ЩОДЕННИК КУХАРУКА

ЩОДЕННИК КОЧУКОВА

Україна
ІНФОРМАЦІЯ
Герб Прапор

Основні дані

Столиця:Київ

Найбільше місто:столиця

Державна мова:Українська

Гімн

«Ще не вмерла України і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Приспів:
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду».
АР Крим Вінницька Волинська Дніпропетровська Донецька Житомирська Закарпатська Запорізька Івано-Франківська Київ Київська Кіровоградська Луганська Львівська Миколаївська Одеська Полтавська Рівненська Севастополь Сумська Тернопільська Харківська Херсонська Хмельницька Черкаська Чернівецька Чернігівська
РОЗМОВИ

ТРИМАЙ ЖИВЕ СЛОВО З ТЕТЯНОЮ ІВАНЧУК

ТРИМАЙ ЖИВЕ СЛОВО З ТЕТЯНОЮ ІВАНЧУК

Р. Кухарук: Шановні телеглядачі, доброго дня. Студія «Інституту політичного управління», «Український клуб», «Український дім» пропонують вашій увазі програму «Тримай живе слово». Сьогодні перша наша передача, перша спроба. Сьогодні у нас в гостях голова правління Всеукраїнської творчої спілки «Літературний форум» - Тетяна Іванчук. Ми будемо пізніше говорити на тему «Літфоруму», на тему літератури, літературного процесу. Але звичайно Тетяна Іванчук, перш за все поетеса, пише вірші, має дві книжки своїх творів виданих. Підготовлені ще десять, наскільки я розумію і знаю. Тому ми розпочнемо нашу передачу з поезії Тетяни Іванчук в авторську виконанні. Будь ласка.

Т. Іванчук: Доброго дня.

*Тетяна Іванчук зачитує вірші*

Р. Кухарук: Дякую, Тетяно, вам за поезію. Глядачам нагадаю, триває програма «Тримай живе слово». У нас в гостях голова правління Всеукраїнської творчої спілки «Літературний форум» - Тетяна Іванчук. Тепер розкажіть про «Літфорум». Що це таке, з чим його їсти, де ви збираєтесь, скільки вас є?

Т. Іванчук: Коли таке питання ставлять: «Скільки нас є?»,  я не можу назвати точну цифру. Нас є багато. Ми працюємо по різних реґіонах. Ми постійно зустрічаємось з людьми із інших реґіонів. Ми вишукуємо таланти по можливості якнайдалі від Києва. Допомагаємо їм самореалізуватися. Всеукраїнська творча спілка «Літературний форум» створена 2002 року, як літературне крило «Українського клубу». Наша місія просвітницька, організаційна, мистецтвознавська. Ми організовуємо творчі зустрічі, презентації книг, авторські вечори. Практикуємо виїзні засідання. Наразі у нас працює таке творче ядро, яке якраз і сформувало «Літературний форум» у сучасному форматі. Ми зараз працюємо творчо з «Українським домом», з музеєм Миколи Лисенка, з Національною бібліотекою Ярослава Мудрого, з Національно-історичною бібліотекою, спілкою «Жінок Києва», з об’єднанням «Світлина», Київським-міським будинком вчителя, навчальними закладами та бібліотека міста Києва.

Р. Кухарук: Зрозуміло. Відомо, що творчі люди дуже складні, як вам вдається їх організувати? Як вдається в русло літературного процесу, в русло «Літературного форуму» задіяти?

Т. Іванчук: Я хочу сказати, що одна людина ніколи нічого практично зробити не може, яка б вона сильна й амбітна не була. В нас дуже гарна команда. Ми працюємо командою. Вже наші люди знають нашу  мету. Вони приводять творчих людей свого оточення. Кожна людина знає, що в нас цікаво. У нас багато, крім наших авторів, виступають художників, багато вільних слухачів, зацікавлених у тому, щоб приводити до нас нових людей.

Р. Кухарук: Тобто ви піклуєтесь і про читачів так само. А я знаю, що в музеї Лисенка на цих вечорах багато музикантів, піаністів, виконавців, співаків. Як ви їх залучаєте до роботи «Літфорума»?

Т. Іванчук: Як ми їх залучаємо? Так само, як і всіх інших творчих людей. Взагалі, в музеї Лисенка у нас збирається унікальна аудиторія не тільки поетів. Назва нашої зустрічі в музеї Лисенка «Відчуй красу музики і силу слова». Тому що музика паралельно йде  з поезією, з прозою. Не можна відділити одне від іншого. Багато наших авторів пишуть вже слова для пісень. Багато пісень виконується. У нас зараз молоді музиканти, які підтримують нашу аудиторію, я не можу сказати, що я їх залучала, в цьому більше старається Роман Кухарук, але ми робимо спільну справу.

