ЩОДЕННИК КУХАРУКА

ЩОДЕННИК КОЧУКОВА

Україна
ІНФОРМАЦІЯ
Герб Прапор

Основні дані

Столиця:Київ

Найбільше місто:столиця

Державна мова:Українська

Гімн

«Ще не вмерла України і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Приспів:
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду».
АР Крим Вінницька Волинська Донецька Житомирська Закарпатська Запорізька Івано-Франківська Київ Київська Кропивницька Луганська Львівська Миколаївська Одеська Полтавська Рівненська Севастополь Січеславська Сумська Тернопільська Харківська Херсонська Хмельницька Черкаська Чернівецька Чернігівська
РОЗМОВИ

ТРИМАЙ ЖИВЕ СЛОВО З АНАТОЛІЄМ ГОРОВИМ

ТРИМАЙ ЖИВЕ СЛОВО З АНАТОЛІЄМ ГОРОВИМ

Р. Кухарук: Шановні телеглядачі, доброго дня. Знову середа і знову зустріч з вами. Програма наша з вами називається «Тримай живе слово». Її спільно витворюють інститут політичного управління, Український дім, Український клуб.

Сьогодні у нас в гостях експерт Українського клубу, заступник голови правління всеукраїнської творчої спілки «Літературний форум» - Анатолій Горовий.

А. Горовий: Доброго дня.

Р. Кухарук: Оскільки він є поетом, перш за все поетом, то я попрошу його прочитати сім своїх найкращих віршів на сьогоднішній день. Будь ласка.

«Анатолій Горовий зачитує вірші»

Р. Кухарук: Дякую, пане Анатолію. Нашим глядачам нагадаю, що це програма «Тримай живе слово» у нас в гостях експерт Українського клубу, заступник голови правління всеукраїнської творчої спілки «Літературний форум» - Анатолій Горовий. Ми розпочнемо нашу розмову з «Літературного форуму». Як ви приблукали до цього «Літературного форуму», яка перша локація була куди ви прийшли, і які ваші враження?

А. Горовий: Приблукав я випадково. По сестрах. Світалана Макаревська, попросила зайти. То якраз був музей Лисенка. Я зайшов і там залишився. «Літературний форум» для мене це середовище. Не можна нікого навчити писати вірші, ніхто не знає як це робиться, це такий випадок. Комусь щастить на якісь випадки. Там з грошима чи з іншим, а комусь трапляється така доля, що вони до тебе приходять і ти не знаєш звідки, чому. Але «Літературний форум» - це те середовище, де можна дозріти. Кожен поет, який пише, вважає, що він пише геніально.  Покаже трохи віршиків і ти подивишся, яка нісенітниця.  Там є з чим порівняти, там є талановиті поети, є менш талановиті, і ти не будеш вважати себе великим генієм, тому що перед тобою є інші люди. І ти будеш дивитись, як це класно вони  зробили. А чому ти так не можеш? Значить тобі є до  чого тягнутись. Без такого середовища, як «Літературний форум», неможливо стати поетом, літератором взагалі.

Р. Кухарук: Зрозуміло. Опріч музею Лисенка є ще Національна історична бібліотека в Києво-Печерській лаврі. Куди «Літературний форум» ви провели з вашої легкої руки, а від недавна ви ще й кожної другої суботи місяця проводите «Історичну робітню». Розкажіть трошки про цей формат і чим він відрізняється від музею Лисенка.

А. Горовий: Ну, ви розумієте, кожен поет пише, він заявляє, що він пише душею. «Тут моя душа!». Ну врешті-решт читачі  -- це дияволи, яким потрібна твоя душа. Вони за неї торгуються. Потрібен  якісний продукт. І коли ти навіть напишеш якусь нісенітницю, але вона вистраждана тобою, і тобі дуже важко сказати :  я зробив щось не так, неправильно. Тому треба зустрічатись, повинна бути здорова критика, у тому сенсі, що ти тут написав, як потрібно писати, як той чи як інші. А в тому сенсі, що тут у тебе помилочка, тут ти зробив дурницю. А якщо переробити і зробити це по иншому. Усьому треба вчитися. Літературі треба вчитися  і  нема цьому кінця краю, бо вчитись потрібно щоденно і весь час. А саме навчання -- це найкращий спосіб чогось досягти. Потрібно, щоб попереду були люди, які тобі підказали, ти тут не правий, подумай як ти можеш робити, а далі це все вирішує людина. Він автор, і за ним останнє слово. І тільки після підготовки «Історичної робітні» вже можна виходити у музей Лисенка. Трошки більш-менш підготовленими, для того, щоб ти розумів, хто ти є насправді. Не дуже себе величав, але й не дуже себе опускав.

