ЩОДЕННИК КУХАРУКА

ЩОДЕННИК КОЧУКОВА

Україна
ІНФОРМАЦІЯ
Герб Прапор

Основні дані

Столиця:Київ

Найбільше місто:столиця

Державна мова:Українська

Гімн

«Ще не вмерла України і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Приспів:
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду».
АР Крим Вінницька Волинська Донецька Житомирська Закарпатська Запорізька Івано-Франківська Київ Київська Кропивницька Луганська Львівська Миколаївська Одеська Полтавська Рівненська Севастополь Січеславська Сумська Тернопільська Харківська Херсонська Хмельницька Черкаська Чернівецька Чернігівська
ПАНОРАМА

60 ЗАСІДАННЯ УСК

60 ЗАСІДАННЯ УСК

У п"ятницю, 29 листопада 2013 року о 15.00 відбулося 60 засідання УКРАЇНСЬКОГО СТОЛИЧНОГО КЛУБУ на тему :

"ПОЛІТИЧНА КОНСЕРВА і ПОЛІТИЧНА АЛЬТЕРНАТИВА . ВИБОРЧА СИТЕМА: мажоритарна, пропорційна, пропорційно-мажоритарна, мажоритарно-партійна. Нові технології на виборах: клони, мітинги, залучення дітей і вчителів до протестного руху тощо".

Подаємо короткий виклад круглого столу:

 

МИКОЛА СПІРІДОНОВ, заступник голови Спілки молодих політологів України

 

Добридень всім. Сьогодні остаточно стало відомо, що Асоціація з Європейським Союзом наразі підписана не буде. Зараз підписаний тільки простір літаковий з ЄС. Втім перемовини продовжуються, на початку березня відбудеться саміт «Україна – ЄС». В зв’язку з цим склалась цікава ситуація в Києві з Європейськими Майданами.  В жовтні цього року були протести в Ужгороді, коли школярі протестували проти того, щоб в них забирали канікули. Зараз щось схоже відбувається в Києві: студенти кількох ВНЗ, серед яких Києво-Могилянська Академія, Національний університет ім. Шевченка, Національний педагогічний університет ім. Драгоманова почали свої акції протесту і бойкотують навчання, оголосили страйк. Хоча саме поняття студентське «страйк» звучить дивно, бо вони повинні навчатись, і не зрозуміло, чого вони страйкують. В мене досить тісні зв’язки з молоддю, студентами, я – заступник керівника Всеукраїнської молодіжної організації «Спілка молодих політологів України», в соціальних мережах, по телефону спілкуюсь зі студентами. Скаржилась мені одна дівчина, що вона хвора, але все одно вимагають, щоб вона вийшла на мітинг. Тобто, багато хто добровільно-примусово ходить на ці мітинги.

Проблема ще в тому, що ці мітинги набагато менш безпечні, ніж була Помаранчева революція, бо суспільство за останні 9 років значно радикалізувалось.  Представники «Свободи», інших політичних сил часто починають бійки з тим же «Беркутом». Ми бачили відео, що сльозогінний газ набагато частіше використовують мітингувальники, ніж «Беркут». А ті люди, які приходять туди з маленькими дітьми – це небезпечно, бо радикалізація людей велика, вже є потерпілі, з розбитими головами. Я сам потрапив під атаку сльозогінного газу. Я не йшов мітингувати, а мені потрібно було переговорити з керівництвом одного радіо, яке було на «лінії вогню». Коли я туди підійшов, саме тоді був розпилений сльозогінний газ, в результаті я прокашляв півдня  і прийшов в норму. Але там не дуже безпечно, це однозначно.

Потрібно закінчувати таку практику, коли політичні сили намагаються роздмухати істерію. Нічого, по великому рахунку, ці діє не дають, тільки підвищують градус «екстремізму» в суспільстві.

