ЩОДЕННИК КУХАРУКА

ЩОДЕННИК КОЧУКОВА

Україна
ІНФОРМАЦІЯ
Герб Прапор

Основні дані

Столиця:Київ

Найбільше місто:столиця

Державна мова:Українська

Гімн

«Ще не вмерла України і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Приспів:
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду».
АР Крим Вінницька Волинська Дніпропетровська Донецька Житомирська Закарпатська Запорізька Івано-Франківська Київ Київська Кіровоградська Луганська Львівська Миколаївська Одеська Полтавська Рівненська Севастополь Сумська Тернопільська Харківська Херсонська Хмельницька Черкаська Чернівецька Чернігівська
РОЗМОВИ

ТРИМАЙ ЖИВЕ СЛОВО З Юрієм ТИТАРІВИМ

ТРИМАЙ ЖИВЕ СЛОВО З Юрієм ТИТАРІВИМ

 

Р.Кухарук: Доброго дня, шановні друзі. Сьогодні середа, тринадцяте грудня, святого Андрія Первозванного. Ми вас всіх вітаємо і сьогодні у нас програма Тримай живе слово, яку спільно творять Інститут політичного управління, Український клуб і Український дім. На початку нашої програми, як завжди, наголошую: Нація -- це гідність і ми, як гідні представники своєї нації, робимо те, що уважаємо за потрібне, і те що можемо робити у цих умовах. Сьогодні ми можемо зробити для вас програму Тримай живе слово і ми її робимо спільно з вами, ви її дивитеся, а ми вам її готуємо у прямому ефірі. Сьогодні у нас в гостях експерт Українського клубу Юрій Титарів. Доброго дня.

Ю.Титарів: Доброго дня.

Р.Кухарук: Ви поет, а всі поети традиційно читають свої твори. Сім- вісім, скільки вам вистачить часу і можливостей, будь ласка.

Ю.Титарів: Дякую.

Р.Кухарук: Дякую, пане Юрію. Шановні друзі, я нагадаю, вам ви дивитесь програму Тримай живе слово, яку спільно творить Інститут політичного управління, Український дім і Український клуб, сьогодні у нас в гостях експерт українського клубу,  поет Юрій Титарів. Пане Юрію, почнемо нашу розмову з Луганщини, де ви народилися, Сватове там, инші села, ви вже розкажете. Повіжте нам  про свою родину, як вона туди потрапила.

Ю.ТИТАРІВ: Ну достеменно, як я туди потрапив, не скажу ,зміг  дійти тільки до коліна діда- баби. Одну прабабусю знав, якій сто сім років було.  Я її пам'ятаю дуже виразно. А нещодавно я навіть  вірш на цю тему написав.   «Душа противиться і начебто квилить» від  того, що  не встиг у свій час, коли було більше можливостей,  зайнятися древом свого роду глибше. Є такі дані, що по лінії батьковій це були козаки. Я навіть діда свого, коли він служив у полку, такий справжній вусатий козак із шаблею, бачив світлину  в школі. А потім він займався чумацтвом,  я ще пам'ятаю на господарстві діда були воли, ну все як повинно було бути. А мамина лінія іде із Підсолочі. Це Росія. Батько її, а мій дід,  був бухгалтером залізниці, в нас така більш менш серйозна вузлова станція була у Сватові і от він там працював,  ну а взагалі то це уже десь триста п'ятдесят років тому, як це містечко було засноване -- форпост російської імперії від набігів ногайських татар от і весь час наша зона -- Слобожанщина це була, саме від того мали більше вольності, більше свобод, тому називається слобідська. Звідси Україна свободи козацтва на землях -- і кріпацтва менше зазнали люди, що там жили, і оцей дух вільнолюбства, він якось весь час відчувався, хоча з иншого боку там був більший уплив Московської імперії тому, що Лівий берег тяжів більше до Московії і тому, коли я приїхав до Києва у шістдесят шостому році навчатися на агронома в українську сільгоспакадемію, то мене називали руцкім. От не повірите -- розмовляв російською мовою і тільки дякуючи уже впливу потім середовища студентського перейшов на рідну.

