ЩОДЕННИК КУХАРУКА

ЩОДЕННИК КОЧУКОВА

ІНФОРМАЦІЯ

Герб Прапор

 

Основні дані

Код КОАТУУ: 6124200000 

Утворений: 1939

Населення: 34 537

Площа: 558 км²  

Густота населення: 61,8 осіб/км²

Поштові індекси: 48300—48382

Телефонні коди: 380-3555

Населені пункти та ради

Районний центр:Монастириська

Кількість міських рад:1

Кількість селищних рад:1

Кількість сільських рад:30

Кількість міст:1

Кількість смт:1

Кількість сіл:46

Районна влада

Адреса адміністрації: 48300, Тернопільська обл., м. Монастириська, вул. Т. Шевченка, 19, 2-26-50

Веб-сторінка: Сторінка на сайті ОДА

Голова РДА: Фігель Анатолій Олександрович

Голова районної ради: Данилюк Володимир Петрович

Гімн

Ще не вмерла Україна,

И слава, и воля!

Ще намъ, браття-молодці,

Усміхнетця доля!

Згинуть наші вороги,

Якъ роса на сонці;

Запануємъ, браття, й ми

У своій сторонці.

Душу, тіло ми положим

За свою свободу

И покажемъ, що ми браття

Козацького роду.

Гей-гей, браття миле,

Нумо братися за діло!

Гей-гей пора встати,

Пора волю добувати!

Наливайко, Залізнякъ

И Тарасі Трясило

Кличуть насъ изъ-за могилъ

На святеє діло.

Изгадаймо славну смертъ

Лицарства-козацтва,

Щобъ не втратить марне намъ

Своего юнацтва.

Душу, тіло и д.

Ой Богдане, Богдане,

Славний нашъ гетьмане!

На-що віддавъ Україну

Москалямъ поганимъ?!

Щобъ вернути іі честь,

Ляжемъ головами,

Назовемся Украіни

Вірними синами!

Душу, тіло и д.

Наші браття Славяне

Вже за зброю взялись;

Не діжде ніхто, щобъ ми

По-заду зістались.

Поєднаймось разомъ всі,

Братчики-Славяне:

Нехай гинуть вороги,

Най воля настане!

 

 

 

 

НОВИНИ

МОНАСТИРИСЬКА. УП`ЯТНАДЦЯТЕ

МОНАСТИРИСЬКА. УП`ЯТНАДЦЯТЕ
зорганізували найбільший у світі фестиваль лемківської культури

На кермеші завжди палатиме ватра

Микола ШОТ,
«Урядовий кур’єр»,
(фото автора)
 

Всеукраїнський фестиваль лемківської культури «Дзвони Лемківщини» — це офіційна назва масштабного заходу, на який до урочища Бичова, що неподалік райцентру Монастириська, з’їжджаються з усіх куточків нашої держави, а також з багатьох країн світу десятки тисяч лемків — представників однієї з етнографічних груп українців. Самі вони почасти називають це культурно-мистецьке дійство святом-кермешом.

Колись кермеш для лемків був і ярмарком, і навіть храмовим празником. Тепер значення цього поняття, лемківський дух сповна можна відчути у дводенній фестивальній палітрі. Як на мене, це ще й головна зустріч лемків, на якій трагізм спогадів панує разом з усіма барвами народного свята.

«Я плакати мушу...»

«Дзвони Лемківщини» — це справді фестиваль, де є місце сльозам. «Я плакати мушу, бо тим полатати мам свою душу», — зауважив один з лемківських поетів. Великого смутку, трагізму майже 70 років тому цій західній гілці українців завдали тогочасні тоталітарні режими. Як відомо, лемки жили в українських Карпатах між ріками Сян і Попрад. 1944 року колишні УРСР і Польський комітет національного визволення уклали угоду про «евакуацію українського населення з території Польщі до УРСР і польських громадян з території УРСР до Польщі».

Протягом кількох років унаслідок такої «евакуації» понад 480 тисяч лемків насильно переселили на територію радянської України, а решту 200 тисяч осіб уже під час сумнозвісної операції «Вісла» — на північно-західні землі Польщі. «За національною ознакою нас вигнали з рідних теренів, і досі ніхто не попросив у лемків пробачення за завдані кривди, за трагедію», — зазначив у своєму виступі на фестивалі голова Всеукраїнського товариства «Лемківщина» заслужений працівник культури України Олександр Венгринович.