Р. Кухарук: Тобто важливо мати  золоту середину.

А. Горовий: Треба, щоб людина розуміла, ким вона є насправді.

Р. Кухарук: Зрозуміло. Тетяна Іванчук вважає, що не кожній людині, не кожному поету, не кожному письменнику потрібно казати в очі, або прилюдно, що ти думаєш про його твори, бо багато ображаються, багато не приходять, але ж «Історична робітня» не дуже широке коло. Там немає концертів, там немає гала-концертів, там кожна людина, яка прийде, зі своїми одкровеннями може висловитися, може висловити свою думку, висловити дружню критику, навіть, якщо вона не дружня, все одно ображатися не варто. Чи як ви вважаєте?

А. Горовий: Ну на ображених воду возять, як каже наш народ. Справа в тому полягає, якщо ми переглянемо чернетки Шевченка, або будь-якого доброго поета, то ми побачимо, що він над цим працював. «А от я все написав геніально і класно!». Цього не можна казати. Треба, щоб це все якийсь час відлежалось. Потім подивитись тверезим оком. Цей час, коли ти пишеш і  хтось диктує тобі зверху, тобі здається, що це класно, що це мені сам Бог продиктував. Але Бог тобі ніколи не дає кінцевий продукт. Він тобі дає, а ти будь добрий попрацюй над талантом. Над талантом потрібно працювати. Тому що, як ті з притчі: «Якщо ти талант закопав у землю, то відбереться те, що ти маєш».

Р. Кухарук: Звичайно, Михайло Васильович Гоголь кожен свій твір, навіть геніальний, переписував сім разів. При цьому він переписував гусячим пером, мочав в каламар, в атремент і це була тяжка робота. Бо переписати «Тараса Бульбу» чи будь-яку иншу річ дуже важко. А наші письменники, я багато знаю і на «Літфорумі», і на «Історичній робітні», приїхав у трамваї і зараз прочитає. Воно ще не відстоялось, воно ще не стало художнім фактом для самого автора, а він вже біжить нести на публіку. Ну і ми знаємо про практику у фейсбуці, навіть ви це практикуєте у своєму фейсбуці. Щось написали за ніч, чи за ранок, чи в тому ж трамваї і вже виливаєте у фейсбук. І там вам пишуть не завжди добрі речі. Але на відмінну від инших авторів, ви знаходите у собі сміливість, мужність доробити ці речі і врахувати якісь зауваження, якщо вони співзвучні з вашим баченням, з вашим розумінням. Чи ні?

А. Горовий: Ну фейсбук – це такий чудний мішок, де кидають абсолютно все і фейсбук цікавий тим, що ти можеш відчути, побачити реакцію. Якщо там зауваження доцільні, а людина ніколи не може точно сказати, що вона є, їй потрібно поряд те середовище. Фейсбук якраз цим і добрий, що там можна почути, почитати все, якщо у людини є трохи клепки в голові, то вона натякне, а що якраз висловлено добре? Тому ображатись на те, що тобі зробили зауваження… А так у нас би  завжди були трамвайні вірші. Написав такий трамвайний і він таким залишився.

Р. Кухарук: До речі, гарно назва для книжки «Трамвайні вірші». Хтось підчерепне і буде мати для себе назву. Бо іноді бувають такі плоскі назви і нецікаві, що хоч кричи. Щоб завершити тему Історичної робітні опріч того, що там приходять автори, які читають свої твори і отримують критику, ви ще запрошуєте відомих майстрів художнього слова. Була Теодозія Зарівна, головний редактор журналу «Київ», і Галина Тарасюк – відома поетеса і прозаїк. І Тимур Литовчинко, і Лесь Качковський, Наталія Дзюбенко-Мейс. Що дають зустрічі з такими гостями?

