ЩОДЕННИК КУХАРУКА

ЩОДЕННИК КОЧУКОВА

ІНФОРМАЦІЯ


Герб Прапор

Основні дані

Код КОАТУУ:1423900000

Утворений:1923

Населення:29 241

Площа:800 км2

Густота населення:22,5 осіб/км2

Поштові індекси:87400-87455

Телефонні коди:+380-6297

Населені пункти та ради

Районний центр:Мангуш

Кількість міських рад:0

Кількість селищних рад:2

Кількість сільських рад:6

Кількість міст:0

Кількість смт:2

Кількість сіл:16

Районна влада

Адреса адміністрації:87400

Донецька обл,Першотравневий р-н

смт.Мангуш,вул.Леніна 72

    т.2-12-76

Веб-сторінка:
http://www.donoda.gov.ua/pershotravneviy/

Голова РДА:Трима Борис Владимирович

Голова районної ради:Карабєров Володимир Ілліч

Гімн

Ще не вмерла Україна,
И слава, и воля!
Ще намъ, браття-молодці,
Усміхнетця доля!
Згинуть наші вороги,
Якъ роса на сонці;
Запануємъ, браття, й ми
У своій сторонці.
Душу, тіло ми положим
За свою свободу
И покажемъ, що ми браття
Козацького роду.
Гей-гей, браття миле,
Нумо братися за діло!
Гей-гей пора встати,
Пора волю добувати!
Наливайко, Залізнякъ
И Тарасі Трясило
Кличуть насъ изъ-за могилъ
На святеє діло.
Изгадаймо славну смертъ
Лицарства-козацтва,
Щобъ не втратить марне намъ
Своего юнацтва.
Душу, тіло и д.
Ой Богдане, Богдане,
Славний нашъ гетьмане!
На-що віддавъ Україну
Москалямъ поганимъ?!
Щобъ вернути іі честь,
Ляжемъ головами,
Назовемся Украіни
Вірними синами!
Душу, тіло и д.
Наші браття Славяне
Вже за зброю взялись;
Не діжде ніхто, щобъ ми
По-заду зістались.
Поєднаймось разомъ всі,
Братчики-Славяне:
Нехай гинуть вороги,
Най воля настане!
ПАНОРАМА

ПО ЖИВОМУ

ПО ЖИВОМУ

- Першої миті охоплює панічний страх за себе. Мабуть, це рефлекторно. Перша думка, якщо це взагалі можна назвати думкою, - сховатися, забитися в якийсь безпечний кут, заритися в землю. І раптом - о, Боже! - розумієш, що всі твої - дружина, діти - всі вони зараз під цим же безжальним шквалом вогню. І цей страх - в десятки, в сотні разів сильніший. Ти вже не думаєш про власне життя. Ти просто біжиш, з усіх людських сил біжиш туди, до них...

             Рівно за два роки по кривавих подіях на «Східному» ми з Володимиром і його дружиною Ніною сидимо в затишному кафе за чашкою гарячого чаю. Мені соромно, що змусила їх подумки пережити ті події знову. Але я хочу, я просто зобов'язана розповісти про них людям. Розповісти докладно, в деталях, щоб кожен уявив, зрозумів, відчув, як це неймовірно страшно - опинитися на їхньому місці.

            Я бачу, як Володимир бере дружину за руку і чи то тримає, чи то сам тримається за неї обома руками. Швидше за все - і те, і інше. Ніна начебто/мовби/мимохіть приходить до нього на допомогу і вступає в розмову:

            - По дорозі з ринку ми заїхали на нашу нову, придбану нещодавно ділянку - ми будували там будинок. Заїхали, щоб подивитися, як просуваються оздоблювальні роботи. Коли почався обстріл, Володя був у гаражі, а я пішла годувати собаку. Все сталося так раптово! Разом із першими розривами вібрація землі збила мене з ніг. Все, що говорять -/мовляв, під час обстрілу потрібно лягти, знайти ямку, бордюр -  виконати в реальності неможливо. Просто не встигаєш зорієнтуватися. Я впала на коліна і кричала чоловікові, що жива, щоб не виходив. Він теж кричав, кликав мене. Але канонада була такою гучною, що, розділені всього лише парканом, ми так один одного і не почули.

            - Я вибіг з гаража, - знову заговорив Володимир, - і побачив Ніну. У неї була істерика.
            - Володя почав кричати на мене. Або мені. Або просто кричати. Не відразу, але я все-таки зрозуміла його, ніби із загальної какофонії звуків моя свідомість насилу виокремила сенс головного. Він кричав: «Швидше! Додому! До дітей!». Бігти було недалеко - будинок, в якому ми тоді жили, розташований за якихось п’ять хвилин ходи від нового. Але час, як це буває в страшних снах, тягнувся неймовірно довго. Буквально через кілька метрів на тротуарі лежала дівчинка. І хоча я думала про власних дітей, все одно кинулася до неї.

