ЩОДЕННИК КУХАРУКА

ЩОДЕННИК КОЧУКОВА

ІНФОРМАЦІЯ
Герб Прапор

Основні дані

Назва:  Одещина

Утворена:9 лютого 1932 року

Код КОАТУУ:51000

Населення:2 469 000

Площа:33310 км²

Густота населення:74 осіб/км²

Поштові індекси29000—32664

Телефонні коди:+380-48

Обласний центр:Одеса

Райони:26

Міста обласного значення:7

Міста районного значення:12

Райони в містах:8

Смт:33

Села:1113

Селища:23

Селищні ради:32

Сільські ради:439

Номери автомобілів:

Інтернет-домени:odessa.ua; od.ua

Обласна влада

Адреса:65032, м. Одеса, проспект Шевченка, 4

Веб-сторінка:

http://oda.odessa.gov.ua/

Голова ОДА:Матвійчук Едуард Леонідович

Рада:Одеська обласна рада

Голова ради:Скорик Микола Леонідович

Гімн

Ще не вмерла Україна,
И слава, и воля!
Ще намъ, браття-молодці,
Усміхнетця доля!
Згинуть наші вороги,
Якъ роса на сонці;
Запануємъ, браття, й ми
У своій сторонці.
Душу, тіло ми положим
За свою свободу
И покажемъ, що ми браття
Козацького роду.
Гей-гей, браття миле,
Нумо братися за діло!
Гей-гей пора встати,
Пора волю добувати!
Наливайко, Залізнякъ
И Тарасі Трясило
Кличуть насъ изъ-за могилъ
На святеє діло.
Изгадаймо славну смертъ
Лицарства-козацтва,
Щобъ не втратить марне намъ
Своего юнацтва.
Душу, тіло и д.
Ой Богдане, Богдане,
Славний нашъ гетьмане!
На-що віддавъ Україну
Москалямъ поганимъ?!
Щобъ вернути іі честь,
Ляжемъ головами,
Назовемся Украіни
Вірними синами!
Душу, тіло и д.
Наші браття Славяне
Вже за зброю взялись;
Не діжде ніхто, щобъ ми
По-заду зістались.
Поєднаймось разомъ всі,
Братчики-Славяне:
Нехай гинуть вороги,
Най воля настане!
РОЗМОВИ

Володимир КАПЛІЄНКО: Я хочу вирішувати складні питання

Володимир КАПЛІЄНКО: Я хочу вирішувати складні питання
І я володію інструментами як їх вирішувати. Це те, що я шукав все життя.

Розкажіть, будь-ласка, про себе, про свою родину.

Я народився в Одесі, жив все життя в Одесі до 33-х років. В 33 роки мене запросили до Київа і я став виконавчим директором Українського фонду соціальних інвестицій. Це був найкрупніший фонд в Україні з доволі високими обсягами коштів, який спрямовував свою діяльність на відбудови активності місцевих територіальних громад за підтримкою світового банку. Після цього в 2005 році я був запрошений на роботу в центральний апарат «Блоку Юлії Тимошенко». Відпрацював там до 2007 року. В 2007 році, очоливши міську організацію партії «Батьківщина» «Блоку Юлії Тимошенко» в м. Донецьк, привівши нашу команду там до певних результатів, які ми очікували,тобто перевищивши наші попередні результати, я був обраний депутатом Верховної Ради. Це що до мене, такий коротенький опис. Якщо говорити про мою родину, то я народився в сім’ї службовців: моя мати інженер, мій батько інженер. Вони були доволі відомі в своєму колі. Я також отримав першу освіту інженера, в мене 3 вищіх освіти. Перша освіта – закінчив Політехнічний інститут за спеціальністю фізик-ядерник. Ну і так далі. В мене є дружина, і в мене є маленький син – півтора роки. Дружину звати Лариса, сина звати Всеволод – Всеволод Володимирович Каплієнко. Ми проживаємо в Київі. Це і всі відомості про мою родину. Якщо більш детально про жінку – вона теж всесторонньо розвинута людина. На сьогоднішній день вона практикуючий психоаналітик, яка має свою практику, тобто фахова людина в своїх питаннях. Син поки що фаху не має, але він теж, мабуть, хоче стати великою людиною, я впевнений що він такою і буде.