А. Горовий: Ну це дуже холодна вода з кригою. Оплюснутий ти приходиш в себе. Тому що ти варишся у власному соку,  і часом ти дуже добре про себе думаєш. Зустрівшись із Дзюбенко-Мейс, Литовчинком ти розумієш, що звиняйте, але твій історичний роман повинен ще зростати й зростати, твоя поезія ще має дійти до якогось певного рівня. Тому це абсолютна така необхідність. Без цього, пробачте мене,  можна вважати себе найбільш розумним, найбільш геніальним, але чи це так? Тільки смерть визначає, хто з нас є на цьому світі. Хто як прожив і більш нічого.

Р. Кухарук: Тепер до вас питання, як до експерта Українського клубу. Ви віднедавна почали відвідувати засідання по понеділках Українського клубу. Це трошки політичний, трохи культурологічний клуб і ви там виголошуєте промови, виголошуєте свої позиції громадянські, політичні, або навіть доповіді. Була ваша доповідь по Жовтневому палаці, що з ним робити. Була ваша доповідь по Києво-Печерській лаврі, як історично-культурного заповідника. Про ті негаразди, які там чиняться керівництвом. І , зрештою, остання ваша доповідь про те, чи називати Україну – Україною- Руссю, чи називати  Росію – Московією? В процесі виникла величезна і гаряча дискусія. От що дають ці політичні обговорення, засідання Українського клубу.

А. Горовий: Ну як відомо дискусії ніколи не народжуються істинно. Кожен залишається на своїх позиціях, але ці позиції він більш точно арґументує. Чути думку инших, вміти навчитись спілкуватись навіть зі своїми опонентами, які навіть у ворожому таборі, це абсолютно необхідно. Тому ще це хибна думка, що якийсь поет, чи літератор може жити у якійсь вежі над землею, над усім. Якщо ти не зацікавишся політикою, то політика зацікавиться тобою. Якщо ми тут вже хочемо щось добре для України і ображаємось, що це не так у нас і те не так пішло, і це не так пішло – це правда не так. Трошки йдемо хибним шляхом. Але пробачте, що ти особисто зробив?  Український клуб дає можливість сказати, що ти по суті є. Уточнити свої позиції, знайти собі друзів і тих, хто буде з тобою поруч, або тих, з ким ти готовий йти поруч за політичною силою. Ти там можеш відстоювати свою позицію. Тоді вже пробачте мені, набагато легше говорити з людьми поза Українським клубом. В тебе є готові аргументи, ти там їх відточив. І ти вже точно знаєш, що це точно твоя позиція, що твоя ідея, що це точно твоє розуміння.

Р. Кухарук: Дорогі глядачі, я вам нагадаю, що це програма «Тримай живе слово» у нас в гостях експерт Українського клубу, заступник голови правління всеукраїнської творчої спілки «Літературний форум» - Анатолій Горовий. І зараз ми переходимо до іншої теми.

До іншої грані здібностей його таланту. Цього року, цей творчий рік ми розпочали 12 січня, якщо я не помиляюсь, в галереї  Деснянського району, де ви віднедавна, від осени минулого року, почали працювати. Була презентація вашої нової книжки, хоча там було дуже холодно, але зібрали-сте дуже гарячих людей. Розкажіть про цю галерею, про виставки, які заплановані упродовж цього року? Розкажіть про людину, яка  доклала максимум зусиль, аби ця галерея функціонувала у такому районі.