Р.Кухарук: У вас російськомовна сім'я була?

Ю.Титарів: От мама, я скажу, коріння було з Росії і вона  викладала російську мову і літературу, і навіть після третього курсу Старобільського університету, коли звільнили Сватівщину у сорок третьому році від німців, то їх групу формували і послали на так розумію сьогодні із пропагандистською метою на Львівщину .

Р.Кухарук: В ЗАпадну.

Ю.Титарів: Так. Викладала російську мову, а потім я знайшов підтвердження, що навіть викладаючи  окупантську мову ти користувався можна навіть сказати любов'ю малого населення і повагою старшого.  Чому? Тому, що були записки -- там сьогодні, Марічко, не  ночуй, бо хлопці з лісу прийдуть.  Любій вчительці пані Марійці від дітей. Тобто, якщо був людиною, то до тебе і ставились  по людськи, і от, до речі, цікавий факт, що у селі, де моя матуся викладала недалеко від Львова, так вийшло, що не знаючи цього, в палаці, будучи туристом, ми з моєю майбутньою дружиною ухвалили рішення, що ми створимо сім'ю. Уявляєте, мабуть, це якийсь космічний вплив.

Р.Кухарук: Ну от ви приїхали до Києва ув Академію, називали вас руцкім, і що, коли ви стали українцем,

Ю.Титарів: Я швидко перебудувався -- кругом були українц:і хлопці, дівчата, я взяв свою дружину, яка сама з Житомирщини, де зараз проводжу багато часу, ну, а найголовніше, я уважаю  генетично було з дитинства закладено українство як там машина пропаґандистська не намагалась нас перемогти, перемолоти і зробити нас манкуртами, які не пам'ятають, якого ми роду- племені, але їм це не вдалось.

Р.Кухарук: Ну а коли ви закінчили Академію, що, поїхали агрономом працювати чи полишилися у Києві?

Ю.Титарів: Ну я взагалі хотів бути журналістом. У мене батьки вчителі: батько був математик,фізик. І так мої брати – старший, менший -- пішли по його лінії, а я потягнувся до матусі. Матуся викладала російську мову, я почав писати щось  з п'ятого класу,  і наприкінці школи почав підпрацьовувати у редакції газети, друкарні -- вивчав цю справу.

Р.Кухарук: Як вона називалася Ленінським шляхом чи Сталінське плем'я?

Ю.Титарів: Чесно? Я не пам'ятаю. Щось таке. І мені потім редактор, за  що я йому вдячний, зі мною так з годину провів бесіду, ще коли я по закінченні школи просив у нього направлення на факультет журналістики, мені так хотілося . А він каже : у нас аґрарний район, ти повернешся от скажем додому, у тебе повинна бути серйозна річ, шмат хліба, який треба заробити професією, а журналіст не відомо вийде з тебе чи ні.

Р.Кухарук: З сільськогосподаркою освітою багато журналістів працювало у районних газетах, особливо відділ сільського господарства, там як правило.

Ю.Титарів:І в мене склалося. Я вдячний йому, що прийшов додому, відкрив газету, а там Сільськогосподарська академія оголосила набір студентів. Поїхав. У мене була срібна медаль, здав один іспит по хімії, провчився, хоча до третього курсу тікав, хотів перейти ще в університет, і мене це більше тягнуло. Але враховуючи, що був факультет громадських професій, я туди поступив  на журналістику і освіту паралельно отримав, а потім захопився туризмом, був головою клубу туристів, багато різних вподобань було у мене,  але коли закінчив академію до останнього дня поки не вийшов на пенсію в шістдесят років був відданий аграрному сектору, працював не відволікаючись ні на що.

Р.Кухарук:Ну де ви працювали?

