ЩОДЕННИК КУХАРУКА

ЩОДЕННИК КОЧУКОВА

ІНФОРМАЦІЯ

Герб Прапор

 

Основні дані

Код КОАТУУ: 6121200000

Утворений: 1940 рік  

Населення: 65 078

Площа: 802 км²

Густота населення: 81,1 осіб/км²

Поштові індекси: 8400—48480

Телефонні коди: 380-35444

Населені пункти та ради

Районний центр:Бучач

Кількість міських рад:1

Кількість селищних рад:0

Кількість сільських рад:37

Кількість міст:1

Кількість смт:1

Кількість сіл:57

Районна влада

Адреса адміністрації: 48400, Тернопільська область, м. Бучач, майдан Волі, 1, 2-11-43

Веб-сторінка: Бучацька РДА

Голова РДА: Пастух Тарас Тимофійович

Голова районної ради: Михайлів Олег Михайлович

Гімн

Ще не вмерла Україна,

И слава, и воля!

Ще намъ, браття-молодці,

Усміхнетця доля!

Згинуть наші вороги,

Якъ роса на сонці;

Запануємъ, браття, й ми

У своій сторонці.

Душу, тіло ми положим

За свою свободу

И покажемъ, що ми браття

Козацького роду.

Гей-гей, браття миле,

Нумо братися за діло!

Гей-гей пора встати,

Пора волю добувати!

Наливайко, Залізнякъ

И Тарасі Трясило

Кличуть насъ изъ-за могилъ

На святеє діло.

Изгадаймо славну смертъ

Лицарства-козацтва,

Щобъ не втратить марне намъ

Своего юнацтва.

Душу, тіло и д.

Ой Богдане, Богдане,

Славний нашъ гетьмане!

На-що віддавъ Україну

Москалямъ поганимъ?!

Щобъ вернути іі честь,

Ляжемъ головами,

Назовемся Украіни

Вірними синами!

Душу, тіло и д.

Наші браття Славяне

Вже за зброю взялись;

Не діжде ніхто, щобъ ми

По-заду зістались.

Поєднаймось разомъ всі,

Братчики-Славяне:

Нехай гинуть вороги,

Най воля настане!

 

 

НОВИНИ

БУЧАЧ. ГРОМАДА

БУЧАЧ. ГРОМАДА
не бажає ділитись Пінзелем з Лувром

7 вересня 2012 року (п`ятниця), об 11.00, Міністр культури Михайло Кулиняк проведе зустріч з мером м. Бучач Йосипом Мосціпаном та головою районної ради м. Бучач Олегом Михайлівим.

 

Міністр культури має намір обговорити з керівництвом м. Бучач конфліктну ситуацію, яка виникла у зв`язку з відмовою місцевої громади надати для виставки у Луврі двох творів видатного українського скульптора Йоганна Пінзеля -- рельєфів «Благовіщення» і «Янгол-охоронець» з Тернопільського обласного художнього музею, що знаходяться на тимчасовому зберіганні в церкві Покрова Святої Богородиці у Бучачі.

 

Останнім часом у вітчизняних та закордонних ЗМІ з блискавичною швидкістю поширюється інформація про міжнародний скандал, що спричинили, на думку окремих журналістів, посадовців, працівників міністерства культури тощо, жителі м. Бучач і села Рукомиш Бучацького району, які відмовляються надати для експозиції у Луврі (Франція) кілька робіт Іоана Пінзеля, якого мистецтвознавці поміж себе називають українським Мікеланджело. Виставка скульптур майстра ХVІІІ століття Іоана Георга Пінзеля триватиме у Франції з 21 листопада цього року до 25 лютого наступного. Експонуватися у Луврі, одному з найбільших музеїв світу, розташованого на правому березі Сени в першому окрузі Парижа, мають 28 робіт геніального скульптора, які ще весною 2009 року делегація із Лувру, яка відвідала Львівську, Тернопільську та Івано-Франківську області, оглянувши, обрала для майбутньої виставки.