Прихильники Європейської інтеграції можуть не впадати у відчай,бо буде спеціальний саміт між Україною і ЄС, відповідно, залишається надія. Наш президент зараз не дуже прогнозований. Лишається надія, що саміт буде підписаний пізніше, бо треба дивитись на економічну ситуацію, яка дуже важка. Навіть представники ЄС говорили, що вони не до оцінили весь драматизм ситуації, що склалась в Україні з бюджетом, з тиском Росії. Відповідно, не потрібно квапитись. Якщо кажуть, що Україна – наречена, а ЄС – жених, то що ж цей жених не може почекати 2-3 місяці. Якщо в нього серйозні наміри, то він почекає. Але дивлячись на ці переговори з ЄС, мені іноді здається, що тут дві наречені, досить історичні, непрогнозовані. Тому ми і чуємо такі заяви від ЄС, що партнерство припинимо, партнерство припинимо. Тобто, не зрозуміло, чи є в цій конструкції чоловік. Будемо чекати,  боротьба продовжується. Прихильники Європейської Інтеграції  не мають впадати у відчай, ще буде багато цікавого. Але прохання: дітей на Майдан не виводьте! Якщо себе не жалієте, то, принаймні, дітей пожалійте, вони не винні в  тих політичних процесах, які зараз відбуваються в Україні. Дякую.

 

ДМИТРО ГАВРИЛЮК, політолог, експерт Українського клубу

Досить незвично казати елементарні слова, коли Україна переживає повчання для нас, для окремих фахівців, для молоді, які не вистачає зараз соціальної, громадянської мобільності і конкретного громадянського конструктиву. Молодь насамперед воліє, щоб її позиція була почута. Бо це ті виборці, які будуть приходити на вибори, ті, які, на мої сподівання, на відміну від нинішнього міністра освіти, інших людей, які отримали свій соціальний капітал за Радянського Союзу, зараз скептично ставляться до нинішньої молоді. Вважають, що в неї немає майбутнього, що вона легка до різних політичних технологій. Є окремі фахівці з молоді, які можуть формуватись у міські колективи. Згоден з колегами з «Українського клубу», які розуміють, що українська опозиція, або окремі представники влади, хочуть розбавити той конструктив, мобільну активність Євромайданів, яку може демонструвати молодь. Може сформувати цікавий ідеологічний рух, який на виборах сформулює новий заклик до майбутніх кандидатів. Навіщо обирати з «двох зол», якщо можна бути самим кращими.

Своїх студентів я переконую так: чому ви не формуєте команди, ви – потенціал цієї держави?! Якщо ви не вважаєте цінність даної країни, у вас є вибір. Але у сусідів теж є свої вимоги. Ви захочете в Чехію, стати політологом . Там свої вимоги до цієї професії. Тому маєте тут, насамперед, бути фахівцями.

Виборча система стає для українського політикуму болючою темою. Вибори – та інституція, яка має відбуватись, яка має відфільтровувати не якісне, а якісне має бути представлене у владі. Вибори в Україні не спрацьовують тому, що навіть коли переможець отримує свою перемогу, виходить, що одні виборці погані, інші хороші. Цю недалекоглядність треба ламати.

Стосовно інформаційного простору українського, який багато в чому є строкатим (багато ЗМІ належить політичним партіям). Коли переглядаю інформаційний контент, багато політичних лідерів скептично ставляться до Західних виборчих систем. Їх не три, а наші засіли лише на трьох. І роблять ставку лише на організаційний момент, тобто на рекламу. Вважаю, коли за перегонами в країні спостерігають не лише внутрішні спостерігачі, а й міжнародні інституції за проведення виборів парламенту, виборів президента,  інших виборів, то країна, що є об’єктом моніторингу має відповідати міжнародним стандартам проведення виборів. Можемо відстежити, що є багато симуляцій роботи. Коли напрацьовували нові підходи до виборчої системи Україні задовго до виборів. Але перед виборами всі ті напрацювання не використовувались.

Щодо використання дітей у зовнішньополітичній рекламі. Це потрібно чітко вказувати в законі, його регламентувати по відношенню не тільки адміністративної відповідальності, а й до зняття політичної партії. Бо грати на межі дозволеного – заборонено.

