Грузія для українців має неперебутнє значення. У Грузії померла велика Леся Українка, у Грузії працював великий математик і політик Микола Гулак, а в Україні жив і помер великий син грузинського народу Дивид Ґурамішвілі. Витязя у тигровій шкірі Шота Руставелі переклав Микола Бажан. Фільм Молитва за Важа Пшавела (як і його поезії), Тенґіза Абуладзе, теж знає Україна. Як і його чудові фільми – Древо бажання за новелами Леонідзе та Покаяння. Багато робить для української культури Рауль Чілачава. Вигнанець зі своєї батьківщини Ґурам Петріашвілі став своїм у Чернігові і в НСПУ. Гарний роман НІЧ ЛАГІДНА Нодара Цулеїскірі переклала Людмила Грицик. Вийшли в українських перекладах двотомник Нодара Думбадзе та кілька романів Міхеїла Джавахішвілі – серед них – знаковий для нашої оповіді роман НА ЛАСКАВОМУ ХЛІБІ. Знають українці і роман Чабуа Аміреджібі ДАТА ТУТАШГІА, і романи Константіне Ґамсагурдії та Отара Чіладзе…
Саме на цьому плідному культурному ґрунті виросла прихильність українців до Грузії і представників грузинської нації.
Але грузинський десант в українську владу показав, що «у своїй хаті своя правда», як мудро мовив Шевченко.
Перебуваючи в нас НА ЛАСКАВОМУ ХЛІБІ, грузини показали себе з наймерзеннішого боку, не тямлячи ні нашої національної гідности, ні наших національних звичаїв і не поділяючи ні наших українських цінностей, ні наших національних прагнень.
Чому?
Рік тому, будучи на львівському шмокотарґовиську, що у нас його чомусь називають книжковим ярмарком, побачив Міхеїла Саакашвілі, що презентував свою кніґу ПРОБУДЖЕННЯ СИЛИ московською мовою.
У вересні минулого року ФОЛІО снізошло до смаків абориґенів і видало паралельно з по московському ще й пачті на укрАінском – бо чимало помилок і непорозумінь. Але добре, що хоч так.
Розглянемо сю з дозволу сказати кніґу, що має красномовисто-промовисту підназву уроки Грузії – заради майбутнього України.
“Я вирішив попрощатися з Грузією, яку створив». Створив Грузію як націю Бог. Як мінімум.
«У Києві я вперше відчув, що сам собі господар». Сам собі – можливо, але господарі у княжому Києві усе таки українці.
Міхеїл стверджує, що донька Василя Касіяна – російськомовна. Може, тільки з ним?
«Україна схожа на Америку за рівнем сприйняття инших національностей. Хоч би що стверджували деякі політики, в Україні етнічні відмінності практично не мають значення. І в цьому унікальний потенціал України. У світі лишилось не так багато «плавильних котлів». Окрім України це, мабуть, тільки Бразилія, США і Синґапур». Оця маячня, яка абсолютно не відповідає дійсності, і є його схибленим поглядом на Україну і українство. Неприйняття неорганічного є визначальним для українців. Вони не завше кажуть про це прямо гостям на ласкавому хлібі, проте діють завжди жорстко і однозначно. Почитайте казку КОЗА-ДЕРЕЗА. Українська нація – це той рак-неборак, який проганяє нагле потворище зі своєї печі. Національність має величезне значення для українців, які єдині є носіями українських цінностей.
Ув Америці Міхеїл слухав передачі радіо ГОЛОС УКРАЇНИ українською мовою. Бреше гидомирник. По перше – нема такого радіо, та й чого би воно в Гамериці було? Могло би бути радіо ГОЛОС АМЕРИКИ, але згідно американського законодавства передачі цього радіо (як і радіо Свобода) заборонено ретранслювати на території США.
«виступити медіатором». Мабуть комунікатором, бо медіатором ми називали штучку, якою грали на гітарі.
Прикладом для діяльности в Україні для цього гастарбайтера політичного є … Юля, токо без коси і мазґов: «у плані тактики у мене було набагато більше збігів із Юлею. Вона завжди хотіла атакувати , хотіла провокувати владу, щоб та робила помилки. Мені здавалося, що так і треба. У цьому вона була дуже хороша».
«у мене раптом прорізалася українська мова». Як зуб? Чи як що? Володимир Хандогій – мудрий український дипломат – радить: «Мову треба не вивчати, а вчити».
Пасаж про Наливайченка – вирок Наливайченку. На жаль, для нього. Як і включення Мертвечука до переговорної групи у Менську.
Пасаж про слабку Америку Обами – пропутінська маячня.
Прагнення вивести на сцену нове покоління політиків в Україні без українців – божевілля. І не тільки політичне.
Пасаж проти Абхазії дивовижний у своїй брехливості. Абхази – окремий народ, покривджений Сталіним.
Говорячи про мовний майдан у Тбілісі 1978, автор не згадує неперебутню ролю у відстоюванні права на грузинську державну мову письменника і депутата грузинського парламенту Нодара Думбадзе.