Кілька днів тому в церкві св. Покрови м. Бучач відбулася зустріч між представниками влади, духовенства і вірян, які намагались знайти шляхи порозуміння і виходу, здавалося б, із тупикової ситуації, над якою дамоклевим мечем повисло надскладне завдання: привести в лад хоч якийсь механізм, який би призвів/спонукав до, бодай, позірної співпраці і довіри бучацьких парафіян, мистецтвознавців, музейників, працівників Міністерства культури, для того, щоб скульптури Іоана Пінзеля все ж таки могли експонуватися в Франції у визначений час. На зустрічі були присутні начальник управління культури Тернопільської ОДА Григорій Шергей, начальник відділу містобудування та охорони пам’яток Тернопільської ОДА Ярослав Пелехатий, директор тернопільського художнього музею Ігор Дуда, голова бюджетної комісії обласної ради Олександр Стадник, голова Бучацької районної ради Олег Михайлів, заступник начальника оргвідділу Бучацької районної ради, голова комісії з питань збереження історико-культурних цінностей у Бучацькому районі Олена Сурм’як, протосинкел Бучацької єпархії о. Володимир Заболотний, настоятель церкви св. Покрови о. Володимир Шафран, окремі депутати райради, представники творчої інтелігенції міста, парафіяни.

Щоб продовжити розмову про цю зустріч, мабуть, варто ще раз нагадати читачам про причини «бучацького конфлікту», – який так вже встигли нарекли второпні журналісти. Нічого не придумаю оригінального, як тільки озвучу факти, якими рясніє нині вітчизняна періодика.

Перлиною виставки у Луврі мала стати фігура св. Онуфрія, яка знайдена і зберігається у парафіяльній церкві с. Рукомиш Бучацького району. Голова делегації Лувру пані Женев’єв Бреск, коли побачила її, то півгодини на колінах із лупою оглядала шедевр. Однак нещодавно, біло-денно 30 липня, а точніше між 11.00 та 12.00 год., на однойменний храм св. Онуфрія в цьому населеному пункті обвалилися камені із травертинової скелі вагою 20-25 т. Потік каміння проламав півтораметрову стіну, розрушив притвор і дивом зупинився біля унікальної скульптури св. Онуфрія, яка стояла зліва у притворі церкви, частину муру, даху і підлоги храму. Жителі села почули страшний гуркіт, а потім стовпи диму над храмом. «Дві брили відкололися зі скелі неподалік вікна давнього печерного храму. Вони лежать і біля церкви, і в ній. Але над спорудою ще досі нависає третій камінь, який за словами настоятеля храму отця Михайла Суханця, теж може у будь-який момент обвалитися». Парафіяни церкви, які, на мій погляд, є повною протилежністю усім заїжджим урядникам, бо керуються у повсякденні глибокою вірою, мораллю і мудрістю, вбачають у цьому Божий знак чи промисел, проти того, щоб скульптуру св. Онуфрія вивезли із села і експонували у Луврі. Побоюючись нового обвалу і тиску з боку чиновників, її, себто скульптурне зображення святого Онуфрія, люди перенесли з церкви в безпечне місце. Скульптура буде виставлена тоді, коли буде відновлена церква. У розмові з журналістами вірні наголошують, що скульптура св. Онуфрія є власністю церковної громади і тільки вона має право нею опікуватися і розпоряджатися. Ніхто, повірте, не потерпить якогось примусу зверху, – кажуть люди у Рукомиші.

