справ сьогодні і коли суспільство може отримати нову систему координат, яка буде відповідати реаліям законодавчо?

-         Ми знову повертаємося до питань, про які говорили. З однієї сторони меж до вдосконалення немає і на будь-якому рівні зрозуміло, що та чи інша державна інституція буде працювати на вдосконалення в тому числі і своєї правової сфери, в якій вона функціонує, – це зрозуміло. З іншої сторони, ми маємо визнати те, про що говорять науковці – ефективність дії того чи іншого закону чи підзаконного акту визначається багатьма чинниками, в тому числі і сталістю правового поля. Коли, вибачте, ту чи іншу сферу суспільного життя не шарпають постійно, коли закон приймається на певний період і в нього вносяться зміни лише тоді, коли змінюються суспільно-економічні та суспільно-політичні умови – це нормальний шлях. А так закон має бути сталим, закон має бути простим, зрозумілим для кожного члена суспільства, тільки тоді він може бути ефективним. Думаю, що з цього потрібно виходити, але є ще одна надзвичайно серйозна проблема. Вона стосується кожної конкретної людини, кожної персони і вона полягає в суб’єктивній сфері, вона полягає в тому, що якби сьогодні Верховна Рада приймала найдосконаліші закони, вкривала їх сусальним золотом, якщо той чи інший громадянин немає відповідальності перед суспільством, він не законослухняний, то закон теж працювати не буде. І це потрібно враховувати. І коли ми сьогодні говоримо про свої європейські устремління, говоримо, що ми майже європейці, потрібно починати з себе і говорити в кожному  конкретному випадку, як в цій ситуації б поступив поляк, а як в тому чи іншому конкретному випадку поступив би француз чи німець, чи представник Туманного Альбіону? А як вчиняємо ми? Адже маємо визнати ті успіхи, які досягли Європа, навіть той самий Китай – це зовсім в іншу сторону, в Азію, але та сама Японія, то перш за все це забезпечується в країнах високим рівнем законослухняності. Закон є закон, на жаль сьогодні про себе ми сказати це не можемо. Традиції, рівень відношення до закону, рівень відношення до самої влади, яку самі і обираємо і таке інше, все це формує той згусток, який називається цивілізоване суспільство.

-         Є велика проблема в кожному суспільстві, як корупція. В Україні цей фактор є одним з найбільших ступорів розвитку держави. Який на Ваш погляд потрібно в сучасних застосувати механізми для початку щоб знизити цей фактор, щоб держава розвивалася?