 

Хто вплинув на вибір Вами майбутньої професії?

Відверто кажучи, коли я був більш молодою людиною – я і зараз вважаю себе не старим, але – коли мені було 23-24 роки, я був доволі категоричним і вважав, що я можу перевернути Землю, дайте мені тільки точку опору і в принципі все зроблю. Але я зрозумів, що для того, щоб зробити себе в цьому житті треба попасти в нормальнее середовище, тобто там, де тебе цінять. І на превеликий жаль довгий час такого середовища в мене не було. Я шукав, я отримав другу освіту, вважаючи, що недостатньо першої, тому що я не знайшов себе. Я закінчив Академію державного управління при Президентові, але за спеціальністю не державне управління, а управління проектами. І після цього я доволі довго працював з Європейським банком Реконструкції і Розвитку і зрозумів, що таке прожект менеджмент. Завдяки цьому я знайшов себе у питанні: чого я хочу? Я хочу вирішувати складні питання. І я володію інструментами як їх вирішувати. Можливо навіть без знання предметної області. Це те, що я шукав все життя. Після того зрозумів, що навіть методології управління проектами недостатньо, система підготовки проектних менеджерів відпрацьована. Я в той час вже був міжнародним експертом, отримав рівень «C» Міжнародної асоціації управління проектами. Я винайшов свій авторський тренінг, який я проводив не тільки в Україні, але й в Росії, Білорусії, навіть в Польщі. Завдяки цьому тренінгу я познайомився з великою кількістю на мій погляд доволі впливових людей, зокрема в Росії. Серед моїх учнів є і члени уряду Москви. І тільки після цього я зрозумів одне питання. В 2002 році, коли були вибори до місцевих рад, якщо ви пам’ятаєте, в місті Одеса, де я проживав, в моєму кварталі ми голосували за одну особу. І коли я побачив підрахунок голосів, то ця особа не отримала жодного голосу. Це мене вразило, відверто скажу. Вразило настільки, що я сильно задумався – а що ж я можу? На що я можу вплинути в цьому житті, якщо моє волевиявлення, яке прописано в першому законі України, нікому не потрібне. І потім я вступив в партію. Так сталося, що в 2003 році я вступив в партію «Батьківщина» з огляду на те, що вона була найбільш радикальна в своєму ставленні до влади. Виключно з цих міркувань. Ну а те, що я став депутатом, я вважаю, що це була скоріше не моя заслуга. Я віруюча людина і вважаю що мене Творець поставив там, де я був потрібен в той час. Я, по великому рахунку, не зробив для цього таких зусиль, які роблять деяки депутати. Це правда. Тобто воно якось так – пішло. І на сьогодні я вже не бачу свого життя без політики і без тих змін, завдяки яким я сьогодні працюю в команді Йосипа Єкентійовича Вінського. Ми працюємо над новим проектом, ми створили нову партію, і ми бачимо майбутнє держави трохи в інший спосіб.

 

Чому пішли з БЮТу?