            Потім ми знову бігли. А все навколо ніби завмерло.  А ще зникли барви - світ перестав бути кольоровим, став чорно-білим.  Здавалося, що настала мертва тиша. Я чула тільки власний пульс і голос чоловіка «Швидше! Швидше!». Повернувши за ріг сусіднього корпусу, ми побачили свій. Видовище було жахливим - у стіні нашої квартири зяяла величезна діра. Точніше, не так - стіни нашої квартири просто не було.

           Ніна каже, що пам'ятає тільки фрагменти тих подій. Все нібито змішалося, і мозок категорично пручався, відмовлявся розуміти, що відбувається. Вихоплював тільки окремі деталі. Зате зафіксував їх, мабуть, навічно. Так Ніна побачила акуратну жінку, яка абсолютно спокійно стояла біля під'їзду. Начебто нічого не сталося, жінка тихо, якось буденно, без будь-яких емоцій, звернулася до них, запитавши, чи можна увійти в під'їзд. Вже потім, значно пізніше, згадуючи її дивну, не цілком адекватну ситуації поведінку, Ніна зрозуміла: так виглядає шок.

          Потім, задихаючись від диму, пилу і панічного страху, Ніна і Володя бігли сходами нагору - на свій восьмий поверх. Ніна попереду, Володя - за нею, штовхаючи її в спину. Я слухаю їх і уявляю, як поступово, з кожною сходинкою і кожним наступним поверхом повільно, але неминуче наближався для них момент істини, момент остаточного вироку - звістки про долю дітей. У ці хвилини цей чоловік і ця жінка ще не знали, покарав чи вберіг їх Господь. Все, що вони могли - бігти і сподіватися, сподіватися і бігти. Нагорі з жахом побачили повністю зруйновану квартиру - суцільні руїни. З яких - о, диво! - назустріч їм в піжамах і босоніж вийшли один за одним, троє їхніх синів.

          - Це дуже страшно, - тихо вимовляє Ніна, - коли семирічні сини хапають тебе за ноги і кричать: «Мамочко, будь ласка, я не хочу вмирати!»

         В цьому місці розповіді я дуже стараюся тримати себе в руках, але відчуваю озноб у всьому тілі. Особливо коли Володя, сильний, здоровий тридцятитрирічний чоловік, підносить до очей хустку. Потім він просить вибачення і йде палити. А по його поверненні і він, і ми ще деякий час сидимо мовчки.

         Володимир і Ніна - мила сімейна пара, яка найперших хвилин спілкування викликає приязнь і симпатію. Фото зяючої діри в стіні їхньої квартири облетіло в січні 2015-го шпальти всіх новинних сайтів в Україні і за її межами. Це їм «пощастило» отримати подаруночок у вигляді прямого влучання снаряда ГРАДу. Їх хлопчаки - тринадцятирічний Микита і семирічні Ярослав і Ростислав - вижили завдяки звичайному диву, яке заведено називати щасливим збігом обставин. За лічені секунди до обстрілу старший Микита вибіг з кухні, куди потім потрапив снаряд ГРАДу, на дивні, майже істеричні крики кота Батона. А потім врятував і братів, інтуїтивно заштовхавши їх в єдине вціліле в результаті місце квартири - під стіл у дитячій кімнаті.

         Потім вони знову бігли - тепер вниз, з роздягненими й босими дітьми на руках. Потім їхали, оминаючи воронки, їхали на машині, що дивом вціліла, хоча і була побита осколками, подалі від цього кошмару.

            - Володя весь час молився, - згадала Ніна, - всю дорогу вголос читав «Отче наш». Взагалі, він тримався молодцем. І під час обстрілу, і потім. І тільки через рік, коли будинок був відновлений, і прийшов час повертатися на «Східний», його організм раптом дав збій. На нього накочували напади паніки, стало боліти серце. Довелося звернутися до психолога, - додала Ніна, подивившись на чоловіка, і вони знову взялися за руки.

            …Рівно через два роки після кривавих подій на «Східному» ми з Володимиром і його дружиною Ніною сидимо в затишному кафе за чашкою гарячого чаю. Я дивлюся на їхні світлі, доброзичливі обличчя, і вкотре думаю про те, що за сліпою статистикою військових втрат завжди опиняються конкретні люди. Такі, як ці, - що сидять нині переді мною. І поки людство не зрозуміє, що війна - аморальна, поки не подорослішає, поки не виросте до найвищого ступеню зрілості - абсолютної і безумовної гуманності, ніхто не застрахований. Ніхто…

……………………………….

24.01.2015 під час обстрілу мікрорайону «Східний» у Маріуполі загинула 31 людина, зокрема двоє дітей. 117 осіб, з них 11 дітей, були поранені. Деякі постраждалі залишилися інвалідами. За час обстрілу на Східний впало 120 снарядів. За лічені хвилини були пошкоджені чотири дитячих садочки, три школи, лікарня, близько 50 багатоповерхівок та 28 приватних будинків. 11 приватних будинків знищені повністю.

 

Оксана СТОМІНА