ЩОДЕННИК КУХАРУКА

ЩОДЕННИК КОЧУКОВА

ІНФОРМАЦІЯ


Герб Прапор

Основні дані

Код КОАТУУ:7420300000

Утворений:1923

Населення:46 600

Площа:1 487 км2

Густота населення:31,3 осіб/км2

Поштові індекси:16500-16574

Телефонні коди:+380-4635

Населені пункти та ради

Районний центр:Бахмач

Кількість міських рад:1

Кількість селищних рад:2

Кількість сільських рад:20

Кількість міст:2

Кількість смт:1

Кількість сіл:71

Районна влада

Адреса адміністрації: 16500, Чернігівська обл., Бахмацький р-н, м. Бахмач, вул. Жовтнева, 42, 5-18-05

Веб-сторінка:
Бахмацька РДА

Голова РДА: Булах Микола Миколайович

Голова районної ради: Сорока Володимир Миколайович

Гімн

Ще не вмерла Україна,
И слава, и воля!
Ще намъ, браття-молодці,
Усміхнетця доля!
Згинуть наші вороги,
Якъ роса на сонці;
Запануємъ, браття, й ми
У своій сторонці.
Душу, тіло ми положим
За свою свободу
И покажемъ, що ми браття
Козацького роду.
Гей-гей, браття миле,
Нумо братися за діло!
Гей-гей пора встати,
Пора волю добувати!
Наливайко, Залізнякъ
И Тарасі Трясило
Кличуть насъ изъ-за могилъ
На святеє діло.
Изгадаймо славну смертъ
Лицарства-козацтва,
Щобъ не втратить марне намъ
Своего юнацтва.
Душу, тіло и д.
Ой Богдане, Богдане,
Славний нашъ гетьмане!
На-що віддавъ Україну
Москалямъ поганимъ?!
Щобъ вернути іі честь,
Ляжемъ головами,
Назовемся Украіни
Вірними синами!
Душу, тіло и д.
Наші браття Славяне
Вже за зброю взялись;
Не діжде ніхто, щобъ ми
По-заду зістались.
Поєднаймось разомъ всі,
Братчики-Славяне:
Нехай гинуть вороги,
Най воля настане!
ПАНОРАМА

З БАТУРИНОМ У СЕРЦІ

З БАТУРИНОМ У СЕРЦІ

Наталія РЕБРОВА: «У кого в серці Україна — там має бути й Батурин»

В історико-культурному заповіднику «Гетьманська столиця»  багато стежок, які ведуть у минуле

І жодна з них не заведе у глухий кут. А ось угору — будь ласка! На оглядовий майданчик в’їзної вежі підійматися дуже круто — і в прямому, і в переносному значенні. З висоти 29 метрів уся панорама — як на долоні: рів, Литовський замок, величезний пам’ятний хрест героїчно загиблим та невинно убієнним батуринцям, Сейм, стара груша, яка пам’ятає Тараса Шевченка.

Територією Батуринського національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця» можна ходити день, два, тиждень і більше, але все одно здаватиметься, що цього замало.

Під музику торбана

Не кожному щастить побувати в музеї, який щойно народжується. Прототипом гетьманської резиденції, до якої запросила екскурсовод Наталія Сердюк, став Лизогубівський будинок на чернігівському Валу. «Оскільки не збереглося жодних креслень, а лише дослідження археологів, усі будівлі  споруджено за аналогією, — пояснила пані Наталія. — Нині створюємо експозицію майбутнього музею, який так і називатиметься: «Гетьманський будинок на Цитаделі». Хочемо показати побут гетьманів, їхні художні смаки та дух тієї епохи».

Ця робота триває кілька років. Споруду звели за принципом тодішньої сільської хати: у центрі — сіни, а навколо них — кімнати. Праворуч — велика зала для нарад. Не надто пишний, але добротний вигляд мають довгий стіл, стільці, під стінами — вкриті м’якою тканиною ослони. На покуті — списи, хоругви і… литаври. Виявляється, за часів Гетьманщини у майстровому Батурині шанували військовий музик. У них навіть було власне цехове об’єднання.