Р. Кухарук: Зрозуміло. Зараз багато відбувається політичних подій в Україні, кожного дня, кожного тижня. Наскільки літератори реагують на ці політичні події, наскільки вони пишуть свої твори, чи беруть участь у політичному житті? Чи не заважає політика літературному процесу?

Т. Іванчук: Я думаю, ні в якому випадку не заважає. Правда є такі люди, які пишуть тільки про політику. Які намагаються тільки політично висловлювати свою думку. Але політика невіддільна частина нашого життя. Літератори – письменники, поети йдуть попереду цього всього суспільства, і в політичних поглядах також.

Р. Кухарук: Зрозуміло. А ви перелічили с ким співпрацює «Літфорум». Давайте по черзі. Музей Лисенка. Коли почали ці вечори, як відбувається?

Т. Іванчук: Ну з музеєм Лисенка ми співпрацюємо вже два роки. Щомісяця, останню суботу місяця, зустрічаємося. І наші там засідання перетворюються на фестивалі, на концертні програми. Ми намагаємося залучити усіх творчих людей, не тільки виконавців, а і художників, письменників, композиторів, виконавців, поетів, прозових авторів. І формуємо програму так, аби не залишити нікого без уваги, аби кожний мав змогу виступити, кожна творча людина.

Р. Кухарук: А як дирекція музею Лисенка? Задоволена вашою роботою?

Т. Іванчук: Дирекція вже нині дуже задоволена. Вони паралельно з нами вже домовляються з нашими гостями, з нашими виконавцями про свої якісь творчі заходи. І ми намагаємось майже в кожній програмі, при кожній зустрічі, виконати обов’язково твори Лисенка, обов’язково згадати це ім’я, обов’язково нагадати, що він один із співзасновників «Українського клубу».

Р. Кухарук: Добре. А тепер Історична бібліотека. Там відбувається кожної другої суботи «Історична робітня». Що там роблять письменники?

Т. Іванчук: «Історична робітня» у Національній історичній бібліотеці – це наша робоча програма. Ми там підготовлюємо майстрів для виступів у музеї Лисенка. Там запрошуємо критиків, запрошуємо відомих людей, які нам допомагають суто в робочих моментах.

Р. Кухарук: Тобто, там письменники можуть не тільки прочитати свої твори, а й почути критику?

Т. Іванчук: Почути критику так.

Р. Кухарук: А не ображаються?

Т. Іванчук: Буває всяке.

Р. Кухарук: А літературний процес складається з критики. Без критики немає літератури.

Т. Іванчук: Творчі люди, як і інші люди, непередбачувані у цьому плані. Я думаю кожному хочеться чути критику, але було би дуже доцільно, я сама так вважаю, що критика звучить гарно тет-а-тет, коли це говориться автору. Бо не всі люди сприймають критику коли вона говориться на публіку.

Р. Кухарук: Якщо людина публічно виступає зі своїми творами, то вона має бути готова до публічних спілкувань. До публічних оцінок. Тим більше, що, в будь-якому разі, якщо книжка видається, то вона розрахована на читачів, на покупців. І читач, який купує книжку і читає, він має право на свою думку.

Т. Іванчук: Якраз ми і намагаємось це робити в «Історичній робітні». Привчати авторів, що їх можуть критикувати.

Р. Кухарук: Це добре. А  в Національній бібліотеці України ім. Ярослава Мудрого відбуваються «Круглі столи», починаючи з вересня минулого року. В чому специфіка цих «Круглих столів»? Наприклад, може детальніше розкажіть про «Круглий стіл» присвячений пам’яті Миколи Біденка.

Т. Іванчук: Одним із наших завдань, я його не назвала, є популяризація імен несправедливо замовчуваних, або забутих талановитих українців, в тому числі, поета Миколи Біденка. Так трапляється у житті, що у нас частіше згадують про людей талановитих, яких вже не стає. Потім їх творчість або пропагують, або взагалі забувають.

Р. Кухарук: Ну з Миколою Біденко ми ще встигли спілкуватись час від часу. І в Києві, і на Київщині.

Т. Іванчук: Саме так, дякувати Богу. Останнє засідання «Круглого столу» ми присвятили Миколі Біденку. Його творчості, його життєвому шляху. Там були друзі з батьківщини Миколи, були представники з Національної спілки письменників України, правда дуже мало. Запрошено було багато людей, які спілкувались з Миколою. Напевно вони не вважали за потрібне з нами зв’язатися, або з іншої причини. І я думаю, що наші «Круглі столи» не закінчаться, тому що це,  фактично, був перший «Круглий стіл» пам’яті поета Миколи Біденка, пам’яті людей, яких вже нема.

