ЩОДЕННИК КУХАРУКА

ЩОДЕННИК КОЧУКОВА

ІНФОРМАЦІЯ
Герб Прапор

Основні дані

Код КОАТУУ:3222400000

Утворений:1962

Населення:154 354

Площа:726 км2

Густота населення:212,7 осіб/км2

Поштові індекси:08104-08173

Телефонні коди:+380-44

Населені пункти та ради

Районний центр:Київ

Кількість міських рад:2

Кількість селищних рад:1

Кількість сільських рад:25

Кількість міст:2

Кількість смт:1

Кількість сіл:49

Районна влада

Адреса адміністрації:08170

Київська обл, м.Київ

вул.Янтарна 12

    т.450-04-96

Веб-сторінка:www.ks-rda.gov.ua

Голова РДА:Заславський Михайло Віталійович

Голова районної ради:Луцюк Володимир Володимирович

Гімн

Ще не вмерла Україна,
И слава, и воля!
Ще намъ, браття-молодці,
Усміхнетця доля!
Згинуть наші вороги,
Якъ роса на сонці;
Запануємъ, браття, й ми
У своій сторонці.
Душу, тіло ми положим
За свою свободу
И покажемъ, що ми браття
Козацького роду.
Гей-гей, браття миле,
Нумо братися за діло!
Гей-гей пора встати,
Пора волю добувати!
Наливайко, Залізнякъ
И Тарасі Трясило
Кличуть насъ изъ-за могилъ
На святеє діло.
Изгадаймо славну смертъ
Лицарства-козацтва,
Щобъ не втратить марне намъ
Своего юнацтва.
Душу, тіло и д.
Ой Богдане, Богдане,
Славний нашъ гетьмане!
На-що віддавъ Україну
Москалямъ поганимъ?!
Щобъ вернути іі честь,
Ляжемъ головами,
Назовемся Украіни
Вірними синами!
Душу, тіло и д.
Наші браття Славяне
Вже за зброю взялись;
Не діжде ніхто, щобъ ми
По-заду зістались.
Поєднаймось разомъ всі,
Братчики-Славяне:
Нехай гинуть вороги,
Най воля настане!
РОЗМОВИ

Олександр ДЖУС : Я зробив лише перший крок. Буде наступний.

Олександр ДЖУС : Я зробив лише перший крок. Буде наступний.
інтерв"ю з депутатом-мажоритарником Києво-Святошинської райради

«Мироцька правда» – правда про с. Мироцьке

 

Інформаційний голод – те, що примушує людей шукати біля газетного кіоску правдиве джерело пізнання. І якщо ти живеш у районі, місті чи селі, важко знайти інформацію саме про те, що відбувається. Частіше діє принцип : «А одна бабка сказала… ». А де ж місцеві газети? Де правда про життя людей ? Ми знайшли її у селі Мироцькому. Там віднедавна б’є  джерело інформаційної правди – газета «Мироцька правда». Хто його відкопав – у розмові далі із засновником газети – Джус Олександром Миколайовичем.  Мій співрозмовник молодий, енергійний чоловік.

 Питаю:

- А звідки ви? І яка доля закинула вас у це Мироцьке?

- Народився я у місті Буча Київської області, що розташоване неподалік села.  Там закінчив загальноосвітню школу I-III ступенів. В цьому прекрасному і рідному для мене Мироцькому, жили мій батько, мої дідусі та бабусі і дотепер проживає моя мати. Я провів там своє дитинство. Та й досі практично кожного дня буваю у матері, допомагаю по господарству. Доречі, моя покійна бабуся, Джус Ніна Павлівна  – герой соціалістичної праці, пропрацювала в місцевому колишньому Радгоспі «Київський» більшу частину свого життя.  Тут, як кажуть в Україні, «заритий мій пупець». Це моя мала Батьківщина.

Звідки ідея заснувати газету саме тут?

-                     Було  велике бажання створити на території свого рідного села першу газету – вісник правди, яка б не просто інформувала його жителів про загальнодержавні та регіональні події, але й розповідала про події місцевого значення. У січні 2009 року на світ народився  перший номер. Тоді дуже хотілось, щоб це було цікаве видання, яке б стало у пригоді односельчанам.  Після закінчення школи я  пішов вчитись юриспруденції у  Національній академії Служби безпеки України, бо завжди хотів говорити і  відстоювати правду. Тому і тоді і  сьогодні намагаюсь бути разом із ними і ближчими до них. На сторінках моєї газети люди можуть знайти окрім новин, різних відомостей,  юридичні консультації, роз’яснення – багато цікавого і корисного.

-                      Усе складалось як планувалось? Чи були у вас труднощі на шляху заснування та видавництва газети?