Я повірив лідеру «Батьківщини» Юлії Володимирівні Тимошенко всім серцем. І хочу вам сказати, що навіть мав конфлікти в своїй родині з батьками, які не мають такого політичного світогляду як у мене. Вони мають трохи іншу точку зору. Моя мама переконана прихильниця Януковича і його політики. Мій батько переконаний лівий, тобто людина, яка підтримує комуністичну ідею, але без крові, безумовно. І коли я попав в аппарат «Блоку Юлії Тимошенко», і став там через деякий час людиною, яка мала можливість впливати на певні процеси, вони не розділяли моєї точки зору. І ці дискусії, яка кожна родина мала в 2004, 2005 році, коли батько підтримує одних, син іншого, жінка третього, наприкінці навіть до сварок доходило. В нас безумовно інтелегентна родина, але ті конфлікти, які я мав на політичній основі завдавали мені додаткового клопоту. Але я Юлії Володимирівні повірив повністю. Повірив, що вона та людина, яка здатна привести Україну до того, щоб моя мати чи мій батько чи будь-хто з моєї родини не стояв в переході і не просив милостиню. Щоб вони жили в вільній державі. Щоб вони жили з високо піднятою головою. І я повірив що вона здатна на це. І тому я працював не за будь-які там додаткові можливості чи преференції, чи гроші. Я працював за ідею, за те, щоб прийти до цього кінцевого результату. Але певний час, коли став Народним депутатом, я отримав більш широкий доступ до інформації. І ця більш широка інформація довела мене до того розуміння, що не все так гладко в цьому королівстві. Коли я побачив звіти певних установ, коли я поспілкувався з заступниками міністрів, з міністрами, побував в Службі безпеки України, подивився звіти служби зовнішньої розвідки, подачи деяких депутатів і як вони рухаються, що вони намагаються досягнути в цьому залі – для мене це було навіть великою образою. Але я спробував вплинути на цю ситуацію і впринципі пішов в партійну роботу. Але непорозуміння із представниками, які очолюють БЮТ, напрямок партійного будівництва, привів до того, що ці люди почали нас просто з'їдати – людей, які розуміють, що відбувається. Це я і Народний депутат Задерко Генадій Олександрович. Наприкінці сталася велика трагедія із, на мій погляд, найбільш преданій ідеї людиною – Йосипом Вінським. Коли це відбулося, я написав заяву про вихід з партії. Але до того часу нас вже встигли трохи пошманати. Мене виключили із міської організації, Задерка від обласної відштовхнули. Тобто певний внутрішній конфлікт, який привів до того, що нас як білих ворон просто викинули з цього осередку. А потім вже і виключили з фракції після того, як ми почали говорити про те, що думаємо. Але самим головним поштовхом для виходу із партії стала друга сброба Юлії Володимирівни об'єднати свої зусилля з Партією регіонів. Це факт. Перший раз це відбулося в березні, тоді ми дуже, як на мій погляд, різко виступили на фракції, різко виступили в засобах масової інформації з осудженням цієї дії, тому що я не уявляю собі співпрацю з Партією регіонів не в який спосіб. Тому що це неможливо впринципі. Після того, як Юлія Володимирівна схаменулась, вона призупинила свої дії. Навесні нового року, я нагадаю вам, з'явилася так звана нова конституція. Я свого часу входив в группу людей, яка писала конституцію рік до того. То булла творча группа і ми написали, на мій погляд, нормальну конституцію. Те, що було видано «на гора» навесні, це фактично спроба узурпувати владу по всіх напрямках. А коли воно знаходиться на фоні повторної спроби об'єднання з Партією регіонів, після того ми не змогли більше працювати разом. Знаєте, не можна житии в родині, де члени твоєї родини, наприклад твоя жінка чи чоловік, в кого як, для тебе неприємний. Це називається мазохізм. Не може такого бути. Або ти будеш вірним своїй совісті або ти будеш підлаштуванцем. Так от після того я зрозумів, що 95% депутатів фракції це підлаштуванці. А останні 5% вони просто або їх хтось поламав, або хтось їм заткнув рота, або вони просто чекають того часу, коли вони підуть з цього корабля. Я не знаю, в який спосіб це відбувається.

 

Як познайомились з Вінськм? Що Вас об'єднує?