-         Якщо брати канву нашої сьогоднішньої розмови, то Ви задали цілком логічне запитання, тому, що Ви порушили питання про законослухняність кожного члена суспільства. Напевно з цього потрібно починати, незалежно від посади і погон кожна людина повинна поважати закони, які приймаються в державі, в якій вона живе. Чи то Президент, чи то пересічний громадянин, чи то депутат, чи хтось інший має однаково чітко і відповідально ставитись до закону. Це є проблема сьогодні. Це перше. Друге, потрібна наявність політичної волі, бажання свідомо, радикально змінити відношення суспільства до закону та відношення суспільства до такого явища, як корупція. Адже з однієї сторони високопосадовець говорить про боротьбу із корупцією, а при цьому кришує ті чи інші схеми. Це наша сьогоднішня реальність. Знову ж таки, той чи інший посадовець говорить, що потрібно жити скромніше, з врахуванням можливостей держави, а при цьому володіє сотнями, а то й тисячами гектарами землі. Як він може дати приклад тому, хто сьогодні має вкрасти в іншого мішок пшениці? Ніяк і ніколи. Тобто оцей постійний взаємозв’язок дій кожного посадовця з діями кожного громадянина приводить до радикального розриву, тому що постійно показують пальцем на цього посадовця. Якщо є політична воля, то ця воля формується в вищому керівництві державою, звідти, є хороше прислів’я, яке часто використовується: «Риба гниє з голови». Наступне, звісно, законодавча база. Вона повинна бути для кожного члена суспільства простою, зрозумілою і дієвою. Але це законодавство не повинне бути репресивним, воно повинне перш за все передбачувати соціальні і економічні важелі, які унеможливлюють те чи інше ганебне явище. Скажімо, ті самі співробітники ДАІ, які займаються реєстрацією транспорту. По великому рахунку, якщо мати об’єктивну базу даних реєстрації автомобілів і коли громадянин придбав автомобіль тут, чи за кордоном він може зареєструвати автомобіль не спілкуючись з чиновником, який сидить у МРЕО. Це організаційна проблема і вона дуже проста, але чи вигідно цю проблему комусь вирішувати? Ми у себе на комітеті розглядали законопроект про невиїзд ДАІ на ДТП без серйозних матеріальних збитків і травм  учасників дорожнього руху. Проста ситуація: водії зіткнулись десь на трасі, той і той вийшов з автомобіля, витягнув свій страховий поліс, пред’явив його номер, назвав своє прізвище, домовилися зустрітися в страховій компанії і роз’їхалися. Це проблеми пробок, кількості працівників ДАІ і тому подібне. Добрий законопроект – добрий, відповідає європейським вимогам – відповідає. В чому ж тоді проблема? В нас немає єдиного реєстру автомобілів  Україні. Запитайте начальна департаменту ДАІ, скільки в Україні автомобілів і він вам цього не   саже. Чому? Тому, що там  таке накручене в тій базі автомобілів, стільки дублювань, там під одним номером можуть бути десятки автомобілів. Вже проблема. Таким чином, поза межами обліку в нас знаходяться десятки, а то й може сотні тисяч автомобілів. Друга проблема:  рівень законослухняності. Якщо народний депутат внесе цей закон в ці стіни, в нього немає гарантії, що якщо зіткнуться два п’яниці, то чи повідомлять вони про це ДАІ? Звісно ні, вони домовляться і роз’їдуться, а завтра вони знову сядуть п’яними за кермо. І вже наслідки  можуть  бути зовсім іншими. Ми знову повертаємось до проблеми законослухняності. Хочемо ми, чи не хочемо нам все одно потрібно повертатися до цього зрізу, починаючи з дитячого садочка й закінчуючи вже дорослим життям. Ще Конфуцій казав: «Не треба клясти темноту, краще запалити хоча б одну свічку». Треба починати кожному громадянину, кожному члену суспільства з себе. Чи я закручую кран, коли тече вода, чи я кричу на кожному куті, що комунальна служба не працює, хоча ось кран поруч, його достатньо закрити.  Це наша проблема.

-         Але все одно ми виходимо на ту формулу, що має бути координаційній центр, ті люди, які зможуть показати приклад по-перше, і по-друге системно працювати в сфері боротьби з корупцією. ?

-         Я категорично проти в сучасних умовах створювати додаткові владні інституції, які в черговий раз мають боротися з тими, які зараз борються з чимось. За прикладом далеко ходити не потрібно: скільки в нас структур борються із злочинами в сфері економіки, з корупцією: перше розділи К СБУ України, далі підрозділи боротьби з економічними злочинами в структурі МВС України, підрозділи по боротьбі з економічними злочинами в департаментах управлінь по боротьбі з організованою злочинністю, податкова міліція – це все поки, що правоохоронці, а ще в нас є спеціальні підрозділи в Генеральній прокуратурі, а ще в нас ще є КРУ, а ще в нас є Рахункова палата, а ще в нас є Управління по контролю за цінами, а ще в нас є Держстандарти. І знаєте на що ми виходимо? Ми виходимо на 24 відомства, і всі вони борються із зловживаннями в сфері економіки. Але коли Президент збирає на координаційну нараду, Ви говорите про координаційні центри,  і запитує який же стан в сфері боротьби із економічною злочинністю, кожен клацає каблуками і захищає свій шматочок відповідальності. Але загальної картини ми не маємо, тому я не думаю, що потрібно формувати ще якусь додаткову структуру, навпаки їх різко потрібно скорочувати. У стіни Верховної Ради на протязі останніх років вносилося вже 10 законопроектів про скасування податкової міліції. Під час довгих дискусій навколо питання Податкового кодексу все одно повертаємось до цієї проблеми. Можна оцінювати, можна переоцінювати, можна погоджуватись, можна не погоджуватись, але в нас занадто багато структур, які борються зі злочинами в сфері економіки і тому в нас вона така. Саме тому така, що ті хто приставлені боротися з корупцією, стають найстрашнішими корупціонерами. Це проблема над проблемою суспільства, тому йти потрібно на скорочення. Для прикладу в нас сьогодні в Податковій міліції майже 10 тисяч чоловік особового складу, керує ними генерал-полковник, в нього ще заступників з десяток генералів, начальники управлінь податкової міліції в областях генерали, річний кошторис утримання цієї системи півмільярда гривень. В рік вони порушують п’ять з половиною кримінальних справ у сфері ухилення від сплати податків. Провадженням вони в рік закінчують сорок – п’ятдесят  справ, в суд направляють дванадцять, суддя розглядає в рік одну дві справи з реальною мірою покарання. Всі інші справи за погодженням з прокуратурою знімаються з обліків такі, які порушені без належних підстав, а це п’ять з половиною тисяч фактів порушення законності, при тому що це порушення законності правоохоронними органами, при тому якими? Податковою міліцією і прокуратурою. То як говорите боротися з корупцією? Якби сьогодні Президент, Прем’єр-Міністр усвідомили проблематику та погодилися у залі Верховної Ради сказати, що потрібно рухатися по такому шляху скорочення, то ці всю завдання можна покласти на той же УБЕП в структурі МВС. Вилучити ті ж самі обов’язки із управлінь по боротьбі із організованою злочинністю, це все абракадабра, так само як і в підрозділах по боротьбі із корупцією в сфері економіки в СБУ України. Це не функція СБУ . Функція СБУ має бути зовсім іншою, але на жаль зараз маємо те, що маємо. Але заради якісних змін та практичних результатів мусимо на структурні та функціональні зміни, вибудовувати таку систему, яка буде ефективною. А ефективна структура є проста і зрозуміла як для громадянина, так і для того, хто працює в цій структурі. Ось і все.