Не можуть експерти взяти ще два рельєфи, які знаходяться в церкві св. Покрови у м. Бучач. Жителі старовинного Бучача, якому вже понад 750 років, пишаються тим, що саме у їхньому місті працював, одружився і проживав із родиною геніальний Іоанн Георг Пінзель. Тут він хрестив свого другого сина, хресним батьком якого був архітектор Бернард Меретин, у Бучачі Пінзель знайшов й свій останній притулок, правда, де знаходиться його могила поки що залишається загадкою. Міська ратуша, костел Успіння Пресвятої Богородиці, церква Святої Покрови оздоблені також його руками. Але, коли у XVIII столітті Пінзель творив свої шедеври у храмах на славу Божу, він і подумати не міг, що колись вони опиняться в музеях. Мистецькі заклади виявилися порятунком від радянської атеїстичної системи. Нині релігійні громади Бучача прагнуть повернути «свої» творіння Пінзеля, створивши для їхнього безпечного зберігання всі необхідні умови. Так, у 2010-му, в останні дні президентства Віктора Ющенка, з Тернопільського художнього музею були повернені до церкви Святої Покрови Дияконські ворота. Правда, чомусь, лише на сім років. Проте громада і на це погодилася, сподіваючись за цей час добитися остаточного повернення святині до храму. Тепер ці Дияконські ворота потрапили до списку для виставки в Луврі. Отже, наприкінці липня спеціалісти з питань реставрації та працівники Тернопільського художнього музею приїхали до Бучача з метою забрати Дияконські ворота. Біля церкви зустрілися з обуреною громадою та представниками місцевої влади. Люди просто не вірять, що їхня святиня повернеться назад не те що до Бучача, а й до України взагалі, адже інформація в листі Міністра культури України, який показав директор Тернопільського обласного художнього музею Ігор Дуда, не викликала довіри. Як стверджують в комісії з питань збереження історико-культурних цінностей Бучацької райради, про те, що бучацькі святині поїдуть до Лувру, раніше їм взагалі ніхто офіційно не повідомляв. До речі, з 2009 року в Бучацькому районі діє рішення сесії райради, за яким забороняється вивозити історико-культурні та сакральні цінності за його межі. Адже мешканці райцентру мають гіркий досвід. Починаючи ще з радянських часів, робіт Пінзеля в Бучачі поменшало через те, що їх просто не повернули з реставрації чи виставок. Чимало з них просто зникли безслідно. Бучачани звернулися по допомогу до народного депутата України Василя Деревляного, який адресував депутатське звернення прем’єр-міністрові України Миколі Азарову з проханням розібратися в даній ситуації й призупинити вивезення робіт Пінзеля за кордон. А 5 серпня громада прийняла рішення звернутися до Президента України з проханням забезпечити виконання статті 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».

У Львівській галереї мистецтв реставрують 25 скульптур Іоана Георга Пінзеля, привезених зі Львова,Тернополя та Івано-Франківська. Але серед них немає однієї з найкращих скульптур майстра – Святого Онуфрія.

За словами голови Бучацької районної ради Олега Михайліва, громада не має гарантій, що роботи майстра після виставки повернуться у місто, а тому побоюється, що вони залишаться у Львові чи в Києві. Роботи Пінзеля тернопільські й київські музейники хотіли забрати без акту прийому-передачі і гарантій від уряду, розповів посадовець.

Нам лише подзвонили з Тернопільського художнього музею, що їдуть по скульптури і «Дияконські ворота». Ми поцікавились, чи мають вони акт прийому-передачі, у відповідь почули, що ні. А чи є гарантії, що повернуть у місто ці роботи?

«Уявіть, як мала діяти громада? Без жодного попередження за місяць, бодай би Міністерство культури лист нам надіслало, що забирають твори на виставку. Попередньо нам лише подзвонили з Тернопільського художнього музею, що їдуть по скульптури і «Дияконські ворота». Ми поцікавились, чи мають вони акт прийому-передачі, у відповідь почули, що ні. А чи є гарантії, що повернуть у місто ці роботи? Почули, що вони не уповноважені давати гарантії. То ж дайте нам ту людину, яка уповноважена гарантувати нам, громаді, що роботи повернуться у Бучач.

У Бучачі пам’ятають, коли у 1986 році скульптури Пінзеля забрав на виставку, посилаючись на рішення райвиконкому, і не повернув у місто колишній директор Львівської галереї мистецтв Борис Возницький – мистецтвознавець, академік Української академії мистецтв, Герой України (2005), лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка (1990), заслужений працівник культури України та Польщі, президент Українського національного комітету Міжнародної ради музеїв (ICOM), доктор honoris causa, який навесні цього року, на 87-му році життя, загинув в автокатастрофі. Ми маємо багато документів, листи Бориса Возницького, але рішення райвиконкому про передачу окремих скульптур Пінзеля не знайшли. Допускаємо, що так могло бути, не зрозуміло лише чому директор Львівської галереї мистецтв Борис Возницький у 1991 році передав роботи Пінзеля не нам, а для експозиції у тернопільські та львівські музеї. Власне, жителі Бучача пригадують слова авторитетного мистецтвознавця, які він сказав, приїхавши на запрошення настоятеля храму Святої Покрови (УГКЦ), отця Володимира Шафрана, коли отець взявся за реставрацію вівтарів Покровської церкви: «Речі сакрального мистецтва, створені для храмів, повинні бути в храмах. Так є в усій Європі».