Досить популярний перед виборами є, як я назвав, електоральне попрошайничество: прийди, проголосуй, будь ласка, я обіцяю, я виправлюсь. Вибори – насамперед вибори ідеології, плану змін, вирішення питань цієї територіальної громади, загальних проблем, що їх переживає країна, верства населення.

На часі є потреба ілюстрації якості і характеру технологій політичного протистояння, вибудова політичного іміджу за допомогою засобів, методик, споживчого менеджменту.  Бо багато політичних продуктів партія використовує за допомогою засобів менеджменту конкретного продукту. Але ми бачимо цю якість. Людина голосує за одну партію, далі ті люди переходять в іншу партію, змінюють погляди, ідеї.

Потрібно подумати  про деполітизацію Центральної виборчої комісії, Територіальної виборчої комісії, Дільничної виборчої комісії за прикладом, де ЦВК є непартійною структурою, на яку можна тиснути. Прошу не вважати мене скептиком по відношенню до української молоді, але вважаю, що українській молоді треба багато в чому вчитись. Бо бути освіченою людиною – і є європейська цінність. Громадянська мобілізація теж потрібна, але освічена молода людина – запорука майбутнього держави. Вважаю, що потрібно провести дискусію на питання різниці між активним і пасивним виборчим правом. До Японського звертаю прихильність прикладу, де активне право – в 20 років, а пасивне - в 25. Дякую за увагу.

 

 

ВОЛОДИМИР ГАРБУЗ, український художник

Я представляю своїх колег, митців образотворчого мистецтва. Образотворче мистецтво – не тільки малювати, а потрібно мислити художникам.  Коли я навчався в університеті, при радянській владі, я заявив професорам, що ви вчите професіонально малювати, а мислити не учите.  Сьогодні, хочу ці два питання виборів президентських і парламентських, і залучення молоді – об’єднати. Бо сьогодні якраз не принижується молодь, наша школа Вища, відомо, яку позицію займає. Багато підпільних університетів. Сьогодні ні професії, ні мисленню не учать. Як великий Шевченко писав: «Якби ви вчились так, як треба, то мудрість би була своя…». Ці вічні слова не просто так сказані.  У нас талановита молодь, але все залежить від нас, батьки, старші.

Щодо президентських, парламентських виборів, я коротко скажу. Якось мені потрапила аналітична стаття: американський конгресмен – у 10 раз зарплата менша, ніж у нашого депутата. Отже, ми повинні почати з правильних законів, вірних, справедливих. Щоб депутат і президент не створював кримінальну загальнодержавну депутатську систему, а щоб закони ці працювали, щоб він зміг займатись бізнесом, не міг проштовхувати кланові свої інтереси. Я весь час наголошую: у нас криміналізована країна від самих старших і до студентів.

Чого я говорю, щоб студенти мислили? Сьогодні проблема України – планетарного масштабу. Я вам з впевненістю скажу, бо як митець, маю таку інформацію: світові психотропні, психоаналітичні центри, які не світяться, вони прекрасно досліджують системи в Україні і світі. Україну розглядають як ковчег не тільки матеріального збагачення, а й духовного одного з центрів. Це було і є. В свій час, я оформляв книгу (правда, не вийшла вона), Нострадамуса і натрапив на такі рядки: «Коли світ, країни дойдуть  до межі економічної, культурної, то відродження, новий цикл, цивілізаційний почнеться  з країн і людей, які розташовані на берегах Борисфена.  Не довго здогадатись, що це  - частина Росії і Східні країни. І сьогодні наш президент, може того не усвідомлюючи, аналітики визначають, що, можливо, не настав ще той час, коли б ми підписали цю Угоду, що потім невідомо що нас чекає. Все-таки, дивіться, Грузія, 5 років прожила з президентом, не підписуючи Угоди, але вони за 5 років елементарно навели порядок хоч якийсь, в правоохоронних органах, прокуратурі. Сьогодні з одним грузином розмовляв, він говорить, що за 15 хвилин можна права отримати, чи за півгодини паспорт.