А в затишній гетьманській опочивальні можна побачити особливий струнний щипковий інструмент — торбан. Інтер’єр тут підібрано так, аби підкреслити, що  Іван Мазепа був не лише визначним державним мужем і воєначальником, а й естетом. Він знав вісім іноземних мов, писав вірші, гарно грав на торбані, який, за переказами, вподобав ще замолоду — при дворі польського короля. Зображення цього інструмента ми всі тримали в руках, оскільки воно на грошовій купюрі номіналом десять гривень.

Розповідь про цей та інші факти, які мають стосунок до еволюції української гривні, з часом можна буде побачити в будинку гетьманської скарбниці, розташованої поряд із резиденцією, і теж з цікавою історією. Річ у тому, що зберігся малюнок Тараса Шевченка, який, перебуваючи у Батурині 1843 року, зобразив руїни, зазначивши, що вони лишилися від  мазепинського будинку. Однак намальована поряд постать людини на повний зріст свідчить про низьку споруду, тому сучасники дійшли згоди, що то було допоміжне приміщення, найімовірніше, скарбниця.

 

Краєвид з оглядового майданчика в’їзної вежі Цитаделі. Фото автора

«Мій квіте рожаний!»

Єдина будівля, яка збереглася з часів батуринських гетьманів — Дем’яна Многогрішного, Івана Самойловича та Івана Мазепи, — будинок генерального судді Василя Кочубея. У його стінах розквітла і зів’яла найромантичніша історія початку ХVІІІ століття, яка облетіла світ, надихаючи поетів, письменників і художників та обрісши вигаданими подробицями. До речі, нині їх дуже легко спростувати.

«Моє сердечне кохання!

 Прошу і вельми прошу, зволь зі мною побачитися для усної розмови; коли мене любиш, не забувай же, коли не любиш, не споминай же; згадай свої слова, що любить обіцяла, на що мені і рученьку біленькую дала», — таке враження, що слова ці написав палко закоханий юнак. Хоч удівцеві Іванові Мазепі на той час, коли він воркував із юною Мотрею Кочубей, було 64 роки.

У будинку, де, здається, й досі витають емоції закоханих, їм присвячено окрему кімнату, де можна прочитати всі 12 шляхетних і водночас пристрасних листів, які сивий гетьман писав своїй ненаглядній «найлюб’язнішій і наймилішій Мотроненьці». Завдяки тим ніжним епістолярним посланням тут особлива аура. Не даремно ж так багато молодят приїздить з усіх-усюд, аби саме в цьому місці поєднати свої долі.

Дух Івана Мазепи — вдома

Пан генеральний суддя мав зуб на гетьмана і друга сім’ї не лише через його почуття до Мотрі. Та, схоже, саме це відіграло не останню роль у подальших подіях: Василь Кочубей доніс Петрові І про намір Івана Мазепи перейти на бік шведського короля Карла ХІІ. Довідавшись про це, гетьман наказав відрубати зрадникові голову. Адже в нього були всі причини протистояти московському цареві, якому запрагнулося перетворити козаків на солдатів своєї армії. Уклавши договір зі шведами, Гетьманщина здобувала нейтралітет. Це давало змогу не коритися переможцеві, що призвело б до нового рабства, а відстоювати інтереси свого краю.

Розлючений Петро І відповів жорстокою, нелюдською різнею, в якій загинуло 16 тисяч жителів міста. Першим їх ушануванням стало спорудження великого пам’ятного хреста. Усипальницею героїв оборони Батурина стала також замкова дерев’яна церква Воскресіння Господнього. Саме у ній сповідалися гетьмани, брали благословення, йдучи в похід. Нині ж у криптовому приміщенні покладено 60 братських трун з останками трагічно загиблих  жителів Батурина. Тут також урна із землею з місця поховання гетьмана Івана Мазепи, який помер на чужині і його поховали у монастирі Святого Георгія румунського міста Галац.

«Дуже сумна доля поховання, — розповіла Наталія Сердюк. — У нас були зв’язки з румунами, ми разом проводили науково-практичну конференцію. Але на тому місці, де був монастир, нині житловий будинок.