Ю.Титарів: Ну працював п'ять років у радгоспі Дударків під Борисполем. потім  запросили у Дарницький радгосп там попрацював п'ять років, потім взяли начальником у Дарницький радгосп, там пропрацював теж п'ять років, потім взяли заступником  начальника обласного управління київського, там вісім років, а потім, коли Ґорбачов оголосив перебудову,  я скористався цим  і пішов на творчі хліба -- створив Всесоюзну асоціацію, очолив. Це була така більш наукова, але ідея була закладена. Колись Микола Вавілов, ну всі це ім'я знають, воно відоме, він акцентував увагу на тому, що є цілий ряд культури, які можуть прогодувати суспільство, тобто вони дуже перспективні і він їздив по всьому світу, вишуковував ареали, а саме звідки вони пішли, ці культури і як  далі займатися їх розповсюдженням, і я підхопив його, була десь третя хвиля цього руху, підхопив його -- створив таку асоціацію, ми доволі активно по всьому Союзу працювали. Працював, поки не побачив, що все почало валитися, коли ми від’єдналися і почалися прояви цього дикого капіталізму, я щось завжди був більше романтично налаштованим, ніж прагматик, коли побачив, що кругом треба відлуплюватися,         підмазуватися, ну я на все це махнув рукою і сказав ні, Юрко, мабуть ти рано або пізно народився, от таким чином.

Р.Кухарук: Ясно. І що, вийшли на пенсію і згадали про літературу?

Ю.Титарів: На пенсію. І одразу практично ті кошти, що виплатили державному службоцю, була така чимала сума, але я її пустив на те, що видав те, що у мене нагромадилося за всі роки випустив чотири книжки. От ці книжки і досі роздаю  друзям.

Р.Кухарук: І що, жінка не сварилася з вами за це.

Ю.Титарів: Сварилася. А ви думаєте, чому я такий лисий?

Р.Кухарук: Всю чуприну витягла.

Ю.Титарів: А потім, ви ж знаєте, п'ятнадцять десь книжечок окремих  і два збірники -- то ті вже допомагали видавати друзі. А зараз нагромадилось -- просто прикидав -- тисячі дві є таких, я не знаю, чи можна назвати їх віршами, якщо серйозно дивитися, то там треба відсотків дев'яносто відкинути, але ж як ти викинеш, якщо воно своє. Куди його діти?  Можна було б видати десь три чотири товстеньких книжечки, але це ж сьогодні великі гроші, махнув рукою і про це навіть не думаю, так ото у фейсбуці ділюся з друзями.

Р.Кухарук: В Княжичах ви давно живете?

Ю.Титарів: З сімдесят восьмого року.

Р.Кухарук: Ви покинули Київ заради Княжичів яким чином?

Ю.Титарів:Я в києві ніколи не жив. У Києві тільки  п'ять років студентства.

Р.Кухарук: У гуртожитку.

Ю.Титарів:В мене донька народилася на третьому курсі -- я такий ранній був хлопець, от, а потім квартира там у радгоспі.

Р.Кухарук:  Радгоспна так.

Ю.Титарів: Службова. Із Дударкова у  Княжичах  від нашого тресту було господарство,  дружина бригадиром на тепличному  господарстві, а я от в тресті -- отримали там квартиру, а зараз живемо . А на Житомирщині  -- тещина спадщина, її вже рік з нами немає.  Мені там більше подобається -- там тиша, виходжу одразу: поле, річка Роставиця, чудова рибалка, так що запрошую в гості, приїжджайте.

Р.Кухарук: Гаразд.  Як ви приблукали до Літературного форуму хто вас привів?

