ЩОДЕННИК КУХАРУКА

ЩОДЕННИК КОЧУКОВА

Донецька
область
ІНФОРМАЦІЯ
Герб Прапор

Основні дані

Назва:Донеччина

Утворена:2 липня 1932 року

Код КОАТУУ:14000

Населення:4 449 636

Площа:26 517 км²

Густота населення:171,17 осіб/км²

Телефонні коди:+380-62

Обласний центр:Донецьк

Райони:28

Міста обласного значення:18

Міста районного значення:24

Райони в містах:21

Смт:131

Села:874

Селища:244

Селищні ради:81

Сільські ради:253

Номери автомобілів:АН

Інтернет-домени:donetsk.ua; dn.ua

Обласна влада

Адреса:83105, м. Донецьк, б-р Пушкіна, 34

Веб-сторінка:http://www.donoda.gov.ua

Голова ОДА:Близнюк Анатолій Михайлович

Рада:Донецька обласна рада

Голова ради:Шишацький Андрій Володимирович

Гімн

Ще не вмерла Україна,
И слава, и воля!
Ще намъ, браття-молодці,
Усміхнетця доля!
Згинуть наші вороги,
Якъ роса на сонці;
Запануємъ, браття, й ми
У своій сторонці.
Душу, тіло ми положим
За свою свободу
И покажемъ, що ми браття
Козацького роду.
Гей-гей, браття миле,
Нумо братися за діло!
Гей-гей пора встати,
Пора волю добувати!
Наливайко, Залізнякъ
И Тарасі Трясило
Кличуть насъ изъ-за могилъ
На святеє діло.
Изгадаймо славну смертъ
Лицарства-козацтва,
Щобъ не втратить марне намъ
Своего юнацтва.
Душу, тіло и д.
Ой Богдане, Богдане,
Славний нашъ гетьмане!
На-що віддавъ Україну
Москалямъ поганимъ?!
Щобъ вернути іі честь,
Ляжемъ головами,
Назовемся Украіни
Вірними синами!
Душу, тіло и д.
Наші браття Славяне
Вже за зброю взялись;
Не діжде ніхто, щобъ ми
По-заду зістались.
Поєднаймось разомъ всі,
Братчики-Славяне:
Нехай гинуть вороги,
Най воля настане!
ПАНОРАМА

СПОМИНИ 2014

СПОМИНИ 2014

Боляче доторкнутися до тих спогадів. Боляче і тоді було бачити, як наш світ покотився в прірву. Як деякі люди свідомо підштовхували події, а інші, нічого не розуміючи, волали з юрбою. Про що? Навіщо? Так, життя наше було не бездоганне. Багато негараздів, проблем. Але ж ми мали умови жити, планувати своє життя, щось робити. А що тепер? Тисячі вбитих, міліони вимушені покинути свої оселі. Втрачено роботу, втрачено звичний устрій життя.

Ця вистава перед очима. Щось схоже бачила десь у 1964 році. Була у центрі міста, там нещодавно відкрився новий універмаг. Було щось незвичайне, порівняно з іншими днями. У центрі гуляла незвична кількість молодих чоловіків. Я здивувалася, щось не таке, як завжди. Ранком вся прояснилось, тією ночі було пограбовано універмаг. Хтось готував це дійство, багато молодих хлопців біло задіяно. Це ж скільки криміналу було у місті. Так вони розсипані по своїх домівках, а тут вони зібралися разом. Хтось керував, хтось готував цих людей.

Інша, Схожа за сценарієм, за постановкою подія. Це Сумгаїт, 1988. Різня вірмен. Таке страшне видовище по ТВ. Чорна юрба, організована бігла по вулицям, забігала у будинки, вбивала та ґвалтувала. Кадри хроніки – було знято зверху, як полчища щурів бігли по вулицях. А напередодні розпускалися плітки, що у Вірменії вбивають азербайджанців, хтось розпочав інформаційну кампанію, збуджував ненависть до вірмен.