Ми повинні не відмовлятись від Євросоюзу. Діти-школярі, яких використовують,які ще дивляться картинку, їм роблять психологічну травму, їх використовують. Згадайте Крути: просто на ентузіазмі діти пішли на смерть. Сьогодні їх духовна смерть може виникнуть, якщо діти будуть використані на цих вирішеннях. Може цікавить, хто більше дасть. Дадуть мільярди, так вони будуть вкрадені і перераховані знову в Європейські банки. Коли у нас не працює ніяка система.

Підписання, воно відбудеться, але, мабуть, коли у нас сформується громадянське суспільство цього покоління, яким по 20. І коли вони будуть відчувати відповідальність за майбутнє України, не емоційність. А Україна знаходиться в центрі цивілізації, українства. І в ній,як в Ноєвомуковчезі, зацікавлена і Європа, іАмерика. Тому що психотропні ЦРУ працюють над тим, як використати Україну як територію для таборів, атомних відходів і т.д. я вірю в Європейський вибір. Україна повинна бути гідністю, не рабами, ми – європейці, якщо історично подивитись.

 

 

ВАСИЛЬ МОКАН, політолог, аналітична група "Левіафан"

Дякую за запрошення. Досить цікава і актуальна тема сьогодні обговорюється, бо від виборчої системи залежить та система координат, яка формує нинішню владу, опозицію, і впливає на порядок денний.

Хотів би сказати з приводу сьогоднішньої ситуації з виборчим законодавством. Треба нагадати, що сформований в 2012 році за пропорційно-мажоритарною системою, вчергове підтвердив свою неефективність і, на мою думку, створив проблеми не тільки для парламентської опозиції, але й для парламентської більшості, в тому плані, що нинішній склад є дуже погано структурований, малоефективний. Перший рік його діяльності це підтвердив. Україна зобов’язувалась ухвалити виборчий комплекс. Про цю проблему говорять вже не один рік влада, опозиція, експерти, проте на сьогодні жодних передумов для прийняття і ухвалення виборчого кодексу, тобто, уніфікації всіх виборчих законів в одну систему – не існує. Натомість був ухвалений закон про вибори народних депутатів, поданий представниками більшості, який частково врахував пропозиції Венеціанської комісії, однак залишає багато запитань до якості виборчого законодавства. Не можна надто критикувати цей закон, там є позитивні моменти, на приклад, жеребкування кандидатур в окружні та дільничні виборчі комісії тепер будуть відбуватись по кожній дільниці окремо. Опозиція може уникнути тої ситуації, коли жодного представника вона в виборчих комісіях не отримала.  Однак закон залишає багато запитань.

У рамках виборчого законодавства хочу нагадати, що в Україні ухвалений ганебний закон про вибори депутатів місцевих рад. Ці вибори потихеньку підходять до нас і передумов для їх зміни наразі не існує, ми не бачимо жодних ініціатив. Місцева влада, яка серйозно може впливати на розвиток регіонів, буде формуватись не демократично і за нормами ганебного закону.

З приводу технологій. Практика останніх виборів і нинішній виборчий процес по, так званих, проблемних округах підтверджують, що технології насправді не змінюються. Частково змінюються їхні виконавці, але самі технології здобуття перемоги на виборах не змінюються. Це, насамперед, контроль над дільнично-виборчими комісіями, велика кількість технічних кандидатів, прямий і непрямий підкуп виборців. Тепер дуже актуальною виявилась технологія клонів.

Технологічно, опозиція зараз програє владі, у контексті майбутніх президентських виборів, бо зараз влада фактично взяла під контроль основні державні інституції, які будуть визначати майбутній результат парламентських виборів. Нагадаю, що в 14 році буде проведена ротація Центральної Виборчої Комісії, і якщо опозиції не вдасться або ініціювати зміни до закону про ЦВК, або на паритетних засадах делегувати туди своїх членів, то нинішній склад, навіть після зміни, буде підконтрольний владі, буде оголошувати той результат, який потрібно нинішньому режиму.

