ЩОДЕННИК КУХАРУКА

ЩОДЕННИК КОЧУКОВА

Україна
ІНФОРМАЦІЯ
Герб Прапор

Основні дані

Столиця:Київ

Найбільше місто:столиця

Державна мова:Українська

Гімн

«Ще не вмерла України і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Приспів:
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду».
АР Крим Вінницька Волинська Донецька Житомирська Закарпатська Запорізька Івано-Франківська Київ Київська Кропивницька Луганська Львівська Миколаївська Одеська Полтавська Рівненська Севастополь Січеславська Сумська Тернопільська Харківська Херсонська Хмельницька Черкаська Чернівецька Чернігівська
ПАНОРАМА

Василь БОСОВИЧ: ЛІТЕРАТУРНЕ МАЙБУТНЄ БАЧИТЬСЯ КРАЩИМ

Василь БОСОВИЧ: ЛІТЕРАТУРНЕ МАЙБУТНЄ БАЧИТЬСЯ КРАЩИМ

 

 

  1. 1.     Чи можете Ви чітко означити своє місце у літературі?

 

 Щоб не впасти  ні у марнославство, ні у надмірну скромність, волів би віддати чітке  означення свого місця в літературі  на розсуд  доброзичливих  сучасників  і  подячних нащадків. На сьому завершую, щоби не в’їхати у марнославство з иншого боку. А  щодо спеціалізації у літературі, то я прозаїк (повість, оповідання , роман, ще один новий  на виході);драматург (близько двадцяти п’єс); сценарист (десь зо три десятки ігрових і документальних кіносценаріїв).

 

  1. 2.     Ставлення до клясики.  Кого бракує у літературному обігу?

 

 Ставлення до клясики , вітчизняної і зарубіжної, у нас,  як до паперових грошей минулих  епох – нема сумнівів у тому, що вони були  колись чогось варті, але не зрозуміло, що з тим усім  робити тепер.

Той, кого ми колись називали   читачем, у тому числі  читачем клясики,  і пишалися ним, або зовсім перестав  читати, або змінився. Це закономірно. Змінився загальний  ритм  життя, отже, повинен був змінитися і темпоритм  мистецтва , а з ним і споживач сього мистецтва . Він – дитя свого часу і жує  те, що йому накладають на тарілку, або в паперовий пакет. Так що до нього на загал претензій нема.

Зате зовсім инша розмова має бути з тими, хто відповідає за вміст тих пакетів, тобто з сучасними «майстрами  красного письменства». Думаю, низька  якість тієї, послуговуючись їхнім жарґоном, «хавки» значною мірою спричинена тим, що вони у свій час не полюбили до нестями «Дон Кіхота», «Фауста», «Ґамлета», Ромео з  його Джульєтою,  «Братів Карамазових», «Війну і мир», що для них закриті  Стендаль, Томас Манн, Франсуа  Моріак,  Ібсен,  Сигрід Унсек, не кажу вже про допотопного

Шодерло  де Лакло з його «Небезпечними зв’язками».

Більш ніж скромний  словниковий запас наших  майстрів  свідчить також , що вони не були  зачаровані  і не проходили мовну практику  у  Котляревського, Квітки-Основ’яненка, Шевченка, Нечуя-Левицького, Карпенка-Карого, Старицького, Куліша,  Підмогильного,  Багряного , Коцюбинського, Лесі Українки, Лукаша, ,Зерова, Рильського, Бажана, Сосюри.

 

  1. 3.     Чи бракує Вам ринку продажу книжок  та ринку авторського права в Україні?

 

 Книжковий ринок  (сучасної літератури)  у нас,  як золотодобувна копальня:  піску – хоч завались, крупинки золота  - рідко, про самородки  залишається  хіба мріяти.

Про стан ринку, не тільки книжкового, а й ширше, мистецького, можу судити тільки на основі власного досвіду.

Він неоднозначний.