Нічого не нагадує?

Донецьк 2014. Як спочатку почались крики про хунту, про фашистів, а потім на вулицях раптом з’явилися хлопці із специфічним говірком,  «парєбриками», з колорадськими стрічками,  які питали, а де тут центр? З’явилася велика кількість казаків, у папахах, червоні лампаси, з нагородами. Де вони ці нагороди отримали? А потім понаїхало «пазіків», з хлопцями специфічного вигляду.  Бачила авто, де навалено обструганих ціпків із цвяхами. Стали підтягуватися молодики у спортивних штанях, які групками по 10-15 чоловік рухалися до ОДА.
А там вже збиралися мітинги. Вже хтось кричав «Путин, спаси нас от хунты, введи войска». Величезна купа провокаторів. Дивні бабусі, які напередодні бігали по місту, співали пісні про Шоколадного зайчика. Вперше почула таку бабську пісеньку на забутій богом станції ще у 80х роках, де ще не всяка електричка зупиняється. Сидить така собі зачухана бабуся та й голосно співає. «Шоколадный заяц, ласковый мерзавец». Ще про Порошенка тут і не знав ніхто, шо ото таке? Звідки такі знання?

Звісно були і такі, дуже духовні, які українського не люблять, а таких було досить багато, бо після війни на українцях було клеймо, «були в окупації», тому керівні кадри завозилися із Сибіру та інших місць. Вони не вчили мову, «теляча», бачите. Багато народу, приїжджих, але з презирством до українців. Моїй мамі казали, коли здавала іспити в інститут «пойди, сначала научись разговаривать».

А скільки було всяких військових кадрів, і їх діти і до тепер: «мало вас отец мой расстреливал».

Отож багатство краю – це його біда. Вся земля Донеччини здиблена, усюди кар’єри, копальні, заводи. Скільки охочих до корисних копалин, тимчасових «хазяїнів», які їхали грабувати цю землю, наживатися. Скільки набігло щурів. Висмоктували соки роками. Не люблять землю, не цінують її, набігла орда грабувати.

І місцеві - багато зламаних людей. Бабця розповідала, як у 33 році села вимирали повністю. А яке її було страшне життя, навіть слухати страшно. А вони це пережили. І мовчали. Голод зламав хребет нації українцям. На західній Україні такого не знали, тому й вціліли.

А були й такі. Їй у лице кажуть, ви неповноцінні, мова ваша несправжня, суржик. А вона, хоч я сама і українка, а мова наша неповноцінна. Грузин би зарізав за такі речі.

Так що ґрунт підготували задовго до майдану, а після майдану люди наче сказилися. Тут ще російське телебачення включилося на повну, ось де прислужники диявола.

А люди… Виявилося, що 90% дебілів. По ТБ казали… Сприймається без сумнівів. Ніколи не думала, що їх стільки тут. Товаришували по 40-50 років, допомагати один одному у складні моменти життя. І тут раптом, хтось, ти його не знаєш, тобі сказав «фашист, ату його», і вони кидаються тебе вбивати. Ось що страшно. Скільки друзів виявилося такими, скільки родичів. Розкололися сім’ї, розпалися дружні відносини. Тепер сестра каже, як я їх ненавиджу. – А що було тоді, коли ти кидалася на мене? – Не знаю, якесь запаморочення.

Віддали місто криміналу, що вам тепер, добре?

---

Ось і замислися, хто править світом? Сиділа пітьма поза кутами, ховалася десь у підворіттях, було їй віддано ніч. Було їй надано своє місце і свій час. Ні, готувалася, їй треба всю землю захопити.

А люди й радіють! Пообіцяли, пенсію російську, 10 тисяч дамо. Обіцянка, цяцянка, а дурню радість.