З приводу тих процесів, що зараз відбуваються на вулицях у різних містах України. Нинішні Євромайдани дали серйозний козир у руки опозиції. На даний момент ми не бачимо ефективного використання цього козиря. Але Євромайдан здатен позитивно вплинути на такі три технологічні складові: перше, вони продемонстрували владі і опозиції, яка теж не чекала такої кількості людей на вулицях про те, що потенціал протестний в Україні існує. І вразі брутальної фальсифікації президентських виборів майбутніх – народ можна мобілізувати на протестні акції.

Другий момент: рушієм цього протестаного руху стала молодь, і опозиція вже не один рік ламає голову, як же мотивувати молодь до участі у виборах, щоб враховувалась думка молоді. Висловлюю надію, що цей молодіжний потенціал буде реалізований в 15 році, молодь не забуде ті процеси, що зараз відбуваються і прийде на виборчі дільниці, і скаже своє слово.

Третій момент: ми розуміємо логіку президента і його підопічних: чим ближче до 15 року буде підписана Угода про Асоціацію, тим, з технологічної точки зору, Януковичу це вигідніше.

Що було б, якби зараз була підписана Угода? Фактично, Янукович поставав би перед важким вибором: що далі робити з Юлією Тимошенко? Випускати її треба би було. Оскільки процес підписання Угоди не є кінцевим процесом, далі йшла б ратифікація всіх країн-членів Євросоюзу усіма парламентами, і фактично, ці країни, щоб Угода набирала чинності, не відмовились би від тих вимог, які лунають сьогодні. Треба було б вирішувати питання Тимошенко, проводити реальне реформування усіх сфер суспільного життя і воно б наштовхнулась на опір з боку Росії. Логіка Віктора Федоровича така, що ми спробуємо підписати цю Угоду десь навесні 2014 року. Не підтримали. Тобто, це питання актуалізується після виборів 2015 року і, можливо, вже з новим президентом.

Насамкінець, хочу сказати з приводу основної технології влади у контексті президентських виборів. Велика кількість опозиційних кандидатів зараз «грає на руку» владі, і це є основною технологією, щоб опозиція не об’єдналась і не виступила єдиним рухом проти нинішнього режиму. На сьогоднішній день передумов для цієї зміни не існує. Дякую.

 

РОМАН КУХАРУК, Голова Правління Українського клубу

Добрий день, шановні колеги. Перше, згоден з Моканом, про те, що виборчий кодекс ?був серед вимог Євросоюзу, але наша «політична консерва» не може домовитись, не може дозволити собі таку розкіш як виборчий кодекс. Бо їм перед кожними виборами треба змінювати правила гри і грати в ці ігри.

Виборча система. Україна є полігоном у використанні або випробовуванні виборчих систем. Якщо ви пам’ятаєте, у нас спочатку була мажоритарна, потім мажоритарно-пропорційна система, потім пропорційна. Тепер ми маємо знов мажоритарно-пропорційну. Очевидно, що в 2017 році, якщо будуть дочасні вибори Верховної Ради, то на них треба вимагати відкритих списків, прозорого фінансування учасників політичного процесу. Це стосується і кандидатів у депутати, і партійних утворень, і партій, які на сьогодні є, які на той час будуть. Далі – декларування доходів і видатків, політиків, чиновників, їхніх сімей, створення Національного бюро розслідувань. Треба взяти на озброєння британську модель, коли політик іде у мажоритарному окрузі від партії. Вже ми маємо досвід місцевих виборів, коли кандидати в депутати обласних, місцевих рад йшли від партії, шукали ці партії. Якщо були б якісні партії, прозоро фінансовані своїми членами, то було би все нормально.

Що стосується Майданів. Ні для кого не секрет, що Майдани будуть вибухати постійно в Україні, були б приводи. В 2004 році приводом була фальсифікація виборів, був податковий Майдан. Тепер Євромайдан. Але перед цими Майданами треба проводити «круглі столи» в системному режимідля того, щоб «яйцеголові» навчилися мислити, розуміти що говорити, а відтак - діяти. На превеликий жаль, від наших якісних Майданчиків для мислячих людей не існує. Це я констатую як факт, не як похвальбу. Це дуже сумно і прикро. Всі інші Майданчики, як кажуть політологи – академічна година – 2 години: один відтарабанив 2 години, всі помугикали, розійшлися далі у «Фейсбук», «контакти», коментувати кішечок і все інше.