Р. Кухарук: А далі має бути книжка його, повне зібрання творів?

Т. Іванчук: А далі ми будемо робити все для цього потрібне.

Р. Кухарук: Зрозуміло. Тепер ми переходимо до «Українського дому». Відбулася перша презентація в «Кобзарській світлиці». Було багато людей, було цікаво. Розкажіть про це.

Т. Іванчук: 18 березня ми відкрили серію авторських вечорів і презентацій в «Українському домі». І відрили цю серію  збіркою, поетеси із Сум Надії Позняк, - «Шкіра». І нам вдалось зробити цю презентацію дуже хорошою. Залишилися задоволені і автор книги, і глядачі, і слухачі. Думаю надалі практикувати, бо в нас є багато талановитих людей, таких яких потрібно презентувати. Не тільки поетів, а й музикантів. Ми дуже вдячні «Українському дому», що надає нам таку можливість.

Р. Кухарук: Наступна презентація, як я розумію, це авторський вечір Анатолія Горового, який скличе своїх друзів.

Т. Іванчук: Так, саме так. Ми плануємо на 26 квітня зробити такий творчий вечір Анатолія Горового. Серед його друзів не тільки поети, а й читачі, історики, маляри, кіношники і музиканти.

 Р. Кухарук: А поезія без музики вона якось не уявляється.

Т. Іванчук: Так, поезія - це музика слів. Також поезія дуже гарно лягає на музику і співається.

Р. Кухарук: А може б ви якийсь народний хор створили б у форматі «Літературного форуму». І тоді б було кому виконувати ваші поезії, ваші пісні.

Т. Іванчук: Народних хорів, до речі, так багато, що ми краще будемо їх вишукувати і запрошувати, нехай виступають талановиті професіонали.

Р. Кухарук: Ну я знаю, що на фуршетах «Літературного форуму» самі літфорумівці дуже добре співають. Мають добрі голоси, не кажу, що оперні, але нормальні.

Т. Іванчук: Тому, що люди творчі читають не тільки поезію, вони ще знають гарні пісні.

Р. Кухарук: Але й буває так, що інколи поет не вміє донести свою добру поезію до глядача, або шаркає, або під ніс собі мугикає. Ви їх на «Історичній робітні» підівчаєте виконувати свої твори?

Т. Іванчук: Всі люди дорослі й самодостатні. Вчити їх ми вже не можемо, але можемо підказати.

Р. Кухарук: Можемо надати приклад. Добре. Ви авторка двох книжок. Ясно, що треба мати талант, треба мати характер для того, щоб написати твори. Зібрати їх у книжку, книжку назвати. Знайти художника, який проілюстрував би її. Знайти видавця, щоб видав. Знайти продавця, щоб продав. Розкрийте нам цю «кухню»  трішки. Як вам було з другою книжкою?

Т. Іванчук: «Кухню» вивчила, але пункт продати нереальний на теперішній час.

Р. Кухарук: Ну ви приходите з книжкою своєю в магазин. Що вам говорять?

Т. Іванчук: До речі, я із своєю книгою не ходила в магазин. Зараз усі можуть видати свою книгу, але дуже малим накладом, із яким вона, фактично, продаватись не буде.

Р. Кухарук: А який ваш наклад?

Т. Іванчук: 300 примірників, які я роздарувала усім друзям і знайомим. Кілька ще є. Якщо знайду ще кілька хороших знайомих, то подарую.

Р. Кухарук: Ви вже працюєте над третьою книжкою?

Т. Іванчук: Плани розкривати не хочеться, але вона не третя. Є кілька вже книг. Є маленька книга прози. Є маленька книга дитячих віршів. Усе набрано в електронних варіантах.

Р. Кухарук: Розкажіть історію про своє оповідання, яке оприлюднене на сайті «Літературного форуму». Там якісь живі люди себе впізнали в рідному селі. І погрожували навіть спалити хату, наскільки я розумію.

Т. Іванчук: Це була така проба пера у прозі. Я написала її дійсно з живих людей, можна сказати з рідні. Але були задіяні там також сусіди, добрі друзі, яких деяких замаскувала, деяких показала у натурально величину. Які себе пізнали, і були неприємні розмови. Якісь відносини вияснялися. Але це все у минулому. До цих пір декілька людей не вітаються, але я це все переживу.