А. Горовий: Валерій Франчук. Його завжди пекло, що про Троєщину пишуть - бандитський район. Ви знаєте, якщо людині сказати «свиня» 100 разів, то вона зарохкає. Так що і тут він зробив дуже добре діло. Він десять років ходив по чиновниках місцевих, його дурили, йому обіцяли, він лобом бився об стінку, але врешті він домігся, що така галерея виникла. І після творчого вечора Валерій запросив: «Ти не хочеш тут допомогти попрацювати?». То я звичайно згодився. Це муніципальна галерея, на жаль, там є купа ріжних проблем. Сама по собі галерея підкорюється бібліотеці ім. Павла Загребельного. Бібліотекарі нормальні гарні люди, які роблять добрі справи. Недавно вони там зробили тиждень дитячого читання, де  побувало чимало  діточих письменників. Вони знайомились з дітьми, привчали їх до літератури. Але вони не завжди розуміють, що таке галерея. В силу своєї специфіки. Тому що одні кажуть, зо двадцять осіб на день побувало, а скільки  площі гуляє. Але це біда. Біда тим, що часом і районне начальство не склали графік, запросили художників, а «Давайте проведемо такий захід? А давайте виставимо такого-то?». «Люди то давайте зберемося і уточнимо наші позиції». Звичайно раз муніципальна галерея, то Районна рада вона просто зобов’язана піклуватись, втручатись, але не тоді. коли ми вже це все зробили.

Р. Кухарук: Це коли художник везе свої картини, це тяжка справа, а йому кажуть «Завертай голоблі».

А. Горовий: Так що, галерея має перспективу бути однією з найкращих. Ми працюємо над цим. У травні ми їдемо до Львова. Ми хочемо зробити дуже гарну виставку сакрального мистецтва. У нас виставлявся дуже гарний художник із Закарпаття Василь Дуб. Надзвичайно талановитий. Патріот свого краю. У нас виставлявся Гарбуз – відомий художник. І ми планували виставляти максимально цікавих художників. Наступного року планую запросити Любов Міненко, одну з найкращих художниць не тільки України, але й Європи -- тобто підбирати сильних і великих художників, і тоді галерея буде однією з найкращих у місті Києві. Коли ми говоримо, що муніципальна галерея дещо так зневажливо, то ми забуваємо, що в Європі, в тій самій Німеччині наприклад, в муніципальні галереї записуються на три роки вперед . То питання відносне «Чи це муніципальна, чи не муніципальна?», «Що вона собою являє?». Тому потрібно зробити галереї імідж достойний. А приміщення дуже гарне. Там 2 вікна, 250 кв. метрів площа, є де виставлятися, там можна створити абсолютно затишну атмосферу. Ну для цього потрібно робити. Звичайно десь можна всістися і критикувати всіх зверху: те недороблене, це недороблене. То прийди і зроби.  Коли мене Валерій Франчук запросив, то живу справа спробували зробити.

Р. Кухарук: Звичайно, ви там не обмежуєтесь виставками. Ви провели дуже такий гучний вечір еротичної поезії, де був дует Тетяни Череп- Пероганич і Романа Бойчука з  Івано-Франківська, що дуже стревожило районне начальство. З проблемами відбувалась виставка Володимира  Гарбуза, який хотів своє «Ню» виставити. Довго йому пояснювали -- на Троєщині, що це ще не дозріло, і багато инших речей. Є лекції для дітей, для школярів, які ви проводите. Ви хочете зробити з цієї галереї український культурний центр?

А. Горовий: Ми його вже робимо, хоча й важкувато. Але для того щоб розуміли виставки, щоб розуміли, що «ню» це не так страшно, треба те, що просвічує людей. Якось окультурювати людей. Коли, пробачте, це можна, це не можна, то і рівень їх буде такий. З вечором еротичної поезії проблеми були . У Фейсбуці, що я тільки не почув про себе… І дурень, і таке подібне. В такий час не можна робити. Ну що ж це таке, зараз Росія проти нас, а ми робимо вечір еротичної поезії. А я запитав: «Може Путін і хоче, щоб ми сиділи тут із книгою і плакали. Пробачте діти мають народжуватись, а без еротики зробити це важко». Я нагадаю радянські часи, коли спілкування з США тоді був «телеміст» , і тьотка казала , що «В Советском Союзе секса нет!». Пробачте мені, якщо у нас не буде сексу, то звідки будуть народжуватись діти. Уже в гарбузах діти не водяться, в капусті теж важко знайти. Потрібно працювати з цією справою.

Р. Кухарук: Зрозуміло. Ну і наскільки я знаю, через цей вечір пройшла українізація деяких російськомовних. Тому, що вони почули, що українською мовою можна писати не тільки «зубодробильні» тексти, псевдопатріотичні, а й якісь абсолютно людські, ніжні, прекрасні і вони починають цікавитись українською мовою, переходити на неї, цікавитись українською літературою.