До парламенту Михеїла завів майбутній прем’єр Зураб Жванія, якого він разом з коханцем потім уб’є каглою.
Каже, що з корупцією воював не тільки у Тбілісі, але й у Брюселі. А у США не пробував?
Про патрульну службу, яку з’їдає стара система гарно. Але ж твої політичні бляді її у нас робили. І чкуранули так, що аж дим та й нитка за ними.
«Я став світовою зіркою і перебував ув ейфорії». Шкода, що, ковтнувши зірочку, з ейфорії так і не вийшов і по сей день.
«суддями треба призначати іноземців». А куда українців подіти?
«журналісти чесних ґазет». І хто цей бенкет чесности фінансує?
«PR мені робитимуть мої власні ноги». А межи ними нич не заважає? Поганому балеруну, як мовиться, завше заважає радіатор.
«Мій блеф спрацював». В Україні якраз ні.
Грузинами автор книжки іменує Примакова, Ігора Іванова і Лаврова.
Саакашвілі мовить про корупцію і нічого не мовить про тіньову економіку. Не тямить?
«Я терпіти не можу довго радитись. Таких довгих нарад, як в Україні, у Грузії в принципі не могло бути». Швидкий як настя. По московському – понос.
«Я, до речі, не вітаю зникнення в Грузії російської мови. Попит на неї скорочувався всі пострадянські роки. Можливо. його відродить туризм: щороку в Грузію приїжджає все більше туристів із Росії». Тобто в Україні його теж засмучує скорочення московської мови? Гарного ж політика ми імпортували.
«необхідно всюди поставити камери відеоспостереження». Телехлопчик любить себе бачити ув тілівізірі цілодобово.
«був би цей хлопець з глухого села, ніхто нічого не сказав би», «більшість населення Західної Грузії – сільські жителі, їх треба переучувати, інакше ми не здолаємо бідність», «в Росії зображують Грузію як велике село». Тобто село для нього – ворог. Ворог як база українства.
Виступає за подвійне громадянство. В умовах України – це смерть українства. Не тямить.
«я майже не бачив хороших українських послів». Що ти верзеш? Один Хандогій чого вартий. А ще Грищенко, Огризко, Макаревич, Кирилич…
«космополітизм, багатонаціональність завжди дуже допомагають розвитку». Що за маячня? Україна – країна українців і для українців. Постгеноцидна, постколоніальна, посттоталітарна – проблемна. Але ж Україна. І рухається у своє українське майбутнє. А гості на ласкавому хлібі мають бути чемними і спокійними, а не займати у державі усі місця замість українців.
Цікаво, а як можна будувати дискотеки? Сміхота.
«Європа забула про Будапештський меморандум». Яка Европа? США, Московія, Великобританія. Московія забула – Британія і США є нашими чи не єдиними стратегічними союзниками у війні з Московією.
«у 2014 році у Києві не було до кінця легітимного керівництва». Що? Чепушило ти кремлівське, консерво ти смердящая, у Києві був легітимний парламент, який і взяв усю політичну відповідальність за ситуацію у країні на себе.
З периферійної країни ми вчинили Грузію фактором світової політики. Та невже? Де цей фактор і чому ти у цей фактор після усіх своїх реформ туди повернутись не можеш?
Дифірамби турецькому божевільному диктатору Ердоґану – дивовижна. Так само як і пеани Путіну. Він любить диктатури і бачить себе космополітично-антиукраїнським диктатором України.
«досить згадати фільм «Дата Туташгіа». Ми повели наступ на фундаментальну культуру народу». В Україні це неможливо. Українці за свою культуру тобі горло вигризуть і скажуть, що так було.
«вони кричали про «гідність». Що це означає , ніхто до пуття пояснити не міг». От космополітична химера. Нація – це гідність. Той, хто цього не тямить – те слово, яке вжив Мінґареллі, про тих, хто не бачить реформ в Україні.
«зі зверненням до країни». А не до народу, як належить.
«до чого тут парламент? Грузія – президентська республіка». Тупо. Що би було з президентом США, який би так мовив про конґрес США?
Іванішвілі платив гроші російському і французькому послам. Яким чином? За що?
«нові люди, які наводили лад, діяли брутально, але інакше було неможливо». І це ти хочеш і в Україні вчинити, але вже не над грузинами, а над українцями? Ге ж, чужих не шкода.
«Ми внесли і насадили принципи, далекі від національної культури». Навіщо? В Україні це не пройде.
«мені протягом 24 годин надали громадянство і призначили в Одесу». Це найбільша і найглибша помилка президента Порошенка, яка коштуватиме йому другого терміну. На жаль.
Отже, підсумки.
Міхеїл Саакашвілі прийшов в Україну з космополітичними настановами і з антиукраїнськими цінностями та абсолютним нерозумінням української ментальности та українського характеру.
Сподіваюсь, що грузинський кадровий пакет для України – це вже смітник історії.
Василь ВЕЛИМЧИЙ.