ЩОДЕННИК КУХАРУКА

ЩОДЕННИК КОЧУКОВА

ІНФОРМАЦІЯ
Герб Прапор

Основні дані

Назва:Сумщина

Утворена:10 січня1939 року

Код КОАТУУ:59000

Населення:1169269

Площа:23834 км²

Густота населення:54,49 осіб/км²

Телефонні коди:+380-542

Обласний центр:Суми

Райони:18

Міста обласного значення:7

Міста районного значення:8

Райони в містах:2

Смт:20

Села:1434

Селища:57

Селищні ради:20

Сільські ради:384

Номери автомобілів:

Інтернет-домени:sumy.ua; sm.ua

Обласна влада

Адреса:40030, м. Суми, пл.Незалежності,2

Веб-сторінка:

http://www.state-gov.sumy.ua/

Голова ОДА:Чмирь Юрій Павлович

Рада:Сумська обласна рада

Голова ради:Михайленко Геннадій Володимирович

Гімн

Ще не вмерла Україна,
И слава, и воля!
Ще намъ, браття-молодці,
Усміхнетця доля!
Згинуть наші вороги,
Якъ роса на сонці;
Запануємъ, браття, й ми
У своій сторонці.
Душу, тіло ми положим
За свою свободу
И покажемъ, що ми браття
Козацького роду.
Гей-гей, браття миле,
Нумо братися за діло!
Гей-гей пора встати,
Пора волю добувати!
Наливайко, Залізнякъ
И Тарасі Трясило
Кличуть насъ изъ-за могилъ
На святеє діло.
Изгадаймо славну смертъ
Лицарства-козацтва,
Щобъ не втратить марне намъ
Своего юнацтва.
Душу, тіло и д.
Ой Богдане, Богдане,
Славний нашъ гетьмане!
На-що віддавъ Україну
Москалямъ поганимъ?!
Щобъ вернути іі честь,
Ляжемъ головами,
Назовемся Украіни
Вірними синами!
Душу, тіло и д.
Наші браття Славяне
Вже за зброю взялись;
Не діжде ніхто, щобъ ми
По-заду зістались.
Поєднаймось разомъ всі,
Братчики-Славяне:
Нехай гинуть вороги,
Най воля настане!
РОЗМОВИ

Леонід МЕЛЬНИК: ДОТРИМУЙТЕСЬ ПРАВИЛ МАЙБУТНЬОГО

Леонід МЕЛЬНИК: ДОТРИМУЙТЕСЬ ПРАВИЛ МАЙБУТНЬОГО

 

Якщо попросити назвати десятку людей, які можуть презентувати Суми, до неї, гадаю, неодмінно ввійде Леонід Мельник, професор, завідувач кафедри економіки Сумського державного університету. Педагог, який ще в радянські часи заохотив студентів до вивчення іноземної мови — аж до захисту дипломів англійською. Колишній завзятий кавеенщик. Один із небагатьох вишівських викладачів, який мав мужність підтримати студентську революцію на траві, коли багато хто побоявся це зробити. Любитель баскетболу, який і сьогодні регулярно з’являється на майданчику. Автор та упорядник багатьох видань, зокрема й міжнародних. Лише наприкінці минулого року відбулася презентація міжнародної монографії «Соціально–економічні проблеми інформаційного суспільства», а в лютому Леонід Мельник уже готує презентацію наступну — монографії з питань екології.

 

Люди вже не хочуть бути натовпом

— Остання книга, яку ви представили, як завжди, — і наукова, і в чомусь популярна. Прогнозуючи, як може розвиватися інформаційне суспільство, ви певною мірою передбачаєте майбутнє. Що ж готує нам нове суспільство, які перспективи відкриває і наскільки вони позитивні?

— Зараз на наших очах відбувається величезна біфуркація — розгалуження шляхів розвитку людства. Знаєте, як у казці, коли герой стоїть перед каменем. А на ньому написано: направо підеш — те отримаєш, наліво — ще щось. І кожен крок може спрацювати — перед людством відкриваються альтернативи. Але, щоб серед цих шляхів обрати порятунок, потрібні зусилля всього суспільства.

Власне, кожен час криз, альтернатив несе перспективу розвитку і суспільства, і особистості. Тож і ми сьогодні, входячи в інформаційне суспільство, можемо обрати шлях позитивного розвитку — при високому ризикові катастрофічних альтернатив.