Але рішення, так твердять тернопільські музейники, про передачу робіт Пінзеля із Львова в Тернопіль пан Возницький приймав самостійно. Так воно було чи не так, стверджувати ніхто не буде, бо покійному можна приписати все, що кому вигідно.

Ніхто не оскаржить того факто, що понад 200 років церкву Святої Покрови у Бучачі прикрашав іконостас роботи Пінзеля. У цьому храмі у 1751 році майстер вінчався. А приїхав Пінзель в Бучач у 1740 році. Тут мав свою майстерню, учнів. За припущеннями, скульптор помер у 1761 році. Його життя і смерть досі залишаються таємницею для дослідників.

У радянський час, коли церкву Покрови зачинили, іконостас розібрали й вивезли у музеї Львова і Тернополя. Невідома донині доля Царських воріт. А ось «Дияконські ворота», які планують виставляти у Луврі, у 1991 році передали у Тернопільський художній музей. Три роки тому громада Бучача, місцеві депутати звернулись до перших осіб держави з проханням повернути у місто майстра його роботи. Два роки тому «Дияконські ворота» таки встановили у церкві Покрови, але лише на сім років.

У задумах місцевої влади створити у міській Ратуші музей, де б зберігались скульптури Пінзеля, але приміщення руйнується, грошей на порятунок пам’ятки місто не має, а уряд не відгукується на звернення про допомогу.

Бучач має унікальна ратушу 1751 року, скульптором був Пінзель. Міська влада розпочали реставрацію кілька років тому, але коштів держава не виділяє, дах тече. Пам’ятка руйнується. Громада збентежена, що вкотре заберуть твори Пінзеля і не повернуть, бо ніхто не хоче їм цього гарантувати.

У Львівській галереї мистецтв не розуміють, чому громада Бучача влаштувала скандал за кілька місяців до виставки у Луврі. Адже після експозиції всі твори повернуться в Україну. Лувр оплачує транспортування, роботи перевозитимуть у спеціальних сейфах.

Із церкви Святої Покрови, – констатує Олена Сурм’як, – було вивезено дев’ять робіт Пінзеля, в тому числі — золоті Царські ворота й Дияконські ворота з іконостасу. Але якщо Дияконські ворота ми знайшли, то Царські, як свідчать передані нам листи Бориса Возницького, в 1986 році, згідно з рішенням Бучацького райвиконкому, були відправлені на виставку до Європи. Проте жодного документа, який би підтверджував це, в архівах не знайшлося. А Царські ворота так до нас і не повернулися, та й не відомо, де вони. Ми маємо такий же гіркий досвід із шістнадцятьма кам’яними скульптурами Пінзеля з Бучацької ратуші, які взяло на реставрацію в 1987 році Львівське державне підприємство «Укрзахідпроектреставрація». На наш запит відповіли, що з тих скульптур намагалися зробити копії, і все було втрачено з виселенням реставраційної майстерні. Відповідальності за це ніхто не поніс і не понесе. Ми зверталися в 2009—2010 роках у прокуратуру: і тернопільську, і львівську, і до Генеральної. Нам сказали, що в цьому не вбачають складу злочину. Коли нам передали Дияконські ворота, то ми виконали всі умови, які нам поставили: і забезпечення теплового режиму, і режиму вологості, і сигналізації, охорони і так далі. Нині Музей Пінзеля у Львові має далеко не такі умови зберігання, які забезпечив для «свого» Пінзеля Бучач у храмах. А про те, що буде експозиція в Луврі, нас ніхто офіційно не повідомляв і взагалі з громадою це питання не обговорювали. Про це ми могли довідатися лише з Інтернету та ЗМІ. А останнім часом про це взагалі ніхто не говорив. Тому ми дуже були здивовані, коли приїхав пан Дуда і привіз листа від міністра культури Кулиняка, в якому йдеться не тільки про те, що забирають у нас безпосередньо Дияконські ворота, а й десять творів Пінзеля, які також всі — з бучацьких храмів, а нині знаходяться в обласному краєзнавчому та художньому музеях Тернополя! Це ті скульптури, за які фактично від 1995-го року воюють, щоб повернути їх назад. Нам не показали жодного документа, який би пояснював, яка є угода між міністерствами культури України і Франції, де конкретно виставлятимуться твори Пінзеля, на який період їх беруть. Хто гарантує їхнє повернення, хто фінансує перевезення? Чи не буде такого, що французи проплатять перевезення до Франції, а назад не буде кому повертати, бо не буде коштів? На жодне з цих запитань нам ніхто відповіді не дав. А на те: «Хто гарантує повернення скульптур до України?» директор Тернопільського художнього музею Ігор Дуда відповів: «Держава Україна». А на сьогодні це поняття дуже відносне.