Ю.Титарів: Спочатку я познайомився із композиторами, мій однокурсник, який з Хмельницького познайомив із Леонідом Нечипоруком, от я був на одному з його вечорів і там був бомонд і Лариса Петрова, Тетяна Череп-Пероганич, потім Тетяна запросила мене на один із її вечорів  з її участю, була зі своїми чоловіком, співорганізаторів, де клуб якийсь сьогодні, перший заступник Гройсмана вручав альбоми, присвячені якійсь річниці Майдану і там побачив удруге у своєму житті  Тетяну Іванчук. Перший раз я просто здалеку її побачив і ми вже ближче познайомилися, за що я їй щиро вдячний. Я взагалі уважаю -- у житті будь-яка випадковість, як ви правильно помітили -- там зверху сплановано от все що мені завжди щастило на людей якось більше.

Р.Кухарук:Ну що про Літфорум скажете: люди ходять туди, щось пишуть, щось читають.

Ю.Титарів: По-перше, там цікава атмосфера, там мало, або  дуже рідко попадаються людей, скажем, які в  мені викликають якісь неґативні емоції, суцільний позитив. Там багато звучить  гарної поезії, багато гарної музики. От там іде нормальне, добре спілкування, просто якби ще не бракувало здоров'я, то я б звичайно більше приділяв цьому уваги, на жаль, на наступний рік уже сім десятків, як не крути .

Р.Кухарук: Ще юначий вік.

Ю.Титарів: Що мене тішить, буде два ювілеї -- Українського клубу сто десять років і мої сімдесят.

Р.Кухарук:Ну добре шановні друзі нагадаю: ви дивитеся програму Тримай живе слово, яку спільно творять Інститут політичного управління, Український клуб та Український дім, і у нас у гостях експерт Українського клубу поет Юрій Титарів. Як ви ставитеся до критики, поділяєте, шануєте, не шануєте.

Ю.Титарів:Ну, мабуть, я був би нещирий, якби сказав, що подобається. Критика  викликає в усіх таке почуття їжака, який згортається у клубок. Я поділяю думку Тетяни Іванчук, ну от коли один на один з ким -- тут можна говорити все, що хочеш.  Я буду слухати тебе уважно, одразу відповідати, а якщо у присутності певного континґенту людей, то инколи ну хочеться щоб менше її було, а якщо вона є ,то треба бути людиною і мужньою, і розумно все сприймати і зробити з цього правильний висновок.

Р.Кухарук: Редактори у вас добрі були у ваших книжках чи редакторів не було взагалі, по суті вони з'являлися після того, як книжки вийшли.

Ю.Титарів: Ну, Романе, ну самий нещадний критик і редактор -- ти сам для себе є.  Завжди щось доробляю, переробляю. Був у суботу на п'ятидесятиріччі в Академії, подарував їм більше ста пісень, які ми співали з туристами, і мене здивувало, що за весь вечір там тільки  знаменитий Заєць, депутат і політик, мовив українською.

Р.Кухарук:Ну він нещодавно був на Українському клубі.

Ю.Титарів:Так от він виявляється через тридцять п'ять років вчився там після мене, дивлюсь -- листає мою книжку, то я їх там роздав десяток, а потім уже багато бажаючих, ті хто мене просив, щоб електронною поштою надіслати.  Але ж у процесі цього вечора ще  тридцять пісень почув, які варто ще перекласти. Але повертаюсь і до вже зробленого:  коли ти кожен раз відкриваєш книжку, то  бачиш -- ось тут можна переробити, або й там теж.  Мене геть неприємно вразило те, що на цьому вечорі прозвучала усього одна українська пісня, а то всі російські.  Куди це воно годиться у незалежній українській державі?

Р.Кухарук: І Заєць по московському співав?

Ю. Титарів:  Він нічого не співав. Він тільки говорив українською.

Р.Кухарук: Ну чого, у нас міністр внутрішніх справ Аваков оце на суді над Януковичем дозволив собі розмовляти па слабожанскі.

Ю.Титарів:Намагався на суржику говорити трошки, було смішно.

Р.Кухарук: Це ж свинство -- чотири роки міністр внутрішніх справ Аваков плює обличчя моєї нації. І  ціла українська нація не може знайти нормальну людину, яка  у змозі бути українським міністром внутрішніх справ.