У чому відмінність цього суспільства від індустріальної епохи, чи, як ще її називали, капіталістичної, енергетичної, машинної? У ній люди були переважно придатком системи, тієї машини. Зараз, коли інформація стає основним засобом і виробництва, і споживання, людина отримує значно більший шанс реалізувати свої можливості, причому саме інформаційні, особистісні. Ми навіть бачимо, як це відбувається. Для прикладу — той же телевізійний конкурс «Україна має талант». Люди, які ніколи б не стали відомими, співають, танцюють, отримують шанс, можуть побачити свій горизонт і почати над собою працювати.

Приклади можна наводити ще. І у них є позитив: людям уже не хочеться бути натовпом. Але тут передусім важливо, щоб влада не заважала розкриватися можливостям кожного, які можуть бути спрямовані на загальне благо. Влада не повинна відкачувати творчу енергію суспільства — законодавчими обмеженнями, тими ж податковими схемами, спрямованим у офшори багатством нації... Бо коли у нас придушують підприємницьку революцію, то, певно, забувають, що колись «човник» врятував Україну. Кожен четвертий громадянин вирушив до Польщі, Туреччини, шукаючи заробіток для себе і створюючи можливості для виживання інших. Зараз теж потрібна творчість. Адже час скрут — це трамплінчик природного добору — на винахідливість, уміння. Причому відбирається не тільки кожен зокрема, а й суспільні групи в цілому, тобто певний загал людей із їхнiми лідерами.

Кожен із нас — трійця

— Будь–яка медаль має два боки. У вашій книзі, до речі, також ідеться й про ризики цього майбутнього: інформаційне перевантаження, що веде до інформаційного розбалансування. Виникнення парадоксу: чим більше інформації, тим менше знань, бо люди перестають володіти суттю проблеми, а мають лише інформацію про проблему. А до всього, керувати інформаційно перевантаженими людьми значно легше...

— Будь–який крок людства до чогось нового збільшує ризики. Колись пересувалися на чотирьох, і це було добре. Піднялися на ноги — звільнилися руки, відкрилися більші можливості. Та водночас виникла загроза зламати кінцівки. Коли їздили на волах, не йшлося про авіакатастрофи. Але, навчившись літати, виграли швидкість пересування. Все має свою ціну.

Так, є загроза, що людина перетвориться на додаток до комп’ютера. Наводили приклад: у Америці у дітей, які три години на добу проводять перед телевізором, виникає агресивність. Якщо близько п’яти годин на добу грають у комп’ютерні ігри, то виявляється вже ворожість до оточення. Але до таких речей нові покоління треба готувати.

У мене є знайомий, професор–фізик, який у найскладніші часи провів чотири місяці в Чорнобилі. Уявіть: iз ним та його колегами нічого поганого не трапилося. Бо вони ставилися до ситуації професійно і просто жорстко виконували правила. Наша ж біда в тому, що ми й правила не завжди знаємо, а головне, що навіть знаючи, не виконуємо їх.

Наше село виявилося свого часу не готовим до використання хімії. Тепер маємо плоди того. А чому? Бо в інструкції написано про міліграми, які й відміряв якийсь західний фермер, а ми використовували «на око»: а що там, мовляв, трапиться!

Треба навчитися поводитися з тим, із чим маєш справу. Якщо ви сідаєте на мотоцикл, то повинні реагувати на швидкість, яку він розвиває!

У XX столітті ми звикли все раціоналізувати. А варто пам’ятати, що людина — створіння неоднозначне. Всередині неї — тріада: в біотілі, що нам дісталося, є інформаційний фантом — соціо, що вміщує емоції, інформацію; а на ґрунті цих двох складових існує трудолюдина. Трійця ж не придумана священиками, це лише узагальнення того, що є в природі, єдність матеріальної, інформаційної та синергетичної основ — у всьому. Тому потрібна гармонія розвитку. А ми нею нехтуємо, ніби ці правила не для нас. Повертаючись до попереднього: хіба батьки не знають, що дитина не повинна проводити багато часу перед комп’ютером? Знають, але легше махнути на це рукою, ніж прищепити їй любов, наприклад, до фізичних вправ або читання книжок.

«Якби не було Землі»

— До речі, про дітей. Ви відомий учений, автор багатьох наукових видань, і раптом — вірші, причому дитячі. Досить несподівано. А головне: де берете час для цього?

