![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
Майбутній журналіст, поет, публіцист, прозаїк, редактор, лінгвіст, дитячий письменник, драматург, громадсько-культурний діяч Кухарук Роман, син Василя та Феліції, народився 10 серпня 1968 року в місті Чернівці, яке розкинулося на березі річки Прут. Батьки вибрали своєму синові ім,я Роман. Воно походить від давньої назви міста Рим (Рома), прикметника романус, що дав корінь й імені Роман.
Дитинство Романа Кухарука проходило у маминому селі Зелений Гай, джерельницею якого є лівий берег Прута (Буковина) та батьковому - Іване- Золоте , що красується на лівому березі Дністра на Тернопільщині, звідки родом його батько-залізничник. У 1988-ому уже досвідченою людиною поет під час служби в армії напише сильні рядки:
… А я закінчу писати вірш
Словами:
«Хоч камінь гризи,
Хоч в поле іди,
Хоч руки здоймай до неба,
Однако, мамо, та як тобі,
Нікому
Мене
Не треба».
Образ неньки відзеркалено поетом і у вінку сонетів «Вінок цибулі. Осінь як сонет…» (2000), у поезіях «Коли сниться мама» (2003), «Збери той попіл, нагорни в листок» (2002), «Ніхто не посміє розбити мій острів на два» (2002) тощо.
Закінчив Новоселицьку середню школу (нині – гімназія). Перший його вірш у 1981-ому опублікувала газета "Молодий буковинець".
З вересня 1985 року свій трудовий шлях Роман розпочав кореспондентом газети «Ленінським шляхом». У 1986-ому став студентом філологічного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка, який закінчив у 1993-ому за спеціальністю лінгвіст.
Працював кореспондентом «Машинобудівника» (Чернівці), «Пост-Поступу» (Львів), «Київського вісника» (Київ), а також в агентствах Українське інформаційне бюро, УНІАН, на радіо «Свобода».
Ініціював створення друкованих органів «Київський телеграф» (1994), «Селянська спілка» (1995), «Влада і політика» (2000). Створив громадську організацію центр «Свобода слова», у жовтні 2003 - Всеукраїнську спілку «Літературний форум", об,їхавши всі області України, а в 2002 – «Український клуб», де за круглим столом відомі українські політики висловлюють своє розуміння будівництва української національної держави тощо
Організував у Білій Церкві з,їзд літераторів - керівників «Літературного форуму» з усіх областей нашої держави.. Допоміг поетам України надрукувати збірочки своїх поезій. Світ побачили книжечки інваліда першої групи з дитинства з Білої Церкви Леоніда Дмитришина, очільниці «Літфоруму» м.Києва Галини Гері, переможниці фестивалю «Поетична зима» (2006) Оксани Щербань (Біла Церква), вчителів Петра Синиці, Людмили Ремез, техніка-бджоляра з Чернігівщини Катерини Кальченко, уродженця Полтавщини Миколи Перекопая з м. Українка Київської області, козачки, уродженки Чернігівщини Надії Красножон, художника з Хмельниччини Фелікса Туровського та інших. Спілка допомогла провести у Києві творчий вечір Л.Дмитришина та інших спілчанців. Вона проводила конкурси кращих творів для дітей ім. В. Кобилянського, прозових - ім. О. Маковея, фестивалі «Поетична зима» й «Цвітуть осінні, тихі небеса» тощо…
Вірші для дітей поета Кухарука вперше вийшли у світ книжечкою у «Веселці» в 1993 році. Скоро прийшли до читача й поетичні збірки «З того світу квіток», «Море в пагонах», «Музика води», «Куїтус на руїнах», «Гербарій з кров,ю» (всі - 1999 р. в книзі «Поезії. Том перший). Це – білі й силабо-тонічні поезії, це – букет різноманітних тем, написаних протягом 15 років, серед яких є твори-посвяти І.Франку, В.Стусу, М.Семенку, О.Яновському та ін. Так у цьому виданні появився вперше у творі «Голос графомана» його любимий образ Мухи:
Мабуть, найтяжче
На цьому світі
Мати крила
І бути
Мухою…
Поезія Р. Кухарука багатотематична, різножанрова, філософська, багата оригінальними стилістичними засобами. Ось, наприклад, метафори:» Мочали вуса в білий мед коти// І западали голосами в трави» (На мигах я розказував про сніг»,(1997) та «У музику підуГолодний// По воді» («Форте Сергія Борткевича», 2001), «У плетиві дощу // Каштан зробився мак // І так собі запах» (У плетиві дощу…», 2001), порівняння й епітети -»Життя мине, як музика, як про//Життя твоє романи мармурові» (Дніпро як полум у тугих шатрах…»,2001), «Бо ти – моя краплина, ти – весна» («Вінок цибулі. Осінь як сонет…Оксані»" ( 2000)
Його перу також належить роман в поемах «Кров з молоком» у 2-х книгах, повісті «Похорон віри» (1989), «Вітер» (1990), «Око» (1991), романи «Любити хлопчика»(1998), «Масло на хлібі» (1998), «Муха з цукром» (2000), «Відчуваючи сніг», «Танці без музики». Різні критики, проросійські підлабузники, які були виховані на різних моральних цінностях, по-різному сприймали романи Кухарука. Та автор-романіст повертає в сучасну епоху літературні твори , що належали течіям не вигаданим, а тим, що існували до нас. Звичайно, кожен має право вибору, що йому читати, що критикувати та кому служити. Господь їм суддя... Того, хто говорить правду, хто бореться з корупціонерами, хабарниками ніхто й ніколи не любив й не любить. А поет писав і пише правду. У вірші "Боже, як я люблю цей Дніпро..." (2000) читаємо:
Я жидам цей Дніпро не віддам
І кацап хай кацапію хвору
Допильнує й не пхає з узвиш
Коростяву гримучість картави.