Перша  моя  книжка, повість, вийшла накладом  15 тис.,  роман – 60 тис. першим виданням  плюс 20 тис. другим, виставу за моєю п’єсою  «Ісус, Cин Бога живого» переглянули близько 400 тис. глядачів (кількість проданих квитків), думаю ще зо дві сотні тисяч у сукупності відвідали инші вистави за моїми п’єсами   у різних професійних театрах України.  Так, що на відсутність попиту на мій «ринковий продукт»  гріх було б нарікати. За все отсе  я не платив, а мені платили і платять.  З другого  боку,  тепер ось  мушу  думати   разом з видавцем, де взяти гроші на видання нового роману. Між иншим, се роман-реконструкція про Ісуса Христа, перший в українській літературі. Черги меценатів  у  тотально побожній Україні на се діло наразі нема і підозрюю, що не буде. Меценат, по-перше, у нас узагалі рідкісний птах,  а по-друге,  затримався  на початковій   еволюційній стадії. Він готовий  зааcфальтувати  церковне подвір’я, поставити нову хвіртку у церковній огорожі,  деякі навіть розщедрюються  на капличку. За се церкви  охоче нагороджують  церковними орденами і медалями. А ось думка, що профінансувати книжку не менш почесно, як збудувати з будівельних відходів капличку, йому у голову ще не заходить.  І священик не підкаже, бо йому хвіртка важливіша, ніж книжка.

Щодо дієвости авторського права, то  не  помічав, щоб у мене хтось щось украв, може,  тому, що не краду сам.

Уже багато років маю справи з Агентством авторських прав. До мене вони завжди ставилися  уважно.

Думаю, що держава не повинна б скупитися на максимальні преференції  для української книжки (українського мистецького продукту взагалі). Тоді й характер та наповненість ринку можна було б змінити. Байка, що «талант завжди проб’ється” – винахід творчо-бездарних імпотентів,  які  тільки і здатні на те, щоб «пробиватися». У  популярність за життя  і у безвість після смерті.

 

  1. 4.     Охарактеризуйте стан сучасної української поезії, назвіть імена.

 

 Це, здається, найстаранніше оброблювана і найрозквітліша  грядка вітчизняної  літератури.

Виділяю Ігоря Павлюка.  Його  поетичний доробок демонструє  українцям  і світові невичерпні  можливості української мови.  Він глибоко національний поет і разом з тим укорінений у світову культуру  та  відкритий для  усього світу. Вдумливий критик, літературознавець, аналітик  зі схильністю до фундаментальних світоглядних узагальнень.

Не менше ціную  і поважаю Ліну Костенко, Дмитра Павличка.

 

  1. 5.     Охарактеризуйте стан сучасної української прози, назвіть імена.

 

 Вона рухається  у  руслі   тотального  «опопсовіння».

Завдання  письменника цікаво  розповідати  усім иншим, неписьменникам,  якнайпростіше про найскладніше. Натомість переважну   більшість сучасних прозаїків  хлібом  не годуй, а  дай   з  багатозначним виглядом порозводитися на сотню сторінок навколо проблеми виїденого яйця.  Або, як  писав Бабель, порозмазувати кашу  по чистій тарілці. Отже, перша біда – дрібнотем’я.

Друга – якась майже загальна втрата  навичок роботи зі словом. Йдеться не про талант, не про майстерність, а про елементарний рівень володіння  ремеслом.

Для  багатьох  сучасних  українських  прозаїків  зліпити складносурядне речення, не кажучи  вже про складнопідрядне, а для  зіпсутих  ними  читачів утримати ці конструкції  в голові, є справжнім інтелектуальним  подвигом, на  який мало хто здатний.

Замість  вивіреної драматургії фрази, абзацу, розділу і твору у цілому, загальної продуманої архітектоніки, замість  живописання словом,  найчастіше  усього лиш  повідомлення  словом  про ту  чи іншу подію, до того ж доволі плутане і мляве.