Р. Кухарук: Зрозуміло. Які плани «Літературного форуму» на квітень, ну окрім авторського вечора Анатолія Горового. Що чекати від «Літфорума» в квітні, травні? Як я розумію влітку картопля, жуки і так далі, відпустка.

Т. Іванчук: План у нас стабільний, крім того, що ми маємо позапланові заходи. Кожну другу суботу ми працюємо в Історичній бібліотеці Лаври, кожна остання субота - музей Лисенка. Музей Лисенка запросив кращих з «Історичної робітні». Музей Лисенка збирає винятково запрошених людей. Я думаю, що вони приїдуть, бо пообіцяли. Крім того ми ще маємо заходи позапланові, тому що наші творчі люди працюють по різних закладах Києва. Організують з нами культурні заходи.

Р. Кухарук: А от літератори не тільки пишуть свої твори, оприлюднюють свої твори, вони ще читають книжки, ходять на культурні виставки, дивляться фільми, дивляться вистави і пишуть про це рецензії, які пишуться і публікуються на сайті «Літформу», а потім йдуть у ґазету, журнал. На скільки важливо для вас, як для автора, щоб написали на вашу книжку рецензію, відгуки.

Т. Іванчук: Я не можу сказати, наскільки це важливо для мене,  тому що я вважаю, що рецензію людина має писати сама під впливом почуттів від прочитанної книжки.

Р. Кухарук: Але ж на вашу книжку  саме так  і писали рецензії.

Т. Іванчук: Я хочу сказати про художні виставки. Тому що ми дійсно багато співпрацюємо з художниками. Тісно співпрацюємо. Художники це наші гості, ми їхні. Не так давно була виставка в Університеті Шевченка, в бібліотеці. Якраз на книзі репродукція однієї із картин Люби Міненко. Потім було виставка Цезарія Ганушкевича, і ось вона знову буде, з понеділка починає працювати. А 10 квітня буде урочисте відкриття цієї виставки. Куди ходять наші літератори під впливом цих картин, полотен. Пишуться вірші гарні. Я сама намагаюсь по  можливості ходити на ці заходи. Їх у Києві безліч, потрібно встигати, і треба встигати, бо це дуже необхідно для нас.

Р. Кухарук: Ну окрім художників є й композитори. Був Ярослав Олійник і його великий концерт в «Українському домі». Ми брали участь – «Український Клуб» і «Літфорум». Ми писали відгуки, ви навіть вірші  присвятили цій музиці, під враженням, а потім Ярослав Олійник прийшов до музею Лисенка і на роялі Миколи Лисенка виконував свої три твори. Наскільки відрізнялось враження від великого залу «Українського дому» і в камерній такій обстановці музею?

Т. Іванчук: Чесно вам скажу, коли він грав у музеї Лисенка, я боялась щоб рояль не розпався. Бо я сиділа прямо за ним, там ці планочки аж двигтіли, бо він грав дуже емоційно. Для мене в музеї музика сприймалась краще, тому що на сцені великого залу було дуже багато спецефектів, які відволікали, ми про це писали. Але все одно було дуже гарно. Ми раді, що такі молоді таланти в Україні підростають, це наша зміна. Було б гарно, якби такі поети звучали на «Літфорумах», це моє основне завдання. Шукати молодих, гарних, талановитих людей. Ми вчора якраз були в гімназії ім. Тичини. Мали зустріч зі школярами. Сподіваємося, що вони нас почули. Не всі, хоча б декотрі. Те, що ми їм розказали, і те що читалися вірші Тичини, це беззаперечно залишить слід в молодих серцях.

Р. Кухарук: Ну хто не почув сидячи, побачив вже відео, яке було коли всі школярі співали «Червону руту» разом з Русланом Іщенком. І коли вчителька сказала, що хто буде добре співати, то 12 поставлю одразу. Вони старалися. Вони шокували цим відео всю школу. Бо вся школа хоче 12 за мову і літературу.

Ну що, будемо з вами прощатися. Прощатися з нашими телеглядачами. Нагадаю, це була програма «Тримай живе слово». У нас сьогодні була в гостях голова правління Всеукраїнської творчої спілки «Літературний форум» - Тетяна Іванчук. Вас попрошу підписати книжку для нашої передачі, для наших глядачів, для наступних гостей, які будуть тут. Вона залишиться тут у книгозбірні і наступні гості будуть приходити її читати, гортати і можливо  вам телефонувати і з вами спілкуватися. Глядачам успіхів. До зустрічі у наступну середу. Щасливо.

 

До друку підготував Володимир ШТЕРНОВ.