Ю.Титарів: Це з одного боку, а з другого -- це просто неповага до народу, який...

Р.Кухарук: Це не те що неповага, це зневага до усього народу , поневага,  плювок у лице, але народ втерся і рухається далі. На жаль.

Ю.Титарів: Переживемо це, я думаю, що це все тимчасово.

Р.Кухарук: Ну ми переживаємо це вже стільки століть.

Ю.Титарів: У вас є шанс.

Р.Кухарук: У мене шансу не більше, ніж у вас. Я це кожного питаю, хто до мене приходить на передачу, які у вас стосунки з Богом і чи ходите ви до церкви?

Ю.Титарів: Ну так щоб сказати, що складні, то вже буде, мабуть, перебільшення батьки були педагоги партійні.

Р.Кухарук : Ну і ви, мабуть, були партійні.

Ю.Титарів: Поведінка так, поведінка була така, але ж бабусі, дідусі були, цей світ відкривали, у горщику носив кутю по засніженому селі, коли по пояс було снігу, це все ж не можна знищити, викинути, забути. А потім вже ну от зараз я приїжджаю до Львова -- це не буває так, щоб жодного разу не зайшов у Святоюрський собор, щоб я не торкнувся до могил Йосипа Сліпого, Андрея Шептицького -- потужні постаті вони для мене. Гузар…

Р.Кухарук: У Княжичах.

Ю.Титарів: Це теж, до речі, моя сім'я -- наше село в основному ходить до церкви Московського патріархату, а от  мене дуже тішить, що  я і четверо моїх однолітків, їхні діти і невістки, ходять до Греко-католицької. Я, до речі, підготував збірник новий, назвав його МОЛИТВА. Туди входить п'ять сотень віршів саме от пов’язані із духовним і з тим, що людина дивиться на небо і якісь думки має. А так, щоб я ходив обов'язково постійно належні дні до церкви, молився привселюдно, якби це сказав -- я був би нещирий.  У мене є друг-священик. Він править у прадавній церковці у  Криворівні – це культурна   мекка українців. Там були Леся Українка, Ольга Кобилянська, Іван Франко, Михайло Коцюбинський, Василь Стефаник. Звати його Іван Рибарук , він закінчив зоофак Української сільгоспакадемії, семінарію вищу духовну у Львові, і діти його пішли цим шляхом дочка у  Католицькому університеті, а син у Могилянці на культурології вчиться, а він сам живе у сонячному будиночку, який гуцули побудували для Лесі Українки. Вони думали, що вона там буде  лікуватися, а вона там всього одну ніч провела, але у тому будинку хто тільки не був -- і Коцюбинський, і Франко, ну дуже багато хто,  навіть Ющенко двічі був, да.

Р.Кухарук: А чого він сонячний, що там сонячного?

Ю.Титарів: Там  усі вікна на сонце, на південний бік,  і ми з цим Іваном Рибаруком  товаришуємо. В нього  вийшло вже кілька  книжок із його проповідями, є відеозаписи, він чудово грає на гітар,і співає гарно, якщо от великі свята, значить, всі їхні хатки, вони ж розкидані по горах, він обходить  пішки -- не на машині, не на велосипеді, у  кожну хату, нікого не минає. Оце  -- я вважаю – приклад істинного, справжнього душпастиря.

Р.Кухарук: Душ пастир.

Ю.Титарів: І, до речі, через рік --  триста років цій церкві, яка жодного дня не закривалася, триста років вона весь час працювала, ось у  такі церкви мені хочеться іти, в  храми. А є храми, які на жаль, відштовхують. Храм і Бог мають  бути у душі, а от будівля -- вона може бути дуже красива по архітектурі, але вона не намолена, вона не є повноцінним храмом, а подекуди є крамницею. Ну ви ж самі пам'ятаєте, як Ісус виганяв оцих торгашів з храму.

Р.Кухарук: Так я пам'ятаю -- я там був біля нього.

