-Чому  бізнесмен Мартиняк йде на вибори?
     — Я самодостатня людина і вже реалізував себе як бізнесмен. Хочу зробити щось для людей, серед яких виріс. Я заснував фонд «Європейський вектор», який провів масштабну роботу, ми допомогли багатьом людям. Головним пріоритетом роботи нашого фонду є системність і перспектива. Але тих, хто потребує допомоги, дуже багато. Навіть всіх моїх грошей не вистачить, щоб допомогти усім. Пам’ятаєте, як у Біблії, Ісус дав жебракам не монету, а рибацьку сіть, щоби вони могли заробляти. Дуже мудра притча. Я йду до влади, аби зробити системні зміни, які перетворять українців із жебраків на середній клас. Статус бізнесмена, навіть успішного, не дає можливості робити ці зміни в глобальному масштабі.
    

 — Яка політична ідеологія вам найближча?
     — Я не прихильник конкретної ідеології. В Україні партії, які себе називають лівими, співпрацюють з великим капіталом, а праві партії ініціюють прийняття лівих законопроектів. Це все дуже умовно. Назва благодійного фонду «Європейський вектор» говорить про те, що я прихильник західної моделі розвитку суспільства. Вважаю, що нам треба рухатися тим шляхом, яким до нас вже успішно пройшли наші найближчі сусіди Польща, Чехія. Я не вірю, коли кажуть, що українці приречені бідувати. Серед тисяч волинян, які їздили на чорну роботу до Європи, чимало людей знайшли в собі сили почати там бізнес. Чому не можна реалізуватися в Україні? Початкові умови різні. Моя ідеологія — європейський вектор. Хочу зробити Європу в Україні, насамперед – на Волині.
   

  — Які конкретні законодавчі ініціативи ви плануєте реалізувати у парламенті?
     — У Верховній Раді займатимусь справами, в яких компетентний. Мої законодавчі ініціативи в першу чергу будуть спрямовані на подолання основної проблеми, яка сьогодні є на селі — безробіття. Нам потрібно запровадити ефективне управління територіальною громадою. Зокрема, у складі сучасної сільської ради, де є голова, бухгалтер, землевпорядник, не вистачає посади менеджера, який би займався економічними проблемами села. Так, у селі можна було б дуже ефективно використовувати присадибні ділянки, але потрібно заздалегідь думати про ринки збуту. Тобто, картоплю треба продавати не восени, а ще взимку, перед тим, як її посадити.
     Друга законодавча ініціатива також буде спрямована на подолання безробіття у сільських територіях — це закон, який зобов’яже переробні підприємства створювати власні сировинні бази на селі. Суть закону: якщо ти переробляєш сировину, то повинен її вирощувати самостійно, а не купувати за кордоном. Це дасть змогу створити робочі місця.
     Агрохолдинги, які орендують землю, повинні будувати тваринні ферми з розрахунку: на тисячу гектарів орендованих  угідь має бути ферма  на 500-1000 голів ВРХ або на  5 тисяч свиней. В Україні було завжди так, що будь-яке господарство розвивало тваринництво і рослинництво в комплексі. На сьогодні ж більшість агрокомпаній тільки вирощують зернові, бо це набагато легше. Але ж ферма — це 25-30 робочих місць. В Україні є господарства, що обробляють 10-30 тисяч гектарів землі і більше, але не мають жодної ферми. Порахуйте, скільки робочих місць можна створити! Крім того, такий підхід дозволить відмовитися від величезного імпорту продуктів в Україну. Наша держава має настільки потужний потенціал агроекономічного розвитку, що сама може експортувати свинину і молочні продукти. Наприклад, ще 15 років тому ми імпортували дуже багато курячого м’яса. Зараз Україна є експортером курятини на світовий ринок. Головне — правильний і системний підхід.
     Лобіюватиму впровадження статті закону, згідно з якою в робочий стаж враховуватиметься період, коли людина ефективно займається веденням господарства на своїй присадибній ділянці. Треба, щоб людині його зараховували не в соціальну (тобто мінімальну) пенсію, а у виробничу. Також працюватиму над тим, щоб підприємства, які орендують земельні паї, сплачували 1 відсоток від нормативної грошової оцінки землі у бюджети сільських рад для потреб громад. Це дозволить покращити ситуацію на селі, тому що це — додатковий (і не малий) капітал, який прийде в місцеві бюджети.
  

