Село Яблунів Гусятинського району Тернопільської области з’явилося на мапі Українського клубу, коли на Поетичну зиму надіслав свої твори відомий український журналіст і письменник Іван Бандурка.

Він мене багато чого навчив – бачити світ і людей яскраво і свіжо, відкрив для мене Вікно, Медобори, Чортків, Теребовлю, Хоростків, річку Тайну, долину Сарматського моря, збруцький ідол тощо.

Море розмов, задумів, сподівань.

У його хаті зародився задум фестивалю Огієнкові гостини, зреалізований у Брусилові на Житомирщині (там ми знайшли і відкрили для літератури Валентину Васьковець).

У його хаті зародився і задум фестивалю Яблуневий спас.

Торік закордон не дозволив відвідати се дійство, а на сей рік приїхав.

Гарний задум. Чудове село. Прекрасні люди.

Чимало відкрить – ансамбль Акорд з Тернополя, гурт Закарпатські русини, Лука Суслов з Коломиї, ансамбль Дивограй з Коцюбинців.

Але…

Кожен виступаючий співав пеан Кушніру. Потім голова райради вручив грамоту своєму однопартійцю Кушніру. Вершиною несмаку і блюзнірства став виступ колишньої вчительки Кушніра, яка патосно прочитала цілу поему власного виробництва, присвячену Кушніру.

Хто ж такий Кушнір?

Лікар. Пісняр-графоман. Підприємець.

На фестиваль йому на рахунок прийшло – за його словами 15 тисяч гривень.

Але Яблуневого спасу не вийшло.

Вийшов Яблуневий кушнір.

Переконаний – наступного року на се дійство не поїду – гидко.

Іван Кушнір не має ні чести, ні гідности, ні таланту, нічого.    Просто ВЕЛИКА ПОРОЖНЕЧА.

А село Яблунів шкода – міг би бути гарний фестиваль для людей – і про них.

Роман КУХАРУК,

Голова правління Українського клубу.