Я був заступником департаменту місцевих рад центрального аппарату партії «Батьківщина». Вінський на той час очолював виконавчий секретаріат «Блоку Юлії Тимошенко». Ми познайомились на роботі. До того часу ми не були знайомі. Там після того багато балачок було, навіть в пресі, про те, що я нібито член соціалістичної партії. Я був один раз в партії і це партія «Батьківщина». Зараз другий раз в партії – це партія «Народна влада», яку ми вже утворили, я є заступником керівника партії. З Вінським ми познайомилися там, я зробив декілька пропозицій, на які до того, до приходу Вінського, минулий секретар, пан Федорчук Ярослав не звертав уваги. І ці пропозиції, наскільки я зрозумів, привернули увагу до моєї персони з боку голови секретаріату. Я проводив для нього деякі консультації щодо найбільшого входження в співполітичні партії. Я побачив яка це людина, що він робить для досягнення нашої спільної мети. Він також повірив Юлії Володимирівні. Він пішов сюди з огляду на те, що Юлія Володимирівна в політичній своїй програмі заявила про лівоцентричну платформу. Тобто вона фактично заявила про соціалістичний розвиток майбутнього держави із урахуванням безкровного приходу до влади. Мається на увазі через законодавчи зміни. І Вінський на це повівся. Він особисто запропонував мені поїхати в Донецьк. І я поїхав в Донецьк. Це було складне відрядження. Відіерто кажучи, ми там зіткнулися з деякими представниками кримінального світу, які творили на нас наїзди. Але це трохи інша справа. І коли ми, трохи відпрацювавши там, попали  ще й  додатково у список у Верховну Раду, стали депутатами, але Вінський став міністром і повернувся до складу секретаріату пан Федорчук. І почалися тортури. От після цього нас почали гнобити. Чому – тому що «Блок Юлії Тимошенко», сам аппарат всередині, не сприйняв Йосипа Вінського як людину, яка, нібито з їх точки зору, заслуговує на таку велику пошану. Вони всі вважали, що це пришлий, це, як кажуть, самаритянин , якого треба виштовхнути як яйце з кукушкіного гнізда. Так як я був людиною, яку Вінський фактично підняв і дозволив рухатися в той спосіб, який він визначив своєю працею, то безумовно на мене той гнів був звернений. Таке дивне питання. Людська природа не дала мені жодних шансів знайти собі мисце в тому середовищі. На сьогоднішній день деяки депутати фракції звертаються до мене із жалеем про те, ми пішли, точніше нас пішли. Але ж нічого змінити не можна, на превеликий жаль. Ті рухи, які ми зробили в парламенті, законодавчі ініціативи не отримали жодної фракції. Уявіть собі, що на сьогодні в парламенті приймають рішення не рядові депутати. Приймають рішення керівники фракцій, приймають рішення люди, які впливають на рішення погоджувальної ради. В мене є законопроекти, які знайшли відгук в інших державах. Зокрема, я подав законопроект і сам його відпрацював від початку і до кінця про сурогатне материнство. Це перший закон у світі. До мене зверталися представники уряду Франції, які навіть мали отримати від мене дозвіл перекласти цей закон і прийняти його у французькому парламенті. А українському парламенту він не потрібен. Це великий жах. Проблема в тому, що м вирішуємо тут будь-які питання, іноді навіть дурні, а таких речей як захист дітей з урахуванням репродуктивних технологій, тих матерів чи прав матерів та батьків – тими питаннями ніхто не опікується. І я зрозумів що це і є ціна сьогоднішнього бачення розвитку держави.

 

Ваше політичне кредо.

Давайте розберемось в термінології. Що розуміти під політичним кредо? Якщо мається на увазі той базис, з яким я хочу працювати в політиці, то я скажу вам так: я на сьогоднішній день впевнений лівоцентрист. Я бачу майбутнє держави через політичні баталії, через парламентсько-президентську республіку, через введення державного сектору впливу на економіку, через введення державного замовлення, через реанімацію тих найкращих речей, які були в радянські часи, а саме: безкоштовна освіта, підтримка багатодітних родин, можливість отримати безкоштовну медичну допомогу. Не на папері, вона є і сьогодні, але ж її нема, це факт. Я, як член нашої команди, бачу, що треба вирішити три головних питання в державі. Перше питання: знизити обсяг корупції і боротися з нею. Друге питання: подолання олігархічного спротиву, який фактично на сьогодні відтворився з 1991 року. І третє питання – це питання фактично активації населення, яке сьогодні дезорієнтоване політиками, навіть тими, хто бореться за посаду президента України. Я хотів би жити в державі, яка називається вільна, соборна, незалежна держава Україна. Я бачу себе тією людиною, яка докладе всі свої зусилля для того, щоб це відбулося. Єдине, що я ніколи не зроблю, якщо казати про політичне кредо – це не зможу поступитися своїми принципами і відштовхнути від себе будь-яку особу, яка потребує допомоги. Це правда, тому що я віруюча людина.

 

Партія «Надорна влада» - це черговий етап кар'єри чи це більше виклик часу?