Казала їм, що ви робите? Подумай, що будеш робити, коли не будуть банки працювати, магазини, коли не буде світла, тепла, води, грошей, їжі, пенсії? У відповідь, що ти кажеш, все буде добре, а може ти за хунту? А може ти бандерівка? При чому тут хунта? Я питаю, навіщо рубити сук, на якому сидиш? Навіщо рушити своє життя? Нам ніхто ніколи нічого не давав, тільки віднімав. Кому ми потрібні? Подумайте? Марно.

---

На радіо «Ехо Москви» було інтерв’ю у якогось «Донецького патріота», який пісяв окропом, «народ Донбасса (!) 99%» проголосував за незалежність. «Мы ненавидим фашистскую киевскую власть». Коли у нього питали,

-        зараз Київ вас годує, а коли не стане, що будете робити? Де будете гроші брати? Як народ годувати?

-        Заїкався. «Спочатку бюлетені порахуємо».

-        А потім?

-        А потім Росія прийде, дасть нам усе.

-        У студії реготали в очі: А ви впевнені, що ви нам потрібні?

Але це ж потрібно подумати трохи. Спочатку хату підпалимо, а потім будемо дивитись, як хата горить.

---

Добре, хай, як бажають. Але ж я при чому? Якщо я думаю трохи по іншому, що, мене треба вбивати? Вони злізають з розуму, діло ваше, але виходить, колективна відповідальність.

   ***

Та нічого від них не залежало. Що ти зробиш проти танків? Тільки віддали право потішатися над собою, над дурнями.

Коли ці хлопці захопили адміністрацію, обложили шинами, хлопці в балаклавах там сиділи, люди дивилися на це, як на виставу. Багато людей, та і я, ходили дивилися, що там таке. Гуляли с колясками, з дітьми. Добрі бабусі, деякі мої знайомі, носили їм супчики, щоб хлопці не зголодніли. А ті хлопці вже награбували собі, чеченці дивилися на це, плювалися.

Ахметов торгувався. Приїзжав Ходорковський, його не пускали у ОДА, але коли подзвонили Ахм, його туди пустили. Був епізод, коли натовп зібрався громити резиденцію Ахм. Пішли туди, чи то не дійшли, чи то переговорники зайшли в довго їх не було, натовп розійшовся. Все ж ясно, хто цим керував.

Міліції було наказано здати зброю, а потім її завезли у СБУ, щоб було у купі. Потім тітушки штурмували, а там не дуже опиралися. Тобто місто влада здавала.

А потім 26.05. заїхали чечени, брати аеропорт. І почалися бої.

Потім Гіркін зайшов. Колона бойової техніки йшла 2 години, розтягнувшись на 7 км, а її впустили у місто. Чому б її не розстріляти по дорозі? А потім вже пішли танки із Росії. Люди виставляли у інеті колони, які йшли з Росії. Там же нема ніякої границі.

І що ти зробиш проти танків?

Люди протестували. Виходили на мітинги. Але була жорстока бійня. Вбивали жорстоко. А міліція дивилася і нічого не робила.

Я 40 років годувала їх, платила податки, а вони, з доброю зарплатнею, здорові мужики, добре одягнені, екіповані, не бідні, віддали нас криміналу. Перед богом клялися, захищати нас, а так легко порушили присягу. А так не можна. Виходить, вони були криміналом самі. Захищали бандитів при владі, кришували бізнес, і т.п. Тільки не виконували свої обов’язки. Тому вони – вороги, і на боці ворога опинилися.

Почалось повне беззаконня, почалися грабіжки. Тут це називалося «отжать».

Викидали людей із машин, грабували магазини, банки, квартири. Міліція навіть заяв не приймала.

Усі зрозуміли, що ніхто нас не захистить. Місто здали бандитам. І люди побігли із міста. Я виїхала 22 червня, ще вспіла. Невдовзі розбомбили вокзал в люди бігли хто як міг.

Тетяна Р.