Чому ж, – виникає резонне питання, – ніхто до цього часу із провладних мужів не врахує усі пропозиції та зауваження церковної громади і не підпише відповідні документи – договір, акт передачі тощо? Відповідь на це питання дає Ігор ХОМИН, головний зберігач фондів Львівської національної галереї мистецтв: «Усі документи, необхідні для передачі скульптур Пінзеля Львівській галереї, були зроблені й завчасно передані. Справа в тім, що Дияконські ворота з храму Святої Богородиці в Бучачі є власністю Тернопільського художнього музею. І договір на передачу Львівській галереї для експонування у Луврі укладено з Тернопільським художнім музеєм. Отже, наші працівники не могли забирати ворота із церкви, тому що у свою чергу Тернопільський музей має договір оренди із Бучачем. Але там сталося, як сталося — громада Бучача не дозволила взяти з храму ворота. Щодо села Рукомиш, де є скульптура Святого Онуфрія, то ми уклали договір із громадою церкви Святого Онуфрія. З львівської сторони цей договір підписав директор Львівської галереї мистецтв, з рукомиської сторони цей договір мав підписати настоятель храму Святого Онуфрія отець Михайло Суханець. Ми навіть склали акт передачі скульптури нашій галереї. Але й у Рукомиші склалася така сама ситуація, як і в Бучачі — нам не віддали скульптури святого Онуфрія. Тобто події у Рукомиші, напевно, розгорталися під впливом подій у Бучачі».

Ось така виходить правова колізія, а може то, закрадається у людей думка, чергова для них пастка, такий собі, звиняйте, «лохотрон». Хоч договір з настоятелем Рукомишського храму насправді існує, правда, підпису під ним священик не поставив, бо не має довіри до владців і не хоче він, гадаю, коритися разом з парафіянами чиновницькому свавіллю у будь-яких проявах. Співробітники музею приїхали в Рукомиш у супроводі озброєних охоронців – і зажадали найдорожче, що є в парафіян – двохсотлітню скульптуру Святого Онуфрія на виставку до Лувру. Віддавати роботу Пінзеля в храмі відмовилися, бо у документі, який запропонували їм навзамін, – немає гарантії, що шедевр повернеться назад. Там вказується на те, що в разі якогось національного бунту, в разі пожару, граду, в разі, скажемо, якогось заколоту, повені, то всі питання опісля того з скульптурою Онуфрія вирішуються в порядку арбітражного суду. Такі «гарантії» не влаштовують місцеву громаду.

Але повернемося до зустрічі, яка відбулася у церкві св. Покрови. Першим, як і належиться, повів розмову начальник управління культури ОДА Григорій Шергей. Він, зокрема, наголосив на тому, що приїхав у Бучач за дорученням голови Тернопільської облдержадміністрації Валентина Хоптяна та Міністра культури України Михайла Кулиняка, аби налагодити з церковною громадою та органами місцевого самоврядування прозорий діалог, щоб отримати згоду на реставрацію робіт відомого скульптора Іоана Пінзеля, які, якщо на те буде воля громади, експонуватимуться в зазначений час у французькому Луврі. «Це унікальна нагода показати світові шедеври, якими багата наша земля, – наголосив посадовець. Ми розуміємо ваші тривогу і хвилювання, але, повірте, це єдина можливість реставрувати роботи Пінзеля за державний кошт і зробити їм промоцію за кордоном.