А. Горовий: Є там прихильник галереї на ім’я Вадим, який після цього підійшов. «Я то вивчав у школі українську мову, але щоб так вільно. І коли я читаю оці тексти, мені так хорошо за такі тексти, такою мовою. Я прийшов на вечір еротичної поезії, і виявляється, що про все можна красиво говорити, що українська мова вільно ллється». І він до цього часу розмовляв з нами російською мовою, вставляючи українські слова, а тут він розкріпачився. «Тому в дідька цю вашу російську мову, коли тут так класно, співучо, можна говорити, спілкуватися». І тепер він зацікавився не тільки образотворчим мистецтвом, але й зацікавився українською поезією, українською літературою, яка йому дуже добра. «От мені треба таку книжку, то таку книжку». Я ж не можу тобі всі книжки знайти. Зайди до бібліотеки

Р. Кухарук: Будь-яка галерейна діяльність, відкриття виставки, закриття виставки, якісь вечори, якісь лекції закінчуються застіллям, закінчуються фуршетом. Я знаю, що ви великий майстер варити монастирську кашу, від якої всі шизіють. Як ваше начальство до цього ставиться? Бо може і це не розуміти…

А. Горовий: Начальство трохи перевчили. Коли ми читаємо лекції для дітей, то у нас фуршетів немає. А це дуже цікаво. Маю похвалити вас, не як ведучого, а те, що діти вийшли з вашої лекції, ще захотіли почути про українську літературу. То застояний стандарт, а ми вважаємо, що потрібно читати лекції нестандартні, тому що пережоване воно ж не смачне.

Р. Кухарук: Тобто стандартне отримують у школі.

А. Горовий: А до фуршетів керівництво поступово звикло нормально. Тим більше, що ми ж не влаштовуємо п’янки. Це спосіб вільного спілкування після офіційної частини. Цікаво пройшла офіційна частина? Спілкуватися будуть дуже довго, я буду дивитись на годинник, бо пора вже давно додому йти, а вони ніяк втихомиритись не можуть. Якщо вечір пройшов не так цікаво, то й спілкування воно так собі. Один одному сказав і розбіглися.

Р. Кухарук: Нашим глядачам нагадаю. Це програма «Тримай живе слово». Співтворцями є Інститут політичного управління, Український дім, Український клуб. Пане Анатолію, Ви пишете не тільки поезію, малюєте не тільки картини, не тільки знімаєте кіно. Ви ще пишете історичні есеї про відомих українців. Ви пишете прозу, ви пишете рецензії на своїх колег, на поетів, на прозаїків. Як ви розписуєте свій робочій тиждень, свій робочий день, бо це робота, це тяжко. Якщо писати на книжку рецензію, то її потрібно знайти, прочитати, написати про неї і розповсюдити цю інформацію.

А. Горовий: Ну, розписати робочий день практично неможливо. То треба постаратися встати десь о п’ятій годині.

Р. Кухарук: Ви жайворонок чи сова?

А. Горовий: Я навіть не знаю. Лягти можна пізно, а зранку все рівно потрібно встати. Як розписати.?Ти працюєш тому, що мусиш це робити. Якщо я пишу  історичні портрети історичних особистостей, то намагаюсь не шукати про тих, про  кого вже написано. Бо пішла мода, давайте писати про Володимира Великого… Ну, в принципі, ті хто на горі, красніше роблять.

Р. Кухарук: Є яйцеголові? Духовні люди?

А. Горовий: Так. Агапіт, Аліпій , і такі люди є мені цікавими, бо вони робили конкретний продукт. Сильвестер Косов, який працював на ниві освіти, ниві полеміки, і який не здавав церкву українську московському православ’ю. Мені ця особистість цікава, хоча він стоїть у затінку Сагайдачного, Хмельницького, Петра Могили. Тому я написав «Забутий митрополит». Ми не маємо права забувати цих людей.