На превеликий жаль, на наших «круглих столах» ми не бачимо, не бачили і не знаю, коли побачимо активних юзерів «Фейсбуку». З багатьма спілкуюсь там, коментую їх, вони мене. Хотів би їх побачити вживу. Ми створили майданчик, щоб це зробити. Думаю,раз на місяць, чи раз на рік, можна знайти час, щоб показати себе, послухати інших, а потім вже йти на Майдан.

В переліку сьогоднішньої теми є підтема «Використання школярів і студентів у протестних кампаніях». Це нова технологія для України, особливо – школярів і вчителів. Це відбулося в Ужгороді, коли Обласна Держадміністрація відмінила канікули і Міськрада теж. І коли учні з вчителями пішли до влади і кидали в неї яйцями, туалетним папером і сміттям – це євро культура, очевидно, ужгородська. Але ноу-хау працює. Хто ж ці учні? 90% - діти гастарбайтерів.Це дуже серйозна річ, насправді. Якщо ви поїдете в Івано-Франківськ, Тернопіль, Львів, Хмельницький, Вінницю, зайдете в кафе, недешеві кафе і бари, ви побачите там багато студентів. Вони дозволяють собі дуже багато. Таксисти влітку прозябають, кафе закриваються, тому що немає «студіків», як вони кажуть. Це – діти гастарбайтерів, вони економічно незалежні, вони ці гроші не заробили, а просто їх тратять. Чи вони хочуть вчитись? Великі сумніви маю. Яка їх мета після закінчення?

У нас були «круглі столи» у Вінниці в університеті, в Тернополі, в Івано-Франківську, Хмельницькому, Вінниці. Я питав: підніміть руки, хто після закінчення буде по спеціальності працювати? Одиниці піднімали руки. Хто в Україні залишиться після закінчення? Десь, може, 3% від 100 пов’язують своє майбутнє фахове і людське з країною, яка їм дає освіту. Тому, це дуже цікава річ, небезпечна річ. Вона – одноразова. Її можна застосувати тільки на виборах 2015 року і, очевидно, треба думати про це.

Хто сьогодні працює в Європі з гастарбайтерами? Якщо ви скажете, що Світовий Конгрес українців – це не правда, УВГР – це не правда. Працює з ними тільки Українська Греко-Католицька церква. Вони по неділях збираються там помолитись, висповідатися і поспілкуватись між собою.

Будемо говорити про підсумки Вільнюса в понеділок на «Українському клубі», основна розмова буде там. Хотів би в своєму виступі коротко зупинитись на підсумку Вільнюса. У Вільнюсі ніякого чуда не сталось. Українці, на превеликий жаль, не хочуть нічого робити, сидіти в «Фейсбуках», «Контактах» і хочуть, щоб Янукович, його політична сила робили за них: вели їх в Євросоюз. Чуда не сталось і не могло статись. Так само, як збірна України не потрапила на Чемпіонат світу з футболу, бо чуда не може статись. Для того, щоб чудо сталось треба працювати, мати якісних виконавців, чітку мету і політичну волю.

Які мінуси того, що сталось сьогодні у Вільнюсі? Ми втрачаємо час – це дуже погано. Втрачає час країна, суспільство. Є ризик білоруського сценарію. Це теж погано, про це не треба забувати.

Плюси наступні: розкол «Партії Регіонів». Я чекаю, що завтра на трибуну вийде Ганна Герман і скаже, що вона йде з політики, оскільки її президент не зробив того, що вона обіцяла суспільству і політикам. Крах Януковича. Він не має морального права бути президентом України, він не є гарантом Конституції, головнокомандуючим Збройних Сил України. Він не має права ні морального, ні політичного на другий термін в Україні. Тобто, він вмер як політик, його чекає доля Ющенка у 2015 році. Набере 5%, - добре, не набере – його справа.