Для мене це життя. Тобто я відверто вам скажу – я не знаю, не думаю навіть яка у мене буде далі кар'єра. Давайте чесно поглянемо на це питання: я не є представником, який має свій бізнес. Я займався доволі довго комерцією, але я ж все покинув, як порядний громадянин. Я не є чиїмось сином, родичем, який має потенційне право на отримання таких преференцій. Я є людина, яка має тільки своє серце, свій розум, можливо Божу підтримку, якщо вона буде, і наполегливе, стрімке бажання змінити державу на краще. Якщо повернутися до зали, то якщо будуть дострокові вибори, я не впевнений, що я стану депутатом. Я стану їм якщо нас почують українці.  Якщо вони побачать, що «Народна влада» це по суті на сьогоднішній день одна з небагатьох політичних сил, яка бореться за майбутнє держави. Не за свої гаманці чи свою машину, пробачте за таке слово. І тому моя кар'єра тут доволі дивна. Те, що я буду займатися цією справою, доки в мене буде битися серце – я буду цим займатися. А як воно станеться з точки зору політичної кар'єри – чи буду я міністром чи кимось іншим , чи народним депутатом – я не знаю. Цей шлях мені не відомий, тому що я не ясновидець. Якщо воно буде мені додаватися як інструмент, який мені необхідний для того, щоб впровадити свою програму в життя – я впевнений що я буду мати таке місце. Але якщо Господь Бог дасть мені таку оцінку, що – не тим ти займаєшся, то я і не буду цим займатись.

 

На якій посаді ви можете принести найбільшу користь?

Я ніколи не міряв на себе посади. Таку якість я отримав з дитинства. Я не міряю рубашку, яка мені не належить. Ви мене поставили в тупік. Є така теорія – ґенеза Гумільова. Вона розподіляє всіх людей на два класи. Перший клас це пасіонарії. «Пасіонар» - це з іспанської полум’яний. Пасіонарії – це люди, які здатні щось давати людині, щось давати своєму суспільству, мають надлишкову енергію. Апасіонарії – це люди або нейтральні, або ті, що беруть на себе. На сьогоднішній день, як на мене, я відношу себе до пасіонаріїв. Тобто людей, які здатні дати. Це в психоаналізі має термін соціальна зрілість. Це не залежить від віку. В одної особи це може бути 70 років, в іншої – 18. Це залежить від того, який світогляд і як він виховувався.  В середньому це 34, 35, 37 років, в кого як. Наступає така соціальна зрілість. Я вважаю себе соціально зрілою людиною. І впевнений, що завдяки тій освіті, що я отримав, я здатний прийняти на себе відповідальність. Це мабуть головне. Знаєте, кли за одним столом сидить 100 чоловік, тільки один може сказати «я беру на себе відповідальність і я веду вас за собою».  Я відчуваю в собі сили, що я можу повести за собою людей, знаючи що робити далі. А який це пост я не знаю. Єдине, що я не можу собі дозволити займатися тим, що не приносить користь або не цікаво мені. Це правда.

Я свого часу працював на атомних станціях. Я розумію енергетику України. Тобто паливно-енергетичних комплекс я розумію. Друге питання. Якщо мова йде про розуміння глобальних економічних процесів, які відбуваються на Україні. Я не економіст і розумію ці питання як людина, яка читала багато літератури, і яка свого часу тримала свої зароблені гроші в руках. Я знаю що це воно таке. Безумовно я можу займатися такими речами. Йосип Вінський, прийшовши до Міністерства транспорту та зв’язку, зайняв місце, де міністром не може бути фахова особа, яка має будь-яку освіту. Про що я кажу. Ми порахували: треба знати 29 спеціальностей, щоб конкретно знати всі предметні області Міністерства траспорту. Це неможливо впринципі. Мова йде про те, що такого рівня міністерства, а це перше міністерство України по рівню розвитку інфраструктури, має очолювати людина, яка має здібності до вирішення складних завдань. Складні завдання це, наприклад, ті, які не описані ніде, для вирішення яких треба володіти навичками декомпозиції, інструментами чіткого ресурсного наповнення, чіткого розуміння звідки взятии предметну область і виконання того проекту, який був затверджений. Створювати той шлях, який до того ніхто не проходив.  Це є проектне управління. Цьому я навчаю людей. Навчав, я не веду тренінги вже рік. І Йосип Вінський з цим завданням впорався. Сьогодні багато є тих речей, яких не було б без нього: АН 143 чи АН 72, чи АН 78, Львівський аеропорт, вирішені проблеми залізниці… Багато питань, які без системного підходу не можна вирішити. Тобто системне мислення треба мати. Я вважаю що я такі речі маю. Дайте мені точку опору – і я це переверну.  Чи можу я бути, наприклад, міністром – можу. Я впевнений, що я подолаю такі речі. Не бачу нічого складного в більш високих посадах. Єдине, що повинна бути постійно діюча воля і бажання, знаєте, таке впевнене бажання рухатися вперед. Якщо людина гасне і стає апасіонарієм, а це може статись і з пасіонаріями, то все – після того людину треба знімати, вона не може дати нічого.