Ю.Титарів:  Ви оповідали на Літфорумі про це. А от храм у душі повинен бути у людини. Я уважаю  -- це обов'язково. Без віри жити не можна на цьому світі.

Р.Кухарук: Вас крім віршів ще щось тягнуло  писати – прозу, п'єси, критику.

Ю.Титарів: Ну так колись я вам говорив, коли хотів іти в журналістику, то там писалося, і шкільні періоди, коли в Академії вчився, особливо коли вже був у аґрарному секторі, доводилося багато у плані розповсюдження своїх ідей оцих, що я вам казав – вавіловська тематика, доводилося багато писати і на телебаченні робили ми передачі різні, а потім отож, дякуючи вам, зайнявся цим перекладом  роману АТОССА. Зробив, сподіваюсь вийде.

Р.Кухарук: Так вийде, на перший номер журналу ми включаєм цей роман, почнемо вже верстати.

Ю.Титарів: Але мабуть у мене був перший невдалий досвід у шостому чи сьомому класі, ми з товаришем -- він художник, а я так возомнив себе якимсь там писарем.

Р.Кухарук: Писатилем.

Ю.Титарів:Так. І ми вирішили писати одразу епічне таку здорове полотно було з часів там зародження якогось там населеного пункту і потім до наших  днів ,ну тоді ще розповсюджено було, я пам’ятаю ці Строґови, під впливом того всього хотілося таку теж написали сторінок, мабуть сто, а потім, мабуть, зверху надійшов указ.

Р.Кухарук: Не займайся цим.

Ю.Титарів: Не займайся дурницями.

Р.Кухарук: Як ви ставитеся до політики?

Ю.Титарів: Ну до політики… від неї не сховатися

Р.Кухарук: Ну, на третьому курсі одружились, маєте доньку уже, а в партію?

Ю.Титарів: До речі, подарунок мій з’їзду колгоспників.

Р.Кухарук: А в партію коли ви вступили?

Ю. Титарів. А в партію мене втягнули.  Як вийшло -- я працюю  на полі там, біля агрегата, дивлюсь, така чорна волґа їде, зупинилась, а  по діагоналі через поле іде до мене якась людина. Мене так здивувало: волґа, людина іде. Що він хоче? Виявляється, це був перший секретар райкому.

Р.Кухарук: Бориспільського чи якого?

Ю.Титарів: Десь півтори  години.

Р.Кухарук: Якого райкому, Бориспільського?

Ю.Титарів: Бориспільського, так. Абрамчук Володимир -- і години півтори ми з ним говорили, на полі там говорили, ну от також так от думаю: єзуіїи  червоні, так вони вміли заходити через…  спочатку… він також агроном …зі мною…  розшевелив, налаштував мене на якусь хвилю, потім каже --  ти ж готовий, ти ж наш хлопець, давай.

Р.Кухарук: Комуніст.

Ю.Титарів:  Ну і після того давай.

Р.Кухарук: Це вам у якому році було?

Ю.Титерів: Це було у сімдесят п'ятому році.

Р.Кухарук: Якраз у застої.

Ю.Титарів: І після того десь ще біля року йшли ці переговори, ну пройшов я цей….

Р.Кухарук: Як виходили?

Ю.Титарів: Виходив як більшість  -- от партія приказала долґо жіть, партквиток лежить, колись онуки побачать, це, я його не спалював, не закопував.

Р.Кухарук: Не з’їдали.

Ю.Титарів: Не з'їдав. Ніколи не можу відмовлятися від того, що було у житті, просто треба дивитися, скільки було чорного і світлого.

Р.Кухарук: Не шкодуєте за Радянським Союзом?

Ю.Титарів: Ну я зараз думаю, якби тато- мама встали, подивилися, то мабуть би, думаю, вони з  їхньою психологією, з  їхнім отим усім менталітетом, мабуть, вони….

Р.Кухарук: Померли би ще раз.