Р. Кухарук: Зрозуміло. Минулого місяця в Українському домі, в «Кобзарській світлиці» відбулася презентація книжки Надії Позняк «Шкіра». Вона тут є в нас. В нашій книгозбірні. Про неї розказувала Тетяна Іванчук в минулій програмі «Тримай живе слово». 26 квітня ви перебираєте естафету від Надії Позняк і проводите у «Кобзарській світлиці» вечір, який буде називатися «Анатолій Горовий скликає друзів». Що це за вечір? Кого ви скличете? У вас мало чи багато друзів ? Чи покличте ворогів? І чи буде монастирська каша наприкінці?

А. Горовий: Ворогів? Ой, після такої заяви прийдеться готувати. Ворогів я теж з великим задоволенням запрошу. Тому, що є боротьба протиріч. Якщо тебе ніхто не супротивить… Якщо ви займаєтесь спортом, то знаєте, що розвиватися можна тільки тоді, коли є супротивник. Немає супротиву, не розвиваєшся. Чому такий формат вечора? Ну, у мене взагалі внутрішній дискомфорт, коли людина ставить собі пам’ятник… Без друзів людини не буває. Друзі можуть зраджувати, ворог тебе не зрадить, він уже твій ворог. Друзі можуть тебе підтримати, допомогти, піднести. Бо друзі, якраз, і є твоя сила. Тому я прийшов такий «геніальний», такий читаю, розкажу як жити… Це не правда. Я вчусь  у друзів, вони в мене чомусь  вчаться… Тому сила людини в її друзях, та однодумцях. І чому ж не дати слово гарним поетам, твоїм друзям, які разом з тобою також важко працюють. Тому мені більш подобається, коли поряд зі мною є хтось вартісний. Навіть на презентації збірки, я давав поетам слово, правда не всі були готові.

Р. Кухарук: Всі прийшли на фуршет, а тут ще читай, ще працюй, заробити на чарку і на ложку монастирської каші.

А. Горовий: З неба нічого не буває, з неба нічого просто так не падає.

Р. Кухарук: Ну «Кобзарська світлиця» вам сподобалась? Український дім, центр Києва.

А. Горовий: Ну, по-перше, Український дім має свою історію, свої набутки, має свою певну ауру. Залежить від нас, якою буде ця аура. Дирекція щось спробує робити. Чого ж нам не підтримати, якщо надумали зробити щось путнє. Критикувати завжди легко. «Те не так зробив», «Це не так зробив».  То піди зроби. Якщо людина зробить, якщо тут знайшовся тямущий директор Юрій СТЕЛЬМАЩУК, і щось захотів зробити, то був би великий гріх його не підтримати.

Р. Кухарук: Він не тільки робить, а й дає можливість. Ліфт працює, не тільки на п’ятий поверх.

А. Горовий: Працює трохи вище. Якщо сам сядеш у ліфт, і правильно будеш себе вести, то й до неба ліфт доїде.

Р. Кухарук: А не здивував вас директор Українського дому, який не тільки директор дому, не тільки лідер партії «Український дім», а ще й священик?

А. Горовий: Чесно кажучи здивував. Проповіді в нього людські. Буває приходиш на проповіді і чітко відчуваєш фарисей стоїть перед тобою. Він говорить дуже правильні речі, але вони десь мертві, неживі. Фарисей також дуже правильно проповідував, і Христос казав його слухати, а тільки робити по іншому. А тут коли приходиш від нормальної людини, яка тебе відчуває, суспільство відчуває, то тобі перед таким священиком висповідатись хочеться. А коли ти бачиш когось такого, хто вважає себе наступником Бога на землі… Колись мій знайомий священик сказав так: «Я така ж людина, як і ти. Але коли я виходжу на катедру, то я вже говорю від Бога». От тут я бачу ту людину, якій я можу вірити, проповідям яким я можу вірити. Він живий і слово його живе, тому воно від Бога.

Р. Кухарук: Ну що ж, пане Анатолію. До зустрічі 26 квітня у «Кобзарській світлиці» Українського дому. Запрошую усіх наших глядачів. Нагадаю, що це була програма «Тримай живе слово», яку співтворять  Інститут Політичного управління, Український Дім, Український клуб. Наступна зустріч в наступну середу. До зустрічі.

До друку підготував Володимир ШТЕРНОВ.