 

Ваше ставлення до ЗМІ ?

Почну трохи з іншого боку. В неділю, о 20.00 годині, коли на каналі ICTV об’явили результати екзітполу в виборах президента в першому турі, я пішов на кухню, налив собі 100 грам, випив і сказав: «Ларисо(так звати мою жінку), Україна падає в безодню». Це моє особисте ставлення. Я вважав, що діючий президент Ющенко – це ціла епоха, яка не давала можливості рухатися Україні з розумінням того, куди вона рухається: в Європу, в свободу, в розвиток економіки, в майбутнє. Той вибір, який зробили на сьогоднішній день громадяни в першому турі мене вразив. Чому я з цього почав? Тому що однією з перемог, яку отримав Ющенко в 2005 році, булла перемога над засобами масової інформації. Точніше над свободами, які наддали засобам масової інформації. Я впевнений що через півроку таких свобод не буде. Я в цьому гаряче впевнений. Будь-хто прийде до влади – чи Янукович, чи Тимошенко – ми матимемо такуж ситуацію, яку мають наші співгромадяни в Росії та в Білорусії. Ми можемо забути про «95-й квартал», про вільні висловлювання в передачах на телебаченні. Ми можемо забути про вільне висловлення думки у всеукраїнських газетах. Колись я ще коливався по відношенню до Юлії Тимошенко, але коли вона прийняла рішення по відношенню до Печерського суду, в мене є повна впевненість що вона й далі так буде рухатись. Я співчуваю ЗМІ як людям, на яких буде направлена певна адміністративна машина. Я дякую Богу за те, що сьогоднішні ЗМІ є хочаб в тому стані, в якому вони є. Іноді безумовно є доволі прикрі факти, коли представники ЗМІ, перекручуючи факти, виконують ті чи інші завдання людей, які їм платять гроші. Негативним фактом є те, що більшість рейтингових агенцій працюють на замовлення.

 

Що побажаєте Народним депутатм і читачам «Слова і Діла»?

Свого часу я звернувся з трибуни Верховної Ради до Народних депутатів України із великим проханням: схаменіться, зверніть увагу що своїми діями ви поплюжете парламент. Не можна відрізати собі свої можливості. Виключно за рахунок бевідповідальної позиції деяких Народних депутатів, які ображають один одного і виносять все сміття з цієї хатинки, громадяни України кажуть – та який це парламент, там клоуни зібрались. Тут зібралося 95% нормальних фахових людей. Але те що вони один одного поливають брудом, самі не виконують вимог законів, зокрема щодо особистого голосування, явки, підписів, участі в засіданні комітетів, виконанні своїх певних обов'язків. Або ж виконання подвійних обов'язків, коли він депутат йде в заступники міністра. Який приклад ми подаємо для громадян України? Тому для депутатів, звернення до яких я публікував на www.liga.net в моєму блозі, я хочу сказати, що сьогоднішній парламент не самий кращий, але й не гірший. Я впевнений, що тут зібралися люди, які здатні на працю во ім'я нашої Батьківщини, тому давайте працювати.

А що до громадян України – хочу побажати наступного: шановні коллеги, сьогодні Україна потерпає, і в цій Україні потерпає кожна людина, яка проживає тут. Ми знаходимося в прямій залежності від стану України. Не може жити добре українець, будь-який, багато чи бідно, у випадку, якщо держава має такі вади. Для того, щоб змінити своє життя на краще, треба стати активною людиною. Треба впливати на ті процеси, які відбуваються на вашому рівні. Самий маленький рівень – вибори, або ставлення до людини, яка просить у вас милостиню на вулицю. Або ставлення до своєї близької людини, яка може бути ображена чи не отримує вашої допомоги. Дайте їм це. І дайте право своїм дітям, собі обирати своє майбутнє. Для того вам треба стати активними людьми. Я хотів би, щоб українці стали великою нацією. Якщо це відбудеться, то наше майбутнє буде сааме краще.     

 

 

 

         Розмову провів Андрій ВОЙТЕНКО