-                     Спочатку проблем не було. Бо знаєте, як у нас  буває : «Ну-ну, працюй, а ми подивимось, що в тебе вийде!»  Коли в мене почало таки  виходити, місцева влада не дуже привітно поставилася до появи у світ видання. ІV владу- прессу, щонайменше остерігаються. І як результат –небажання представників органів місцевого самоврядування надавати об’єктивну та повну інформацію про роботу сільської ради.

-                      Як же Вам вдавалось наповнювали свою газету інформаційним матеріалом за таких умов?

-          Всі звернення на адресу сільської ради, а також інших установ району та області, доводилося писати офіційно, в письмовій формі, аби отримати бажану інформацію. У мене навіть папка є, як у романі І.Ільфа та Є.Петрова «Золоте теля», в якій зібрані численні листи звернень та відповідей, які разом становлять цікаву інформацію про життя та проблеми нашого села. Також велику допомогу в наповненні газети інформацією надавали та продовжують надавати місцеві жителі, які звертаються до мене з проханнями про публікації поздоровлень, про здійснення допомоги у вирішенні проблем та наданні порад з різних життєвих питань. Багато цікавих фактів мені вдалося дістати з архівного відділу нашого Києво-Святошинського району.

-         Чому ж сільська голова не допомагала? І як проявлялось небажання з боку місцевої влади надавати вам інформацію про свою роботу?

-          Може тому, що жінці поважного віку не до снаги було наша допитливість. Або ж можливо було що ховати. Запитувана інформація надавалася не в повному обсязі, або й взагалі не надавалась. Редакція нашої газети, до цього часу, була позбавлена можливості ознайомлення з протоколами засідань сесії ради, а також з рішеннями, які приймаються на цих засіданнях. В супереч Закону України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації»,  до цього часу між нашою газетою та Мироцькою сільською радою не укладено договору про порядок висвітлення інформації про їх діяльність. Так чи інакше, сьогодні обов’язки голови вже виконує секретар сільської  ради. Мабуть наша команда була настирлива у своїх прагненнях дістати правду і сказати людям.   Сьогодні ситуація змінилась і редакція має більше доступу до документів, бере участь у засіданнях сесій. Відтак, більш повно і об’єктивно може оцінювати та впливати на життя і діяльність громади села.

- А хто з Вами у команді?

-          Ті, кому найбільше довіряю. Це- мої односельці, які намагаються змінити життя у селі на краще, це - мої однодумці – депутати місцевої ради та їх виборці, які за відверту, часом хоч і болючу правду, це - моя родина.  Значну допомогу в організації роботи  газети мені надає моя мама, Джус Ольга Миколаївна,  яка постійно проживає в селі і однією з перших дізнається про новини, дружина Вікторія – адвокат за фахом часто стає у пригоді. 

- Чи достатньо у вас можливостей для вирішення проблем з якими до вас звертаються люди?

-                      Можливості не безмежні, але для вирішення проблем односельчан часу та сил у мене вистачить. В кінці кінців я спортсмен – майстер спорту з боксу. Є розуміння куди йду і за чим.  На даний час працюю директором ТОВ «Фінансова компанія «Столиця», що знаходиться у місті Києві. Компанія займається залученням коштів для фінансування будівництва об’єктів нерухомості. А Мироцькому,  для розвитку, потрібні інвестиції, розумні вкладення, щоб і зберегти первозданність села і наповнити його бюджет розвитку.  І головне – не допустити до влади шахраїв.  У минулому році закінчив курси підвищення кваліфікації фахівців з фінансового моніторингу, що дає змогу одночасно поєднувати основну роботу з роботою за сумісництвом в напрямку запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

-               Яких позитивних результатів вже вдалось вам досягти у суспільному житті села завдяки Вашій газеті?

-                      Основне те, що люди звертаються до нас з проблемами, які мають правовий характер. Це – довіра.   Люди стали біль проінформованими відносно подій, що відбуваються у своєму селі, а також за його межами. Діяльність нашої газети стала своєрідним поштовхом до проявів громадської активності та підвищенні рівня правової культури населення. Жителі села припинили мовчати про свої проблеми. Газету залюбки чекають, читають, складають до домашнього архіву. Аби покращити якість допомоги для людей, попередньо отримавши дозвіл від сільської ради, ми створили громадську приймальню у одному з  приміщень яке підпорядковане органу місцевого самоврядування. Прийом громадян проводиться щосуботи.

-                            То Ви досягли бажаного?

-   Я зробив лише перший крок. Буде наступний. Я вважаю, що кожен населений пункт, особливо такий як наше село, повинен мати власний об’єктивний друкований засіб масової інформації, який буде висвітлювати події та новини рідного краю, допомагатиме людям в різних аспектах їхнього буденного життя та буде захищати їх права та інтереси. 

Розмову вела Олена Павленко

http://www.pravytsya.com.ua