Щоб полатати свою душу, лемки вирішили проводити фестивалі із запалення ватри — символу своєї незнищенності, свого воскресіння після тоталітарного жаху. Вогонь лемківської ватри загорівся у США, Канаді, Польщі, Словаччині, Сербії, Хорватії, а в Україні — у дев’яти регіонах. Найбільший фестиваль культури цієї західної етнографічної спільноти українців проходить поблизу міста Монастириська на Тернопільщині. Адже, як зазначив голова облдержадміністрації Валентин Хоптян, Тернопілля прийняло майже 300 тисяч лемків, нині це кожен четвертий житель краю.

Тож неподалік Монастириської споруджують музей просто неба «Лемківське село». Вже збудували капличку та дзвіницю, криницю, садибу лемка-∂азди, будинок гончаря, млин-вітряк. Однак староста фестивалю Михайло Тиханський каже, що вже третій рік «відповідні структури не дають дозволу на землю, щоб розбудовувати туристично-музейний комплекс».

«Філіжанка веселощів»

«Ой не буду все лем банувати, дам я собі гудакам заграти», — стверджує героїня однієї з лемківських народних пісень. Організатори фестивалю теж не поставили наголос лише на сумних нотках, а запрагли радше разом показати лемківську культуру. Понад сто професійних та аматорських колективів і окремих виконавців співали, танцювали, декламували. Варто хоча б назвати гурт «Козак System», відомих популяризаторів лемківської пісні — дует «Червоне і Чорне» у складі Валентини та Ярослава Теплих із Житомира, львів’янок Христину Соловій, Софію Федину, Анну Чеберенчик. Майже 20 юних виконавців і колективів виступили й на сцені «Дитячої ватроньки».

Весь цей пісенно-танцювальний мікс львівський поет з лемківським корінням Богдан Пастух назвав «філіжанкою веселощів». Сам він уперше в історії фестивалю запропонував моновиставу «Ціна любові».

На фестивалі діяло містечко майстрів. Гончар з Бережан Богдан Дмитрусь давав майстер-клас. Віталій Владковський з Івано-Франківська виготовляє різні інструменти, грає на них. Зробив барабанчик, що імітує дарбуку, духову глиняну окарину, яка нагадує звучанням флейту. Заграв мені і на зозулиці та на укороченій трембіті, яку називає рогом.

Майстром пера називають відомого в нашій державі академіка-українознавця Миколу Мушинку. За походженням він теж лемко, а живе в Словаччині. Мовить, що там провели нещодавно 59-ту ватру українців-русинів. Позаторік був старостою лемківського свята в канадському Торонто. На «Дзвони Лемківщини» на Тернопіллі приїхав удруге. Цього разу репрезентував три праці забороненого за комуністичних часів в Україні найвизначнішого лемківського літературознавця та фольклориста Ореста Зілинського.

Нинішнього серпня на фестивалі більш різноманітною показали лемківську кухню.

Що таке ябчанка?

Напевно, узвар. Любов Малярська з Монастириської майже погодилася з таким моїм твердженням. Готують його із сушених яблук і груш-дичок. Додають ще цукор чи мед. У спеку — найкращий напій, якщо його, звісно, охолодити. Але до такого узвару, з’ясував, можна ще додати борошна й сметани (обов’язково її трохи потушкувати). Така страва займає своє почесне місце на столі, зокрема у Святвечір. Потрібно ще спекти малай — корж із кукурудзяного борошна чи завиванець або пляцок з яблук чи груш. Власне, ці кондитерські вироби ламають на шматки та вмокають в ябчанку й споживають.

Напис на ятці із села Бобрівники Монастириського району свідчив, що тут пригощають бандуряниками. Надто назва співзвучна з відомим українським інструментом, тож це, звісно, викликало бажання скуштувати страву. Та господиня Ірина Сирник одразу прояснила: «бандури» по-лемківськи не що інше, як картопля. Отож бандуряники — це відомі всім українцям деруни.

Солодке прізвище в пані Ірини нагадало, що треба обов’язково завітати й до її сусідів — куховарів з Тростянця, які пропонували «їдло із сиру». Фірмова страва тут — сир із хроном. А ще напекли різних завиванців, струдлів (рогаликів) із сиром і, звичайно, сам сирник. Наталія Войчишин з Гончарівки дивувала весільною капустою та «гарячою» настоянкою. Безперечно, лемківські господині наготували ще багато різних страв, подбали й про палюнку (горілку).

http://www.ukurier.gov.ua/uk/articles/na-kermeshi-zavzhdi-palatime-vatra/