Ю.Титарів: Але ж була там якась стабільність  для більшости людей, ще щось, був якийсь позитив, була якась ну надія, але все одно це колись рано чи пізно мало закінчиться. І потім, же багато було по суті незнаного нами. Скільки ми знали? Ми знали вершинку айсберга, нам показували. Мені мій товариш, ми оце з ним зустрілись, і він зараз полковник, аж до Росії його занесло, під Петрозаводськом, він на пенсії, але дослужив.

Р.Кухарук:Це ж не Московія, це Карелія.

Ю.Титарів: Але все одно у до Московії.

Р.Кухарук : Але фіни заберуть.

Ю.Титарів: Я йому чим вдячний, що він сам киянин, от він мені на квартирі в самвидаві Василя Симоненка показав, на третьому курсі, я до цього не знав, тобто у нас не було доступу, а от якби нам відкривали вчасно очі. Та про що ми говоримо, нищилося все. Навпаки, щоб з нас українців не було.

Р.Кухарук:Ну ви маєте наступників -- нащадків і ви дуже весела людина. Ви любите танцювати, співати, наскільки я розумію по характеру.

Ю.Титарів:Такі у мене були предки і в мене це все  заклали.

Р.Кухарук: Ви своє життя провели весело, наскільки я розумію.

Ю.Титарів: Весело і сумно -- все було. Але завжди…

Р.Кухарук: Ну з вами не сумно було вашим співробітникам. Як начальству -- не знаю…

Ю.Титарів: Діти вдячні. Ото ,пам'ятаєте, були відключення світла, села навіть утопали в темноті і можна було звичайно перейматися, а ми співали українські пісні, я їх навчив, діти вдячні зараз. Як дозволяють можливості стараюся і внуків навчити.  У мене онук, йому три роки, там на днях вивчали Добрий вечір тобі пане господарю. А сьогодні я маю прийти прийняти залік, він повинен проспівати.

Р.Кухарук: То ви суворий дідусь

Ю.Титарів: Ну от у мене четверо онуків. Я не суворий дідусь,  люблячий . Любов -- вона ж вимагає не тільки сюсюкання, інколи даєш якісь завдання і питаєш, ти знаєш, що це йому знадобиться у житті. От у мене сьогодні я можу потішитися -- у мене четверо онуків і дві правнучки. Так що достатньо, а я от до чого, а в мене в самого було -- я жив у глиняній хаті, з глини і саману долівка, в хаті була вся живність, ми на зиму брали її, щоб їй було тепліше. Хата була під стріхою то під соломою, то під очеретом. Ото на піч заліземо у просо і дід співає пісні -- оце було виховання, це були найкращі у житті уроки співу, музики. От звідти почалось саме от я чому і говорю -- не могли знищити українство, воно передавалось із покоління в покоління.

Р.Кухарук: А ніколи не шкодували, що так рано у шлюб пішли?

Ю.Титарів: Ну такий, мабуть, у мене генотип. І батько був -- він пройшов усю війну, я колись аналізував оце В окопах сталінґрада Вііктора Нєкрасова – це про нього.

Р.Кухарук: Гарний роман.

Ю.Титарів: Можна сказати -- слово у слово історія батька. Таке саме було військове звання і саме такий був рід військ. Він тим самим шляхом ішов, відступали біля  Осколу. Потім Сталінґрад -- усе один до одного. Ну я Єдине, що жалкую, що з батьком було мало можливості глибше оцю тему переговорити. розкрити і він за розмінування Дніпрогесу   був у списку героїв Радянського Союзу. Любовний роман: накинув плащ, під полою у нього завжди була гітара ,мотоцикл у руках, ну тобто така сама культура -- там полковник і старший лейтенант, між ними жінка, тут так -- ідеш під трибунал… Ну дали йому орден Червоної зірки от за Дніпрогес тому мабуть генетика людини нікуди не подінеться -- передалося сину. От син то вже був закохувався у красивих дівчат, ну я як закохувався, просто не міг пройти мимо красивих, тому швидко і одружився. швидко прийняв рішення, ну про що не жалкую.