Стара культура  письма втрачена, нова не вироблена, бо нема  кому. Натомість  телеграфний «морзяночний» стиль, одноманітні куці речення,  а в них куці  думки.

На сьому  похмурому  тлі  потужно  вирізняється Валерій Шевчук, нагадуючи багато  чим   універсальних митців  Відродження.

Третя – як смішна, на перший погляд, незначна, але характерна  частковість. Це  якась на межі ненормальности зосередженість  на статевих  проблемах. Здається, теперішні  прозаїки  переконані, що  клясиків у свій час спеціально і злісно обділили – їм  не показували  оголених жінок, і се єдина причина, чому вони їх не описували. Тому  теперішні, як уміють , заповнюють  сю «прогалину»  у рідній літературі.  З  того, що потрапляло мені на очі,  не можу згадати ні одного прозаїка ( і прозаїч-ки) з  нині популярних, які не  описали б  у міру свого таланту  чи безталання   процес  злягання  і органи у ньому задіяні, переважно жіночі. Підозрюю, що саме се і є для них  основним  творчим  імпульсом. Вони, либонь, упевнені , що описати  статевий  акт - це «сільнєй,  чєм  «Фауст» Гете»,  як сказав колись відомий знавець «язикознанья» з иншого приводу. Тож, якщо колись  ми знали  шістдесятників, сімдесятників, вісімдесятників, то з  кінця  дев’яностих  у   літературі  отаборилися  й запанували  «мистці», яких  за їхнім основним творчим інтересом,  напевно, назвуть    вагіністами.

 

6.Охарактеризуйте стан сучасної української драматургії, назвіть імена.

 

 Як у відомому анекдоті, жива, але  такого здоров’я,  як хотілося  б, ще нема. 

Колись, коли люди ще розумілися на літературі, вважалося, що драматургія є вищим видом творчости.

Не кожний, навіть серйозний  письменник (не плутати з популярним) може бути драматургом. Підозрюю, що з  тисячі засвідчених членством  у СП майстрів красного письменства ми відсіємо, дай Боже,  заледво одного-двох, здатних написати п’єсу або кіносценарій.

Зокрема, тому, що се особливий  і, думаю, доволі, рідкісний спосіб мислення. У  голові драматурга мають постійно балакати  кілька «осіб». (Бажано не  більше  п’яти, бо  поза тим уже недалеко до  шизофренії.) Обговорювати  вони повинні  якусь цікаву тему, значну  подію та ще й так, щоб  глядач не починав для розваги скрипіти кріслом,  а просто закам’янів у ньому на 1,5-2 години. Для сього драматург, крім таланту, послуговується  спеціальними  драматургічними законами і прийомами.  На жаль, такої драматургії в Україні майже нема. Її творці або взагалі не знають, що є якісь особливі закони  і прийоми, або не вміють застосувати їх на практиці.

Серйозний удар по драматургії буде нанесений недавньою  т.з. театральною реформою, внаслідок якої відкривається дорога  випадковим людям до одноосібного керівництва  театром. Разом з традиційним хронічним дефіцитом  режисерів, які вміють принаймні читати п’єси, це знеохотить  справжніх драматургів і додатково простимулює  халтурників.

Серед  діючих драматургів виділяю Неду Неждану і Віктора Тарасенка.

 

  1. 7.     Чи здатна українська література  не просто вижити  в  лавині бездуховності, яка вкотре  захопила спільноту,  а створити індивідуальні стації спротиву?

Сподіваюсь,   з  відповідей на попередні запитання анкети не важко виснувати, що  сучасна українська література значною мірою сама спричинилася  до навали бездуховности. Тож спочатку лікареві доведеться зцілитися самому від легковажно підхопленої  бацили.  А потому вже подумаємо, як зняти загальний карантин.

 

 

  1. 8.     Яким Вам бачиться майбутнє української літератури?

 

 Будьмо  оптимістами.  Майбутнє бачиться  кращим, ніж теперішнє.

 

Василь БОСОВИЧ

м. Львів