Єдине, що вдалося зробити, — набрати з того місця урну землі й перевезти через три державні кордони до Батурина. Напевне, Іван Степанович бажав би, щоб його дух покоївся на рідній землі, серед героїв, які відстоювали своє право на незалежну державу, і ми для цього зробили все що могли».

У стінах «малого Лувру»

Наступна стежка привела до надзвичайної краси будівлі, справжнього шедевра, який створив на замовлення останнього гетьмана Лівобережної України Кирила Розумовського видатний англійський архітектор Чарльз Камерон. Це єдина робота «царського зодчого» в нашій країні, й вона справді неперевершена.

Майстер пишних інтер’єрів прикрашав стіни палацу красивим ліпленням, фресковим розписом стін і стель, плафонами і камінами кращих декораторів того часу, картинами і скульптурами. Такого самого величного ефекту прагнули досягти й сучасні реставратори, які мали на меті максимально відтворити пам’ятку з допомогою планів Чарльза Камерона. Адже руїни палацу після двох сильних пожеж та бурхливих перипетій ХХ століття були в жалюгідному стані.

 У 2003—2008 роках реставраційні роботи у триповерховому палаці було завершено. Побудований для розкішного життя та розваг — балів і прийомів, нині він не страждає від браку уваги. Навпаки, це найпопулярніший туристичний об’єкт в області.

Неперевершені враження лишають зокрема зали «Античний» і «Гетьманський». Міфологічні сцени у першому, вписані у різні геометричні фігури,  зачаровують їхнім вишуканим поєднанням, а ліпні медальйони  з козацькою символікою в другому — розкішшю і гармонією. Саме тут здається незаперечною істиною вислів про те, що архітектура — це застигла музика.

П’ята симфонія для українця

А музику для відвідувачів палацу Кирила Розумовського увімкнуть чи й наживо зіграють обов’язково. І неодмінно — П’яту симфонію Людвіга ван Бетховена. Цей красивий бентежний класичний твір із подвійним мотивом на початку  чули всі. Та мало хто знає, що видатний композитор присвятив її українцеві за походженням синові останнього гетьмана України Андрієві Розумовському.

«Цього розумного освіченого чоловіка призначили на дипломатичну роботу до Відня. Як відомо, столиця Австрії тяжіла до гарної музики. Молодший Розумовський теж став активним учасником музичних вечорів як неперевершений скрипаль. Тут він познайомився із Бетховеном, створив квартет, який виконував твори композитора», — розповіла генеральний директор заповідника Наталія Реброва.

Спершу Бетховен присвятив новому другові три струнні квартети (7—9), які тепер знають як «російські», бо в них вгадуються мелодії російських пісень, що їх награвав Андрій Розумовський. Над П’ятою симфонією з мотивами нескорення і протистояння викликам долі композитор почав роботу тоді, коли не зміг опиратися хворобі — втраті слуху. Цей стан не завадив йому створити найпопулярніший у майбутньому свій твір і присвятити його останньому власникові Батурина.

Ось така вона — багатогранна і багатобарвна «Гетьманська столиця». Що більше про неї розповідаєш, то більше усвідомлюєш, як багато лишається «за кадром». І це, напевне, правильно: кожен має знайти тут власні враження й історії до душі. Тим паче, що в туристичний сезон заповідник працює без вихідних.

ПРЯМА МОВА

Наталія РЕБРОВА,
генеральний директор
Батуринського національного
історико-культурного заповідника
«Гетьманська столиця»:

— Якось непомітно збігли перші 20 років існування нашого заповідника. За цей час здійснено грандіозну роботу з реставрації його пам’яток, створення музейних експозицій. Ще багато задумів і планів. А головна мрія — щоб отут, на майдані Гетьманської слави, де в композиції зустрілися п’ятеро батуринських гетьманів, зібралися всі президенти незалежної України. Це було б символічно, адже у кого в серці Україна, там має бути й Батурин.

http://www.ukurier.gov.ua/uk/articles/nataliya-rebrova-u-kogo-v-serci-ukrayina-tam-maye-/