Підготовкою до виставки, на жаль, займається не наше управління, цю місію Міністерство культури доручило Львівській національній галереї мистецтв, яка безпосередньо підпорядковується профільному міністерству, це його підрозділ. На сьогоднішній день складений список тих робіт, які пройшли попередній відбір і мають експонуватися у Луврі. Держава залучила найкращих спеціалістів для консервації та реставрації скульптур Пінзеля. Нині у Львові працює група реставраторів з Києва, а після реставрації буде підписана державна, тобто міжвідомча трьохстороння угода між Міністерством культури України і Лувром. Над документом угоди зараз працюють відповідні спеціалісти, юристи з Міністерства закордонних справ та Мінюсту. Такий порядок, його ми й мусимо дотримуватися, бо передані в оренду робити Пінзеля знаходяться на балансі Тернопільського художнього музею. Я вірю, що настане час, коли всі раритети, які знаходяться в українських музеях будуть повернуті їх законним власникам – церковним громадам. Ми вперше на Україні, маю на увазі своє управління і дирекцію художнього музею у Тернополі, віддали музейні експонати в церкву, через те й, мабуть, попали у «чорний список» музейних працівників. Повірте, ніхто не хоче від вас відбирати цінні експонати, персональну відповідальність за них несе директор Львівської галереї мистецтв, це в межах держави, бо, коли шедеври вивозяться за кордон гарантом виступає тоді Міністерство культури України. Не ми придумували такий порядок. Міністр культури тільки звертається до нас, підійти до цього питання виважено, взявши до уваги усі реалії дня. Аби якось цю проблему зрушити з місця ви повинні запропонувати свої умови, а ми в свою чергу донесемо їх до профільного міністерства. Є, мабуть, ще якась інституція в нашій державі, якій ви довіряєте? Міністерство культури України готове розглядати усі ваші пропозиції».

«Вам ми довіряємо, – продовжив розмову голова Бучацької райради, – я знаю вас вже багато років, і Ігорю Дуді довіряємо, але до держави ми не маємо ніякої довіри. Але, повірте мені, вам у цій ситуації виділили другорядну роль, ви стали заручником ситуації. Та й зрештою, що таке гарантії нинішньої влади? Ми маємо гаранта конституції у нашій державі, який сам, не дивлячись на протести багатьох своїх співвітчизників, порушує конституцію, підписуючи указ про регіональні мови, знаємо також, як з урядових кабінетів пропадають безцінні музейні експонати, корупція охопила вже і музейне господарство, останній приклад, як пригадуєте, це скандал у Києво-Печерському заповіднику. Вже сам факт, що реставраційні роботи здійснюються за рахунок коштів з благодійного фонду українофоба Бориса Колєснікова заставляє бити тривогу. У нас виникає цілком природне питання: чому лідер партії регіонів проявляє такий інтерес до святинь УГКЦ, яка, на відміну від нинішніх регіоналів, завжди стояла на державницьких позиціях. Скажіть нам: де подівся іконостас з церкви св. Покрови, Царські ворота, інші скульптурні композиції з бучацьких святинь, не виключено, що їх вивезли за кордон, або вони знаходяться у приватних колекціях. Правда, ще у далекому 1979-му році, – розказував мені один наш краянин, який в той час навчався у Львові, як вони з приятелем із Монастириського району були на екскурсії в Олеському замку, ці люди хоч зараз готові підтвердити правоту своїх слів, і бачили в експозиції музею іконостас з Бучацької церкви, до якого була прикріплена табличка з написом про його походження. Ми хочемо створити у Бучачі музей Пінзеля у міській ратуші. У ньому розмістити всі його роботи, оригінали ми пропонуємо не вилучати із діючих культових споруд, а зробити для постійно діючої експозиції в Бучачі копії шедеврів Іоана Пінзеля. Якщо влада справді так переймається роботами відомого скульптора, то нехай нам допоможе реалізувати цей проект».

Григорій Шергей на такі зауваження і пропозиції Олега Миколіва відповів, що пропозиція надати місту Бучач статус історико-культурного заповідника розглядається на рівні Міністерства культури України, якщо б це сталося, то повірте, не виникло б жодних юридичних перепон передати усі роботи Пінзеля у ваше місто, давайте разом над цим питанням працювати, але я просив би вас не загострювати відносин з міністерством, така співпраця повинна будуватися на довірі один до одного. А якщо мова зайшла про Царські ворота з іконостасу бучацької церкви, то ми також, де тільки можна, їх шукаємо, на жаль, поки що безуспішно.

