Людину видно по її справах. Хтось на очах громади б’є себе у груди, обіцяє манну небесну, бештає на чому світ стоїть хапуг, злодіїв, а сам, хоч пристойно одягнутий, порядністю похвалитися не може.

Масні слова його розчиняються як піна. Хтось же тихо, без галасу робить добрі справи. Ось як ця пенсіонерка з Бережанщини.

Колишній лаборант тваринницької ферми колгоспу імені Петровського Агафія Дулеба мешкає при самому в’їзді у Лапшин. Біля її воріт розвертаються автобуси з райцентру Бережан, тут часто затримується сільська молодь. Дехто з молодиків, особливо після гучного святкування, не добирає слів, криє матом, аж вуха в’януть, серед ночі голосно викрикує. Агафію Степанівну через це болить серце – її батьки виховали по-іншому. Просить підлітків спам’ятатися, радить частіше заходити до храму, а не у кнайпу.

Не завжди ті її «виховні години» допомагають. Щоб лихослови «далися на стримання», пам’ятали про культуру поведінки і без чиїхось нагадувань, пані Агафія власним коштом будує біля цієї зупинки капличку. Має надію, що біля святині нікому не прийде в голову вимовити якісь дурниці.

Пенсія у колишньої колгоспниці скромна, така, як у більшості селян. Агафія Степанівна зекономить на продуктах, але на будову гроші відкладе. Заощаджує і на газі, привезла з лісу дров, палить тільки у тій кімнаті, де спить. Копійка до копійки – і буде з чим йти по будматеріали. Має надію, що навесні капличку завершать, освятять її.

Високий Замок