Волонтер Світлана Іванівна Кирильченко відповідає на запитання інформаційного агентства НАЦІЯ.
Світлана Іванівна, скромна робітниця при кафе в Українському Домі й волонтер з багаторічним стажем.
Як збираєте допомогу?
По всій київській області. Український Дім дає транспорт, водія, в селищних радах беру дозвіл на збір допомоги в зону АТО і їду по населених пунктах, селах.
Як це відбувається? Є графік? Кожен останній понеділок, чи як?
Ні не так. Тільки у мене з’являється вільний час я одразу збираюся й їду. У вільний від роботи час, бо є постійна робота.
Ким ви тут працюєте?
Я на кухні. Треба ж на щось жити. Але я від усієї душі допомагаю. Збираємо ми продукти, хто дає консервації, хто картоплю, все, що хто дає. Збираємо і відвозимо. Особисто, я прошуся щоб поїхати. У військові частини луганської й донецької областей.
Взагалі я тут з самого майдану. З п’ятого грудня 2014 року. Я з Білої Церкви. В той час приїхала до Києва на операцію. Мені оперували щитовидну. І потім п’ятого грудня я думаю піду подивлюсь на майдан. А саме тоді відбувся розгін студентів. Приїхала на майдан, стою біля сцени, підходить до мене жіночка. Звати її Тоня, вона тепер з небесної сотні, загинула. Вона підходить, каже, ви б не могли нам допомогти? Бо великий потік людей і потрібно стати на канапки. А в мене ще пов’язка на шиї, тільки після операції.
Як пройшла операція? Дуже дорого?
Нічого, щитовидку видалили, обійшлося у п’ять тисяч гривень. Вважаю що це недорого. До того ж у мене і грошей не було, мене хірург на добре слово оперував. А потім я з ним уже розрахувалась. Київська обласна лікарня на Лук’янівці, Погорєлов, прізвище. Велика по серцю людина. І потім я пішла на кухню. Не відмовилася. Ми працювали цілодобово. Пов’язки я міняла на третьому поверсі в профспілках. Бо мені ж її іще не знімали, я з пов’язкою була іще три тижні. Отак я до самого кінця й пробула на майдані, до того часу як Кличко уже всіх розігнав. І потім я прийшла сюди працювати. Міський Ярослав, з самооборони ми з ним познайомились в профспілках він мене сюди перевів, і с тих пір по сьогоднішній день.
Як на АТО збираємо люди висловлюють різне, по різному реагують . найбільше здивувало те, що наші предки, які пройшли і ту війну, люди дуже щирі, і бабусі дуже молять бога про допомогу. Їхня думка така, що триматись треба до перемоги. А от молодь, їхня думка така, що, навіщо це треба. А ті що з АТО пройшли то ті кажуть що скільки б це не тривало будуть боронити країну до останього. І хочуть змінювати життя на краще.
Як має змінитися країна? Чого очікують люди, як гадаєте?
Щоб ця система змінилась на краще. Раніше заводи робили, стабільна була зарплата. Люди на щось розраховували, а зараз беруть на роботу й не розраховуються або менше платять. Моя думка така що люди мають бути працевлаштовані, особливо молодь. А то як у нас, ці забігаловки, гральні автомати. Якість життя залежить і від батьків і від суспільства.
Люди дивуються що брат пішов на брата, Росія проти України, ніхто й подумати не міг.
Ми, волонтери, буваємо у дитячих садочках, так їх там вчать, що у нас війна, патріотизму. І дітки малюють, ліплять якісь тістечка, вони від душі це роблять і бажають щоби вернулись з АТО, живими, що вони їх чекають. Це важливо, це виховує діток в поважанні до рідної країни. Вважаю, що й країна має зробити все, аби забезпечити дітей усім необхідним. Я балотувалась до міської ради, з тим аби діткам які безпомічні створити умови, щоб вони мали натхнення, бажання жити.
Робота психологічно важка, але мені подобається знаходити до кожного підхід, вислухати людину, і навіть якщо можуть вилаяти я знаю для чого я це роблю, і це надає мені мужності.
І ви за це не отримуєте ніяких грошей?
Ні
Світлана Іванівна має цілу низку відзнак і нагород які свідчать про вдячність країни і народу, за її нелегку і віддану громадянську працю.
Розмовляв Ігор Філіпенко.