ЩОДЕННИК КУХАРУКА

ЩОДЕННИК КОЧУКОВА

ІНФОРМАЦІЯ
Герб Прапор

Основні дані

Назва:Київ

Утворена:482. Місто з 9 століття

Код КОАТУУ:8000000000

Населення:2 786 518 (1 червня 2010)

Площа:839 км²

Густота населення:3178 осіб/км²

Поштові індекси01000—06999

Телефонні коди:+380-44

Райони: 10

Міська влада

Адреса:01044, м.Київ, вул. Хрещатик, 36

Веб-сторінка:http://kmv.gov.ua/

Голова :Черновецький Леоній Михайлович

Гімн

Ще не вмерла Україна,
И слава, и воля!
Ще намъ, браття-молодці,
Усміхнетця доля!
Згинуть наші вороги,
Якъ роса на сонці;
Запануємъ, браття, й ми
У своій сторонці.
Душу, тіло ми положим
За свою свободу
И покажемъ, що ми браття
Козацького роду.
Гей-гей, браття миле,
Нумо братися за діло!
Гей-гей пора встати,
Пора волю добувати!
Наливайко, Залізнякъ
И Тарасі Трясило
Кличуть насъ изъ-за могилъ
На святеє діло.
Изгадаймо славну смертъ
Лицарства-козацтва,
Щобъ не втратить марне намъ
Своего юнацтва.
Душу, тіло и д.
Ой Богдане, Богдане,
Славний нашъ гетьмане!
На-що віддавъ Україну
Москалямъ поганимъ?!
Щобъ вернути іі честь,
Ляжемъ головами,
Назовемся Украіни
Вірними синами!
Душу, тіло и д.
Наші браття Славяне
Вже за зброю взялись;
Не діжде ніхто, щобъ ми
По-заду зістались.
Поєднаймось разомъ всі,
Братчики-Славяне:
Нехай гинуть вороги,
Най воля настане!
ПАНОРАМА

65-те засідання Українського столичного клубу

65-те засідання Українського столичного клубу
На засіданні експерти УСК обговорили питання феномену Західної України

Тридцятого січня 2015-го року відбулося шістдесят п'яте засідання Українського Столичного Клубу на тему: "Феномен Західної України як ґарантія збереження і самовідтворення української ідентичності та модератор економічної самодостатності та суспільної самоорганізації".

Зазначене питання розглядалося тут доволі різнопланово: у доповідях фігурували історичний фактор регіонального розвитку України загалом, докладний аналіз культурно-етнічних особливостей Західного регіону, а перш за все - проблема доречності його чіткого контрастного відокремлення від територіального, культурного та політичного державного загалу. Найпрозорішої компромісної думки вдалося досягти, зрештою, саме у історико-специфічному аспекті. Західна Україна у багатовіковому історичному процесі зарекомендувала себе як цілком здатну до самоорганізації частину українського суспільства, що має широкий досвід утворення громадських інститутів й масового поширення рухів відповідного характеру, а у своїх внутрішніх зрушеннях керується переважно "ініціативою знизу": себто тут не влада мотивує народ, а сам народ жваво викурює владу з башти спостереження. Тож Західна Україна з часом набула статусу відправної точки більшості всеукраїнських національно-визвольних рухів, ідей, реформацій, а як наслідок - значення "стабілізатора української ідентичності".

Приклад якісних відмінностей розвитку національної самоідентифікації Заходу та Сходу України на практиці підтверджує дієвість принципу "самоорганізація понад узурпацією". Самодостатність нації загалом залежить від того, чи здатні її представники прийняти на себе відповідальність за власне буття, підтримати рятівну течію і не дрейфувати надалі у вогке статичне болото. Так, історія навчила нас, що нестачу коштів може компенсувати громадянська ініціатива, а розлад державного апарату здатна ліквідувати потужна хвиля ідейного самоствердження, готовність вчасно відстояти точку зору, сумісну з подальшим розвитком держави й нації. Більш суперечливим виявилося питання протиставного виокремлення

Західної України з-поміж решти етнічних областей держави, проблема оцінки її суттєвих автентичних рис. Звісно, виходячи з попередньо зазначених факторів, можна виділити Захід як найбільш політично зрілий регіон України, а умови його загальноісторичного розвитку визнати дещо сприятливішими за ті, що склалися на Сході; проте чи доречно підкреслювати і поглиблювати розкол, що виник не як докорінна першооснова сутності кожного регіону, а як наслідок впливу зовнішніх чинників, наслідок різниці у фактичних можливостях і широті відкритих горизонтів?

М. Гнатко у своїй доповіді зазначив, що наявність такого першорідного або суттєво глобального розколу несумісна з поточною цілісністю України, і з його тезою важко не погодитись. Враховуючи специфіку кожного регіону чи області, не варто нехтувати їх спільними рисами й загальним етносоціальним єдинством. Жоден з революційних рухів не можна витягти на половині горба, коли попереду цілісний пагорб - так і загальноукраїнські громадські утворення не були б успішними без внутрішньої "позазахідної" підтримки.

З дещо іншої позиції бачить проблему Л. Качковський: у його доповіді емоційно підкреслена роль Західної України як джерела наповнення "спільного соціального корита" і факт змістовного поділу, що його традиційно здійснюють у змалюванні "національного характеру" українця східного й українця західного.

Перш за все виникає питання - чи корректно розглядати націю або будь-яку іншу історико-територіально сформовану громаду у якості єдинодумного, однорідного "організму"? "Окрема особистість" та "національний характер" - це поняття, що у своєму абсолютному значенні можуть бути взаємовиключними; тож єдино вірною умовою їх інтегрованого співіснування є знаходження спільного фундаменту й організація внутрішнього співробітництва з урахуванням індивідуальних особливостей кожного суб'єкта. У випадку беззаперечної своєрідності етносоціального

розвитку Західної України ми маємо справу все ж таки не з окремим етносом, а з сукупністю субетнічних спільностей, що умовно асимілюються базовими загальноетнічними рисами, притаманними також українському Сходу.

Тож маємо те, що маємо. Неможливо заперечувати ключову роль Західної України у процесі становлення української ідентичності, її переважаючу зрілість у економічній та політичній сферах загальнодержавного існування; проте недоречно й "ампутувати" Схід, немов мертвородженого сіамського близнюка. Зрештою Західний регіон відіграє в умовно біполярізованій системі функціонування сучасної України роль модератора, індикатора й стабілізатора загальнонаціональної ідентичності та державного апарату; питання ж етнічного розмаїття вирішується лише впровадженням глибинних інтегративних моментів, що покликані не розчинити індивідуальні особливості регіонів, а об'єднати їх на базі взаємонеобхідного співробітництва.

 

Анастасія БІНЬКОВСЬКА