-         Повертаючись до міліції, що на Ваш погляд потрібно зробити сьогодні, щоб повернути до неї суспільну довіру, хоча б на той рівень, який був, коли Ви служили першу половину своєї служби?

-         Немає таких рецептів, якими одним махом, в один день можна змінити ставлення суспільства до міліції. Це щодення, щомісячна робота. Починати потрібно з політичної волі, тому, що політична воля дозволяє підбирати відповідні кадри. На жаль, хочемо цього ми чи не хочемо на даному етапі  в нас суцільні порушення інструкцій, указів, законів, постанов Кабміну щодо добору, установки кадрів. Останній приклад з Луценко: як можна взяти цю людину, порушуючи постанову Кабміну від 29 липня 91 року, яка затвердила положення про проходження служби в органах внутрішніх справ. Він бере цивільну людину, без освіти присвоює їй звання капітана міліції, через 2 роки присвоює звання підполковника міліції. Це грубе порушення постанови Кабінету Міністрів, це грубе порушення положення, але це не єдиний факт, таких фактів в структурі владного управління безліч, і це є найбільший біль, що свого друга,  свого родича, свого близького пригріти, просунути, підвищити, людину, яка немає ні професійних знань, ані професійного досвіду. А ті, хто поряд бачать це і роблять відповідні висновки. Які вони можуть давати оцінки керівнику, який отаким чином діє. Чи буде він викликати повагу? А звідси дії і поступки підлеглих, які критично оцінюють свого керівника. А вони несуть інформацію у суспільство, у зовнішнє середовище, ніхто інший – вони, самі співробітники. Чи це прокуратура, чи це служба безпеки, чи це міліція, чи це міністерство соціального захисту населення, чи це будь-яке інше міністерство – картина та ж сама кругом. Ми ж знову повертаємось до політичної волі. Там має працювати центр контролю – та ж сама Адміністрація Президента, яка має скрупульозно вивчати, яким чином діє той, чи інший прем’єр-міністр, яким чином діє той чи інший міністр, наскільки відповідально він відноситься до набору та розстановки кадрів. В нас є важелі, в нас є інструменти, щоб це перевірити, але потрібно розпочинати з того, чи є освіта в цієї людини – в нас були факти працює на посаді заступника міністра, а в нього диплом куплений, або навпаки цього диплому не зареєстровано в тому чи іншому закладі. Він доходить до посади заступника міністра – хтось же його просував.

-         Ми повертаємося до тих китів на яких тримається суспільство. Будь-яке відомство, будь-яка структура тримається на таких китах. Якби не було професіоналів в міліції можна було б тільки уявити, що б там було. Чи є здорові сили в міліції і в чому вони першу чергу зацікавлені?

-         Якраз це я й маю на увазі і не тільки в міліції, в будь-якій сфері де є державна служба. Там, де є міністерство, де структурована система – кругом є спеціалісти, але чи бачать керівники цих спеціалістів, чи вони не хочуть їх бачити? Сьогодні більшості високопосадовців потрібні плебеї, раби, які будуть робити те, що він захотів, особливо якщо це пов’язано з фінансовими потоками, з дерибаном держбюджету, чи ще чимось. Ось і все.

-         Ви думали про написання книги?