Що стосується суспільства і суспільних інституцій. Треба починати з «чистого листа». Це дуже прикро, погано і тяжко, але колись треба починати. Треба формувати суспільну україноцентричну інфраструктуру у Європі. На превеликий жаль, і Мельківці, і Бандерівці – всі українські структури «профукали» всі структури, які мали в Європі. Друкарні продані, приміщення продані, громадські організації знищені. Все перенесли в Україну, тут їх маргіналізували. Якщо раптом буде білоруський сценарій і Україні, українцям, як і білорусам, треба буде йти на вулицю Брюсселя, Варшави, Лондона, Берліна і починати все з нуля. Просити в Уряду, падати в ноги до Меркель, простити: «дайте нам копієчку, приміщення, нам треба будувати українську державу з нуля».

Гранітоїди не справляються зі своїми завданнями, з якими мають справлятись вже 22 роки, інші громадянські інституції не зовсім добре працюють. Звичайно, потрібна політична сила, яка, як альтернатива «політичній консерві». Той позитив, який є на Євромайдані, вони, правда, переплутали політику з партійністю, їм треба було сказати, що ми не хочемо бачити партійність на Майдані – це нормально. Після Євромайданів, починаючи з вівторка, всі ці діти стоять перед вибором. В них три шляхи:  перший – змиритись з тим, що є і розійтись по своїх домівках, аудиторіях, спокійно вчитись під розумним проводом мудрого Табачника. Другий шлях – їхати звідси в Європу, інтегруватись особисто, забирати з собою свої здібності, мізки, якщо вони тут не потрібні. Третій шлях – формувати альтернативу «політичній консерві». Хто має здібності до політичної роботи – формувати політичну партію, за євро стандартами, яка з самого початку буде прозоро фінансуватись членами партії,які вироблять систему роботи, будуть говорити і робити нормальні речі, україноцентричні за суттю своєю. Так само треба створювати громадські організації з нуля, ЗМІ. Таке життя. Дякую.

 

ЮРІЙ ШЕЛЯЖЕНКО, політичний оглядач, редактор газети «Правдошукач»

 

Режим політичного застою, який хтось влучно назвав «політичною консервою» – збанкрутував. Віктору Януковичу потрібно для простого збереження режиму 160 млрд євро, і таку суму він вочевидь не отримає ані від Європи, ані від Росії, ані від Китаю, куди він втік замість того, щоб вийти поспілкуватися з протестуючими, як зробив би на його місці демократичний лідер. Тому скоро цей режим розвалиться, а його архітектор стане політичним трупом.

 

Добре, що борги Януковича не дозволили йому підписати договір про асоціацію з ЄС. Цим він допоміг зберігти обличчя Європі. Адже уявімо собі на хвилинку, що б сталося, якщо б Янукович підписав угоду. Ми одразу стали б жити за європейськими стандартами? Звісно, що ні. Європа терпіла б нас такими, як ми є. І це була б трагедія.

 

По-перше, Європа б зрадила своїм принципам – взяла б у якості асоціативного члена європейської родини диктатуру, що нехтує правами людини (навіть звільнення Юлії Тимошенко Європа не домоглася!).

 

По-друге, євроінтегратор Янукович виграв би вибори 2015 року і хазяйнував би у країні як мінімум наступні 5 років. Ми б залишилися країною з розваленою економікою, з неринковою економікою – якщо у вас є якісь ілюзії щодо цього, згадайте, що міліція роками щемила підприємців, і ніхто на це не звертав уваги, поки не побили студентів. У нас на кожному розі вивіска «несанкціонована торгівля заборонена», тим часом як у США діти виносять з дому старі непотрібні речі і продають без всяких дозволів перехожим – от справжній ринок, і ніякий полісмен не оштрафує підприємливу дитину за торгівлю з рук в невстановлених місцях! Була б стагнація, Захід був би змушений латати дірки нашої економіки жалюгідними кредитами, які б розкрадалися цією владою, бо їй власний комфорт важливіший за благо всіх українців.

