ЩОДЕННИК КУХАРУКА

ЩОДЕННИК КОЧУКОВА

Луганська
область
ІНФОРМАЦІЯ
Герб Прапор

Основні дані

Назва:Луганщина
Східна брама України
Світанок України

Утворена:3 червня 1938 року

Код КОАТУУ:44000

Населення:2 344 200

Площа:26 684 км²

Густота населення:87,9 осіб/км²

Телефонні коди:    +380-64

Обласний центр:  Луганськ

Райони:18

Міста обласного значення:14

Міста районного значення:23

Райони в містах:4

Смт:9

Села:109

Селища:678

Селищні ради:89

Сільські ради:206

Номери автомобілів:

Інтернет-домени: lugansk.ua; lg.ua

Обласна влада

Адреса:91016 м. Луганськ, пл. Героїв Великої Вітчизняної війни, 3

Веб-сторінка:    http://oda.lg.ua

Голова ОДА:Голенко Валерій Миколайович

Рада:Луганська обласна рада

Голова ради:Поистюк Володимир Миколайович

Гімн

Ще не вмерла Україна,
И слава, и воля!
Ще намъ, браття-молодці,
Усміхнетця доля!
Згинуть наші вороги,
Якъ роса на сонці;
Запануємъ, браття, й ми
У своій сторонці.
Душу, тіло ми положим
За свою свободу
И покажемъ, що ми браття
Козацького роду.
Гей-гей, браття миле,
Нумо братися за діло!
Гей-гей пора встати,
Пора волю добувати!
Наливайко, Залізнякъ
И Тарасі Трясило
Кличуть насъ изъ-за могилъ
На святеє діло.
Изгадаймо славну смертъ
Лицарства-козацтва,
Щобъ не втратить марне намъ
Своего юнацтва.
Душу, тіло и д.
Ой Богдане, Богдане,
Славний нашъ гетьмане!
На-що віддавъ Україну
Москалямъ поганимъ?!
Щобъ вернути іі честь,
Ляжемъ головами,
Назовемся Украіни
Вірними синами!
Душу, тіло и д.
Наші браття Славяне
Вже за зброю взялись;
Не діжде ніхто, щобъ ми
По-заду зістались.
Поєднаймось разомъ всі,
Братчики-Славяне:
Нехай гинуть вороги,
Най воля настане!
РОЗМОВИ

О. ВОЛОДАРСЬКИЙ:" ЧИСТИЙ АРКУШ"

О. ВОЛОДАРСЬКИЙ:

Розмову про Луганськ можна назвати в певному роді експериментальною через постать співбесідника: не краєзнавця, не літератора, а політичного активіста, лівого публіциста, анархіста за переконаннями Олександра Володарського. Про Луганськ, у цілому, мало говорять і пишуть; тому цікаво було дізнатися думку саме одного з його молодих жителів, який встиг, до того ж, побувати в інших країнах і, таким чином, має можливість порівнювати.

— Яким є ваш перший спогад про Луганськ?

— Перше враження ще з раннього дитинства — Південні квартали, точніше не самі квартали (одноманітні бетонні коробки), а луги й посадки поруч. У дитинстві прогулянки там так і називалися — «піти в луги». Там ріс чебрець, який навіть було можна збирати й заварювати, з часом його ставало дедалі менше, навіть не знаю, як зараз. Після смерті свого останнього собаки я в луги майже не вибирався, а це було більш як десять років тому. Але дитячі враження про Луганськ були яскравими, зеленими, ароматними, свіжими, контрастували зі звичними картинами, що малюються в голові, коли згадуєш це місто, особливо у людей, які тут не бували.

— До яких місць ви найбільше прив’язані тут?

— Я цілком байдужий до міського простору, колись навіть соромився своєї бездушності в цьому сенсі, потім припинив. Ніколи не відчував глибокої причетності до міста, не полонився красою будівель або вулиць. Я здатен її оцінити як спостерігач, не більше того. Це стосується не лише Луганська, так само не можу назвати улюблені маршрути Києва, Львова, Нюрнберга, Відня. Місто для мене завжди було не більше ніж доповненням до людей. Але якщо говорити про промзони, то не можу не згадати завод Артема — зруйноване підприємство практично в самому центрі міста. Луганськ місцями створює враження не індустріального, а постіндустріального міста, тут можна проводити ролеві ігри за мотивами світу Fallout’a. Хоча те саме можна сказати й про набагато менші міста Донбасу. А улюблені маршрути, напевно, — це все ж таки парки й острівці природи, що збереглися. Хоч і вибираюся туди теж порівняно рідко. У дитинстві дуже любив танки й гармату біля Краєзнавчого музею, та й сам музей.

— Чи сильно змінилося місто, якщо порівнювати з тими ранніми картинами?