Р.Кухарук: Не шкодували ні разу.

Ю.Титарів: Не шкодую ні разу.  Нормально.

Р.Кухарук: Що у вас на робочому столі? Чи хочете написати мемуари про своє життя агрономічне?

Ю.Титарів:Мемуари мабуть що не варто -- мемуарів уже стільки понаписували .

Р.Кухарук: Ну замість вас ніхто не напише. Ніхто не проживе і  ніхто не напише.

Ю.Титарів: Ну от я з вами можу погодитись. Я вам уже казав, що понаписував із поезій нема можливості видати, а так писав у надії, що хтось колись тебе десь знайде хтось і опублікують. Краще оці роки, що залишилися їх віддати більш активному спілкуванню з людьми, з природою, наповнити себе  філософськими роздумами.

Р.Кухарук: Юшку варите на Роставиці, що зловиться?

Ю.Титарів: Все робимо. Друзі приїздять  і ще раз повторюю – запрошую, не пожалкуєте, зараз все вже, правда,захоплене, приватизоване.

Р.Кухарук: Зараз агенти НАБУ подивляться нашу програму і скажуть -- от хабарі у прямому ефірі роздають.

Ю.Титарів: Який це хабар, це навпаки -- це от я вважаю коли люди люблять  свою рідну Україну, її природу, особливості, то цим вони роблять добру справу для Бога і для людей.

Р.Кухарук: Добре, пане Юрію, дякую вам,  натхнення, успіхів, нових книжок, примноження ваших нащадків, а нашим глядачам нагадаю -- ви дивилися програму ТРИМАЙ ЖИВЕ СЛОВО, яку спільно творить інститут політичного управління ,Український дім, Український клуб. Сьогодні у нас у гостях був експерт Українського клубу, поет Юрій Титарів. Наступна наша зустріч відбудеться у п'ятницю до нас приїде Євген Баран, ми з ним зустрічалися у програмі Тримай живе слово. Говорили -- це така ознайомча програма, говорили про його родовід, про його доробок, а на цей раз буде більше часу поговорити про підсумки української літератури за дві тисячі сімнадцятий рік. Він діючий критик літературний, літературознавець, розбирається у літературі. Думаю, що це буде цікава розмова і на закінчення нашої програми нагадаю просту істину -- Життя коротке -- нація вічна. До побачення.

Ю.Титарів: До побачення

 

До друку підготував Ярослав КАЙДАНОВИЧ.

 

ПОСТСКРИПТУМ. Юрко ТИТАРІВ прийшов до нас у травні 2015 року на Літфорум до музею Миколи Лисенка. І залишився з нами. Було багато виступів перед читачами, багато заходів Українського клубу і Літфоруму. Спочатку хвороба тещі, а потім і хвороба власна крали у нас Юрка на цілі місяці. Прикрий випадок стався у бібліотеці Айні, коли дві недалекі істоти спочатку запропонували Юрі авторський вечір – і він натхненний цим через фейсбук скликав друзів на цей захід – а далі відмінили цей захід. Нам усім було і прикро, і безрадісно, і сум’ятно. З того часу ми не маємо нічого спільного з бібліотекою Айні, а віднедавна ще й з обома істотами, що допустили такий неприпустимий психологічний і духовний ляп. Ми розуміли, що кожен місяць вартує життя, радості, щастя. Тому свідомо наполягали на передачі. Вона мала відбутися 8 падолиста, але раптово помер телевізійник Леонід ХАРЧЕНКО. Тому передача відбулась на маланки, 13 грудня. Юра ТИТАРІВ відійшов у засвіти у січні 2018 року. Відспівували його у Московській церкві у Княжичах. Там його і поховали на місцевому цвинтарі. Потім відбувся поминальний обід, на якому мовлено багато гарного про Титаріва як людину і як поета.

Він помер але справа його жива, голос його живий і ця програма ТРИМАЙ ЖИВЕ СЛОВО потверджує це.