 

І не треба думати, що режим політичного застою легко змести народною революцією. Діячі політичного застою намагатимуться використати енергію протесту для збереження та посилення існуючого режиму, тільки з іншими іменами урядовців. Завдання українських інтелектуалів та лідерів зараз полягає в тому, щоб не віддати політичній консерві енергію народного протесту, не дозволити їй використати Євромайдан для свого посилення. Треба допомагати зрозуміти, роз’яснювати людям, що євроінтеграцію треба починати з себе, вчити європейські мови, налагоджувати партнерство з європейцями на побутовому та діловому рівні.

 

Звісно, молодь має бунтувати, має бути незадоволеною життям. Але бунтувати треба з розумом і без шкоди для здоров’я. Добра та революція і той протест, які відбуваються без втрати людської гідності. А зараз, коли з дітей роблять футбольних хуліганів, екстремістів, бойовиків, вчать влаштовувати бійки з міліцією, вдиратися у державні установи, закидати їх всіляким сміттям та писати дурниці чорною фарбою на мармурових стінах, на наших очах відбувається втрата людської гідності, приниження протестуючої молоді. Політики використовують дітей в своїх інтересах – і влада, і опозиція виводить їх на свої мітинги за допомогою нездійсненних обіцянок та принизливих подачок, щоб спрямувати молодий ентузіазм у вузькопартійних та кланових інтересах. Молодь розчаровується і перетворюється на тих самих циніків та нігілістів, які ведуть її цим шляхом, і політична консерва відтворюється.

 

Системна проблема української демократії – наш цинізм та нігілістична протестність. Ми голосуємо не за більше добро, а за менше зло. Позитивна репутація політиків практично не існує, грає роль лише антирейтинг. Недарма Янукович обрав собі спарринг-партнером на 2015 рік Олега Тягнибока, і якщо вдасться його протягнути в другий тур, тоді другий строк нашому лукавому євроінтегратору забезпечений.

 

Наші вибори – це вічне змагання між «не хочу» та «треба», причому ці позиції, протестна та владна, однаково примітивні.

 

«Треба» – це адмінресурс і подачки, що спонукають виборців голосувати за владу, за домінуючу в регіоні або в країні політичну силу. Ніхто не питає виборців, що треба їм самим. Всі вже звикли, що щось може бути треба тільки певному вузькому колу політ-економічних гравців, і вони диктують свою волю всій громаді. Виборці не звикли диктувати владі щось розумне. Вони або заглядають в рот, або ходять з простягнутою рукою, або ображаються та гніваються, вимагаючи неможливого. При цьому у виборців по традиції не виникає прагматичного бажання самостійно вирішити свої проблеми без залучення політиків.

 

«Не хочу» – це майдан, вимоги до політиків вирішити всі проблеми громади, а ми тут постоїмо і покричимо «Ганьба!». Вони винні в тому, що ми такі дурні і обрали їх собі на голову... Це, можна сказати, бойкот малюків проти директора дитсадка за те, що на обід не дають бажаного шоколаду.

 

У мене нема ілюзій щодо можливості швидких системних змін в українській політиці, в тому числі у виборчій системі. Я гадаю, що чим швидше вільні люди почнуть планувати власне майбутнє ретельніше за хитре планування політичних махінацій у владних штабах, тим швидше ми захистимо своє майбутнє від тих, хто хоче його вкрасти і добре пожити за наш рахунок.

 

Тим не менше, якщо казати про те, які зміни необхідні нашій виборчій системі, я б сказав, що кандидати крім програми та декларації про доходи мають подавати звіт про свій особистий внесок у правовий та соціально-економічний розвиток України. Це можуть бути успішно реалізовані законодавчі ініціативи, благодійність, тощо. Хай кандидат, який хоче обратися на наступний термін, звітується за попередній термін перед виборцями. А відсутність належного звіту або подання недостовірної інформації у звіті слід вважати підставою для відмови у реєстрації кандидата. Підкреслюю, що звіт, на відміну від програми, має містити інформацію, а не фантазії. Тобто, це мають бути конкретні відомості про конкретні досягнення, які можна перевірити.

 

Ми маємо повернути людську гідність в публічну сферу, зробити її визначальним чинником політики, щоб репутація та чесність, а не «менше зло», визначали наш вибір своїх лідерів.

 

Підготовлено секретаріатом Українського клубу.