— Луганськ намагається бути сучасним. Особливо це відчувається останніми роками. Всеукраїнські (а інколи й міжнародні) мережі фаст-фудів, перетворення переходів на підземні торговельні центри. Місцями така модернізація є успішною, місцями — смішною й невдалою. На Степовому (де я жив після Зарічного) побудували безліч гаражів, луги й ліси трохи відступили. Множаться кафе й ресторани. Там, де в моєму дитинстві були будівельні майданчики, вже звели будинки. Не можу сказати, чи подобається мені цей процес: з одного боку, я не цураюся певного прогресизму й вітаю зміни, з другого — не бачу нічого доброго в тотальній уніфікації, це нудно. У будь-якому разі, дуже велика частина міста слабо змінилася за останні десятиліття, як зовні, так і внутрішньо.

— Якою, на ваш погляд, є геометрія Луганська?

— Луганськ нерівномірний. Деякі райони являють собою щільно підігнані один до одного багатоквартирні будинки — класичний «бетонний ліс». При цьому трапляються острівці приватного сектора. Навіть у самому центрі міста можна знайти майже сільські будинки. А Кам’яно-Бродський район («Камброд», луганська Троєщина й Борщагівка два в одному) й зовсім є одним великим приватним сектором.

— Узагалі, якщо порівняти з іншими містами, то на яких із них Луганськ здається вам схожим?

— Складне питання. Тут є щось унікальне, мабуть, річ у тім, що нашарування дитячих спогадів не дають мені оцінити це місто з урбаністичних позицій — тим паче що я ніколи не займався урбаністикою. Швидше це питання атмосфери, а не міського планування. У Луганську, особливо якщо відвернутися від свіжозведених торговельних центрів, можна знайти безліч територій «безчасся», які можна легко віднести до будь-якої епохи, вони б гармонійно вписалися як у нашу сучасність, так і в Україну радянського або навіть дорадянського періоду.

— А якщо брати в масштабах країни: чи є якісь специфічні риси, які якось особливо виділяли б Луганськ?

— Як я вже казав, Луганськ — це місто поза часом. Він досить молодий, але не настільки, щоб вважатися юним. У ньому не відчувається коренів, історії й водночас немає пориву, устремління в майбутнє, властивого новим містам.

— Поговорімо про городян. Чи існує типовий луганець? Які його зовнішність, звички, страхи й радощі?

— Про різні типи городян варто говорити не лише в Луганську, а й в Україні в цілому. Є люди, причетні до влади й великих грошей, а є люди, вимушені продавати свою працю. Ця відмінність значно глибша, ніж мовні, інтелектуальні й інші кордони. Але якщо брати культурне розділення, то є два дуже забавні типажі: «гордий луганець» і «сором’язний луганець». Перший надзвичайно пишається рідним містом (і Донбасом у цілому), радіє, коли до влади приходить «наш президент» і «наша партія» (при цьому, як і будь-яка нормальна людина, щиро ненавидить владу), вважає, що годує всю Україну. Другий — навпаки. Соромиться безкультурного Луганська, молиться на Західну Україну (головний об’єкт для поклоніння — Львів), принципово україномовний (навіть якщо не знає української мови), упивається своєю моральною й інтелектуальною перевагою над оточенням. Обидва типажі вкрай смішні й безглузді, сподіваюся, що з часом їх поголів’я піде на спад.

— А чи є якісь особливо яскраві винятки із загальної маси городян?

— Такі були в моєму дитинстві. Пам’ятаю мужика з мегафоном і штаньми на голові, безумних голих бабусь, що лаялися страшенним матом і багато інших. Зараз я не знаю щирих божевільних, можу згадати лише політичних фриків на ставці, але вони дуже нудні й не заслуговують на розмову.

— Луганськ — вільне місто?

— Відповідаючи на це запитання можна зав’язнути, шукаючи визначення слова «свобода». Але я б не став вважати Луганськ вільним містом, як і Київ або Львів, як Берлін або Амстердам. Я взагалі не впевнений в існуванні вільних міст у сучасному світі.

— Існує поширене уявлення про Луганськ як про «малий Донецьк». Воно відповідає реальності?

— Не зовсім. У нас тут своя атмосфера, й це підтверджують як луганці, так і дончани, що відвідали місто.

— Зараз, коли ви туди повертаєтеся, які ваші відчуття? Чи багато речей вас з Луганськом пов’язують внутрішньо?

— Я абсолютно скрізь почуваюся водночас і в гостях, і вдома. Швидко обживаюся на новому місці, навіть в абсолютно чужій обстановці. При цьому ніколи особливо не прив’язуюся ні до будинків, ні до ландшафтів, хіба що до людей. Тому знову опинившись у Луганську, почуваюся так, ніби не виїжджав десять років тому, а коли знову покидаю його — не страждаю від ностальгії.

— Насамкінець, з ким або з чим ви могли б порівняти Луганськ і чому? Підійде будь-яка метафора.

— З білим аркушем. Луганськ якоюсь мірою унікальний своєю приголомшливою невиразністю, у нього немає цікавої й помітної у світовому масштабі історії, практично немає самобутності. І ось саме ця відсутність особливостей і визначає найголовнішу його особливість. Луганськ — непередбачуваний, він може породити все що завгодно.

Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День»
Рубрика: Подорожі
Газета: №130, (2013)
http://www.day.kiev.ua/uk/article/podorozhi/chistiy-arkush