   — Хто з політичних гравців може бути вашим союзником у Верховній Раді нового скликання?
     — Деякі політологи прогнозують, що у новому парламенті буде близько ста позапартійних депутатів. В основному — це успішні господарники, які чогось досягнули в житті. Думаю, що власний досвід допоможе ухвалювати насправді потрібні рішення. Це люди, які йдуть у Верховну Раду не для того, щоб ділити бюджет і роздавати гроші, а щоб дати можливість людям їх заробляти самостійно. Говорити детальніше, кого я можу бачити союзниками, можна буде тільки після того, як буде обрана нова Верховна Рада.
   

  — Вам закидають, що ви провладний кандидат? Це правда? Як ви це можете прокоментувати?
     — Я думаю, що політичні симпатії треба проявити, голосуючи за партії, для яких законом передбачено 225 мандатів. А решту 225 депутатів треба вибирати, зважаючи на особистісний потенціал кандидатів, на їх здобутки. Два роки тому, балотуючись до обласної ради, я мав можливість бути включеним до не одного списку. Мене з радістю прийняли б у свої лави як провладні, так і опозиційні партії. Однак я власними силами здобув довіру і підтримку громади. Випробовуватиму на міцність свої сили і тепер.
     Тим більше, що представник влади на моєму округу вже є. Задумайтеся, кому вигідно говорити, що я провладний кандидат. Я у владі не працював жодного дня у своєму житті. А багато моїх опонентів працювали в уряді Азарова, причому до самісіньких виборів. Думаю, що, закидаючи такі речі в мою адресу, конкуренти відволікають увагу від себе. Але факти говорять інше. Я ж не є членом жодної партії.
 

    — Чи вважаєте ви депутатські пільги необхідністю? Чому?
     — Вважаю, що для депутатів мають бути передбачені не пільги, а грошові витрати, пов’язані з виконанням їхніх функцій. Наприклад, державі обійшлося б дешевше проживання депутатів у відомчих квартирах, а не в готелі «Київ». Взагалі, пільги — це залишок минулого, коли ними винагороджували еліту. Згадайте, що можливість замовити костюм у закритому ательє чи отримати путівку в Крим, багато важила для радянської людини. Сьогодні це не потрібно. Більшість депутатів — небідні люди, які до того ж отримують чималу зарплатню. Тому мені незрозуміло, навіщо державним коштом утримувати дорогі санаторії, клініки. Особисто мені безкоштовний проїзд або телефон не потрібні. Я не збираюсь користуватися депутатськими пільгами, а якщо голосуватимуть за їх скасування — натисну кнопку «за».
  

   — Як ви ставитеся до кандидатів, котрі «голі-босі»?
     — Я б заборонив безробітним іти в парламент. Адже є реєстраційний внесок — 13 тисяч гривень. Як може балотуватися той, хто не заробив ці гроші? Це мають бути власні кошти. Кожен із кандидатів, на мою думку, має бути належним чином забезпечений матеріально, щоб у разі обрання не спокуситись на різного роду обіцянки та подачки. Окрім того, якщо людина не здатна нічого зробити для себе, для своєї сім’ї — що вона зробить для інших? Депутат повинен думати не лише про те, як витратити гроші з держбюджету, а як його наповнити.
  

   — Чи готові ви до фізичного протистояння у сесійній залі? Адже там дуже часто б’ються.
     — Я не прихильник насильства і вважаю, що Верховна Рада — не місце для бійки, для цього є ринг або татамі. Бійки та блокування не дають можливості приймати важливі законопроекти та ганьблять нас перед усім світом. І хоча постійно займаюся фізкультурою —щодня бігаю, роблю зарядку і тримаю себе в чудовій формі — я противник будь-яких фізичних розправ у сесійній залі. У Верховній Раді повинні змагатися ідеї та інтелект.

Іван ДЕНИСЮК

http://www.volyn.com.ua

ІНФОРМАЦІЯ ІА НАЦІЯ:

На сайті Верховної Ради України (ВРУ) оприлюднено інформацію про письмову реєстрацію народних депутатів України сьомого скликання на пленарному засіданні ВРУ 4 квітня 2013 року на вул. Банкова, 6-8.


Серед депутатів, що письмово зареєструвались та не входять до складу жодної фракції – Мартиняк Сергій Васильович (20 округ. Волинська область).