— Для мене це не зовсім несподівано, трішки писав і раніше. Коли був кавеенщиком. Коли служив у армії, — то був для мене час злиття з природою. Тепер поштовхом стала поява онука, так що ми працюємо з ним у співавторстві ось уже скоро п’ять років. Початком до віршів були його перші слова, фрази, запитання. А на них часом досить важко відповісти. Скажімо, питає мене Даня: якщо з апельсина можна зробити сік, то чому з соку не можна зробити апельсин? А справді, — чому? І думка починає працювати.

А пишу я переважно в потягах, де наукова робота неможлива. Від’їду від станції, й умикається якесь інше мислення.

— Але й тут учений вас не залишає, бо у віршах для онука зустрічаєш і ваші наукові ідеї. У вірші «Якби не було Землі» дуже виразно, і не лише для дітей, вiдчувається проблема збереження планети. Ви тривалий час займаєтеся питаннями екологічної економіки. Запитання майже від Дані: чи можливо сьогодні відвернути ту екологічну катастрофу, яка багатьом здається неминучою?

— Можливо. Але для цього потрібні тотальні зусилля всього суспільства. На останній студентській міжнародній конференції про це йшлося. Тут знову–таки величезна роль інформації: через батьків можна виховувати дітей, через дітей — батьків, учителі навчають учнів, але й учні — учителів. Таких пар багато: водій — поліцейський, виробник — споживач і так далі. Головне: кожна сторона повинна виявити здатність до навчання. І кожен повинен розуміти: це — останній шанс.

Але, як риба гниє з голови, так і оздоровлення має починатися «з голови» — з влади. Потрібно створювати умови для того, щоб відтворювати певний баланс у середовищі. Бо ми вже забагато втратили. Я корінний сумчанин, пам’ятаю, які піщані пляжі були на Пслі, — де вони? А якщо зараз будемо й далі розробляти проекти хмарочосів на березі річки, то ми її загубимо. А здорова річка — це здоров’я міста.

Так і в соціумі: коли люди рухаються, подають ідеї, виходять на мітинги — значить, суспільство ще живе й здатне боротися за себе. Майдани, які відбулися свого часу, не були марними — то був шлях оздоровлення країни. Ще під час Помаранчевої революції, пам’ятаю, на «5–му каналі» виступав лікар і дуже добре все пояснив. Хвороба людини й суспільства розвивається однаково. Хвороба — це розрив потрібних зв’язків, дисиміляція. Одужання — об’єднання, асиміляція. Майдан створив ауру, яка перетворила соціум у єдиний організм. От таке єднання нам потрібне — навколо зеленої ідеї. Але порятунку має бути підпорядковане все: і знання, і навички, і головне — бажання людей.

— Не можу не згадати вашої ідеї екополісу, розвитку Сумщини як екологічного центру України, як осередку створення природозахисних технологій, екологічного промислового та аграрного виробництва, екопросвітництва... Спочатку ідея ніби була підтримана, але не помітно, що реалізується.

— Днями почув повідомлення, що Барак Обама проголосив завдання: програму зеленої економіки зробити на рівні програми «Аполон» — висадки на Місяць. Такий підхід дає сподівання на успіх. У нас підхід відсутній. А ідея запрацює, коли створять поле сприяння, коли суспільство зрозуміє, куди йти. Йдеться не про утопію — про цілком реальне створення комплексу для заробляння коштів, але через виробництво екологічних товарів і послуг.

Усе залежить від нас

— Леоніде Григоровичу, ви авторитетна людина для багатьох, ви постійно в пошуку й продукуванні нових ідей. Як би ви сформулювали свій месидж? Що керує вашим життям?

— Перше, що я розумію і хочу донести іншим — все залежить від нас самих. І якщо добре зорати суспільний ґрунт, обов’язково проростуть особистості. Ми на кафедрі постійно вирощуємо лідерів. І коли створювали колективні книги, в чому брали учать 10, 15, 18 країн, то в цій роботі лідирували молоді. Я вже говорив про наші конференції. Ми б не змогли проводити їх так довго, якби не створили самовідтворювальний механізм: студенти самі передають одне одному досвід, виявляють ініціативу й працюють.

Друге: усвідомлюючи, що кожна робота повинна мати своє завершення, треба працювати, не чекаючи явного результату. Як кажуть, мовчки намолювати місце, на якому ти хочеш щось створити. А результати прийдуть згодом. Нас хтось підтримує в цьому світі. А ми повинні допомагати цьому.

Розмовляла Алла ФЕДОРИНА

УМ