Їхні м,язи розм,якли як миш,
Перетрублений червами слави...
Був членом НСПУ (1997-2012). Недовгий час працював директором бюро пропаганди НСПУ.
Письменник Р. Кухарук володіє румунською, англійською, польською і французькою мовами.
Публіцист-критик Кухарук подарував нам також твори «Четверта влада в Україні: реальність міфу» (1996, співавтор), «Свобода проти України» (2001), «Крамола», «Український скоропис», «Письменник – основа культури»(2003), «Пряшівська гілка української прози»(2003), «Розмови» (2007).
Світ побачили його поетичні збірки «Йой» (1993), «Гербарій з кров,ю» (2003), «Портрет», «Прощальне вино» (2007), де опубліковано його філософські вільні та силабо-тонічні твори. Найменший за формою дворядковий вірш:
Всі належать всім
І ніхто нікому
Письменник постійно запитує себе: «Хіба можна називати себе письменником, коли не пишеш творів для дітей?» Він подарував дітям казки «Небелиці». «Андрійко і Прут», «Новела одного дня», «Душа збирає музику», «Воланчик», а також повісті «П,яте колесо», «Мемуари, повні яблук», роман «Пригоди Котамури» (1996).
Р. Кухарук цінує сім,ю, родину, знає, що єдність родини й нації вистоять на прю з ворогами України.
Його мила дружина Оксана родом із Прикарпаття, кандидат філологічних наук, науковий працівник Інституту мовознавства ім. О.Потебні НАНУ. Вона подарувала своєму чоловіку Роману двох чарівних й талановитих дочок Улянку і Софійку.
Р. Кухарук – автор статей про багатьох українських мистців. Як літературний критик написав книгу "Пряшівська гілка української прози". У ній в чотирьох сильветках подав дані про творчість прозаїків Єви Бісс з Праги ("Морозиво з вишнями"),Степана Ганущина з Пряшівщини ("Психологія як жанр"), Василя Дацея зі Східної Словаччини ("Монологи" і двадцять років по тому"), Івана Яцканина з Пряшівщини ("Втеча без вороття"). Очільник "Літературного форуму творчої молоді" дбає, щоби літератори нашої країни знали творчість як письменників материзни, так і українських письменників за кордоном.
Грає у шахи і колекціонує книги.
Філософ від народження, письменник, громадсько-культурний діяч Роман Кухарук має в житті своє кредо: «Бути щасливим – бути собою. Слово і меч, земля і володар – ці чотири слова є стрижним, на якому вибудовую щастя свого життя. Бути володарем слова, меча і землі – це солодке щастя українця княжого роду. Вірю в Бога і вірю в себе. Сповідую заповідь Ісуса Христа – «Не бійся!» Я не боюся смерті. Знаю: «Всіх слухай та не всіх слухайся», «Не комплексуй», «Максимум самореалізуйся!»
Звичайно, людина, котра має свої погляди на моральні цінності, розвиток суспільства, культури й мистецтва, як колись, так і нині, зазнає биття по шапці. Та таким людям своє робить, щоби Україна-мати стала насправді вільною як серед внутрішніх, так і зовнішніх ворогів. Брати-естонці кажуть:»Плуг, що землю оре, блищить", або "Хто багато балакає (читати пише-авт.), мусить багато відповідати». А мух в житті всюди багато. Вони і без цукру, і з цукром несолодкі…
Не помилився Анатолій Погрібний у статті "Орієнтири третьої хвилі", коли писав, що Р. Кухарук "досить перспективний" (1992).
Зичимо козацького здоров,я, людського щастя, нових творів, нових книг і мирного неба над головою...СТО ЛІТ БЕЗ КАПІТАЛЬНОГО РЕМОНТУ!
Іван БАНДУРКА