-         Думав, але про це відверто треба сказати, і це не виправдання – лінь. Ще рано, п’ятдесят вісім років все-таки, маю ще плани попрацювати. А потім потрібно буде попрацювати і над книгою.

-         Чим Ви захоплюєтесь? Над чим працюєте в поза робочий час?

-         Я хочу сказати, найбільшим захопленням для мене є періодика, причому безсистемна. І друге – я люблю мистецтво як таке. Люблю читати про видатних людей, я для себе щось в цьому знаходжу, я пропускаю вислови і думки тих людей через себе. В решті-решт я їх збираю, я їх колекціоную, тому, що інколи в одній фразі може бути сконцентрований цілий згусток філософських думок на цілий вік життя тої чи іншої людини. Наприклад Ранєвська – велика актриса Радянського Союзу, вона висказала так: «я жила со многими театрами, но так удовлетворения и не получила». Вона мала на увазі, що в якому театрі вона не працювала, вона була в пошуці і в свої вісімдесят два роки вона виходила на сцену і грала так, що молодим довго і довго готуватися до цього.

-         Як Ваша сім’я ставилася до Вашої професійної роботи, чи не заважало, те, що Ви були на керівних посадах, в складній роботі?

-         Колись, покійний Кравченко,  міністр внутрішніх справ, перед черговим рішенням про моє переміщення по посаді запитав мене: «Скільки раз ти переїздив за час роботи в органах внутрішніх справ»? Я сказав: «Сім», на що отримав відповідь: «Салага, я одинадцять». Але хочу сказати, за ці роки от уявіть собі Вінниця – Горкий, Вінниця – Чернівці, Чернівці – Чернігів, Чернігів – Вінниця, Вінниця – Київ. А ще Москва ж була – їздив на стаціонар. Дружина з великим розумінням до цього відносилась, я шалено вдячний, шалено кохаю її і по цей день. Вона в мене, до речі, підполковник міліції. Вона вийшла на пенсію,  тільки з-за того, що ми переїхали в Чернігів, коли мене назначили на посаду начальника УМВС. Для того, щоб не задавали лишніх питань і не дорікали що тут сімейній підряд, вона зійшла з дистанції. З цим проблем ніколи не було, за це я вдячний дружині та донці, що в цьому плані вони мене завжди підтримували.

-         Якщо прослідкувати логіку зростань, то завжди можна прослідкувати, що земляки завжди йдуть отаким собі кулаком. Як Ви можете кваліфікувати такий життєвий приклад, що земляки тягнуть одне одного?

-         Я цього не визнавав, тому, що коли приїздив в ту чи іншу область, на ту чи іншу посаду і коли починаю поголовно міняти всіх, щоб обставити своїми – це зразу вияв недовіри до цього регіону, до тих людей, які там проживають, які там працюють, до цієї структури в яку ти прийшов працювати. Я цього не визнаю. Є серйозний принцип: не хочете – заставимо, не вмієте – навчимо. Це головне, а головним критерієм оцінки людини перш за все є моральність на посаді друге професіоналізм. В часи Кучми і Кравченка в нас така фраза була: порядність, професіоналізм, патріотизм. Три П. Я не хочу говорити, що вони ідеально витримувалися на тому чи іншому щаблі, в тому чи іншому співробітнику, але сам лозунг мені він дуже імпонує і я б його рекомендував будь-якій владній структурі, будь-якому владному чиновнику. Інша річ, наскільки вони будуть відноситися до нього і реалізовувати, але це ідея вірна як на мене.

-         Яке, можете назвати,  найбільше досягнення в професійній сфері і в парламентській роботі?

-         Це буде нескромно, більше того це буде суб’єктивно. Людина слабка, тому хай це буде на совісті моїх підлеглих, які оцінили мою роботу, хай буде на совісті моїх керівників, начальників з якими я працював. Так само сьогодні оцінити мою роботу мають голова комітету, члени комітету в якому я донедавна був секретарем.

-         Якщо б Ви зустрілися з молодими офіцерами міліції, з ким би з видатних міліціонерів ви порадили поспілкуватися, чиї книжки прочитати, на кого вони мали б рівнятися?

