П᾿ю каву на Михайлівській в «KAVATTI». Відгомомоніла цівкою з-під крану презентація книги Олександра Ірванця «Відьомська кров» в Житомирі. І це зовсім ніц не значить, що я помилково назвав у спілкуванні з автором цю книгу назвою твору Андрія Кокотюхи «Відьомське око». Ніц. Як і моє питання на загал до метра прози сьогоднішнього житомирського надвечір᾿я, за перепрошенням, шановні рівняни: «Який герой,  чи героїня Вашої нової книги є для Вас найбільш пластичним? Якого Вами було зліплено найлегше?»

Для мене приємно було  подарувати Олександру свою книгу «Вади і зваби». На мій подарунок бубабіст спромігся низкою питань: «Що це? От ти справді думаєш, що я нудьгую від того, що не маю, що читати? Максимум, що обіцяю: перегляну в маршрутці».

Проте поклав примірник до свого синього плецика. Синя книга у синьому рюкзаку, аби не загубилась у цих однакових напівтонах.

Я не вірю оракулам, таро і в карту зоряного неба, та запит до Всесвіту загубився в отому синьому наплічнику.

Хвилин за двадцять по тому кава в каварні: Михайлівська живе за своїми законами – вуличні музики, лялькарі, маріонетки; інші на самокатах, роверах, роликах, «…а ти пісня будеш завжди коло мене…».

Вадим ЖАЛЮК

малярчство бай Веніамін КУШНІР