Отець Володимир Заболотний, як представник Бучацької єпархії, владики Дмитра Григорака зокрема, також зробив наголос на тому, що держава наша сьогодні хвора, бо провладні мужі у своєму поступі керуються не моральними чеснотами, а законами, які не підпадають ніяким чином під християнську мораль. У Рукомиші обвалилася скеля. Для когось це, насамперед, для не практикуючих християн, просто один штрих із природних катаклізмів, а для віруючих осіб – це символ падіння чи преображення влади. Нічого у цьому світі не відбувається без Божого втручання. Дивний збіг чи неправда: перед тим як мистецтвознавці мали забрати на реставрацію св. Онуфрія із церкви у Рукомиші, обвалюється скеля, це не випадковий збіг, це Божий знак, Його провидіння. Роботи відомого скульптора, як твердять митці, визначаються динамікою, рухом. Тож треба такому статися, що через 250 років Пінзель привів у рух і динаміку суспільство, яке, здавалося б, у новітній час піддалося модерним віянням, закостеніло у своєму розвитку.

Бучацька єпархія, я уповноважений донести думку нашого єпископа, хоче тільки миру і спокою для своїх вірян. Помилка організаторів виставки полягає в тому, що вона не вступила у діалог з церковною владою, душпастирями, парафіянами, а залишила церкву поза переговорним, якщо можна так виразитися, процесом. Всі ми знаємо, що на будь-яке починання потрібне Боже благословення, якщо хтось цього не розуміє, то це його короткозорість і, даруйте, куце мислення. Подумаймо всі, тут є представники діючої влади, чому направду не надати місту Бучач статус історико-культурного заповідника, де би зберігалися усі оригінали та копії робіт Іоана Пінзеля. Бучач став би містом прослави українського Мікеланджело.

Ярослав Пелехатий вніс пропозицію, щоб вийти з клопотанням до Міністра культури України, аби включити у склад делегації, яка буде супроводжувати скульптури Пінзеля в Лувр, священнослужителів, які б мали можливість наглядати за своїми раритетами.

Голова бюджетної комісії обласної ради Олександр Стадник також звернувся до начальника управління культури Григорія Шергея: «Я розумію вас, Григорію Платоновичу, ви приїхали сюди як державний службовець, посада вас зобов’язує виконувати вказівки своїх безпосередніх керівників, але нам з вами не потрібно забувати, що ми ще є депутатами обласної ради. Йшовши на вибори ми обіцяли людям представляти в усіх органах влади, насамперед, їх інтереси. Я знаю вашу чітко окреслену громадянську позицію, професіоналізм, але посудіть самі, в жовтні у нашій державі пройдуть вибори до Верховної Ради України. Конфігурація влади може помінятися суттєво, час, як ви розумієте сьогодні складний і непевний, тому вивозити наші шедеври за кордон, я вважаю, недоцільно. Люди не довіряють діючій владі. Давайте краще ми разом Бучацькими міською і районною радами будемо виходити з ініціативою, як тут вже говорилося, надати Бучачу статус історико-культурного заповідника. А церковні раритети, назріла така пора, треба повертати в храми, у музеях мають знаходитися копії таких робіт».

Отець Володимр Шафран свою чаргу сказав: «Я працюю на цій парафії вже 18 років. Мої парафіяни мені довіряють, якщо я втрачу їхню довіру, то мені нема що тробити тут на парафії. Я цілком відповідально заявляю, поклавши руку на серце, що жодним чином не довіряю нині діючій владі, то про що зрештою може вестися мова.

Були озвучені парафіянами церкви св.. Покрови на цій зустрічі ще кілька конструктивних пропозицій, але усі промовці наразі схилилися до думки, що треба ще це питання добре обдумати та обговорити, як нарівні церковної громади, так і влади, і, якщо на те буде Божа воля, прийняти позитивне рішення.

Особисто мені здається, після оцих всіх розмов/балачок, що окремі мистецтвознавці, культурологи, музейні працівники не зацікавлені у відкритому і чесному діалозі з церковною владою, парафіяними тих чи інших церков, а якщо мова ще заходить про повернення раритетів, які мають художню вартість, законним власникам, себто нині діючим культовим спорудам, то мистців більшої чи меншої потуги кидає у цілковитий дріж. Яка причина такої поведінки? Питання залишається відкритим. Єдине можу сказати точно, поспілкувавшись із приятелями з культурологічного і музейного цехів, що парафіяни церкви св. Покрови, мабуть, ще багато років розшукуватимуть Царські ворота із своєю церкви, хоч їх ніхто з України не вивозив.

 

Тему досліджував Володимир Погорецький

ПОГЛЯД