-         Таких дуже багато, якщо я буду перелічувати, то можу когось забути, обійти, хвилююсь, щоб не образилися. Але в нас в МВС Союзу, України були стовпи. Це міністр Щолков, щоб там не говорили, писали, але це Микола Васильович взагалі перевернув з голови на ноги саме відношення до міліції. Міліція з резиновими чоботями і з поламаними козирками на кашкетах перетворилася в міліцію за формою і змістом, системою, яка готова захищати людей, тому окремо стоїть навіть і з тими хто прийшов після нього. А хто був до нього мені важко судити, я не був сучасником тої категорії, але в нас в Україні були цікаві постаті: це і міністр МВС Головченко, це міністр Лавруш, це міністр Васілішин, це міністр Кравченко. Цих чотирьох я б назвав такими, які не нашкодили системі МВС, не нашкодили суспільству вцілому. Ці міністри мають викликати повагу і шану від суспільства і від тих молодих співробітників Міністерства внутрішніх справ, які прийшли, чи мали прийти на роботу в цю систему. Зрозуміло, що роботи і книги цих керівників є в бібліотеках є і в продажу, їх надзвичайно багато, тому, що досвід колосальний. Я думаю ці постаті мали б бути орієнтирами молодим співробітникам. Я говорив про міністрів, але дуже багато було і є полковників, підполковників, майорів, які свого часу пішли на пенсію. Зубри розшуку – це були серйозні оперативники, які працювали, я використовував вислів, коли збирав своїх підлеглих: «Ви маєте працювати так, як Паганіні грає на скрипці, не гантелю вибивати у валянку, а переграти свого візаві». Ось це вищий пілотаж з використанням психології, професійних знань, доказової бази, от тоді ти будеш шанованою людиною, навіть своїм суперником. В мене були випадки, коли я випускав з КПЗ, я домагався того, що мені було потрібно вони потискали мені руку, а з деякими по цей час друзями залишились. І таке в житті є.

-         За яких умов Ви б повернулися б у Міністерство? Чи Ви розглядали б таку пропозицію?

-         Я не думаю,що мені потрібно повертатися в міністерство. Вже підходить інше покоління, молодше покоління, інша справа, щоб вона була професійна, моральна. От тоді буде якась перспектива і надія в держави вцілому. Це найголовніше. А від того, що один-два таких як я прийдуть, чи не прийдуть ситуацію не змінить. Справа ж не в якійсь конкретній особистості, хоча й кажуть про вплив особистостей на хід історичних подій, але має працювати система в загалом і політична воля і певність відповідного правового поля і відповідність організаційних зусиль. Безумовно кадри і ресурси – ось цей комплекс необхідний для функціонування держави вцілому.

-         На якій посаді Ви б могли принести державі найбільшу користь?

-         Це провокаційне запитання. Моя присутність в стінах Верховної Ради мене не гнітить,  я з задоволенням працюю над законопроектами, з моєї подачі прийнято два моїх особисто закони. Це закон «Про міліцію» і закон «Про оперативно-розшукову діяльність». Я є співавтором 16 законопроектів, це що стосується про внесення змін до кримінального, кримінально-процесуального кодексу і так далі. Тому я думаю, що я абсолютно не лишній у Верховній Раді, можливо це не дуже скромно звучить, але по великому рахунку в нас сьогодні в комітеті доволі високий професійний рівень. В нас працюють депутати, які пройшли серйозний життєвий шлях, які пропрацювали на різних посадах, серйозних посадах, які більшу частину, або все своє життя пропрацювали в сфері юриспруденції. Взагалі ми працюємо системно: в нас немає пропусків, в нас немає оцих фокусів – місяцями не збирається комітет. В нас системно, коли це визначено планом роботи збирається комітет, ми обговорюємо від 12 до 16 питань. З десяток це питання, які безпосередньо стосуються законотворчої діяльності, тому я бачу поки, що себе в стінах Верховної Ради.

-         Якою ви бачите Україну, яким бачите майбутнє України і якою Ви хочете залишити Україну для своїх онуків?

-         Безумовно квітучою, багатою, чистою, великою європейською державою. Це абсолютно без пафосу, це абсолютно щиро, але за однієї умови: коли влада українському народу буде казати правду, тоді все буде нормально. Для мене було відкриття коли перед новим роком прочитав з інтернету, що в нас  дефіцит Пенсійного Фонду не 30 млрд, а 60 млрд. грн. А це третя частина доходу бюджету. Якби про це сказала Тимошенко в свій час було б ще краще, але бажання сподобатися електорату на тому чи іншому етапі призводить до тотальної брехні в суспільстві. І поки влада не буде говорити правду, доти в суспільстві буде недовіра, буде зневага до влади.

-         Чи були в Вас в дитинстві мрії, чи вдалося здійснити їх?

-         По банальності було все просто. Я хотів побудувати будинок, посадити сад, виховувати дітей та онуків, я програму максимум вже виконав.

 

Розмову провів Олексій УСАЧОВ